Неділя, 18 жовтня 2020 18:26

130 років із дня народження Олени Курило

Сьогодні виповнюється 130 років з дня народження ОЛЕНИ БОРИСІВНИ КУРИЛО (1890 — після 1946) — визначної української мовознавиці, авторки праць із фонології, граматики, історії, культури та діалектології української мови, укладачки термінологічних словників.
Учениця Євгена Тимченка. З 1921 р. працювала в Інституті української наукової мови ВУАН. Була також дійсним членом Діалектологічної комісії ВУАН та Комісії для впорядкування українського правопису. З 1930 р. — в Інституті мовознавства ВУАН. Обіймала посади заступника директора та голови відділу сучасної (живої) української мови.
Авторка популярного підручника «Початкова граматика української мови» (1917), що перевидавався 10 разів. Академік А. Кримський визнав цю граматику найкращою (поряд з граматикою О. Синявського).
Уклала «Російсько-український словничок медичної термінології» (1918), «Словник української фізичної термінології (Проєкт)» (1918), «Словник хемичної термінології (Проєкт)» (1923), редагувала «Словник ботанічної номенклатури» (1928). Уважала, що термін повинен давати мовцям якнайближче розуміння того, що він означає. Через це пропонувала позбавити українську наукову термінологію чужомовних запозичень на користь народної термінології. Їздила в мовознавчі експедиції всією Україною, щоб дослідити, як прості люди називають наукові явища в повсякденні.
 
Коли відповідників у народній мові вона не знаходила, подавала інтернаціоналізми.
Настільною книгою багатьох українців стали її «Уваги до сучасної української літературної мови» (1920). Авторка вважає, що найхарактерніше в мові — її синтаксис та фразеологія. У книзі Олена Курило описує синтаксичні звороти української мови, наголошує на їхніх стильових відтінках. Кожне твердження обґрунтовує прикладами з народної творчости та художньої літератури, наводить паралелі з інших мов, увиразнюючи ті риси, які притаманні саме українській мові, визначають її своєрідність і відрізняють від сусідніх мов, передусім російської. Наприклад, дослідниця доводила, що українській мові не властивий орудний відмінок діяча, натомість треба вживати активний зворот:
● це вже подано ним до відома → це вже він подав до відома;
● ним видаються книжки → він видає книжки;
● злодій забитий міліціонером → злодія забив міліціонер.
«Поданими тут фактами, — писала Олена Курило, — я б рада прислужитися сучасній літературній мові тим, щоб допомогти їй зійти з російської підстави, набігти живої народньої тропи, тієї, що йшла нею літературна мова давнішніх українських письменників, а відбігла її сучасна літературна мова. Для української літературної мови є єдина можлива підстава — народня мова: елемент, що з його тепер твориться українська інтелігенція, це українське селянство, — тільки воно може дати обличчя українській літературній мові».
Мовознавча термінологія, що її вживає Олена Курило, почасти відрізняється від сучасної. Вона послідовно вживає латинські назви відмінків (номінатив, генітив, акузатив, інструменталь), але синтаксис у неї — складня, іменник — речівник, антонім — протизначник. Суфікс, але й наросток. Префікс, але й приросток.
1933 р. Олену Курило заарештовано за начебто належність до «контрреволюційної націоналістичної організації», але за півтора місяця звільнено. Після цього вона виїхала до Росії, викладала в Московському обласному педінституті. 1938 р. заарештована вдруге, засуджена на 8 років концтаборів. Ув’язнення відбувала в Карагандинському таборі (Казахстан). Звільнена 1946 р., дальша її доля невідома. Реабілітована 1989 р.
Про Олену Курило Юрій Шевельов писав так: «Її заслуги в унормуванні української літературної мови — незаперечні й невигладні, а її праці в українському мовознавстві — це той вихідний пункт, від якого тільки й може далі плідно розвиватися ця наука».
Прочитано 40 разів
Детальніше в цій категорії: « ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ТА ЮВІЛЕЇ 2020 РОКУ