Фільтрувати матеріали за датою: листопада 2017
Вівторок, 07 листопада 2017 11:39

День української мови та писемності

День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. Встановлене воно було 9 листопада 1997 року Указом Президента № 1241/97 «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства».

З історії нищення української літературної мови

1626-1628 роки – Заборона в Московській державі українсько-білоруської книжності, у т.ч. й антиуніатської. Зокрема творів Ст.Зизанія і К.Транквіліона-Ставровецького. Була засуджена вся пи-семна традиція Київської митрополії.

1626 р. – Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила надрукувати, але з умовою його перекладу на московську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.

1626 pік – Цензура творів Лаврентія Зизанія в Москві.

1627 р. – Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета було звелено зібрати книги українського друку і спалити, було суворо заборонено будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено «Учительське євангеліє» Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та «Катехизис» Лаврентія Зизанія Тустановського.

1690 р. - Московський собор прокляв і засудив на знищення твори українських письменників 17ст. «Кіевскіе новыя книги» Петра Могили, К.Старовецького, П.Голятовського, Л.Барановича, А.Радивиловського та інших, бо «киевцькие кніги прелести латинськия утверждают». наклавши на них «проклятство та анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо».

1693 р. - Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.

1693 р. - Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книжок українською мовою

1709 р. - Петро Кривавий примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської Академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили були забрані з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростов-ський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії.   «...Стара московська культура в часи царювання Петра вмерла; та культура, яка відтоді живе й розвивається в Московії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури», визнав піз-ніше князь М.Трубецькой.

1709 р. - Указ про обов’язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.

1709 р. - Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов’янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

1718 р. - Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар, «...численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,... серед добробуту і тиші полум’ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов’янських племен та царів стосувались» («Історія Русів», ст.303-304, вид.1956 p.).

1720 р. - Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних. Наказ хана - царя Петра І: «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать... старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было».

1720 р., 20 грудня Петро І видав указ київському губернатору князю Голіцину, щоб «...во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».

1721 р. - Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные». Знищення Чернігівської друкарні.

1724 р. - Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архимандрита Печерської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» «не совсем с великороссий-ским сходная», а чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав. За те Київсько-Печерська лавра покаранa штрафом в 1000 крб.

1726 р. - Розпорядження Синоду про заборону друкувати ті книжки, що раніше не друкувалися Санкт-Петербурзькою або Московською синодальною друкарнею.

1726 р. - Москва дає дозвіл Київсько-Печерській лаврі на друк «Акафіста Св. Варварі» за умови, що б він був перекладений на великоруську мову.

1729 р. - Наказ Петра І про перепис на Україні державних постанов і розпоряджень з української мови на російську.

1735 р. - Імператорським указом київському митро-политу «доручено» вилучити старопечатні книги і пильнувати, щоб церковні служби велися тільки за виправленими текстами.

1736 р. - Правителем України Москва призначила кн. Барятинського. Його першими кроками стали арешти міської управи Києва та вивіз архіву до Петербурга бо «з часом кияни забудуть зміст і, не маючи грамот під рукою, не зможуть посилатись на свої вольності».

1740 р. - Російською імператрицею Анною Іоанівною створено правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадження російської мови в діловодстві на території України. Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою.

1743 р. - Московщина забрала з українських храмів старі українські церковні книжки та попалила їх.

1748 р. - Наказ Московського Синоду, Київському митрополитові Самуїлу Милославському, щоб в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України викладання вести російською мовою. В результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

1755, 1766, 1775, 1786 роки - Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 ст. та першої половини 19 ст. видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 -3, у 1849 - 2, у 1850 - 1, у 1851 - 2, у 1856 - 5. Обмеженнями та заборонами книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух української культури, побуту, суспільних відносин.

1755 р. - Московський Синод наказав Києво-Печерській лаврі перероблювати по-московськи «Четы-Мины» Св. Д.Ростовського та Києво-Печерський Патерик.

1759 р. - Синод видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.

1763 р. - Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.

1768 р. - Св. Синод наказує київському митрополиту С.Миславському, щоб в книжках, що їх друкує Лавра, в порівнянні з московськими «ніякої різниці і прибавок... не було».

1769 р. - Синод Російської Православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.

1769 р. - Заборона Синоду Російської православної Церкви на друкування та використання українського «Букваря».

1768-74 роки -  Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. 

1780 р. - Спалення книгозбірні Києво-Могилянської Академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.

1789 р. - У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.

1804 р. - Було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначилися на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 року показав, що на 100 осіб було тільки 13 письменних.

1807 р. - Учитель Харківської гімназії Т.Сєліванов хвастався: «Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то-есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски» («Слово Просвіти», 1998, ч.З, стор. 10).

1808 р. - Закриття Руського інституту Львівського університету, на двох факультетах якого (філософському і богословському) низка предметів викладалася українською мовою.

1811 р. - Закриття Києво-Могилянської Академії.

1824 р. - Міністр освіти А.Шишков видав розпорядження: «Воспітаніє народнеє по всєй імперії, несмотря на разность вер і язиков, должно бить чісто «русское»». «Цензурний режим в отношеніі малоросійськой пісмєнності» зобов’язував: «Подвергать запрету всякое малоросійскоє слово как по существу вредное і опасное для государственного єдінства» (ж.»Україна», ч.26, 27, 1993 p.).

1847 р. - Московщина позабирала з книгарень в Україні все друковане українською мовою і попалила.

1847 р. - Розгром Кирило-Мефодіївського товариства, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Наказ цензорам суворо слідувати за українськими письменниками «не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству». Імперський міністр граф А.Орлов у своєму звіті цареві радив покарати Т.Шевченко як найтяжче, бо він може стати батьком української незалежної держави.

1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.

1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Роси П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).

1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.

1876 р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.

1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз'яснення Емського указу всім губернаторам Росії.

1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).

1888 р. — Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.

1899,1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.

1907 р. Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.

1908 р. — Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».

1910 р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».

1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.

1914p. — Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.

1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.

1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).

1938 р. — Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».

1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.

1938 р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня.

1951р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука і В. Василевської). 

1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).

1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її XXII з'їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.

1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.

1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»).

1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).

1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.

1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.

1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР.

1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.

Опубліковано в Календар філолога
Сторінка 5 із 5