Фільтрувати матеріали за датою: серпня 2019

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 4373 в діловодстві, освітній діяльності необхідно використовувати нову редакцію «Українського правопису», яку затверджено Українською національною комісією зпитань правопису (протокол №5 від22жовтня2018р.), схвалено Кабінетом Міністрів України (Постанова №437 від22травня2019р.), спільним рішенням Президії Національної академії наук України (протокол № 22/10 від 24 жовтня 2018р.) і Колегії Міністерства освіти і науки України (протокол№10/4-13 від 24 жовтня 2018р.): https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/%202019.pdf.

Відповідно до листа МОН від 23.08.2019 №1/9-530 у закладах загальної середньої освіти слід обговорити зміни в правописі (презентація змін у вкладенні). На уроках, зокрема української мови, під час оцінювання орфографічних завдань рекомендують не вважати за помилку написання слів згідно з новою редакцією (наприклад, пів Києва) і згідно з його попередньою версією (наприклад, пів-Києва).

Крім того, інформуємо, що на виконання наказу МОН від 29.07.2019 року № 1033 передбачено затвердження відповідного плану заходів, розроблення методичних посібників із застосуванням «Українського правопису» в редакції 2019 року для вчителів, викладачів закладів освіти, використання норм «Українського правопису», що не зазнали змін, у завданнях зовнішнього незалежного оцінювання упродовж п’яти років.

 

Опубліковано в Матеріали МОНУ

ДОБІРКА МАТЕРІАЛІВ НА ПОЧАТОК 2019-2020 НАВЧАЛЬНОГО РОКУ

22 серпня 2019 року в ТЗОШ№16 імені В.Левицького відбулося  заняття в інтерактивній школі українського словесника.

Учителі обговорили актуальні питання:

  •  ключові освітні іновації;
  •  оновлені навчальні програми з УМЛ для 10-11 класів;
  • особливості викладання  української мови й літератури у 2019-2020 н.р.;
  • аналіз філологічних досягнень у 2018-2019 н.р. і перспектив розвитку у 2019-2020 н.р.

Спікер - Л.О.Гапон, PhD, методист ТКМЦНОІМ

УКРАЇНСЬКА МОВА. 5–7 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української мови

Укладач:

  • Т. Д. Гнаткович, завідувач кабінету методики викладання су­спільно-гуманітарних та художньо-естетичних дис­циплін Закарпатського інституту післядип­лом­ної педагогічної освіти, кандидат педагогічних наук.

Рецензенти:

  • М. І. Пентилюк, доктор педагогічних наук, про­фе­сор кафед­ри українського мовознавства Херсон­ського дер­жав­­ного університету;
  • Г. Т. Шелехова, провідний науковий співробітник лабо­ра­то­рії навчання української мови Інституту педагогіки НАПН України, кандидат педагогічних наук, стар­ший науковий співробітник;
  • Л. П. Ходанич, кандидат педагогічних наук, доцент, заві­ду­вач ка­фед­ри педагогіки та психології Закарпат­сь­ко­­­го інституту піс­лядипломної педагогічної осві­ти;
  • А. Ю. Лукач, учитель-методист Ужгородської спеціа­лі­зо­ва­ної загальноосвітньої школи-інтернату з поглиб­ле­ним вивченням окремих предметів.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Освітня практика характеризується все інтенсивнішим пе­ре­орієнтуванням на компетентнісний підхід. За умов успішної ре­алізації компетентнісного та когнітивно-комунікативного під­ходів навчальна діяльність учнів проектується на вдо­ско­на­лен­ня їхніх компетенцій, сприяє інтелектуальному, духовному й культурному розвиткові, формуванню здатності швидко й кон­структивно реагувати на важливі суспільні запити й по­треби сьогодення. Основним при цьому стає не тільки спря­му­ван­ня особистих якостей та здібностей учнів до внутрішньої ор­ганізації одержуваних у навчальному процесі знань, але й спро­можність застосовувати ці компетентності в навчанні та влас­но­му бутті. З огляду на це, комnетентнісний підхід в освіті спри­яти­ме подоланню однієї з проблем української школи, яка по­лягає в то­му, що учні недостатньо володіють уміннями за­сто­совувати на­буті теоретичні знання в мовно-комунікативній ді­яльності. Са­ме компетентнісний підхід передбачає набуття уч­нями знань, умінь і навичок для вільного володіння мовою як інстру­мен­та­рі­єм мислення й комунікації, а в кінцевому ре­зуль­таті формує мов­ну особистість. Тому, відповідно до Дер­жав­ного стандарту базо­вої і повної загальної середньої освіти й За­гальноєвропейських ре­комендацій з мовної освіти, компе­тент­нісний підхід із різним сту­пенем послідовності та обґрун­то­ваності спроектовано в про­гра­мі для загальноосвітніх на­вчаль­них закладів (класів) з по­глиб­леним вивченням укра­їн­ської мови у 5–7 класах.

Ураховуючи суспільні й освітні функції української мови, мож­на визначити основну мету її вивчення у навчальних за­кла­дах: формування національно свідомої, духовно багатої мов­ної особистості, яка володіє вміннями вільно, комунікативно до­цільно використовувати лексичні, фразеологічні, граматичні та стилістичні засоби української мови в усіх видах мов­лен­нє­вої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).

Основними завданнями навчання української мови є:

  • забезпечувати належний рівень комунікативної компе­тент­ності;
  • виховувати потребу у вивченні державної мови, в удо­ско­на­ленні власного мовлення.
  • дати ґрунтовні знання з уведених розділів: «Синтаксис і пунк­туація», «Фонетика. Графіка, Орфоепія. Орфографія», «Лек­си­кологія. Фразеологія», «Будова слова. Словотвір»;
  • формувати орфографічні та пунктуаційні вміння і навич­ки, використовувати мовні знання на практиці;
  • удосконалювати мовлення учнів із погляду граматичної пра­вильності побудови мовних одиниць;
  • навчати пунктуаційно правильно оформлювати речення ви­вчених різновидів; робити синтаксичний розбір речення;
  • збагачувати запас синтаксичних моделей синонімічними від­повідниками – паралельними способами вираження грама­тич­ного значення у словосполученні й реченні – з метою актив­но­го вживання їх учнями в усному та писемному мовленні;
  • дотримуватися вимог культури мовлення;
  • прилучати через мову до культурних надбань україн­сько­го народу і людства в цілому.

Програма з поглибленим вивченням української мови для 5–7 класів структурується відповідно до змістових ліній: мов­лен­нєвої, мовної, соціокультурної, діяльнісної.

Кожна з тем, які висвітлюються, містить перелік основних ви­мог до рівня загальноосвітньої підготовки школярів їхніх знань, умінь та навичок. У процесі формування цього розділу про­грами використано здобутки сучасної лінгводидактики, зок­рема її переорієнтування на комунікативну основу ви­вчен­ня мови та реалізацію компетентнісного підходу в навчанні. Ма­теріал добирався й компонувався так, щоб одержані шко­ля­ра­ми знання та вироблені ними уміння й навички спрямо­ву­ва­ли­ся на їх ефективну трансформацію в компетентності, спри­я­ли цілісному інтелектуальному, морально-духовному й куль­тур­ному розвитку особистості, формуванню в неї здатності швид­ко реагувати на запити часу, визначати й розв’язувати пи­тання з кола мовно-комунікативної проблематики.

Цьому значною мірою сприятимуть рубрики «Внутріш­ньо­предметні зв’язки», «Міжпредметні зв’язки», «Елементи рито­ри­ки», «Культура мовлення», «Культура мовлення і сти­ліс­ти­ка», де зосереджено головні відомості про своєрідні перетини в мов­ному матеріалі, зумовлені єдністю й цілісністю мовної си­сте­ми та методики її вивчення, визначено також напрями по­си­лен­ня мовної, мовленнєвої та соціокультурної ліній на­вчаль­но­го процесу з української мови.  

Основний критерій визначення часового формату кожної з тем – їхня важливість у мовній теорії, інформаційна наси­че­ність і складність для сприйняття школярами цього віку. Про­по­нований розподіл часу має рекомендаційний характер, тож учи­тель може вносити в нього певні зміни, мотивовані специ­фі­кою організації навчального процесу в кожному конкретному за­кладі освіти чи навчальній групі.

У програмі враховані чотири змістові лінії – мовленнєва, мов­на, соціокультурна та діяльнісна (стратегічна). Мовленнєва лі­нія спрямована на формування й удосконалення умінь і на­ви­чок в усіх видах мовленнєвої діяльності на основі базових мов­лен­нєвих понять (текст, типи, стилі, жанри мовлення), а також на розвиток готовності розв’язувати проблеми особистісного та суспільного характеру. Мовна змістова лінія забезпечує за­сво­єння учнями знань про мову та її систему як засобу ви­ра­жен­ня думок і почуттів. Соціокультурна лінія допомагає у за­сво­єнні культурних і духовних цінностей українського та ін­ших народів, сприяє естетичному і морально-етичному вихо­ван­ню учнів, розвитку й удосконаленню їх мовлення. Ді­ял­ь­ніс­на лінія передбачає формування навчальних умінь і навичок уч­нів (аналізувати, порівнювати, зіставляти факти, наводити ар­гументи, робити висновки узагальнення тощо), опанування стра­тегій, які визначають мовленнєву діяльність, соціально-ко­мунікативну поведінку учнів.

У мовленнєвій і мовній змістових лініях основними є три ко­лонки: в одній з них подано зміст навчального матеріалу, а в двох інших – вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки уч­нів і кількість годин, що виділяється на вивчення певної теми.

Навчальний зміст кожного курсу відрізняється від іншого пе­редусім кількістю навчальних годин, виділених на їх вив­чен­ня, і відповідно метою, завданнями, обсягом навчального ма­те­рі­алу.

5 кл

34 год

120 год

для засвоєння учнями мовленнєвої змістової лінії

для засвоєння учнями мовної змістової лінії

6 кл

36 год

118 год

для засвоєння учнями мовленнєвої змістової лінії

для засвоєння учнями мовної змістової лінії

7 кл

37 год

117 год

для засвоєння учнями мовленнєвої змістової лінії

для засвоєння учнями мовної змістової лінії

Окрім того, в кожному курсі вказано кількість контрольних ро­біт з чотирьох видів мовленнєвої діяльності та їх розподіл за се­местрами.

Дві змістові лінії (мовна й мовленнєва) є основними, які ви­зна­­чають безпосередній предмет навчання, його структуру, су­про­­­воджуються вимогами до навчальних досягнень учнів, кіль­кіс­­тю годин, що виділяються на їх засвоєння, а дві інші (со­ціо­куль­турна і діяльнісна) є засобом досягнення основної освіт­ньої ме­ти.

Оскільки мовна змістова лінія забезпечує засвоєння учнями си­стемних знань про мову та формування на їх основі від­по­від­них умінь як засобу пізнання, спілкування, призначення мов­лен­нє­вої змістової лінії полягає в цілеспрямованому формуванні й удо­сконаленні вмінь та навичок в усіх видах мовленнєвої ді­яль­но­сті – аудіюванні, говорінні, читанні, письмі. Мовленнєва зміс­то­ва лінія містить відомості про мовлення; види робіт; відтворення го­тового тексту; створення власних висловлювань, що охоплює ді­алогічне й монологічне мовлення. Вивчаючи відомості про мов­лен­ня, учні ознайомлюються з такими поняттями, як: види мов­лен­нєвої діяльності (загальне уявлення), основні правила спіл­ку­ван­ня,текст як продукт мовленнєвої діяльності, тема й основна дум­ка висловлювання, вимоги до мовлення (ознайомлення), про­стий план готового тексту,ознайомлення із розмовним, нау­ко­вим, художнім, офіційно-діловим, публіцистичним, церковним (кон­фесійним) стилями мови, сферою їх використання, типи мов­лен­ня (5 клас); ситуація спілкування та її складові (загальне уяв­лен­ня), текст та його структурні особливості (зачин, основна час­ти­на, кінцівка), послідовний і паралельний види зв'язку речень у тек­сті, нове і відоме, складний план готового тексту (6 кл). У 7 кла­сі учні повторюють вивчене про текст, його структурні особ­ли­вості, типи мовлення та поглиблюють відомості про стилі мо­ви: розмовний, публіцистичний, художній, науковий, епісто­ляр­ний, конфесійний, офіційно-діловий і сфери їх уживання.

Під час формування комунікативних умінь учні вчаться спри­ймати чуже мовлення за допомогою аудіювання та чи­тан­ня мовчки текстів різних стилів мови і типів мовлення, відтво­рен­ня учнями готового тексту (складання і написання пере­ка­зів за простим та складним планами різних за стилем, типом мов­лення, задумом), створення власних висловлювань – (діа­ло­гів відповідно до запропонованої ситуації спілкування та творів за простим і складним планами, різних за стилем мови, типом, жан­ром мовлення).

Успішне оволодіння учнями як монологічним, так і діа­ло­гіч­ним мовленням, різними жанрами й стилями мови забез­пе­чить становлення свідомої, духовно багатої мовної особистості, здат­ної на належному рівні практично користуватися дер­жав­ною мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Тому ре­а­лізація змісту мовленнєвої змістової лінії повинна здій­сню­ва­ти­ся як на спеціальних уроках з розвитку мовлення, так і на аспек­тних уроках засвоєння основ науки про мову (мовна зміс­то­ва лінія), що дасть змогу зробити процес розвитку мовлен­нє­во-комунікативних умінь і навичок більш ефективним.

Призначення соціокультурної змістової лінії полягає в опа­ну­ванні школярами національних і загальнолюдських куль­тур­них і духовних цінностей, що сприятимуть естетичному, мо­раль­но-етичному, патріотичному, правовому формуванню осо­бис­тості. Соціокультурна змістова лінія має перелік текстів, що зна­йомлять учнів з історією і культурою, звичаями і тради­ція­ми, духовними скарбами й видатними постатями, загально­люд­сь­кими моральними нормами й святинями українського наро­ду.

Реалізується ця змістова лінія через низку текстів відпо­від­ної тематики, що використовуються як дидактичний матеріал мов­ної (щоурочно) і мовленнєвої змістових ліній, а також за до­по­могою системи завдань, які передбачають опрацювання цих тек­стів і, зокрема, вивчення окремих із них напам’ять. Окремо го­дини на реалізацію цієї змістової лінії не виділяються.

Роль діяльнісної (стратегічної) змістової лінії виявляється у вдосконаленні загальнопізнавальних, організаційних, конт­роль­но-оцінювальних, творчих умінь, ціннісних орієнтацій, в опа­нуванні стратегій, що визначають оптимальність мов­лен­нє­вої діяльності, спрямованої на розв’язання навчальних завдань і життєвих проблем. Тому у кожному класі відведено перелік обо­в’язкових мислительних операцій, що їх повинен самостійно чи з допомогою вчителя здійснювати учень: аналіз, синтез, по­рів­няння, систематизація, узагальнення, моделювання, прогно­зу­вання, спростовування, формулювання висновків тощо. Транс­формується діяльнісна змістова лінія через систему вправ ком­плексного характеру, що забезпечує цілеспрямоване на­бут­тя учнями досвіду творчої діяльності. Окремо години на ре­алі­за­цію цієї змістової лінії не виділяються.

Наявність у програмі вимог до загальноосвітньої підго­тов­ки учнів повинна сприяти практичному спрямуванню ви­кла­дан­ня української мови, міцному засвоєнню теоретичного ма­те­ріалу, вільному володінню мовою в усіх видах мовленнєвої ді­яльності, кращому розумінню мовних явищ в українській мо­ві.

Розподіл годин між темами в кожному класі орієнтовний. Учи­тель має право змінювати кількість годин на вивчення тієї чи іншої теми залежно від конкретних місцевих умов, не ско­ро­чу­ючи при цьому загальної кількості відведених годин з роз­вит­ку мовлення. Години резервного часу учитель викори­сто­вує на свій розсуд.

Компетентнісна орієнтація шкільного курсу мови є одним із найважливіших завдань щодо розвитку творчих здібностей, іні­ціативності, пізнавальної самостійності школярів, їхнього вмін­ня здобувати з різних джерел інформацію й працювати з нею, критично оцінювати її, висловлювати власні судження, про­гнозувати, робити висновки, застосовувати для розв’язання жит­тєвих проблем, брати на себе відповідальність за власні освіт­ні результати, постійно їх аналізувати й оцінювати тощо.

З огляду на це пріоритетним є poзвиток умінь в усіх видах мов­леннєвої діяльності: аудіювання, читання, говоріння, пись­мо з акцентом на способах діяльності, уміннях і навичках, які по­трібно сформувати, на досвіді діяльності, який повинен на­ко­пи­чуватися й усвідомлюватися учнями, і навчальних до­сяг­нен­нях, які учні демонструватимуть. Робота над мовним мате­ріа­лом, формуванням знань про мову підпорядковується ін­те­ре­сам розвитку мовлення учнів.

Отже, поглиблене вивчення української мови за програмою спри­ятиме розвиткові логічного мислення учнів; аналізувати, порів­нювати та узагальнювати мовні явища; аргументувати, до­водити думку, ілюструючи її прикладами, робити висновки; бу­дувати усні й письмові монологічні й діалогічні ви­слов­лю­ван­ня на задану соціокультурну тему; редагувати речення, тек­с­ти відповідно до поставленої мети.

Оцінювання результатів навчання української мови здій­сню­ється на основі компетентнісного підходу до шкільного мов­но­го курсу, який насамперед має забезпечити учням інтенсив­ний мовленнєвий та інтелектуальний розвиток, уміння ефек­тив­но користуватися мовою, спілкуватися, домагатися успіхів у про­цесі комунікації, високу мовну культуру особистості; роз­ви­ток навичок самостійної навчальної діяльності, самоосвіти й са­мо­реалізації; сприяти формуванню громадянської позиції, на­ціо­нальної самосвідомості тощо.

Видами оцінювання навчальних досягнень учнів з укра­їн­сь­кої мови є поточне, тематичне, семестрове, річне оціню­ван­ня.

Контрольна перевірка з української мови проводиться фрон­тально та індивідуально.

Фронтально оцінюються: аудіювання, читання мовчки, дик­тант, письмовий переказ і письмовий твір, мовні знання й вмін­ня, запис яких здійснюється на сторінці класного журналу «Зміст уроку». Індивідуально оцінюються: говоріння (діалог, ус­ний переказ, усний твір) і читання вголос. Для цих видів ді­яль­ності не відводять окремого уроку, проте відводять окрему ко­лонку без дати на сторінці класного журналу «Облік на­вчаль­них досягнень». У І семестрі проводиться оцінювання одного з ви­дів мовленнєвої діяльності – говоріння: діалогічне (діалог) та монологічне (усний переказ), бали виставляються в колонку без дати й ураховуються у наступну тематичну. У ІІ семестрі оці­нюються такі види мовленнєвої діяльності – говоріння: мо­но­логічне (усний твір) і читання вголос. Повторне оцінювання чо­тирьох видів мовленнєвої діяльності не проводиться.

Перевірка мовних знань і вмінь здійснюється за допомогою за­вдань тестового характеру (на їх виконання відводиться 20 хви­лин уроку) залежно від змісту матеріалу, який вивчається. Реш­та часу контрольного уроку (25 хвилин) може бути вико­ри­стано на виконання завдань з аудіювання або читання мовчки.

Тематичну оцінку виставляють на підставі поточних оцінок з урахуванням контрольних робіт. Оцінку за семестр вистав­ля­ють на основі тематичного оцінювання.

Оцінювання говоріння й читання вголос здійснюється інди­ві­дуально шляхом поступового накопичення оцінок для того, щоб кожний учень одержав мінімум одну оцінку за виконання завдань на побудову діалогу, усного переказу й усного твору. Для цих видів робіт не відводиться окремий урок, а оцінки ви­ставляються один раз на рік у колонки без дати.

Українська мова, 5 клас

175 годин, 5 годин на тиждень

34 годин для засвоєння учнями завдань мовленнєвої зміс­то­вої лінії

120 годин для засвоєння учнями завдань мовної змістової лі­нії

21 година для виконання контрольних робіт з чотирьох ви­дів мовленнєвої діяльності й тематичного оцінювання (Таб­ли­ця 1.)

Таблиця 1.

Форми

контролю

5 клас
І семестр ІІ семестр
Мова* 6 7
Аудіювання - 1
Говоріння: діалог** 1 -
переказ** 1
твір** 1
Читання:     мовчки 1
вголос** 1
Письмо:       переказ 1 1
твір 1 1
Правопис: диктант 1 1

____________

* Загальна кількість контрольних робіт з тематичного оці­ню­вання розподіляються порівну протягом року: у формі тес­тування і в формі диктанту.

** Види діяльності, перевірка яких здійснюється інди­ві­ду­аль­но протягом семестру: для них можна відводити й окремі уро­ки.


Мовленнєва змістова лінія

Дата проведення уроку Пор. №

Кількість

годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

  1 34

Відомості про мовлення. Загальне уявлення про мовлення; види мовлен­нє­вої діяльності (аудію­ван­ня, читання, говоріння, пись­мо); мета спілкування і адресат мовлення; мов­лен­ня монологічне і діало­гіч­не, усне й письмове; ос­нов­ні правила спілку­ван­ня (бути ввічливими, при­віт­ними і доброзичли­ви­ми, уважно, не пере­би­ва­ю­чи, слухати співроз­мов­ни­ка, заохочувати його ви­сло­вити свою думку, заці­кав­лено й доброзичливо ви­слуховувати її, уміти ви­сло­вити незгоду з по­зи­цією співрозмовника так, щоб не образити його; не розмовляти без потреби голосно, не вживати гру­бих слів, говорити про те, що цікаво адресатові мов­лен­ня тощо) (практично).

Текст як продукт мов­лен­нє­вої діяльності та його озна­ки: тема й основна дум­ка, задум, наявність зв’я­заних за змістом ре­чень, завершеність. Поділ тексту на мікротеми й аб­за­ци, а речення в тексті – на відоме й нове. Мовні за­со­би зв’язку речень у тек­с­ті.

Стилістична помилка (прак­тично).Озна­йомлення з вимогами до мовлення (зміс­тов­ність, логічна послідов­ність, багатство, точність, виразність, доречність, пра­вильність). Усна і пись­мо­ва форми тексту (ви­слов­лювання). Простий план готового тексту. Озна­йомлення із розмов­ним, науковим, художнім офі­ційно-діловим, публі­цис­тичним, церковним (конфесійним) стилями мови, сферою їх викори­стан­ня.

Типи мовлення (різно­ви­ди текстів): розповідь, опис, роздум. Особливості по­будови розповіді на осно­ві власного досвіду, опи­су окремих предметів і тва­рин, елементарного роз­думу. Жанри мовлен­ня: оповідання, відгук, замітка, лист, особливості їх побудови.

Учень (учениця):

розпізнає такі поняття, як мовлення, види мовленнєвої діяльності, монолог, діалог, адресат мовлення; усну та письмову, монологічну та діалогічну форми; називає істотні ознаки тексту;

виділяє в тексті абзаци, мікротеми, мовні засоби зв’язку, відоме й нове в реченнях тексту;

визначає тему, основну думку висловлювання; стилі мови (розмовний, художній, науковий, офі­ційно-діловий, пуб­ліцистичний, церковний (конфесійний), сферу їх використання, типи (розповідь, опис предметів і тварин, роздум) і жанри мовлення (оповідання, відгук, замітка, лист); адресата мовлення і мету спілкування; вимоги до мовлення;

знаходить взаємозумовлені змістові частини тексту – підтеми й мікротеми, засоби їх зв'язку між собою, зв'язку окремих речень у тексті;

ділить текст на абзаци;

аналізує й оцінює текст з погляду його ідейно-тематичного змісту, будови, задуму та мовного оформлення;

знаходить і виправляє стилістичні помилки в тексті;

обґрунтовує доречність правки.

  2  

Види робіт.Сприймання чужого мовлення

Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до стилів мови: розмовного, художнього, наукового; типів мовлення: розповідь, опис (опис окремих предметів, тварин), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, казка, легенда, переказ, пісня, вірш, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).

Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів мови: розмовного, художнього, наукового; типів: розповідь, опис (опис окремих предметів, тварин), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, казка, легенда, переказ, пісня, вірш, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).

Учень (учениця):

розуміє висловлювання ін­ших людей або звуко­за­пи­си з одного прослу­хо­ву­вання (тривалість зву­чання незнайомих текс­тів розмовного і худож­нього стилів обсягом 400–500 слів – 3–4 хв, на­укового стилю обсягом 300–400 слів – 4–5 хв);

складає первинне уяв­лен­ня про зміст почутого (що, коли, в якій послі­дов­ності відбувається);

уміє прогнозувати за­галь­ний характер змісту по­відомлюваного на ос­но­ві формулювання те­ми, основної думки;

ви­значає адресата і мету спіл­кування, причинно-на­слідкові зв’язки, зобра­жувально-виражальні особливості тексту;

читає мовчки відповідно до свого віку незнайомі тек­сти різних стилів мови, типів, жанрів мовлення зі швидкістю 100–150 слів за 1 хв;

виділяє і запам’ятовує у прочитаному головне, те­му і основну думку тек­с­ту, деталі;

добирає заголовки до його частин, складає про­стий план;

ставить запитання до прочитаного, відповідає на них;

переглядає текст швидко й знаходить у ньому вка­за­ні елементи (цифри, сло­ва в лапках, слова, на­пи­сані через дефіс,   з ви­нос­ками, слова, написані з великої літери, набрані курсивом, схеми, таблиці й частини тексту, які до них відносяться, тощо);

оцінює прочитаний текст з погляду новизни, зміс­ту, виразності мовного офо­р­­м­лення, задуму то­що.

  3  

Відтворення готового

тексту

Виразне читання вголосхудожніх, науково-попу­ляр­них текстів, різних ти­пів мовлення, що належать до таких жанрів, як опові­дан­ня, замітка, стаття, легенда, переказ, казка, прислів’я, приказки, пісня, вірш, байка (вивчення деяких із них напам’ять або близько до тексту).

Перекази (навчальні й контрольні) за простим планом.

Говоріння

Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису тварин, роздуму:

Докладний переказ тексту наукового стилю.

Письмо

Докладні перекази художнього тексту розповідного характеру з елементами опису предметів, тварин.

Учень (учениця):

виразно читає вголос знайомі тексти різних стилів мови   (розмовного, наукового і художнього), типів, жанрів мовлення із достатньою швидкістю (80–120 слів за хв), плавно, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм;

оцінює прочитаний уголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;

переказує докладно (усно й письмово) почуті і прочитані тексти художнього і наукового стилів мови (обсягом 100–150 слів) зазначених у програмі видів за самостійно складеним простим планом, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з урахуванням комунікативного завдання, дотриманням композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму;

помічає і виправляє недоліки у своєму мовленні;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.

  4  

Створення власних висловлювань

Діалогічне мовлення. Діалогічна структура діалогічного мовлення. Реагування та стимулювання реплік.

Типи діалогічного мовлення: діалог – установлення контакту, діалог «питання – відповідь», діалог – обмін повідомленнями, діалог – волевиявлення.

Діалог, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів (діалоги етикетного характеру, діалог-розпитування), за поданим початком, малюнками.

Монологічне мовлення

Твори (навчальні й контрольні) без плану.

Говоріння Твори-описи окремих предметів, тварин (а також за картиною) в художньому стилі. Відповідь на уроках української мови та інших предметів (за поданим планом або таблицею) в науковому стилі.

Відгук про висловлювання товариша.

Твір-оповідання про випадок із життя.

Письмо

Твір-розповідь на основі власного досвіду в художньому стилі.

Твори-описи окремих предметів, тварин у художньому і науковому стилях.

Твір-роздум на тему, пов'язану з життєвим досвідом учнів у художньому стилі.

Замітка в газету (із шкільного життя) інформаційного характеру.

Учень (учениця):

складає, розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 6–7 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, зразка, за поданим початком, опорними словами, малюнком, досягаючи комунікативної мети (тривалість діалогу 3-5 хв);

дотримується теми висловлювання, норм української літературної мови;

використовує репліки для стимулювання, підтримання діалогу, формули мовленнєвого етикету;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;

складає усні та письмові твори (вказаних у програмі видів) з урахуванням мети й адресата мовлення, типу мовлення і стилю мови;

підпорядковує висловлювання темі та основній думці;

використовує вивчені мовні засоби зв’язку між реченнями в тексті;

вибирає відповідно до умов спілкування стиль мови (розмовний, науковий, художній);

додержується вимог до мовлення та основних правил спілкування;

знаходить і виправляє недоліки та помилки в змісті, побудові й мовному оформленні власних висловлювань;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.

     

Ділові папери. Лист рідним, друзям. Адреса.

 
  Міжпредметні зв’язки. Художній твір і його частини: тема та ідейний зміст художнього твору; розповідь і опис предметів, тварин у вивчених творах; роздуми про вчинки героїв (література); усний опис змісту і художніх засобів у творах живопису, що зображують предмети, тварин; усна розповідь за змістом жанрової картини про дітей; спостереження за окремими предметами під час малювання з натури (образотворче мистецтво).
           

МОВНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ


Дата

проведення уроку

Пор. № Кількість годин

Зміст навчального

Матеріалу

Державні вимоги

до рівня

загальноосвітньої

підготовки учнів

  1

120

1

Вступ

Значення мови в житті суспільства. Українська мова – державна мова України.

Учень (учениця):

розуміє значення мови в житті суспільства, роль української мови як державної в Україні.

  2 15

Повторення

Систематизація й узагальнення вивченого в початкових класах.

Частини мови: способи їх розпізнавання. Іменник. Прикметник. Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник.

Правопис

Велика буква і лапки в іменниках. Голосні у відмінкових закінченнях іменників, прикметників, дієслів.

Не з дієсловами. Вимова й написання -шся-, -ться- в кінці дієслів. Написання вивчених прислівників. Написання прийменників з іншими частинами мови. Апостроф. М’який знак. Кома перед сполучниками а, але.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія

Уживання вивчених частин мови у прямому й переносному значенні.

Елементи риторики

Удосконалення вмінь складати висловлювання на основі використання власного життєвого досвіду або матеріалу літературних творів.

Учень (учениця):

розпізнає вивчені в початкових класах частини мови, визначає істотні ознаки їх; правильно пише слова з вивченими орфограмами; знаходить і виправляє орфографічні та пунктуаційні помилки на вивчені правила; уміє користуватися орфографічним і тлумачним словниками;

будує речення з вивченими частинами мови, використовуючи їх у прямому й переносному значенні;

складає усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду або літературного матеріалу.

  3

32

6

9

Відомості з синтаксису

і пунктуації

Словосполучення

Відмінність словосполучення від слова, його форми й речення. Головне та залежне слово у словосполученні. Лексичні та фразеологічні сполучення слів.

Сурядний і підрядний зв’язки слів. Типи підрядного зв’язку: узгодження, керування, прилягання (ознайомлення).

Граматична помилка та її умовне позначення (практично).

Речення, його граматична основа (підмет і присудок)

Головні члени речення: підмет і присудок (простий і складений). Загальне ознайомлення із складеним дієслівним і складеним іменним присудком. Тире між підметом і присудком. Речення з одним головним членом. Види речень за метою висловлювань: розповідні, питальні, спонукальні (повторення). Окличні речення (повторення).

Правопис

Розділові знаки в кінці речень (повторення). Пунктуаційна помилка та її умовне позначення (практично).

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія

Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських), фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів.

Учень (учениця):

знає, що вивчає синтаксис і пунктуація;

відрізняє словосполучення від слова, його форми та речення;

розпізнає види речень за метою висловлювання, окличні речення, словосполучення, визначає граматичну основу речення, головне і залежне слово у словосполученні; правильно інтонує речення різних видів;

ставить і обґрунтовує розділові знаки в кінці речень;

знаходить і виправляє граматичні й пунктуаційні помилки;

формулює теми текстів у вигляді словосполучень і речень;

будує висловлювання за темою, використовуючи прислів’я, приказки, крилаті вислови, різні за метою висловлювання речення; виступає з повідомленнями на лінгвістичну тему, добираючи приклади на підтвердження висловлених суджень.

     

Граматика

Використання вивчених частин мови в ролі головного і залежного слова, спостереження над сполучуваністю різних частин мови у словосполученні.

Культура мовлення і стилістика

Практичне засвоєння словосполучень, у яких допускаються помилки у формі залежного слова; синонімічність словосполучень різної будови.

Інтонування різних за метою висловлювання, а також окличних речень.

Використання розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень у вивчених стилях мовлення. Синонімічність простих речень різних видів.

Елементи риторики

Використання риторичних (стверджувальних, окличних, питальних) речень як виражального засобу мовлення, формування вмінь лаконічно будувати власне висловлювання, враховуючи його структуру: вступ, основну частину, висновки.

Міжпредметні зв’язки

Риторичні речення в художньому тексті. Прислів’я, приказки як словосполучення і речення (література).

 
    9

Другорядні члени речення: додаток, означення,

обставина

Частини мови, якими виражаються другорядні члени речення.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія

Засвоєння нових слів (також і власне українських), фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів. Уживання слів у прямому й переносному значенні.

Граматика

Способи вираження другорядних членів речення.

Культура мовлення

Засвоєння складних випадків слововживання.

Елементи риторики

Побудова висловлювань різних типів – описи, розповіді, роздуми, за допомогою другорядних членів речення.

Міжпредметні зв’язки

Відомості про пейзаж, літературний портрет, епітети, порівняння, їх зображувально-виражальну роль у тексті (література).

Учень (учениця):

розрізняє додатки, означення, обставини;

виділяє другорядні члени речення умовними позначками;

будує речення, поширюючи їх другорядними членами речення;

складає власні висловлювання (розповіді, описи, роздуми), вживаючи другорядні члени речення;

виражає особисте ставлення до почутого, написаного.

    7

Речення з однорідними членами речення (без сполучників і зі сполучниками (а, але, і).

Узагальнювальне слово перед однорідними членами речення

Звертання. Вставні слова

Ознайомлення з найбільш уживаними вставними словами (практично). Складні речення із безсполучниковим і сполучниковим зв’язком.

Правопис

Кома між однорідними членами речення.

Двокрапка й тире при узагальнювальних словах і реченнях з однорідними членами.

Розділові знаки при звертанні.

Виділення вставних слів на письмі комами. Кома між частинами складного речення, що з’єднані сполучниковим і безсполучниковим зв’язком.

Учень (учениця):

розрізняє однорідні чле­ни речення, узагаль­нювальні слова при них, звертання, вставні слова, складні речення;

правильно інтонує речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами та складні речення;

розставляє розділові знаки між однорідними членами, при звертаннях і вставних словах, у складному реченні;

обґрунтовує їх за допомогою вивчених правил;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

будує речення з однорід­ними членами, звертан­ня­ми, вставними слова­ми та складні речення;

оцінює роль однорідних членів, звертань і встав­них слів у реченні, а та­кож складних речень у тек­сті.

    1

Пряма мова

Діалог

Види діалогічної мовленнєвої діяльності. Мовленнєвий етикет у діалогах. Типи діалогічного мовлення (діалог питання-відповідь, діалог-обмін повідомленнями, діалог-волевиявлення тощо). Ситуативність діалогічного мовлення (практично).

Правопис

Розділові знаки при прямій мові та діалозі.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія

Засвоєння нових слів (а також власне українських), прислів’їв, приказок, крилатих висловів.

Культура мовлення

і стилістика

Додержання правильної інтонації в реченнях з прямою мовою і в діалогах. Синонімічність речень із прямою і непрямою мовою. Уміння користуватися мовно-стилістичними засобами і прийомами з урахуванням умов та мети комунікації.

Міжпредметні зв’язки

Звертання і діалоги в художніх творах (література).

Учень (учениця):

розрізняє слова автора і пряму мову в реченні з прямою мовою;

правильно інтонує речення з прямою мовою та репліки діалогу;

ставить та обґрунтовує розділові знаки при прямій мові та діалозі;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

складає висловлювання, використовуючи речення з прямою мовою, із засвоєними словами і виразами для докладної, точної, виразної передачі почутого і прочитаного;

будує діалоги відповідно до типу діалогічного мовлення та запропонованої ситуації;

оцінює значення діалогів у художніх творах.

  4 19

Фонетика. Графіка.

Орфоепія. Орфографія

Звуки мови і звуки мовлення

Голосні та приголосні звуки. Наголошені й ненаголошені голосні. Приголосні тверді та м’які, дзвінкі й глухі. Вимова звуків, що позначаються буквами г і ґ.

Позначення звуків мовлення на письмі

Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Буквосполучення. Подвоєння букв. Звуки, що позначаються однією, двома, трьома літерами. Звукове значення букв я, ю, є, ї.

Склад. Відкриті й закриті склади.

Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Фонетична транскрипція.

Вимова наголошених і ненаголошених голосних

Ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом.

Чергування голосних[о]-[а], [е]-[і], [е]-[и];[о], [е] з [і]; [е]-[о] після [ж], [ч], [ш]; [и], [і] після [ж], [ч], [ш]; [шч] та [г], [к], [х] у коренях слів.

Орфоепічна помилка (практично).

Правопис

Орфограма (практично).

Поділ слів на склади і поділ слова для переносу

Основні правила переносу (буквосполучень дж, дз, ьо, йо, слів з апострофом, на межі префікса і кореня, складноскорочених слів).

Позначення на письмі ненаголошених голосних [е], [и] у коренях слів.

Орфографічний словник. Робота з словником.

Орфографічна помилка, її умовне позначення (практично).

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія

Засвоєння нових слів (а також власне українських), фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів.

Культура мовлення

Правильна вимова наголошених і ненаголошених голосних. Використання логічного наголосу для виділення у вимові смислового навантаження. Засвоєння складних випадків слововживання.

Елементи риторики

Удосконалення вміння правильної вимови голосних і приголосних звуків у процесі повідомлення на певну лінгвістичну та соціокультурну тематику.

Використання риторико-мелодійних засобів мовлення (інтонації, пауз, логічного наголосу, темпу, мелодики, тембру голосу).

Міжпредметні зв’язки

Особливості звукової організації тексту: асонанс, алітерація, засоби милозвучності (література).

Учень (учениця):

знає, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія;

розрізняє в словах наголошені й ненаголошені голосні, тверді і м’які, дзвінкі і глухі приголосні;

визначає основні випадки чергування голосних і приголосних звуків; звукове значення букв у слові;

володіє навичками фонетичної транскрипції;

вимовляє звуки в словах відповідно до орфоепічних норм;

використовує логічний наголос для виділення слів із смисловим навантаженням;

користується орфоепічним словником, словником наголосів для самоконтролю власної вимови та орфографічним словником;

правильно пише і обґрунтовує слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє орфоепічні та орфографічні помилки на вивчені правила;

складає повідомлення на певну лінгвістичну та соціокультурну тему, використовуючи засвоєні слова, фразеологізми, афоризми, дотримуючись риторико-мелодійних засобів мовлення та мовних норм.

    21

Вимова приголосних звуків

Уподібнення приголосних звуків (на межі префікса і кореня, в середині слова,
-шся і -ться в дієсловах).

Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування приголосних звуків (практично).

Чергування приголос­них[г], [к], [х] - [ж], [ч], [ш] -[з’], [ц’], [с’].

Явище милозвучності в українській мові.

Основні випадки чергуван­ня прийменників у - в та сполучників і - й.

Орфоепія

Вимова префіксів з- (зі-, с-) та роз-, без-. Вимова слів з апострофом.

Правопис

Написання префіксів
з- (зі-, с-) та роз-, без-. Позначення м’якості при­го­лосних на письмі буквами ь, і, ю, я. Сполучення ьо, йо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збі­гу однакових приго­лосних звуків.

Написання слів іншомов­ного походження: и, і у словах іншомовного похо­дження; правопис м’якого знака та апострофа; подвоєння букв у словах іншомовного походження.

Словник іншомовних слів.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія

Засвоєння нових слів (а також власне українських), фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів.

Культура мовлення

Правильна вимова слів із уподібненням, спрощенням, чергуванням звуків. Правильна вимова слів із апострофом, м’яким знаком. Засвоєння складних випадків слововживання.

Елементи риторики

Удосконалення вмінь ви­словлювати своє ставлення до навколишнього світу, використовуючи потрібні виражально-оцінні мовленнєві засоби.

Міжпредметні зв’язки

Звукопис. Рима у віршах (література).

Учень (учениця):

розпізнає у словах та словосполученнях явища уподібнення, спрощення, чергування;

вимовляє приголосні звуки відповідно до орфоепічних норм;

правильно пише слова з вивченими орфограмами й обґрунтовує їх;

знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила;

будує усні й письмові висловлювання, діалоги на певну соціокультурну тематику на основі власного життєвого досвіду та літературного матеріалу, доцільно використовуючи різноманітні мовно-виражальні засоби.

  5

19

Лексикологія. Фразеологія

Словникове багатство української мови

Лексичне значення слова

Слова однозначні й багатозначні

Уживання багатозначних слів у прямому й переносному значеннях. Типи перенесення значень: епітети, метафора, метонімія (практично).

Лексична помилка (практично).

Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова.

Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками.

Групи слів за значенням

Омоніми. Джерела омонімії. Омоформи, омографи, омофони. Словник. Пароніми. Словник паронімів. Синоніми. Джерела синонімії. Лексичні та контекстуальні синоніми. Перифрази. Словник синонімів. Антоніми. Загальновживані та контекстуальні антоніми. Поняття про оксюморон, антитезу.

Фразеологізми

Фразеологічне багатство української мови. Основні ознаки фразеологізмів. Синтаксичні функції фразеологізмів у реченні. Основні групи фразеологізмів: фразеологічні зрощення, сполуки, єдності (загальне поняття). Прислів’я, приказки, крилаті вислови. Афоризми, фразеологічні каламбури як різновиди фразеологізмів. Фразеологічний словник. Джерела української фразеології: біблійні, античні, літературного походження. Фразеологічні синоніми та антоніми.

Внутрішньопредметні зв’язки

Культура мовлення

і стилістика

Уживання слів відповідно до їх значення. Доречне використання лексико-фразеологічного різноманіття в усному та письмовому мовленні. Засвоєння складних випадків слововживання.

Елементи риторики

Увиразнення мовного оформлення висловлювання за допомогою лексико-фразеологічних засобів.

Міжпредметні зв’язки

Епітет, порівняння, метафора, метонімія, перифрази, оксюморон, антитеза, фразеологізми (література).

Учень (учениця):

знає, що вивчає лексикологія і фразеологія;

розрізняє пряме й переносне значення слів; загальновживані й стилістично забарвлені слова; омоніми, синоніми, пароніми й антоніми;

визначає в реченні й тексті фразеологізми, їх синтаксичну роль, основні групи та різновиди;

редагує тексти з лексичними помилками;

користується тлумачним і перекладним, етимологічним, фразеологічним словниками, словниками омонімів, паронімів, синонімів, антонімів;

використовує вивчені лексичні мовні засоби та фразеологізми в мовленні з урахуванням їх стилістичних особливостей;

будує різноманітні за типом висловлювання, увиразнюючи їх багатством лексико-фразеологічних засобів.

  6 8

Будова слова. Орфографія

Корінь, суфікс, префікс і закінчення – значущі частини слова (повторення і поглиблення відомостей).

Форми слова і спільнокореневі слова. Твірна основа; похідні слова (загальне поняття). Суфіксальний спосіб – найпродуктивніший спосіб творення слів в українській мові.

Орфоепія

Вимова префіксів   пре-, при-, прі-.

Правопис

Вивчені орфограми в значущих частинах слова (повторення).

Написання префіксів пре-, при-, прі-.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія

Засвоєння нових слів ( а також власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика

Особливості будови вивчених частин мови.

Культура мовлення

і стилістика

Використання в усному й письмовому мовленні слів із суфіксами й префіксами, які надають тексту емоційності, образності, виразності.

Спільнокореневі слова як засіб зв’язку речень у тексті. Уникнення помилок, пов’язаних з невиправданим використанням спільнокореневих слів.

Засвоєння складних випадків слововживання.

Елементи риторики

Удосконалення вмінь будувати тексти відповідно до обраної теми, ідейного задуму, добирати ключові слова для зв’язності висловлювання, розташовуючи всі частини його в логічній послідовності.

Учень (учениця):

розрізняє форми слова і спільнокореневі слова;

виділяє у слові закінчення, основу, корінь, префікс та суфікс;

розпізнає похідні слова та твірну основу слів;

правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила, а також лексичні помилки;

складає речення і мікро-тексти з використанням слів із суфіксами, які надають тексту емоційності й образності;

створює висловлювання відповідно до обраної теми, ідеї, використовуючи ключові слова і речення, надаючи тексту стилістичної образності й виразності.

  7

5

Повторення й узагальнення в кінці року

Синтаксис і пунктуація

Лексикологія, фразеологія

Будова слова й орфографія

Фонетика і графіка. Орфоепія й орфографія

Учень (учениця):

повторює вивчені відомості;

класифікує і систематизує їх;

узагальнює поняття, закономірності, правила та винятки з них.


Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст   навчального матеріалу Орієнтовні вимоги до вмінь
Сфери відношень Тематика текстів Теми вислов­лю­вань учнів

Я і українська мова та література.

Я і Батьківщина (її природа, історія; рідне село чи місто).

Я і національна історія та культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).

Я і мистецтво (традиційне і професійне).

Я й освіта, наука

Я і ти (члени родини, друзі, товариші).

Я і ми (класний колектив, народ, людство).

Я як особистість.

Мова – найбільша духовна цінність народу.

Краса і багатство рідного краю. Не­повторність і кра­са рідної при­ро­ди кожної по­ри року.

Дав­нє минуле на­шо­го краю. Істо­рія міста, се­ла. На­ціональна сим­воліка.

Відомості про зви­чаї і традиції рід­ного краю; на­род­ні свята в Ук­ра­їні; про народ­ну символіку; рос­лини в народ­ній уяві; народні обе­реги. Традиційна по­вага до старших в Україні.

Відомості про на­род­не укра­їнське мис­тецтво. На­род­­ні митці Ук­ра­їни.

Роль науки та освіти в житті людини і в сус­пільстві.

Родина, члени родини, їхні про­фесії, улюблені заняття, історія мого роду. Родинні свята (дні народження членів родини). Домашні обов’язки. Мої друзі і товариші. Дозвілля.

Моя школа, мій клас. Мій народ. Європейська спільнота.

Покликання людини. Видатні українці.

«Україна-мати», «Мова – найцін­ні­ший скарб наро­ду», «Мово моя ма­те­ринська», «Чому треба берегти рід­ну мову», «Чому тре­ба вивчати ук­ра­їнську мову».

«Чар-зілля», «За­квіт­чаймо свою Ук­раїну», «Квіти – очі природи», «Золото осені», «Перший сніг», «Пахне вес­на».

«Село (місто) моє, для мене ти єди­не», «Чому я пови­нен знати свою історію».

«Мамина писанка».

«Не хлібом єдиним живе людина», «Народна пісня – душа народу», «Моя улюблена пісня, казка, легенда…», «Бабусина казка».

«Краса врятує світ», «Краса, яку творять мої земляки», «Моя зустріч із прекрасним».

«Знання – сила»,

«Продовжувачі славних традицій».

«Ой роде наш прекрасний», «Є в кожної дитини матінка єдина», «Вірний приятель – то найбільший скарб».

«Шкільна родина», «Велика родина».

«Моє місце в українській спільноті».

«Для чого живе людина».

«Країни рідної маленький я син (донька)».

Учень (учениця):

сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті відомості, добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети.

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

Види умінь Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів
Організа-ційно-контрольні

Учень (учениця)

з допомогою

вчителя:

визначає мету власної пізнавальної діяльності;

планує діяльність для досягнення ме­ти;

здійснює намічений план;

оцінює одержаний результат.

Загальнопіз-навальні

Учень (учениця) із не­обхід­ною

допомогою

вчителя:

аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності;

порівнює, узагальнює їх;

виділяє головне з-поміж другоряд­но­го;

моделює мовні та позамовні поняття, явища, закономірності.

Творчі Учень (учениця) з певною допо­мо­гою вчите­ля:

уявляє словесно описані предмети і явища;

переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;

помічає і формулює проблему в процесі навчання;

усвідомлює будову предмета вивчен­ня;

робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми;

добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).

Естетико-етичні Учень (учениця) самостійно:

помічає красу в мовних явищах, яви­щах природи, в мистецтві, у вчинках і звершеннях людей;

спроможний критично оцінювати свої вчинки.

Українська мова, 6 клас

175 годин, 5 годин на тиждень

36 годин для засвоєння учнями завдань мовленнєвої зміс­то­вої лінії

118годин для засвоєння учнями завдань мовної змістової лі­нії

21 година для виконання контрольних робіт з чотирьох ви­дів мовленнєвої діяльності (Таблиця 2.)

Таблиця 2.

Форми

контролю

6 клас
І семестр ІІ семестр
Мова* 6 7
Аудіювання - 1
Говоріння: діалог** 1
                     переказ** 1
                     твір** 1
Читання:     мовчки 1 -
                     вголос** - 1
Письмо:       переказ 1 1
                     твір 1 1
Правопис:   диктант 1 1

____________

* Загальна кількість контрольних робіт з тематичного оці­ню­вання розподіляються порівну протягом року: у формі тес­ту­вання і в формі диктанту.

** Види діяльності, перевірка яких здійснюється індиві­ду­аль­но протягом семестру: для них можна відводити й окремі уро­ки.


Мовленнєва змістова лінія

Дата проведення уроку Пор. № Кількість годин

Зміст навчального

матеріалу

Державні вимоги

до рівня загальноосвітньої

підготовки учнів

  1

36

Відомості про мовлення

Повторення вивченого про мовлення. Загальне уявлення про ситуацію спілкування та її складові: адресант мовлення (той, хто говорить або пише), адресат мовлення (той, до кого спрямоване мовлення), тема та основна думка висловлювання, мета й місце спілкування (практично).

Повторення вивченого про текст, його основні ознаки. Структурні особливості тексту: наявність зачину, основної частини і кінцівки, послідовність викладу змісту, використання мовних засобів зв’язку між складовими частинами тексту. Види зв’язку речень у тексті: послідовний, паралельний (практично).

Основні джерела матеріалу для твору і його систематизація (практично) Складний план готового тексту; простий план власного висловлювання.

Повторення відомостей про стилі мови. Поняття про офіційно-діловий стиль. Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису приміщення і природи. Сполучення в одному тексті різних типів мовлення (розповіді й опису, розповіді з елементами роздуму). Жанри мовлення: оповідання, замітка, повідомлення, план роботи, оголошення, особливості їх побудови.

Учень (учениця):

розпізнає текст, його структурні особливості (зачин, основну частину, кінцівку), послідовний і паралельний види зв’язку речень у тексті, нове і відоме;

визначає ситуацію спілкування, її складові; стилі мови(розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий), сферу їх використання, типи (розповідь, опис приміщення і природи, роздум) і жанри мовлення (оповідання, замітка, план роботи, оголошення), особливості їх побудови; основні джерела матеріалу для твору.

  2  

Види робіт

Сприймання чужого

мовлення

Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів мови: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового; типів мовлення: розповідь, опис (приміщення і природи), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).

Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до стилів мови: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового; типів мовлення: розповідь, опис (опис приміщення і природи), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки (об'єднані певною темою).

Учень (учениця):

розуміє з одного прослуховування фактичний зміст висловлювань інших людей (розповіді, лекції, повідомлення та ін.), слідкує за змістом мовлення та його особливостями (тривалість звучання незнайомих художніх текстів 4–5 хв, текстів інших стилів мови – 5–6 хв);

визначає тему й основну думку, причинно-наслідкові зв’язки, основну і другорядну інформацію, зображувально-виражальні особливості тексту;

читає мовчки відповідно до його віку незнайомі тексти різних стилів мови, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 110–170 слів за   1 хв;

переглядає більші за обсягом тексти, ніж у попе­редніх класах, швидко зна­ходячи в них указані вчи­те­лем елементи тексту та зміс­ту (виділені спеціаль­ним шрифтом слова, роз­ді­лові знаки, виноски, кіль­кість абзаців на сторінці то­що, пряму мову та діалог, по­рівняння, опис чи роз­дум, висновки тощо), основ­ну і другорядну інформа­цію;

осмислює і запам’ятовує найважливіші змістові віхи прочитаного;

аналізує структуру тексту, виділяючи в ньому мікротеми, добираючи до них заголовки;

складає складний план готового тексту;

оцінює прочитаний текст із погляду новизни його зміс­ту, виразності мовного офор­­млення, задуму мовця тощо.

  3  

Відтворення готового

тексту

Виразне читання вголос художніх, ділових, науково-популярних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, стаття, замітка, п’єса, казка, байка, прислів’я, приказки, загадки (вивчення деяких напам’ять або близький переказ до тексту).

Перекази (навчальні й контрольні)за простим і складним планами.

Говоріння

Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису приміщення, природи. Вибірковий переказ тексту наукового стилю.

Письмо

Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису приміщення та тексту-роздуму.

Вибірковий переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису природи.

Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням.

Учень (учениця):

читає вголос знайомі тексти різних стилів мови, типів, жанрів мовлення (складніші порівняно з попереднім класом), з достатньою швидкістю (80–120 слів за 1 хв), плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм;

оцінює прочитаний уголос текст з погляду його змісту, форми, задуму й мовного оформлення;

переказує докладно і вибірково (усно і письмово) почуті й прочитані тексти художнього і наукового стилів мови обсягом (для докладного переказу 150–200 слів, вибіркового – 225–300 слів) зазначених у програмі видів, за самостійно складеним простим і складним планами, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з дотриманням композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму;

помічає і виправляє недоліки у своєму і чужому мовленні;

оцінює текст із погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.

  4  

Створення власних

висловлювань

Діалогічне мовлення

Діалог, його розігрування відповідно до серії малюнків, запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної особистими враженнями від певних подій, спостереженнями, обміном думками, життєвим досвідом учнів, етикетного характеру.

Монологічне мовлення

Твори (навчальні й контрольні) за простим планом.

Говоріння

Твори-описи приміщення та природи на основі особистих вражень у художньому стилі.

Твір-оповідання за жанровою картиною.

Повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі.

Письмо

Твір-опис приміщення на основі особистих вражень у науковому і художньому стилях.

Твір-опис природи за картиною у художньому стилі.

Твір-роздум про вчинки людей на основі власних спостережень і вражень у художньому стилі.

Твір-оповідання на основі побаченого.

Замітка-роздуму газету про вчинки людей.

Ділові папери

План роботи. Оголошення.

Міжпредметні зв’язки

Інтер’єр і пейзаж у літературному творі;

усна характеристика літературного героя; письмовий відгук про невеликий твір; (література); переказ текстів наукового стилю (історія, природознавство); усні роздуми на математичні теми(математика); усний опис змісту та художніх засобів творів живопису, які зображують інтер’єр, пейзаж; усна розповідь за змістом жанрової картини про вчинки людей; теплі і холодні кольори; властивості, кольорове багатство довкілля (образотворче мистецтво).

Учень (учениця):

складає і розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 7–8 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, серії малюнків, запитань, досягаючи комунікативної мети;

додержується норм української літературної мови, правил спілкування;

висловлює толерантно особисту позицію до теми, що обговорюється, уживає прислів’я і приказки для висновків та узагальнень;

оцінює текст із погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;

добирає і систематизує для самостійних висловлювань матеріал на основі різних джерел;

складає усні та письмові твори (вказаних у програмі видів) за простим планом, обираючи відповідний до ситуації спілкування та задуму стиль мови (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий); тип мовлення (опис приміщення і природи, роздум про вчинки людей), жанри мовлення (оповідання на основі побаченого, повідомлення, план роботи, оголошення), мовні засоби, ураховуючи особливості ситуації спілкування, відповідно до запропонованої структури (вступ, основна частина, кінцівка), комунікативного завдання;

додержується вимог до мовлення і основних правил спілкування;

помічає і виправляє недоліки у своєму і чужому мовленні;

оцінює текст із погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.

 

Мовна змістова лінія

Дата проведення уроку Пор. № Кількість годин

Зміст навчального

матеріалу

Державні вимоги

до рівня загальноосвітньої

підготовки учнів

  1

118

2

Вступ

Краса і багатство української мови. Засоби милозвучності української мови: чергування у-в, і-й, спрощення й уподібнення приголосних, подвійні форми деяких частин мови, пестливо-зменшувальні суфікси.

Міжпредметні зв’язки

Звукова анафора, епіфора, асонанс й алітерація в текстах художнього стилю (ознайомлення).

Учень (учениця):

знає і розрізняє засоби милозвучності української мови;

знаходить їх у тексті;

будує власні висловлювання, правильно використовуючи засоби милозвучності.

  2 10

Повторення, узагальнення та поглиблення вивченого

Словосполучення і речення. Головні та другорядні члени речення. Просте й складне речення. Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у простому реченні.   Пряма мова.

Правопис

Розділові знаки у простому та складному реченнях при прямій мові та діалозі.

Орфограми в коренях, префіксах, суфіксах і на межі значущих частин слова та основ.

Внутрішньо предметні зв’язки

Лексикологія і фразе­оло­гія

Найуживаніші фразео­ло­гіз­ми, крилаті вислови зі звер­тан­нями і вставними слова­ми.

Граматика

Частини мови, якими виражаються головні, другорядні, однорідні члени речення, звертання та вставні слова.

Засоби зв’язку речень у тексті, займенники, сполучники, прислівники, повтори спільнокореневих слів, контекстуальні синоніми.

Культура мовлення

Правильне інтонування простих речень із звертаннями, вставними словами та однорідними членами; різних за метою висловлювання речень; складних речень.

Засвоєння стандартних слів, словосполучень, властивих офіційно-діловому стилю.

Елементи риторики

Використання звертань, вставних слів, однорідних членів речення, різних за метою висловлювання речень у процесі створення тематичних висловлювань і діалогів.

Учень (учениця):

розрізняє словосполучення, речення, прості речення і складні, пряму мову й

діалог;

визначає головне й залежне слово у словосполученні, головні та другорядні члени речення ;

знаходить у реченні вставні слова, звертання, однорідні члени речення;

називає частини мови, якими виражені головні й другорядні члени речення;

правильно розставляє розділові знаки в простих ускладнених реченнях і складних реченнях;

пояснює орфограми і пунктограми за допомогою вивчених правил;

знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;

будує прості, ускладнені та складні речення; тексти офіційно-ділового стилю та інших стилів мови відповідно до типу мовлення;

знаходить і виправляє порушення вимог до культури мовлення;

усуває стилістичні недоліки в структурі тексту;

складає усні й письмові монологічні висловлювання на певну соціокультурну тему відповідно до визначеної комунікативної мети на основі власного життєвого досвіду та творів літератури, використовуючи звертання, вставні слова, прості й складні речення з прямою і непрямою мовою та діалоги.

  3 12

Лексикологія

Групи слів за походженням

Спільнослов’янські слова, власне українські слова, старослов’янізми в українській мові. Запозичення зі слов’янських мов, запозичення з неслов’янських мов. Тематичний словник іншомовних слів.

Активна і пасивна лексика української мови

Неологізми (загальномовні й індивідуальні). Застарілі слова: історизми, архаїзми.

Склад лексики з погляду стилістичного вживання

Лексика міжстильова, загальновживана.

Виробничо-професійна лексика. Офіційно-ділова лексика (канцеляризми, штампи). Науково-термінологічна лексика. Суспільно-політична лексика.

Просторічна лексика.

Вузьковживана лексика (діалектизми, жаргонізми,

арготизми тощо), словники термінів, діалектних слів, жаргонізмів.

Внутрішньопредметні зв’язки

Фонетика. Орфоепія

Вимова слів іншомовного походження, передача звуків в українській мові.

Правопис

Написання слів іншомовного походження (загальне ознайомлення).

Культура мовлення

і стилістика

Доречне вживання слів різних пластів у мовленні, розуміння їхньої стилістичної функції.

Елементи риторики

Удосконалення умінь і навичок дотримуватися морально-етичних норм у процесі спілкування; вживання слів увічливості.

Міжпредметні зв’язки

Застарілі слова й неологізми в наукових, художніх творах (історія, література).

Терміни (історія, математика, біологія, географія). Діалектизми й професійні слова у художніх творах (література).

Учень (учениця):

називає основні терміни розділу і знає, що вони означають;

пояснює лексичне значення слова, групи слів за значенням, походженням, уживанням у мові;

характеризує стилістичну роль діалектизмів, жаргонізмів, професійних слів, термінів, неологізмів, застарілих слів у художніх та науково-публіцистичних текстах;

аргументовано доводить приналежність слова до певної групи лексики;

редагує тексти з лексичними помилками;

користується словниками: іншомовних слів, діалектних слів, жаргонізмів, термінологічним;

уміє доречно використовувати у власному мовленні вивчені пласти лексики;

складає висловлювання про професію з описом процесів праці;

бере участь у розігруванні діалогів за певною ситуацією в офіційно-діловому та художньому стилях.

  4 16

Словотвір. Орфографія

Словотвір як розділ мовознавства. Засоби творення слів. Похідні й непохідні слова. Твірна основа. Словотвірні афікси. Морфологічний спосіб творення слів. Неморфологічні способи творення слів (морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний).

Морфологічні способи словотворення: префіксальний, суфіксальний, суфіксально-префіксальний, безафіксний, основоскладання, абревіація). Найбільш продуктивні способи словотвору.

Словотвірний словник.

Зміни приголосних при творенні слів: іменників із суфіксом -ин(а);

від прикметників на
-ський, -зький, -цький;

буквосполученням -чн-
(-шн-).

Зміни приголосних при творенні відносних прикметників з суфіксами -ськ-, -цьк-,
-зьк- та іменників з суфіксами -ств(о), -зтв(о), -цтв(о).

Складні слова. Сполучні о, е в складних словах. Творення складноскорочених слів. Абревіатури. Правопис.

Написання складних слів разом і через дефіс. Написання слів з пів- разом, через дефіс, з апострофом. Написання складноскорочених слів. Словотвірний розбір слова.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія

Засвоєння нових слів, утворених різними способами, поетичних неологізмів із художніх творів.

Граматика

Творення самостійних частин мови.

Культура мовлення

Вимова та наголошення складних і складноскорочених слів; правильне вживання їх у мовленні з прикметниками та дієсловами. Складні випадки слововживання.

Елементи риторики

Удосконалення вмінь відповідно до мети, теми, ситуації, адресата мовлення, доцільно використовувати слова, утворені продуктивними способами.

Міжпредметні зв’язки

Слова з суфіксами зменшувально-пестливого значення і суфіксами згрубілості та їх стилістична функція у художніх творах (література).

Учень (учениця):

знає основні терміни словотвору; основні способи морфологічного словотворення та неморфологічні способи творення слів;

характеризує морфологічний та неморфологічний способи творення слів;

визначає похідні й непохідні слова, твірну основу, словотвірні афікси, спосіб морфологічного словотворення;

знає приголосні, що зазнають змін при суфіксальному словотворенні; знаходить їх у слові, правильно проводить зміни;

уміє самостійно утворювати слова вивченими способами; робити словотвірний розбір слів;

утворює і вживає складноскорочені слова у власному мовленні, правильно узгоджуючи їх із прикметниками та дієсловами;

знаходить і пояснює вивчені орфограми в словах;

знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила;

уміє користуватися словотвірними та орфографічними словниками;

правильно пише і вимовляє складні й складноскорочені слова;

складає речення зі словами, утвореними морфологічним   і неморфологічним способами;

будує усні та письмові висловлювання, діалоги на певну соціокультурну тему, враховуючи чинники зв’язності структури тексту;

редагує тексти, усуваючи недоліки у їх побудові, а також у стилістичному використанні засобів словотвору.

  5

67

1

22

Морфологія. Орфографія

Загальна характеристика частин мови. Самостійні, службові частини мови та вигук. Спільні та відмінні риси. Граматичні категорії частин мови.

Іменник

Іменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Іменники – назви істот і неістот (повторення). Іменники загальні та власні. Іменники зі значенням конкретності або абстрактності. Іменники зі значенням збірності та зі значенням речовинності.

Рід іменників (повторення). Іменники спільного роду. Способи вираження роду іменників.

Число іменників (повторення). Іменники, що мають форми тільки однини або тільки множини.

Відмінки іменників, їх значення. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни і групи.

Відмінювання іменників І відміни. Відмінювання іменників ІІ відміни. Особливості відмінювання іменників ІІ відміни чоловічого роду з основою на –р у родовому відмінку.

Відмінювання іменників, що мають форму лише множини.

Відмінювання іменників ІІІ та ІV відмін. Незмінювані іменники.

Відмінювання імен по батькові, прізвищ та географічних назв.

Способи творення іменників.

Правопис іменників

Велика буква і лапки у власних назвах. Не з іменниками. Написання відмінкових закінчень іменників І–ІV відмін. Букви -а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників чоловічого роду ІІ відміни.

Букви е, и, і в суфіксах

-ечок, -ечк, -ичок, -ичк,

-інн(я), -енн(я), -н(я),

-инн(я), -ив(о), -ев(о).

Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ, географічних назв.

Написання складних іменників разом і через дефіс.

Морфологічний розбір іменника.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія

Засвоєння нових слів на позначення осіб, предметів, явищ, прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення

і стилістика

Використання в мовленні іменників-синонімів, антонімів, омонімів.

Виявлення труднощів у визначенні роду окремих іменників (біль, насип, дріб, Сибір, путь, суміш, форель тощо) та незмінюваних іменників (мосьє, леді, шимпанзе, колібрі, сопрано, депо тощо).

Уживання відмінкових форм іменників, кличного відмінка при звертанні.

Синонімічність деяких відмінкових закінчень: купив сіль (солі), хліб (хліба), твого ім’я (імені), пас ягнята (ягнят).

Елементи риторики

Вибір слова – іменника залежно від стилю і ситуації спілкування, правильне вживання форм кличного відмінка у певній мовленнєвій ситуації; іменникових запозичень з інших мов.

Міжпредметні зв’язки

Велика буква у власних назвах (література, історія, географія). Іменники із суфіксами згрубілості та зменшувально-пестливими.

Учень (учениця):

знає, що вивчає морфологія; спільні та відмінні риси самостійних та службових частин мови, їх граматичні категорії; морфологічні ознаки іменника, його синтаксичну роль; особливості відмінювання іменників;

пояснює основні значення відмінків;

відмінює іменники;

використовує відмінникові закінчення іменників І та ІІ відмін, а також незмінювані іменники та іменники, що вживаються лише в множині, у власному мовленні;

утворює іменники різними способами;

правильно пише іменники з вивченими орфограмами;

правильно пише чоловічі та жіночі імена по батькові, прізвища, географічні назви, складні іменники;

знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила;

користується орфографічним словником;

уміло використовує в мовленні іменники-синоніми, іменники-антоніми, синоніміку відмінкових закінчень, як засіб милозвучності, кличний відмінок іменників при звертанні, фразеологізми, крилаті вислови, до складу яких входять іменники;

помічає і виправляє граматичні помилки і стилістичні недоліки у вживанні іменників;

створює тексти на визначену соціокультурну тему, використовуючи вивчені виражальні можливості іменника.

  6 18

Прикметник

Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні, присвійні. Перехід прикметників з одного розряду в інший. Ступені порівняння якісних прикметників. Прикметники, від яких не утворюються ступені порівняння.

Повні й короткі форми прикметників. Прикметники твердої і м’якої груп. Відмінювання прикметників. Способи творення прикметників (морфологічний і неморфологічний).

Перехід прикметників в іменники. Морфологічний розбір прикметника.

Правопис прикметників

Написання прикметникових суфіксів: -еньк-, -есеньк-,
-ісіньк-, -юсіньк-, -ськ-,
-цьк-, -зьк-.

Букви е, о, и у прикметникових суфіксах   -ев-(-єв), -ов-(-йов, -ьов-),     -ин-, -ін-, -ичн-.

Написання не з прикметниками. Написання -н- і -нн- у прикметниках.

Написання складних прикметників разом і через дефіс.

Написання прізвищ прикметникової форми.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія

Засвоєння прикметників-синонімів, антонімів, фразеологізмів із прикметниками.

Культура мовлення

і стилістика

Використання в мовленні прикметників-синонімів. Правильне вживання в мовленні вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників. Опрацювання тих прикметників, від яких ступені порівняння не творяться.

Елементи риторики

Роль прикметників-епітетів у розкритті задуму висловлювання.

Міжпредметні зв’язки

Використання прикметників для точного опису предметів, явищ, подій (ботаніка, історія, географія); прикметник як складова частина епітета, порівняння, метафори (література).

Учень (учениця):

знає морфологічні ознаки прикметника, його синтаксичну роль;

знаходить прикметники у реченні і визначає його лексичне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль;

відмінює прикметники твердої та м’якої груп;

розрізняє розряди прикметників за значенням, пряме й переносне значення прикметника;

правильно утворює форми вищого і найвищого ступенів порівняння якісних прикметників;

робить морфологічний розбір прикметника;

правильно пише прикметники з вивченими орфограмами і пояснює їх;

знаходить і виправляє помилки у правописі прикметників;

робить аналіз текстів щодо прикметників та їх стилістичної функції;

редагує тексти з метою усунення невиправданих повторів прикметників і заміни їх синонімами;

будує синонімічні ряди прикметників з метою збагачення словникового запасу;

читає, переказує, складає тексти-описи з використанням прикметників у прямому й переносному значеннях;

складає тексти на соціокультурну тему та діалоги відповідно до запропонованої ситуації з урахуванням використаних можливостей прикметника.

  7 14

Числівник

Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. З історії походження числівників. Розряди числівників за значенням: кількісні (на позначеннях цілих чисел, дробові, збірні) й порядкові.

Групи числівників за будовою (прості, складні й складені).

Відмінювання числівників. Паралельні форми відмінкових закінчень числівників.

Зв’язок числівників (один, одна, одне, одні, два (дві), три, чотири, п’ять, шість…; тисяча, мільйон, мільярд; збірних; дробових; півтора, півтори) з іменниками.

Творення числівників. Морфологічний розбір числівника.

Правопис

Буква ь на кінці числівників і перед закінченням у непрямих відмінках. Написання окремо складених кількісних і порядкових числівників. Написання разом складних порядкових числівників з     -сотий, -тисячний,
-мільйонний, -мільярдний.

Внутрішньопредметні зв’язки

Орфоепія

Правильна вимова кількісних і порядкових числівників у відмінках.

Лексикологія і фразеологія

Використання числівників на позначення дат і годин. Числівники у фразеологізмах, назвах творів, крилатих висловах, прислів’ях, приказках.

Культура мовлення і
стилістика

Правильне вживання кількісних числівників з іменниками в усіх відмінках.

Елементи риторики

Використання числівників з метою надання текстові точності, переконливості; почуття міри у вживанні числівників.

Міжпредметні зв’язки

Правильне використання відмінкових форм числівників під час читання й розв’язування задач, прикладів (математика); використання числівників у відповідях на уроках (математика, географія, історія, література).

Учень (учениця):

знає загальне значення числівника, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, історію виникнення окремих числівників;

знаходить числівники в тексті й визначає їх граматичні ознаки;

правильно утворює і вживає відмінкові форми числівників;

правильно поєднує числівники з іменниками;

визначає спосіб творення числівників;

робить морфологічний розбір числівників;

знаходить і виправляє орфографічні помилки у правописі числівників;

пояснює написання числівників;

правильно вимовляє числівники в усіх відмінках;

збагачує свій словниковий запас фразеологізмами, прислів’ями, приказками, крилатими висловами з числівниками;

аналізує тексти щодо стилістичної ролі в них числівників;

створює речення, тексти, діалоги на запропоновану тему, використовуючи виражальні можливості числівників.

  8 12

Займенник

Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний; присвійні, вказівні, означальні; питальні, відносні; неозначені й заперечні (ознайомлення).

Особливості відмінювання займенників усіх розрядів.

Морфологічний розбір займенника.

Правопис

Приставний н у формах особових займенників. Написання разом і через дефіс неозначених займенників. Правопис заперечних займенників. Написання займенників з прийменниками окремо.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія

Засвоєння фразеологізмів, крилатих висловів, прислів’їв, приказок, до складу яких входять займенники.

Культура мовлення і стилістика

Уживання займенників для зв’язку речень у тексті. Використання особових займенників ти і ви у спілкуванні.

Елементи риторики

Використання займенників у діалогічному спілкуванні, в розмовному, художньому стилях мови.

Міжпредметні зв’язки

Правильне використання займенників у відповідях учнів на уроках суспільно-гуманітарного та природничо-математичного циклу.

Учень (учениця):

знає значення,морфологічні ознаки, синтаксичну роль займенника;

знаходить займенники в тексті, визначає їх морфологічні ознаки й синтаксичну роль;

правильно утворює неозначені й заперечні займенники;

правильно відмінює всі розряди займенників;

знаходить і виправляє помилки в написанні й вживанні займенників;

уживає займенники для зв’язку речень у тексті;

аналізує тексти щодо стилістичної ролі вжитих займенників;

правильно поєднує займенники з прийменниками;

створює монологи, діалоги, твори-розповіді, роздуми з використанням виражальних можливостей займенника для розкриття теми висловлювання.

    5

Повторення в кінці року

Лексикологія.

Словотвір і орфографія.

Морфологія й орфографія.

Учень (учениця):

знає і використовує у мовленні виражальні можливості лексики;

утворює слова різними способами;

знаходить у тексті й характеризує за граматичними ознаками вивчені частини мови;

правильно вживає їх у власному мовленні;

знає й пояснює основні орфограми у вивчених частинах мови;

складає монологи, діалоги, твори на запропоновану тему з використанням життєвого досвіду, матеріалу з історії та літератури.

 

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги

до вмінь

Сфери

відношень

Тематика текстів Теми вислов­лювань учнів

Я і українська мова та література.

Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).

Я і мистецтво (традиційне і професійне).

Я і Батьківщина, людство, Всесвіт.

Я і рідна природа.

Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство).

Я як особистість.

Краса і багатство рідної мови. Історія виживання рідної мови. Вічне життя українського слова.

Побут українців. Хатні обереги. Збереження традицій. Пісня – душа народу. Мамина колискова. Обрядові пісні. З історії кобзарства в Україні. Сиві гомери України.

Гумористична скарбниця народу (анекдоти, смішинки, байки, гуморески, співомовки, усмішки, небилиці). Національний одяг і сучасна мода. Символіка народного костюма. Історія народного житла, його інтер’єр.

Декоративно-художнє оздоблення хати. Україн­ське народне мистецтво. Плетіння. Мереживо. Виготов­лення виробів з бісеру.

Планета Земля. Космос і людина. Роль людини в освоєнні космосу.

Рослинний і тваринний світ рідного краю. Єдність людини й природи.

Твій рід. Мати – берегиня роду.   Звичаї в сім’ї. Етика спілкування. Наше духовне коріння. Родинні обереги – джерело національного духу. Слово як духовна святиня.

Видатні українці.

Світ моїх захоплень.

«Чистіша від сльози вона хай буде», «Як парость виноградної лози», «О слово рідне», «Ой, яка чудова українська мова!», «Мамина пісня», «На Різдво до бабусі», «Дівчина з легенди (Маруся Чурай)», «Ой весна, весна, днем красна», «Щедрик, щедрик, щедрівочка», «Моє улюблене свято – Новий старий рік».

«Одягни вишиванку», «Бабусина вишиванка».

Незбагненне диво – українська хустка», «Скриня моєї бабусі».

«Смерекова хата – батьків­ський поріг», «Про що розпо­відає старенька хата?».

«Роз­сипався бісер, як макове зерно», «Ме­ре­жи­ла ска­тер­тину», «Руш­нич­ки ви мої, руш­нички…».

«Захистімо пла­нету», Дуб під вікнами», «Ми відпові­даль­ні за тих, кого приручи­ли».

«Барвінковий край», «Рідні краєвиди», «Ве­лична премудра природа», «Бджола на квітці», «Криниця в моєму обійсті», «Сади цвітуть».

«Ой, роде наш красний», «Ми тут зросли», «Не гасне вог­нище родин­не в люд­ських запа­лених серцях», «Хліб на столі», «Чи вміємо ми спіл­куватися?».

«Відомі люди мого краю», «Прекрасна лю­ди­на – поруч», «Символ нездо­лан­ності люди­ни».

«Моє захоп­лення».

Учень:

сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті соціокультурні відомості;

добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети.

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

Види умінь

Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів

Організаційно-контрольні Учень (учениця) самостійно чи з допомогою вчителя:

визначає мотив і мету власної пізнавальної діяльності;

планує діяльність для досягнення мети;

здійснює план;

оцінює одержаний результат і робить відповідні корективи.

Загальнопіз-навальні Учень (учениця) самостійно чи з необхідною допомогою вчителя:

аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності;

порівнює, систематизує, узагальнює їх,

виділяє головне з-поміж другорядного;

моделює мовні та позамовні поняття, явища, закономірності.

Творчі

Учень (учениця) з певною допомогою

вчителя чи самостійно:

уявляє словесно описані предмети і явища;

переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;

помічає і формулює проблему в процесі навчання;

усвідомлює будову предмета вивчення;

робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми;

добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).

Естетико-етичні Учень (учениця):

помічає красу в мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності;

спроможний критично оцінювати свої вчинки, узгоджувати їх із загальнолюдськими моральними нормами;

виявляє готовність творити добро словом і ділом.

 

Українська мова, 7 клас

175 годин, 5 годин на тиждень

37 годин для засвоєння учнями завдань мовленнєвої зміс­тової лінії

117 годин для засвоєння учнями завдань мовної змістової лінії

21 година для виконання контрольних робіт з чотирьох ви­дів мовленнєвої діяльності (Таблиця 3.)

Таблиця 3.

Форми

контролю

7 клас
І семестр ІІ семестр
Мова* 6 7
Аудіювання - 1
Говоріння: діалог** 1 -
                   переказ** 1
                   твір** 1
Читання:   мовчки 1
                   вголос** 1
Письмо:     переказ 1 1
                   твір 1 1
Правопис: диктант 1 1

____________

* Загальна кількість контрольних робіт з тематичного оці­нювання розподіляються порівну протягом року: у формі те­сту­вання і в формі диктанту.

** Види діяльності, перевірка яких здійснюється інди­ві­ду­аль­но протягом семестру: для них можна відводити й окремі уро­ки.


Мовленнєва змістова лінія

Дата проведення уроку Пор. № Кількість годин

Зміст навчального

матеріалу

Державні вимоги

до рівня

загальноосвітньої

підготовки учнів

  1 37

Відомості про мовлення

Повторення вивченого про текст, його струк­тур­ні особливості, загальні мовні засоби міжфраз­но­го зв’язку в тексті (прак­тич­но).

Стилістика. Розширення відомостей про стилі мови

Розмовний стиль. Пуб­лі­цис­тичний стиль. Худож­ній стиль. Науковий стиль. Епістолярний стиль. Конфесійний стиль. Офіційно-діловий стиль. Сфера викори­стання стилів мови.

Складний план власного висловлювання (прак­тич­но). Різновиди читан­ня. Ознайомлювальне читання (практично). Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису зовнішності людини і процесу праці, роздуму дискусійного характеру. Жанри мовлення: оповідання, замітка, розписка, особливості їх побудови.

Учень (учениця):

розпізнає текст, його

структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (службові та вставні слова, єдність видо-часових форм дієслів-присудків, займенники, числівники);

визначає ситуацію спілкування, стилі мови (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, епістолярний, конфесійний); типи (розповідь, опис зовнішності людини, процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри (оповідання, замітка, розписка), особливості їх побудови.

  2  

Види робіт

Сприймання чужого

мовлення

Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів мови: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів: розповідь, опис, роздум (опис зовнішності людини, процесу праці);

жанрів мовлення: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).

Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів мови: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів мовлення: розповідь, опис (опис зовнішності людини, процесу праці), роздум; жанрів: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).

Ознайомлювальне читання (практично).

Учень (учениця):

розуміє з одного прослуховування фактичний зміст незнайомого тексту, тему та основну думку (тривалість звучання художнього тексту – 5–6 хв, інших стилів (публіцистичного) – 6–7 хв);

уміє прогнозувати зміст висловлювання за формулюванням теми, поданим планом;

виокремлює ключові слова і записує їх під час слухання;

визначає основну і другорядну інформацію), причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості в текстах (складніших порівняно з попередніми класами);

складає простий план почутого;

оцінює прослухане, співвідносячи мовця зі своїм життєвим досвідом;

читає мовчки незнайомі тексти різних стилів мови, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 120–210 слів за 1 хв;

користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації ознайомлювальним видом читання (відшуковує потрібну інформацію, читаючи заголовки, назву, анотацію, початок, кінцівку, окремі фрагменти тексту, орієнтується в його композиції, виділяє ключові слова, основну і другорядну інформацію, ділить текст на змістові частини, максимально повно охоплює відібраний матеріал);

складає складний план прочитаного;

визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості тексту;

оцінює прочитане із погляду змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення.

  3  

Відтворення готового

тексту

Виразне читання вголос художніх, науково-популярних, публіцистичних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, п’єса, стаття, нарис, замітка, переказ, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я, усмішки (вивчення деяких напам’ять або близький переказ до тексту).

Перекази (навчальні й контрольні) за простим і складним планами.

Говоріння. Докладний переказ розповідного тексту художнього стилю з елементами опису зовнішності людини.

Докладний переказ тексту публіцистичного стилю мови.

Стислий переказ тексту наукового стилю.

Письмо. Докладні перекази розповідного тексту з елементами опису зовнішності людини і тексту-роздуму в художньому стилі.

Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису процесу праці в художньому стилі.

Учень (учениця):

виразно читає вголос знайомі тексти (складніші порівняно з попередніми класами) різних стилів мови, типів і жанрів мовлення з достатньою швидкістю (80–120 слів за хв), плавно, з чіткою дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражає з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, авторський задум;

оцінює прочитаний уголос текст із погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;

переказує докладно і стисло (усно і письмово) прослухані й прочитані тексти художнього, наукового і публіцистичного стилів мови обсягом (для докладного переказу 200–250 слів, стислого – 300–350 слів), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з дотриманням комунікативного завдання, композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму, за самостійно складеним простим і складним планами;

оцінює текст із погляду його змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення.

  4  

Створення власних

висловлювань

Діалогічне мовлення

Діалог, який доповнює почутий або прочитаний текст, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з характеристикою людей; діалог дискусійного характеру.

Монологічне мовлення

Твори (навчальні і контрольні) простим і складним планами.

Говоріння. Твір-опис зовнішності людини в художньому стилі.

Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями наукового стилю. Твір-роздум дискусійного характеру публіцистичного стилю.

Письмо. Твір-опис зовнішності людини за картиною в художньому стилі. Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями в художньому стилі. Твір-оповідання за поданим сюжетом. Замітка дискусійного характеру в газету в публіцистичному стилі.

Ділові папери. Розписка.

Учень (учениця):

складає діалог за зразком, поданим початком або закінченням, діалоги до монологічних текстів, доповнює відсутні репліки в поданому діалозі;

розігрує діалог (орієнтовно 10–15 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, досягаючи комунікативної мети, аргументуючи висловлені тези, спростовуючи помилкові висловлювання співрозмовника;

дотримується норм української літературної мови та правил спілкування;

висловлює особисту позицію до теми, що обговорюється, добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, даючи влучну, дотепну відповідь із використанням прислів’їв і приказок;

оцінює текст із погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;

складає усні й письмові твори (вказаних у програмі видів) за простим і складним планами, обираючи відповідний ситуації спілкування стиль мови (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), типи мовлення (описи зовнішності людини і процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри мовлення (оповідання за поданим сюжетом, замітка, розписка); мовні засоби відповідно до задуму висловлювання, стилю мови, типу і жанру мовлення;

збирає та систематизує матеріал для твору;

додержується вимог до мовлення та основних правил спілкування;

помічає і виправляє недоліки у власному і чужому мовленні;

оцінює текст із погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.

  Міжпредметні зв’язки. Письмова характеристика літературного героя; елементарний аналіз змісту і художніх засобів твору живопису про подвиг людей; передача динаміки дій (образотворче мистецтво).

МОВНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ

Дата проведення уроку Пор. № Кількість годин

Зміст навчального

матеріалу

Державні вимоги

до рівня

загальноосвітньої

підготовки учнів

  1

117

1

Вступ

Мова – скарбниця духовності народу. Роль і значення української мови в суспільно-політичному житті. Функції мови (комуні­кативна, експресивна, мислетворча, естетична, номінативна, культуро­носна, націєтвірна).

Учень (учениця):

знає, яку роль відіграє мова у збереженні духовних надбань народу; значущі функції мови;

розуміє значення мови в суспільному житті;

уміє арґументовано довести своє твердження.

  2 10

Повторення та узагальнення вивченого

Розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях. Частини мови. Вивчені групи орфограм.

Учень (учениця):

розставляє правильно розділові знаки у простому і складному реченнях згідно з вивченими правилами;

доводить приналежність слова до певної частини мови;

обґрунтовує написання орфограм;

виправляє допущені лексичні, граматичні помилки;

складає прості й складні речення;

читає, переказує, домислює тексти обраної теми.

  3

101

26

Морфологія. Орфографія

Дієслово: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Форми дієслова: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на
-но, -то.

Дві основи дієслів (основа інфінітива, основа теперішнього часу).

Перехідні та неперехідні дієслова. Види дієслів (доконаний і недоконаний; групи слів за характером вираження видового значення; способи вираження видових значень).

Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів умовного і наказового способів, часи дієслів. Теперішній час. Минулий час (давноминулий час); творення форм минулого часу. Майбутній час; творення форм майбутнього часу від основ недоконаного і доконаного виду. Дієвідмінювання дієслів. Дієвідмінювання дієслів теперішнього часу. Дієвідмінювання дієслів майбутнього часу.

Зворотні дієслова. Безособові дієслова.

Способи творення дієслів:   префіксальний і суфіксальний.

Морфологічний розбір дієслова.

Правопис дієслів

Не з дієсловами (повторення).

Букви е, и в особових закінченнях дієслів І і ІІ дієвідмін. (повторення).

-ться, -шся в кінці дієслів (повторення).

Буква ь у дієсловах наказового способу.

Правопис дієслівних суфіксів.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія

Засвоєння найуживаніших фразеологізмів, приказок, прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять дієслова; вживання дієслів-синонімів, антонімів у прямому й переносному значеннях.

Фонетика. Орфоепія

Вимова дієслів на -ться,
-шся. Чергування приголосних у дієсловах.

Синтаксис

Уживання дієслів у ролі різних частин мови.

Культура мовлення

і стилістика

Засвоєння дієслівних словосполучень з керованим залежним словом. Уживання одних способів дієслів чи форм певного часу замість інших.

Елементи риторики Складання висловлювань у художньому стилі з дієсловами 2 особи однини; ділових паперів з дієсловами 3 особи множини.

Міжпредметні зв’язки

Метафора, уособлення, дієслівні повтори (література).

Учень (учениця):

знає загальне значення дієслова, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;

знаходить дієслово в реченні; визначає його форми, граматичні ознаки, належність дієслова до певної дієвідміни, перехідні та неперехідні дієслова, засоби творення видових пар дієслів та способи творення дієслів;

правильно вимовляє дієслова;

аргументує написання орфограм;

знаходить і виправляє допущені помилки на вивчені орфографічні правила, а також помилки у формі залежного слова;

правильно використовує форми дієслів у мовленні;

аналізує випадки використання дієслів із стилістичною метою, визначаючи їх виражальні можливості;

будує речення з дієсловами в усіх часових, особових, видових формах,зокрема в переносному значенні;

редагує тексти щодо заміни повторюваних дієслів синонімами;

складає й розігрує діалоги відповідно до запропонованої ситуації спілкування, використовуючи з комунікативною метою дієслова у формі одного часу й   часу й способу замість іншого;

складає усні та письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості дієслова,   висловлювання часу й способу замість іншого; складає усні та письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості дієслова, висловлювання у художньому стилі з дієсловами 2 особи однини, ділові папери з дієсловами у 3 особі множини.

  4 14

Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Активні й пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкмет­ників теперішнього і минулого часу.

Дієприкметниковий зворот. Відмінювання дієприкметників. Перехід дієприкметників у прикметники та іменники.

Морфологічний розбір дієприкметника.

Безособові форми на -но,
-то.

Правопис

дієприкметників

Правопис букв, що позначають голосні звуки у закінченнях дієприк­метників.

Відокремлення або невід­о­кремлення комами діє­прикметникових зворотів.

Правопис букв, що позначають голосні й приголосні звуки, у суфіксах дієприкметників.

Написання -н- у дієприк­мет­никах та -нн- у при­кмет­никах діє­прикмет­никового походження.

Не з дієприкметниками.

Внутрішньопредметні зв’язки

Орфоепія

Наголос у дієприкмет­никах і прикметниках дієприкметникового походження.

Лексикологія

і фразеологія

Дієприкметники – синоніми, антоніми. Засвоєння дієприкмет­ників, які входять до складу фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів.

Синтаксис

Синтаксична роль діє­прик­метника, дієприк­метникового звороту.

Культура мовлення

і стилістика

Побудова речень із дієприкметниковими зворотами; синонімічність складних і простих речень із дієприкметниковими зворотами. Вживання активних дієприкметників із суфіксами -уч- (-юч-) типу завідувач чи «завідуючий» і командувач чи «командуючий». Уживання в мовленні безособових форм на -но, -то.

Елементи риторики

Створення власних висловлювань на запропоновану соціокультурну тему з використанням дієприкметників та дієприкметникових зворотів.

Міжпредметні зв’язки

Використання дієприкметників як засобу творення образності (література); використання активних дієприкметників як термінологічної лексики в наукових текстах (біологія, географія, фізика, математика, історія).

Учень (учениця):

знає значення дієприкметника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;

відрізняє дієприкметник від прикметника та інших форм дієслова;

знаходить у реченні дієприкметник, дієприкметниковий зворот, дієслівні форми на -но, -то;

визначає дієприкметники активного та пасивного стану; засоби їх творення;

правильно відмінює дієприкметники та робить їх морфологічний розбір;

правильно пише дієприкметники з вивченими орфограмами;

правильно розставляє розділові знаки при дієприкметниковому звороті;

знаходить і виправляє в реченні помилки на вивчені орфографічні, граматичні й пунктуаційні правила;

складає речення з дієприкметниковим зворотом;

правильно інтонує такі речення;

проводить заміну підрядними реченнями;

використовує дієприкметники, дієприкметникові звороти, форми на -но,
-то, а також фразеологізми, крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники, у власних висловлюваннях, діалогах на запропоновану тему.

  5 13

Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид і час дієприслівників. Дієприслівники недоконаного і доконаного виду. Дієприслівниковий зворот. Морфологічний розбір дієприслівника.

Правопис дієприслівників

Буква и в суфіксах дієприслівників недоконаного виду.

Не з дієприслівниками.

Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові. Відсутність коми при адвербіалізації, наприклад: плакав стоячи, співають ідучи тощо.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія

Дієприслівникові синоніми й антоніми, засвоєння фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів із дієприслівниками та дієприслівниковим зворотом.

Синтаксис

Дієприслівники й дієприслівникові звороти в ролі другорядних членів речення.

Культура мовлення

і стилістика

Дотримання інтонації в реченнях з дієприслівниковим зворотом. Особливості побудови речень, в яких дії, названі присудком і дієприслівником, мають виконуватися одним суб’єктом.

Елементи риторики

Використання дієприслівників та дієприслівникових зворотів для зв’язку речень у тексті.

Міжпредметні зв’язки

Використання дієприслівників як засобу образності (література); використання дієприслівника в наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).

Учень (учениця):

знає загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль дієприслівників;

знаходить дієприслівник, дієприслівниковий зворот у реченні;

відрізняє дієприслівник від дієприкметника й прислівника;

правильно пише дієприслівники з вивченими орфограмами;

розставляє розділові знаки при дієприслівниках і дієприслівникових зворотах;

правильно інтонує речення з дієприслівниковими зворотами;

конструює прості речення з дієприслівником і дієприслівниковим зворотами, замінює їх складними реченнями з підрядними обставинними;

складає речення, монологи, діалоги, використовуючи виражальні можливості дієприслівників і дієприслівникових   зворотів.

  6 18

Прислівник як самостійна частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Розряди прислівників: означальні й обставинні (практично). Ступені порівняння якісних прислівників (вищий і найвищий ступені порівняння).

Творення прислівників: первинні й вторинні.

Перехід інших частин мови в прислівники.

Правопис прислівників

Букви -н- та -нн- у прислівниках. Не і ні з прислівниками, -і та -и в кінці прислівників. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання прислівників разом і через дефіс. Написання прислівникових сполучень та сполучень типу з кінця в кінець, з краю в край.

Внутрішньопредметні зв’язки

Орфоепія

Правильна вимова прислівників.

Лексикологія і фразеологія

Прислівники – синоніми й антоніми. Найуживаніші прислівникові сполучення. Фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови, до складу яких входять прислівникові сполучення.

Синтаксис

Прислівник у ролі головних і другорядних членів речення.

Міжпредметні зв’язки

Використання прислівни­ків у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, біологія, хімія, фізика).

Учень (учениця):

знає загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль прислівника;

знаходить прислівники у реченні,

визначає граматичні ознаки прислівника;

вміє утворювати ступені порівняння прислівників,

правильно наголошує прислівники;

знає правила написання прислівників і правильно застосовує їх на практиці;

помічає і виправляє помилки у правописі прислівників;

аналізує і визначає роль прислівника в художніх і наукових текстах;

складає речення, усні й письмові висловлювання на задану соціокультурну тему, використовуючи прислівник як виражальний засіб мовлення.

  7 8

Прийменник як службова частина мови.

Прийменник як засіб зв’язку в словосполученні.

Смислові відношення, виражені за допомогою при­йменників: про­сто­ро­ві; часові; причинові; ме­ти; умовні, порівняльні. Гру­пи при­ймен­ників за по­хо­джен­ням: непохідні, по­хідні.

Групи прийменників за будовою. Морфологічний розбір прийменника.

Правопис прийменників

Написання прийменників разом, окремо, через де­фіс.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразео­логія

Прийменники – синоніми й антоніми. Крилаті ви­сло­ви, фразеологізми, до скла­ду яких входять по­хід­ні й непохідні при­йменники.

Синтаксис

Сполучення приймен­ни­ків з іменниками, за­ймен­ни­ками та їх син­таксична функція.

Культура мовлення

і стилістика

Особливості вживання при­йменників з іменни­ками. Прийменники-синоніми
(у–в, з–зі–із) як засіб милозвучності.

Елементи риторики

Використання прий­мен­ни­ків для забезпечення ло­гічності зв’язків, сти­ліс­тичне вжи­вання повтору приймен­ника в народ­но­поетичній творчості.

Міжпредметні зв’язки

Використання приймен­никово-іменникових конструкцій у художніх та наукових текстах (літе­ратура, історія, географія, фізика тощо).

Учень (учениця):

знає особливості прийменника як службової частини мови;

знаходить прийменники в тексті;

відрізняє їх від інших службових частин мови;

правильно поєднує з іменниками;

уміє застосовувати орфографічні правила написання прийменників на практиці;

аналізує тексти щодо пра­вильності вживання при­йменниково-імен­никових конст­рукцій;

складає речення з різноманітними приймен­никово-іменниковими конструкціями;

редагує тексти щодо правильного використання прийменників як засобу милозвучності.

  8 9

Сполучник як службова частина мови.

Кла­сифікація сполуч­ників. За походженням: первинні й вторинні. За будовою: прості, складні, складені. За способом уживання в реченні: одиничні, повторювані, парні. За синтаксичними функціями: сполучники сурядності, сполучники підрядності, сполучники і сполучні слова.

Морфологічний розбір сполучника.

Учень (учениця):

знає особливості сполуч­ника як службової частини мови;

відрізняє сполучник від прийменника та частки;

розрізняє сполучники за походженням, будовою, спо­собом уживання в ре­ченні, за син­таксич­ними функціями;

відрізняє сполучник від сполучних слів;

правильно пише сполуч­ни­ки;

будує речення, моноло­гіч­ні та діалогічні вис­лов­лювання, доречно вжи­ваючи сполучники;

     

Правопис сполучників

Написання сполучників – разом і окремо.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія

Сполучники – синоніми й антоніми. Вживання сполучників у прислів’ях, приказках, фразеоло­гіз­мах, крилатих висловах.

Синтаксис

Сполучник як засіб зв’язку однорідних членів речення та частин складного речення.

Культура мовлення

і стилістика

Вживання в мовленні спо­луч­ників-синонімів та од­но­звучних самостійних слів.

Елементи риторики

Використання сполуч­ни­ків як засобу зв’язку ре­чень у тексті та для ство­рен­ня антитези.

Міжпредметні зв’язки

Використання сполуч­ни­ків у художніх та наукових те­кстах.

використовує в усному та письмовому мовленні сполучники-синоніми та сполучники як засіб створення антитези.
  9 8

Частка як службова час­тина мови.

Розряди часток за роллю в слові й реченні: фор­мо­тво­р­­чі, словотвірні й мо­даль­ні.

Правопис часток

Написання часток разом, через дефіс, окремо. На­пи­сання часток -бо, -но, -то, -от, -таки. Написання часток не, ні, ані з різни­ми частинами мови (уза­галь­нення).

Мор­­фо­логічний розбір часток

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразе­о­ло­гія

Частки – синоніми, анто­німи. Вживання часток у прислів’ях, приказках, фразеологізмах, крилатих висловах.

Синтаксис

Роль часток в оформленні різних видів речень.

Культура мовлення

Виразне читання речень із частками. Правильне оформлення речень із частками.

Елементи риторики

Вираження за допомогою часток емоційного, мо­дально-вольового, логіко-смислового ставлення автора до висловленого.

Орфоепія

Правильна вимова часток.

Міжпредметні зв’язки

Використання часток як виражального засобу в художніх та наукових текстах.

Учень (учениця):

знає особливості частки як службової частини мови;

відрізняє частку від інших службових частин мови;

визначає розряди часток за їх роллю в слові й реченні;

правильно пише частки;

знаходить і пояснює орфограми в частках за допомогою правил;

складає речення, зв’язні тексти, використовуючи частку як виражальний засіб;

редагує тексти щодо правильності вживання модальних часток.

  10 5

Вигук як особлива частина мови.

Розряди вигуків за семантикою. Поділ вигуків за структурою і походженням.

Правопис вигуків

Написання вигуків разом, окремо, через дефіс.

Кома і знак оклику при вигуках.

Морфологічний розбір вигуків.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексика і фразеологія

Уживання вигуків у фразеологізмах, прислів’ях, приказках.

Синтаксис

Синтаксична роль вигуку, коли він переходить у повнозначні слова.

Культура мовлення

Виразне читання речень з вигуками.

Елементи риторики

Використання вигуків у по­єднанні з мімікою і жес­тами як засіб емоційно-оцінного, експресивного забарвлення вислов­лю­вання.

Міжпредметні зв’язки

Використання вигуків як засобу виразності у роз­мовному та художньому стилях мови (література).

Учень (учениця):

знає особливості вигуку як частини мови;

розрізняє розряди ви­гу­ків за семантикою, струк­турою і походженням;

правильно пише вигуки;

розставляє розділові знаки при них;

виразно читає тексти з вигуками;

будує діалогічні та монологічні висловлювання на запропоновану соціокультурну тему, доречно використовуючи виражальні можливості вигуку;

аналізує тексти щодо стилістичної функції вигуків.

  11 5

Узагальнення і систе­матизація вивченого

Частини мови. Їх особли­вос­ті, правопис, вико­ристання у мовленні.

Учень (учениця):

визначає в реченні всі час­тини мови, нази­ва­ючи їх ознаки;

правильно пише і пояснює ор­фограми;

створює тексти, вико­ри­сто­вуючи виражальні мож­ливості всіх частин мо­ви.

 

соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст   навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги

до вмінь

Сфери

відношень

Тематика

текстів

Теми висловлювань учнів

Я і українська мова та література.

Я і національ­на історія та культура (зви­чаї, традиції, свята, куль­тура взаємин, українська пісня).

Я і ми

(родина, класний колектив,

народ,

людство).

Я і мистецтво (традиційне і професійне).

Я і рідна

природа.

Я і особистість.

Мова – скарбниця духовності народу.

Походження тер­міна «Україна».

Фор­мування ук­ра­їн­ської народності. Наш край у період становлення нації. Наші предки – сло­в’яни. Письмові відомості про них, їх заняття, посе­лен­ня. Сло­в’яни на території нашої місцевості. Київ – місто Кия. Мате­ріальна культура. Народна медицина українців. Народні музичні інстру­менти. Традиції і святкування в Україні. Народні обряди.

Родин­ні традиції. Взаємини між чо­ловіком і жінкою та іншими члена­ми родини. Сімейний бюджет. Видатні українські імена. Моє прізвище. Дружба. Друзі мої та друзі моєї сім’ї. Моральні цінності: доброта, людяність, чесність, гідність, порядність, скромність, щедрість тощо.

У світі прекрасного. Шевченко – художник. Українські кобзарі. Храми і парки – культурні скарби України.

Людина і природа. Різноманітність рослинного і тваринного світу на Землі. Необхідність охорони і збереження природи. Екологічна культура людини.

Покликання людини: пізнавати істину, творити добро, примножувати красу.

«Мова – скарб­ниця духовності народу». «Арфо мого серця». «Не будьмо байдужими до нашої мови». «Мої чарівні слова». «Магія слова».

«Мандрівка в минуле». «Дніпро – священна ріка українців». «Найкраща вчителька нації – історія». «Вісники старовини». «По­чатки україн­ської держави». «В етнографічному музеї». «Відгомін минулого».

«Рослини-цілите­лі». «Ремесла України». «Замки України». «Писан­карство в житті моєї бабусі». «Ве­ликдень і Різдво».

«Моє родовідне дерево». «Щедре серце дідуся». «Краса взаємин».

«Краса зовнішня і внутрішня». «Людина – найвеличніша з усіх істот». «Треба прожити життя з гідністю». «Що прикрашає людину».

«Прекрасне в моєму житті». «Українські національні символи».

«Роль природи в житті людини». «Прекрасний відпочинок-спілкування з природою».

«Знати, щоб оберігати». «Ліс – наше багатство». «Царівна квітів – конвалія». «Мій обов’язок перед природою».

«Мій життєвий вибір».

Учень (учениця):

сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті соціокультурні відомості про Україну й світ і добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети.

 

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

Види умінь

Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів

Органі­заційно-конт­рольні Учень (уче­ниця) само­стійно чи з допомогою вчителя:

усвідомлює і визначає мотив та мету власної пізнавальної і життєвої діяльності;

планує діяльність для досягнення мети, розділяючи її на потрібні мотивовані етапи;

здійснює намічений план;

оцінює проміжні й кінцеві результати діяльно­с­ті;

робить відповідні корективи.

Загаль­нопізна-вальні

Учень (уче­ниця) само­стійно чи з необхідною допомогою вчителя:

аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності;

порівнює, систематизує, узагальнює, конкретизує їх,

ро­бить висновки на основі спосте­ре­жень;

виділяє головне з-поміж дру­горядно­го;

моделює мовні та позамовні поняття, явища, закономірності.

Творчі Учень (учениця) самостійно:

уявляє словесно описані предмети і явища;

фан­тазує на основі сприйнятого;

прогнозує подальший розвиток певних явищ;

переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;

помічає і формулює проблему в процесі навчання;

усвідомлює будову предмета вивчення;

робить припущення щодо способу розв'язання певної проблеми;

добирає аргументи для його доведення;

спростовує хибні припущення і твердження.

Естетико-етичні Учень (учениця):

помічає і цінує красу в мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності;

спроможний критично оцінювати свої вчинки, узгоджувати їх із загальнолюдськими моральними нормами;

виявляє здатність поставити себе на місце іншої людини;

готовий великодушно прощати образи з боку знайомих і незнайомих;

виявляє здатність творити добро словом і ділом.

Навчально-методичне видання

Українська мова

5–7 класи

Програма для загальноосвітніх

навчальних закладів (класів)

з поглибленим вивченням української мови

(виправлено і доповнено)

Укладач Т. Д. Гнаткович

Редакція авторська

Художньо-технічна редакція Івана Ребрика

Підписано до друку 26.05.2015.

Формат 60х84/16.Cambria. Папір офсетний.

Облік.-вид. арк. 2,7. Замовлення № 19-м.

Наклад300 прим.

МПП “Ґражда”

Свідоцтво про державну реєстрацію видавців, виготівників

і розповсюджувачів видавничої продукції. Серія 3т № 22

 
 

88000, м. Ужгород, вул. Орлина, 1, т./факс (0312) 61-51-81

Опубліковано в програми факультативів

ЗАКОНИ

КОНЦЕПЦІЇ 

 ДЕРЖСТАНДАРТ

ТИПОВІ ОСВІТНІ ПРОГРАМИ

ЗНО - 2020

ПОЛОЖЕННЯ

ПРОГРАМОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ : УКРАЇНСЬКА МОВА

Наскрізні змістові лінії

 ПРОГРАМОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ : УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Наскрізні змістові лінії

 ФАКУЛЬТАТИВИ, КУРСИ ЗА ВИБОРОМ 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 

АКТУАЛЬНО

ПІДРУЧНИКИ

КОНКУРСИ МОН,  ІМЗО

КОРИСНІ ПОКЛИКАННЯ

 ПАМ'ЯТНІ ДАТИ

  • 200 років з часу прем’єри п’єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка" на сцені полтавського театру (1819 р.);
  • 400 років з часу виходу "Граматики" Мелетія Смотрицького - першого повного видання церковнослов’янської мови в українській редакції (1619 р.);
  • 5 серпня - 120 років з дня народження Бориса Антоненка-Давидовича (1899-1984), письменника, публіциста, мовознавця, політв'язня радянського режиму;
  • 7 серпня - 200 років з дня народження Пантелеймона Куліша (1819-1897), письменника, перекладача, фольклориста, історика, громадського діяча;
  • 8 вересня - День грамотності
  • 9 вересня - 250 років з дня народження Івана Котляревського (1769-1838), письменника, поета, драматурга, громадського діяча, основоположника сучасної української літератури;
  • 10 вересня - 125 років з дня народження Олександра Довженка (1894-1956), письменника, кінорежисера, художника;
  • 20 вересня - 90 років з дня народження Івана Світличного (1929-1992), літературознавця, мовознавця, поета, перекладача, політв'язня радянського режиму;
  • 5 жовтня - 110 років з дня народження Богдана-Ігоря Антонича (1909-1937), поета, прозаїка, перекладача;
  • 28 жовтня - 25 років тому (1989) Верховною Радою УРСР затверджено Закон про державний статус української мови;
  • 10 жовтня - 130 років з дня народження Михайла Драй-Хмари (1889-1939), поета, літературознавця, репресованого;
  • 9 листопада - День української писемності й мови
  • 13 листопада - 130 років з дня народження Остапа Вишні (справжнє ім'я та прізвище - Павло Губенко) (1889-1956), письменника-сатирика, гумориста, перекладача;
  • 27 листопада - 140 років з дня народження Григорія Чупринки (1879-1921), поета, літературного критика, учасника антибільшовицького повстанського руху;
  • 29 листопада - 120 років з дня народження Григорія Косинки (справжнє ім'я та прізвище - Григорій Стрілець) (1899-1934), письменника, перекладача.