Понеділок, 04 лютого 2019 22:14

Сценарій літературного вечора за творчістю Василя « Я твоя, земле, частинка, Я, рідний краю, твій син…». Автор - учитель ТЗОШ№8 Галина Скурська

         Мета: ознайомлення з життєвою долею та творами поета рідного краю; розвиток навичок виразного читання, творчих здібностей; виховувати патріотичну свідомість; формувати активну громадську позицію.

Обладнання: виставка літературних творів ;виставка дитячих малюнків на тему «Улюблений вірш», мультимедійний екран та проектор, фото та відеопрезентації.

Демонструються слайди.   (Електронна презентація-проект додається)

             1 учень « Дума про Україну»

В годину розпачу, вагання,

Коли прокляття топлять горде небо,

Я не Пілат , я не вмиваю руки,

Я звожуся крізь підлість і розпуку –

Іду на поміч, матінко, до тебе.

І ти даєш своє благословення,

І ти даєш мені для битви силу…

І вже дзвенять на воронім стремена,

І предків клич звитяжний

І священний,

Гірським потоком струменить у жилах.

Стаю перед тобою на коліна,

Моя свята, прекрасна Україно,

Моя ласкава,вистраждана нене.

Не нарікай на мене, Батьківщино,

Що упиваюся своїм дрібненьким болем.

Що символом життя гіркий обрав полин

І серце часом сонцем називаю…

Тобою лиш живу,

Тобою день стрічаю.

Тобою мучуся, за тебе і згораю…

Але люблю…І я не заміняю

Ані на що, тебе, коханий краю,

Бо я твій син,

Твій незрадливий син

Навіки!

Ведуча1

Так писав Василь Ярмуш, наш земляк, талановитий поет Тернопілля.

Його життя – то крутий і вибоїстий шлях через хащі байдужості, зневіри, то – боротьба з тяжкою хворобою, то – служіння людям до останнього подиху, то – незгасна віра у краще майбутнє свого народу , то – мрія про незалежну Україну, для якої він жив і творив.

Ведучий 2                                                                                                                                          « Жити під прапором сонця!» - писав Василь Ярмуш у щоденнику. І прожив, мов пісню проспівав.

                 Читець « Україні»

Знову небо фіалково синє,

Знову мрій безконечні ключі…

Я до тебе, немов до богині,

Щиро молюся уночі.

Повідаю тобі усі тайни,

Коли вранішня сходить зоря.

Непідкупна, свята і кохана,

Найласкавіша мамо моя.

Ти даєш мені гордість і силу

У щоденній життєвій борні.

Ти, як подих весни – легкокрила

І чарівна, як щирі пісні.

Я з тобою і в щасті, і в горі,

Коли злоба стиска кулаки…

Хай про тебе, що хочуть говорять

Чорнолюдці –вовки.

Ти в моєму юнацькому слові

Як одне нерозділене я.

Чарівнице моя чорноброва,

Кароока Україно моя!

Ведуча1

Василь був гарний: високий, стрункий, завжди вдягнений у вишиту сорочку. Приваблював до себе теплом добрих очей та посмішкою, що завжди була на його вустах. Приваблював око не тільки своєю красою, а й внутрішнім благородством, чоловічою відвагою, бо не кожен у ті часи зважувався носити вишиванку.

Ведучий 2

Василь Ярмуш був романтиком, любив життя і все, що воно йому дарувало. Він умів слухати голос рідної землі, що промовляла плескотом скреслих рік, лепетанням брості навесні, вечоровою піснею над тихим Серетом. Навіть тишею своєю земля говорила до нього, бо чув тоді, як росте колос, як глибинне коріння саду п’є соки. Цією щедрістю почуттів наповнена і вся його поезія.

      Читець     «Батьківщина»

Прекрасний світ у розмаїтті див…  

Та де б не був я,

На одну хвилину

З шляхів-доріг

Вертаюся завжди

У материнську білену хатину.

Напитись молочка

А чи води

Із джерельця,

Що за причілком хати…

Щоб знов себе відчути молодим,

Потрібним

І крилатим!

Тут пращури мої

Під липами в землі,

І батько тут, і дід –

Муравою прикриті…

А я лише

Продовжую їх слід –

Несу думки їх,

Блискавками збиті.

Від радості світань

Такий чудовий світ,

Коли цвітуть і гори, і долини…

Яке це щастя – мати корінь свій,

Що зветься рідним краєм,

Батьківщиною!

ПІСНЯ   «Вересень».Слова-Василя Ярмуша

Ведуча 1

Народився Василь Ількович Ярмуш 15 вересня 1940 року в селі Острів на Тернопільщині. Босоноге дитинство, розуміння вартості окрайця хліба виховали у хлопця працьовитість, , пошану до людей праці.

         Читець.« Гірський етюд»

Кукурудза пеклась на вогні,

Рум’яніючи на вугликах,

І настоєм терпких полинів

Наповнялась карпатська ріка.

І стелився димок без кінця,

І здалося мені у цю мить,

Що в простих полотняних штанцях

Поруч мене дитинство сидить.

Осипались літа, наче цвіт…

А вогонь нові згадки розп’яв:

Бачу, тато стоять край воріт

І вечеряти кличуть хлоп’я.

Вітер хмари у безвість жене,

Ніби череду ситих корів,

А за річкою сонце із днем

Попрощалось уже на горі.

Милий Острове, рідне село,

Тернопілля калиновий цвіт,

Там дитинство безжурне пішло

По стежині в незвіданий світ…

Ведучий 2

Коли Василькові виповнилось 9 років – помер батько. У матері на руках залишилося четверо дітей. Їх треба було доглянути, нагодувати, одягнути, виховати. Теплі щирі почуття вдячності і синівської любові проніс Василь Ярмуш через усе життя.

Читець.«Сорочка»

Цю сорочку мені вишивала

Материнська ласкава рука.

Мов життя своє в хрестики клала

І свій біль заплела у нитках.

Від’їздив я. В останній хвилині

Мати шепче крізь сльози, прощай,

Пам’ятай, ти вродивсь на Вкраїні,

Де б не був ти, а це пам’ятай.

Не соромся хоч мови своєї,

Ти повинен гордитися цим,

А сорочки простої цієї

Не заміниш і шовком тонким.

Бо це мати тобі вишивала

І здається, тепло її рук

У дорозі мене зігрівало

Під тривожний коліс перестук.

Ведуча 1

З рідного дому Василь виніс любов до праці, повагу до людей. До своєї мети йшов вперто і виважено, не розтринькуючи днів золотої юності. Він поспішав жити , творити, закохуватись, любити….

Читець «Повноліття»

Йду рожевим світанком

Стільки днів, стільки літ.

Мої вірші – веснянки

Йдуть за мною услід.

І ні вихор, ні буря,

Що розлючено б’є ,

Не закреслять похмуро

Тихе слово моє!

І не криюсь нітрохи,

Що, йдучи до добра,

Я навіки закоханий в роботящий наш край!

У глибини народу понесу серця жар.

Я іду, як господар,як сівач і косар!

                        

Ведучий 2  

Молоде життя вирувало. Перші публікації у районній газеті, перші творчі радості. І одночасно – участь в сільському драмгуртку, хорі… А як він радів успіхам своїх молодих колег по перу! З якою радістю, надією в душі приходив на засідання літературної студії «Розмай», яку довгий час очолював.      Члени « Розмаю» несли у народ ідеї національного прозріння і відродження.. В той час, наповнений райдужними мріями, молодий Ярмуш продовжував творити поетичні і прозові твори, друкував публіцистичні статті в місцевій та республіканській пресі. Мав вдачу веселу, доброзичливу, співчутливу. Любив гумор і вмів жартувати.

Виконання гуморески « ХУДОЖНИК»

Ведуча 1

Здавалось би, перед Василем відкривається шлях у щасливе життя, творчий злет. Але доля розпорядилася по-іншому.

У 1959 році під час військової служби в Заполяр’ї через трагічний збіг обставин важко захворів. Госпіталь, боротьба за життя, демобілізація за станом здоров’я.

Ведучий 2

Це був початок важких випробувань, які випали на долю поета. Лікарня, важка робота на цукровому заводі «Поділля», знову лікарня, безсонні ночі… Але знову вірші.

   Пісня « Де ти, дівчино хороша?»

Ведуча 1.

Василь завідує клубом у рідному селі, вступає вчитися на заочне відділення факультету журналістики Львівського університету. Василь Ярмуш добре розумів і відображав у своїх творах жорстокість і зло тогочасної тоталітарної системи, не мовчав в час, коли багатьом мороз політичної цензури сковував вуста. У цей період він напише вірш « До моїх ровесників», в якому чітко окреслить своє ставлення до радянської політики, яка проводилася до тих синів України, які ніколи не хотіли зливатися в «єдиний радянський народ», а вважали себе українцями.

Читець

Дайте слово мовити вогненне,

Дайте підвестись на повен ріст.

Бо ще й досі з закутків скажено

Б’ють в лице: « Он националист».

Перестаньте грати в ГРУ подвійну,

А давайте краще саму суть –

Чом два слова: мати – Україна

Викликають в вас нестримну лють?

За лунке батьківське рідне слово,

За народні радощі й жалі –

Ви мене розіп’ясти готові,

Або змести геть з лиця землі.

Ведучий 2

Поезії такого змісту не могли пройти непомітними для тодішньої влади. Всього було доволі: і переслідування, і арешт, і цькування, і плітки, і відмови у друкуванні.  

 

Ведуча 1

А якої титанічної терпеливості, мужності і впертості потрібно було, щоб видати першу збірку поезій « Казка про тебе», яка вийшла у Львові. Не дивлячись на всі перешкоди, ізоляцію, значне погіршення здоров’я після арешту, Василь Ярмуш вистояв і продовжував боротьбу.

                                                                                                                                                         

Читець  «Серця жар»

У даль біжить

Тривог в’юнка стежина,

У даль летять

Мої гарячі дні…

Та віршам не справляю

Ще обжинків,

Кую, гартую їх

В юнацькому вогні.

Думки ровесників

Моє бентежать серце.

Не згоден

На синицю в кулаці!

Я не схитнуся,

Не впаду у герці!

Я відшукаю папороті цвіт!

Лише б дійти…

А може, інший зірве?..

Та не однаково:

Чи він, чи я , чи ти…

За тих, хто впав

В холодну пащу прірви,

Повинні ми знамена понести…..

Ведучий 2

В останні роки життя Василь Ярмуш плідно працює в царині прози і драматургії. Пише драматичну поему « Соломія Крушельницька», п”єсу « Олесина любов», чимало новел, гуморесок, повістей, нарисів.

         Інсценізація поеми «Соломія Крушельницька»

Ведучий 2 Недуга прогресувала – але Ярмуш продовжував працювати. В останні роки – переважно в лікарняних палатах.

Із щоденника поета:

« 15 грудня 1972р.

Вчора була розмова про операцію. А мене турбує зовсім інше: чому вони хочуть ще раз операцію робити? Я ще б міг жити і жити, писати, кохати , сміятись.

Ой світе, зелений мій світе, чом став ти для мене плахою?

Не дивлячись на мій стан, я не почуваю себе нещасливим., навпаки, я дуже щасливий. Вірші мої подобаються читачам. А це найбільше щастя. І якого щастя ще хотіти! Хоч тілом немічний, зате духом сильний!»

Ведуча 1

І коли згасала остання надія, з’явилася його доля, що прийшла в образі чарівної дівчини Марії у лікарняну оселю та обручила його короткочасним, але вірним і щедрим коханням. Вона подарувала йому батьківське щастя : маленьке сонечко, доньку Мирославу та синочка Тарасика. Василь Ярмуш спішить жити, як спішить свій первоцвіт навчити бачити казку цього світу і любити його. Він був добрим, чуйним батьком для своїх дітей.

Вірш «Мій первоцвіт»

А я так довго                                                   Гей, гей! Трембіти                                                  

Того дня чекав…                                             З гордих верховіть,

Товаришу,                                                            Ви чуєте,

Спиніться на півслові.                                       Яке у мене свято?!

Ви знаєте,                                                             І так вже хочеться

У вересневім Львові                                          За руку доню взяти.

У мене                                                                     Щоб показати

Народилася дочка!                                               Наш прекрасний світ!            

Таке собі

Малюсіньке маля,

Така собі

Росинка веселкова…

Від щастя п’яний

Я крокую Львовом,

Багатший

За багатства короля!

І стали досвітки

Пахучі, як бузок,

Хитає сонце

Кетяги калини…

І я продовжуюсь

В новім житті дитини,

В котрого мій,

Але міцніший крок.

Ведучий 2

Ярмуш не любив осені. З кожним роком йому все важче переносити холодні сльотаві дні, які посилювали фізичні муки. Навіть поезія у нього є така «Не люблю осені». Може, передчував, саме цієї пори піде із життя….

Ведуча 1

22 вересня 1976 року поета не стало. Залишилися вдома на робочому столі недочитані книги і недописані вірші, молода дружина з дітьми , усамітнена мати

       Читець   « Матері»

Не журіться, мамо,

Не журіться,

Я цілую вашу сивину,

Скупі сльози,

Чисті, як живиця,

Крають душу

Краплями вогню.

Мамо, мамо!

У годину скрути

Ви одна прийдете

Щоб мені

Із рамен

Трудні літа згорнути,

А зі скронь

Змести пекучий сніг!

Мамо, мамо,

Страднице пречиста,

Я цілую вашу сивину…

Пожовтілий тріпотливий листе,

Що бруньки од вітру обгорнув…

Ведучий 2      Пішов поет у вічність, щоб стати безсмертною піснею свого народу.   Прожив, що пісню проспівав, залишивши нам прекрасну поезію, що б”є життєдайним джерелом. А ще пам”ять. Донині усім він бачиться усміхненим, у вишиванці. У душі не скорившись прикрим життєвим січам, пророче передбачив і заповів у прийдешність, як напуття синам, онукам і друзям:

   Це нічого, що я згасаю,

   Лиш би пісня моя жила!

Список використаної літератури

1. Ярема К. Життя, мов спалах зорі: Літературно-публіцистична повість про Василя Ярмуша. — Тернопіль, 2000. — 51 с.

2.Головин Б., Дем'янова І. Ярмуш Василь Ількович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 692. 

3. Вірші-присвяти Василеві Ярмушу // Історико-краєзнавчий проект «Жнибороди—Бучаччина—Тернопілля».

4.Ярмуш, В. Правди святе зерно:    поезії.  — Тернопіль: Джура, 2003. -164с.

5.Ярмуш, В. Казка про тебе: поезії / В. Ярмуш. - Львів: Каменяр, 1972. - 41 с.

6.Ярмуш, В. Україно моя барвінкова : вибране / В. Ярмуш ; передм. К. Яреми. — Т. : [б. в.], 2000. — 150 с.

Прочитано 934 разів