Версія для друку
Вівторок, 03 квітня 2018 14:44

Сценарій Шевченківського вечора "І на сторожі коло їх поставлю слово". Автор - учитель ТКГ О.Підручняк

                                                                          Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,

                                                                           Бо ти для мене совість і закон

                                                                                                                     Л. Костенко

Ведучий 1. Весна… Ще несміливо, ледь помітно ступаєш ти моєю рідною Україною. Твій прихід – це завжди свято. Свято оновлення, відродження, свято наших душ.

Ведучий 2. Кожному з нас здається, що він народжується на світ удруге, що весна ця – особлива, краща, світліша!

Ведучий 1. Весна… Ти подарувала світові таку величну Людину, душу української нації – Тараса Григоровича Шевченка. Хочеться торкатися його святих слів, читати й перечитувати сторінка за сторінкою його прості і мудрі поезії.

Ведучий 2. Тарас Шевченко… Такий великий, що бути більшим уже не можна. Як Україна. Як світ. Він безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею і заповітом. На сторожі правди, любові й честі стоїть його слово. Його доля - це частка історії Батьківщини. Важко сказати, коли нам більше потрібний був Шевченко – чи в минулому столітті, коли в мороці пробивали українці стежку, чи тепер, коли відроджується так нелегко наша Україна? Мабуть, зараз таки більше. Доля його була гірка, та вона не зуміла перетворити золото його душі в іржу, його любов до людей у ненависть, а віру в Бога – у зневіру. Найкращий і найцінніший скарб дала йому доля лише після смерті – невмирущу славу.

Ведучий 1.                      З високих круч,

                                         Де синь небес прозора,

                                         Вливається в Дніпровські водограї,

                                          Де зеленіють верби і тополі,

                                         Де степ шумить квітками й травами щораз,

                                         Стоїть Тарас і дивиться на нас.

           Звучить пісня «Єсть на світі доля». На сцену виходять три дівчини –

Доля, Муза, Слава.

Доля

Ти не лукавила зо мною,                             І вивчився. А ти збрехала.

Ти другом, братом і сестрою                     Які з нас люде?

Сіромі стала. Ти взяла                                 Ми не лукавили з тобою,

Мене, маленького, за руку                         Ми просто йшли; у нас нема

І в школу хлопця одвела                             Зерна неправди за собою.

До п’яного дяка в науку.                             Ходімо ж, доленько моя!

«Учися, серденько, колись                         Мій друже вбогий, нелукавий!

З нас будуть люде», - ти сказала                 Ходімо дальше, дальше слава,

А я й послухав, і учивсь,                             А слава – заповідь моя.

Муза

А ти, пречистая, святая,                              Полинула, заспівала

Ти, сестро Феба молодая!                           Ти, золотокрила…

Мене ти в пелену взяла                               Мов живущою водою

І геть у поле однесла.                                   Душу окропила…

І на могилі серед поля,                                 І я живу, і надо мною

Як тую волю на роздоллі,                             З своєю божою красою

Туманом сивим сповила.                               Гориш ти, зоренько моя,

І колихала, і співала,                                      Моя порадонько святая!

І чари діяла… І я…                                         Моя ти доле молодая!

О чарівниченько моя!                                   Не покидай мене. Вночі,

Мені ти всюди помагала,                              І вдень, і ввечері, і рано

Мене ти всюди доглядала.                             Витай зо мною і учи,

В степу, безлюдному степу,                           Учи неложними устами

В далекій неволі,                                             Сказати правду. Поможи

Ти сіяла, пишалася,                                         Молитву діяти до краю.

Як квіточка в полі!                                         А як умру, моя свята!

Із казарми нечистої                                         Моя ти мамо! Положи

Чистою, святою                                               Свого ти сина в домовину

Пташечкою вилетіла                                       І хоть єдиную сльозину

І понадо мною                                                 В очах безсмертних покажи.

Слава

А ти задрипанко, шинкарко,                           Моя ти крале мальована.

Перекупко п’яна!                                             Бо я таки й досі.

Де ти в ката забарилась                                   За тобою чимчикую:

З своїми лучами?                                              Ти хоча й пишалась

У Версалі над злодієм                                      І з п’яними кесарями

Набор розпустила?                                           По шинках хилялась,

Чи з ким іншим мизкаєшся                             А надто з тим Миколою

З нудьги та з похмілля.                                     У Севастополі, -

Горнись лишень ти до мене,                           Та мені про те байдуже;

Та витнемо з лиха;                                            Мені, моя доле,

Гарнесенько обіймемось                                   Дай на себе подивитись,

Та любо, та тихо                                                 Дай і пригорнутись,

Пожартуєм, чмокнемося                                    Під крилом твоїм любенько

Та й поберемося,                                                 В холодку заснути.

Ведучий 2. У всякого своя доля і свій шлях широкий…

                 Лунає музика. Виходить жінка з хлопчиком, сідають на лаву,

            Хлопчик кладе голову на коліна матері. Вона співає «Колискову».

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Бо коли людина на світ приходить, Бог зірку запалює, і горить та зірка, поки людина не помре. А як помре, зірка падає, гасне Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її зірка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді зірка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику (Гладить його по голові).

                                        Матір з сином виходять.

                                       Пісня «Зацвіла в долині»

Ведучий 1. Кажуть, що дитячий світ обмежений. Діти бачать тільки те, що навколо них, поряд. Вони живуть у своєму «маленькому світі» і не прагнуть більшого.

Ведучий 2. Та це не про малого Тараса. Куди ведуть шляхи? Де закінчується небо? Що там – попереду? Все турбувало його дитячу уяву. Від матері він пізнав ласку і доброту, від батька – мудрість і зустріч з книгою, а від діда – героїчні сторінки історії рідної України.

                 Учні виходять по одному і читають уривки.

«Було колись – в Україні… Хоч трохи спочине». («Іван Підкова»).

«Гомоніла Україна… Серце усміхнеться» («Гайдамаки»).

«Наш отаман Гамалія… Згинуть на чужині!» («Гамалія»).

«За горами гори… І воля святая!» («Кавказ»).

Ведучий 1. Кожна нація, якій пощастило відкрити і висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання, основу національної культури, осягнула це могутнім словом свого національного пророка. Серед тих щасливих, вибраних народів є і ми, українці. Поляки дістали Міцкевича, німці – Ґете, англійці мають Шекспіра, італійці – Данте, ми, українці – Тараса Шевченка. Він для нашого народу явище унікальне.

Ведучий 2. Зі спогадів Миколи Костомарова: «Тарас Шевченко прочитав мені свої недруковані твори. Мене брало страхом… Я бачив, що Шевченкова муза роздирала завісу народного життя… Сильний зір, міцні нерви треба мати, щоб не осліпнути від раптового світла істини… Горе відчайдушному поетові! Він забуває, що він людина…»

Ведучий 1.             Подай душі убогій силу,

                               Щоб огненно заговорила,

                               Щоб слово пламенем взялось.

                               Щоб людям серце розтопило,

                              І на Украйні понеслось,

                               І на Україні святилось

                               Те слово, Божеє кадило,

                                 Кадило істини…  

                Пісня «Думи мої…»

Читець

                                Сто років… ні! Відколи люд живе,

                                 І жито жовте, і волошки сині.

                                 Відколи небо голубе пливе

                                 На нашій, на зеленій Україні! –

                                 В серцях плугатарів і ковалів,

                                 В дівочій пісні, в пісні парубочій,

                                 І там, де біль, і там, де правий гнів,

                                 І там, де щастя променіють очі,

                                 Найбільший там, де повстання пожар,

                                 Найбільше там, де полум’я і порив,

                                 Живе один з найбільших в світі творів –

                                Шевченка невмирущого «Кобзар».

Ведучий 2. «Кобзар» в нашій історії – це не просто книга, це сплав непримиренності до катів і неприйняття духовного рабства. Вона призначена «для пробудження усіх синів у всі століття», як сказав поет. Недарма її називають українською Біблією, яка створює навколо себе таку духовність, в якій мають виростати всі покоління народу. Сам народ визнав «Кобзаря» своєю безсмертною книгою. У творах поета переплелися долі кріпачок з долею неньки-України, боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і волю. Духовну велич і красу Кобзар підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.

                                                 Там найдете щире серце

                                                   І слово ласкаве,

                                                   Там найдете щиру правду,

                                                   А ще, може, й славу…

                     Уривок із «І мертвим, і живим…»: «Доборолась Україна… Молю вас, благаю!»

Ведучий 1. Особливо вражає в творчості Шевченка тема жіночої долі. «Наймичка», «Катерина», «Тополя», «Відьма», «Сова», «Слепая», «Мар’яна-черниця», «Марина», «Титарівна», «Марія». Великий Кобзар бачив у жінці духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, не прощав аморальності і жорстокості. Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівав у своїй творчості жінку – матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду.

                     Учениці виходять по одній і читають уривки:

«Хіба забув Катерину?.. Я винесу тобі сина» («Катерина»).

«Полюбила чорнобрива… Як серденько знає» («Тополя»).

«Молодиця рада та весела… Росте, виростає» («Наймичка»).

«У нашім раї на землі… Щасливая!..» («У нашім раї на землі»).

Ведучий 2. Невмирущі слова Тараса Шевченка:

                                         І на оновленій землі

                                         Врага не буде, супостата,

                                         А буде син і буде мати,

                                          І будуть люди на землі.

-         є ідеалом для багатьох поколінь і для нас нині, коли ми взялися за будівництво власної хати – держави Україна, бо як казав незабутній Кобзар: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

Читець

                            Ти шукаєш любов – а вона все ховається в очі,

                             Ті єдині, глибокі, як світло зорі серед ночі,

                             А вона все відводить рукою той образ розмитий.

                             Научися, Тарасе, на відстані серця любити.

                             Не шукай в небесах, ні на кручах, ні в білій хатині,

                             Ні в пустелі пекельній, ні в райській своїй Україні,

                             Ні в Оксаниній пісні, ні в згаслих слідах Катерини,

                             Ні в красі розіп’ятій твоєї журної Марини.

                             Ходить боса любов по землі неземній споконвіку:

                              Не судилась ні жінці вона, ні тобі, чоловіку.

                             Лиш єдиній Душі – щоб світилась, як Божа росиця,

                             Щоб любила цей світ – і до сліз не могла налюбиться.

Ведучий 1. І Тарас любив. Любив щиро. Любив матір і батька, сестер і братів, любив свою Оксану, любив друзів, закохувався, любив Україну, любив свій народ. Любив Бога. І ця любов допомагала йому жити й творити, допомагала мріяти про звичайне людське щастя.

Читець. «І досі сниться: під горою…»

                         Пісня «Зоре моя вечірняя»

Ведучий 2.                        

                             Я знову повертаюся до нього,

                             Читаю, перечитую «Кобзар»,

                             Ні! Україна не була убога –

                             Поклав ти серце на її вівтар!

                             Нове життя ти дав батьківській мові,

                             Ти віщі думи в пісню перелив,

                               Де запеклася дума твоя в слові,

                               Страждав, ненавидів і жив.

Ведучий 1. Увійшовши в світ Шевченка, можливо, зрозуміємо, звідки в нього та всеосяжна любов до України, її народу та усіх чесних людей світу, звідки брав він сили вистояти в боротьбі проти зла, не зломитися; звідки в нього такий високий духовний світ і геніальний талант.

               Виходять усі учасники дійства і по черзі говорять:

-         9 березня – особлива дата в нашій країні. В цей день Україна вшановує свого великого сина Тараса Григоровича Шевченка.

-         Тарас Григорович прожив усього 47 років,

-         Із яких 24 був у кріпацтві,

-         10 років мучився в солдатській неволі на засланні

-         І всього 13 років був вільною людиною.

-         У 80- роках ХХ ст. відкрили нову планету, яку назвали «Кобзар».

-         На Марсі є кратер ім. Т. Шевченка.

-         Вчені знайшли мінерал, який назвали Тарасовіт.

-         В горах Кавказу є пік Шевченка.

-         Іменем Т. Шевченка названо міста і села, вулиці і площі.

-         Пам’ятники Шевченкові стоять під небом у далекій Канаді, Угорщині, США, Франції, Парагваї.

-         Його твори видані на 33 мовах світу.

Ведучий 2. І нам потрібно знати його твори, його життя. Ми називаємо його Кобзарем. Так поет назвав книгу всього свого життя – «Кобзар», вона стала настільною для всього нашого народу.

                                               Спи спокійна, Тарасе!

                                               Нащадки твої

                                               Словом шани й любові тебе пом’янули,

                                               І народи Вкраїни

                                                Заповітів священних твоїх не забули.

                                 Пісня «На високій дуже кручі».

Прочитано 1843 разів