Фільтрувати матеріали за датою: лютого 2019

16 лютого 2019 року відбувся підсумковий етап ХІХ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика у приміщенні Тернопільської Української гімназії імені Івана Франка.

Конкурс проводиться з метою сприяння утвердженню державного статусу української мови, піднесенню її престижу серед української молоді, виховання поваги до культури і традиції українського народу.

Учасниками заключного етапу ХIX Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика стали:

  • Богач Антоніна Іванівна, учениця 4 класу Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 16 імені Володимира Левицького,
  • Лепявко Катерина Андріївна, учениця 9 класу Тернопільської Української гімназії імені  І.Франка,
  • Морська Соломія Вікторівна, учениця 7 класу Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 16 імені Володимира Левицького,
  • Лукащук Василь Васильович, учень 10 класу Тернопільської спеціалізованої школи №3 з поглибленим вивченням іноземних мов,   
  • Масик Олександра Сергіївна, учениця 11 класу  Тернопільської Української гімназії імені  І.Франка.

Щиро зичимо їм успіху!

 

Опубліковано в Петра Яцика
 
  13 лютого 2019 року працювало журі міського етапу V Всеукраїнського фестивалю-конкурсу учнівської та студентської творчості імені Марії Фішер-Слиж «Змагаймось за нове життя!», присвяченого Лесі Українці. У п’яти номінаціях конкурсу взяли участь 89 учнів із 22 закладів освіти міста Тернополя.
Вівторок, 12 лютого 2019 14:12

ОГОЛОШЕННЯ

  • 16 лютого 2019 року в Українській гімназії імені Івана Франка відбудеться підсумковий етап XІХ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.
  • Засідання оргкомітету конкурсу, до складу якого входять профільні методисти, адміністрація та вчителі-словесники Українській гімназії імені Івана Франка, почнеться о 8.30. 
  • Реєстрація учасників – з 8.50 у фойє гімназії. 
  • Кожен учень-учасник повинен мати з собою довідку з місця навчання.

Список учасників підсумкового етапу ХIX Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика

  1. Богач Антоніна Іванівна, учениця 4 класу Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 16 імені Володимира Левицького
  2. Кусяк Христина Андріївна, учениця 3 класу Тернопільської спеціалізованої школи №29 з поглибленим вивченням іноземних мов
  3. Лепявко Катерина Андріївна, учениця 9 класу Тернопільської Української гімназії імені  І.Франка
  4. Морська Соломія Вікторівна, учениця 7 класу Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 16 імені Володимира Левицького
  5. Красічинська Оксана Степанівна, учениця Державного навчального закладу «Тернопільський центр професійно-технічної освіти»
  6. Мартинюк Анастасія Іванівна, студентка Галицького коледжу імені В’ячеслава Чорновола
  7. Юрків Христина Андріївна, учениця Державного професійно-технічного навчального закладу «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну»
  8. Лукащук Василь Васильович, учень 10 класу Тернопільської спеціалізованої школи №3 з поглибленим вивченням іноземних мов   
  9. Масик Олександра Сергіївна, учениця 11 класу  Тернопільської Української гімназії імені  І.Франка
Опубліковано в Оголошення

11.02.2019 р. відбулося засідання бюро інновацій «Інсайт» з теми «Освітні тренди в роботі вчителя-словесника». Про представлення власного педагогічного професійного поступу в системі реформованої освіти, вимоги до науково-методичних публікацій як до необхідного елементу оприлюднення результатів підвищення кваліфікації засобами неформальної та інформальної освіти, нормативні акти, спрямовані на протидію плагіату розповіла Гапон Л.О., PhD, методист ТКМЦНОІМ. Методичні розробки репрезентували: Дідух Алла, учитель української мови й літератури Української гімназії імені Івана Франка;Скурська Галина, учитель української мови й літератури ТЗОШ№8; Снітовська Галина, учитель української мови й літератури ТЗОШ№14.

 

 

 

 

Субота, 09 лютого 2019 07:26

ОГОЛОШЕННЯ

ОГОЛОШЕННЯ:

  • 11 лютого в ТСШ№5 відбудеться методичний захід для вчителів української мови й літератури (1 представник від закладу).
  • Журі міського етапу V Всеукраїнського фестивалю-конкурсу учнівської та студентської творчості імені Марії Фішер-Слиж «Змагаймось за нове життя!», присвяченого Лесі Українці працюватиме 13 лютого. Тож роботи на конкурс можна подавати до 10.00 13 лютого в каб. 41 (Шевченка, 1).
Опубліковано в Оголошення

8 лютого 2019 року в актовій залі ТКМЦНОІМ відбулося відкриття інтегрованої кафедри  «Lingua». Учителі української та вчителі іноземної мови разом вивчали тему  "Особливості навчання мови з використанням хмарних технологій". Про точки дотику в роботі філологів  мультимодальну грамотність  розповіла  Гапон Л.О., методист ТКМЦНОІМ. Технології WordArt, Jigsaw, Puzzle, Padlet, Tricider, StoryJumper, WheelDecide, MeetingWords, Jeopardy, Kahoot, eTwinning, Mentimeter розкрила ТурчинО.М.,методист ТКМЦНОІМ. Учителі працювали практично, використовуючи власні гаджети: складали хмари слів, брали участь у тестуванні, пробували створювати мультимодальні тексти.

Добро і любов до світу. Порушення питань моралі, дружби, сили слова у творі Е. Андієвської « Казка про яян»

Мета.Продовжити роботу над казкою-притчею Е. Андієвської «Казка про яян», допомогти учням усвідомити художню вартість каз-ки. Розвивати образне мовлення, цілісне мислення. Розвивати образне мовлення, цілісне мислення. Виховувати у душах шестикласників загальнолюдські моральні цінності.

                                       Перебіг уроку

Перший етап - організаційний: привітання, організація уваги та внутрішньої готовності учнів до уроку; мотивація вивчення нового матеріалу , актуалізація різних каналів сприйняття інформації (сенсорне, чуттєве).

                                                           Слайд 1(країна яяни)

Добрий день усім! Я рада бачити вас знову! Сьогодні ми продовжимо свою мандрівку у незвичайну країну, де живуть яяни, щоб збагнути шляхетність добра, переконатися у магічності любові, відчути крила- тість дружби та віднайти прилад, яким зможемо виміряти силу слова у нашому щоденному житті.                                                                 Перш, ніж вирушити у мандрівку, попрошу вас зазирнути у свою душу. Які почуття переважають у ній зараз? Станьте синоптиком, скористайтеся барометром настрою і визначіть 2-3 почуття, які ста- нуть прогнозом погоди вашої душі на початку уроку.

                                                            Слайд 2(барометр настрою)

Тепер, коли погода у душі хороша, можемо вирушати у мандрівку.

                                                           Слайд 3 (тема уроку)

Запишіть тему уроку в зошит.

-Діти, а що таке добро?

                                         -1-

-Яким кольором ви б намалювали добро? Чому?

-Чи вважаєте себе доброю людиною?

-Які добрі вчинки ви робите щодня?

Пропоную тест, який дасть вам змогу краще розгледіти свій внутрішній світ і місце добра у ньому.

                                                       Слайд 4 (психологічний тест)

Погляньте уважно на картину і оберіть те, що привернуло вашу увагу найбільше. Свій вибір не озвучуйте( голова людини,море,корабель). Пояснюю і зачитую тест.

Я думаю, що кожен із вас побачив,яку територію у вашій душі займає добро. Розширяйте межі простору для нього, адже творити добро –це означає любити.

-Діти, якби вас попросили намалювати любов, як би ви її зобразили?

-Чому саме серце?

-Кого ваше серце любить найбільше?

Тільки тоді, коли ми всім серцем любитимемо Бога, наша душа буде по-справжньому щаслива.

-Як ви вважаєте,чи можна любов і дружбу вважати подругами? Чому?

-Чи є у вас друзі?

-Яким має бути друг, на вашу думку?

На попередньому уроці епіграфом – дороговказом були слова з Біблії: «Люби ближнього, як самого себе». Ми з вами обмінювалися думками, хто є нашим ближнім, що значить любити себе, як прави -льно любити себе, щоб не захворіти на егоїзм. Девізом сьогоднішньої мандрівки стануть слова Е. Андієвської:

                                                         Слайд 5 (Девіз)

                                     - 2 –

« Ніколи не будьте спрямовані лише своє «я», зберігайте в собі чистоту помислів дитинства, і доля вам віддячить новими відкриття- ми, повнотою життя».                                                                                     –Як ви розумієте слова Е. Андієвської?

( Запишіть епіграф уроку в зошит)

Збережіть слова-епіграфа у своїй душі. Адже у країні яянів, у яку ми скоро вирушимо, дуже легко стати егоїстом, обравши собі ім’я гордого «я».

Президент країни яян надіслав вам листа-запрошення. Давайте прочи- таємо його, познайомимося з головним егоїстом- самолюбом- керів - ником країни яян. Читаючи листа, зверніть увагу, який займенник найчастіше вживає Президент? Як це характеризує його самого?

                                               Слайд 6 ( лист)

-Отож, яке слово найчастіше вживає президент?

-До якої частини мови воно належить?

-Як характеризує займенник «я» управителя країни?

                                             Слайд 7 (Президент)

А от і сам президент яян, його Конституція, де на кожній сторінці читаємо одні і ті ж слова, одні і ті ж правила: « Любити лише себе, стати й бути одиноким егоїстом, жити в самотності, надіятися лише на себе». Зверніть увагу на магічну кулю, за якою постійно стежить президент яян: чи , бува, хто не бунтує? Чи, бува, хтось не пробує вибратися з його країни? Хто цей сміливець? Хіба він може бути кращим за самого президента? А сміливці таки є. І ви в цьому переконаєтеся самі. Ми приймаємо запрошення президента і вирушаємо у їхню країну.

ІІ етап – символьний: пояснення нового навчального матеріалу, формування образу добра та любові  в зоні комфортного   мислення.

                                                               ( Звучить мелодія Баха)

                                                -3-

Займіть зручне положення. Розслабте м’язи шиї,рук,ніг… За бажанням заплющіть очі.                                

Уявіть свій улюблений куточок природи, де ви відпочиваєте, відновлюєте сили, наповнюєтеся натхненням. Прислухайтеся до співу пташок. Відчуйте легкий дотик вітерцю на обличчі. Вдихніть на повні груди запах різнобарвних польових квітів. Якась невидима сила відриває вас від землі і піднімає у небесну синь все вище і вище. Ви бачите під час польоту зелений трав’яний килим, затишні і компактні будиночки, працьовитих людей, які допомагають один одному. Милуєтеся краєвидами рідної землі.

Відчуваєте, що поволі швидкість вашого польоту зменшується. Барви навколишнього середовища змінюються на доволі похмурі тони. Сивий туман затуляє сонце, огортає усе сірою пеленою. Ви торкаєтеся землі холодної, з глибокими тріщинами. Це країна яян. Озираєтеся довкола.Туман розсіюється , і ви помічаєте…вежі: високі і старі, зруйновані і свіжозбудовані. Брама поспішно зачиняється, залишивши питання вашому серцю : «Я чи ти?» «Я чи ти?»- звучать ехом її слова у напіврозвалених вежах. Пригляньтеся до цих споруд уважніше. Кожна має свого господаря. Напівзруйновані сірі вежі- це сірі душі яян. Незрячі, німі, поражені глухотою самолюбства, сковані ланцюгами гордині. Кожен яянин будує тут свою вежу,свій егоїзм. Зазирніть у середину вежі. Там пустота. Такою самотньою є душа яян, бо у ній живе лише одне «я».

Чиясь тепла долоня торкається вашого плеча. Ви озираєтеся і бачите сонячне обличчя пастушка. Привітайтеся з ним . Поділіться своїм теплом, подарувавши щиру посмішку. Зазирніть йому у вічі.У зіничках його карих очей мешкає любов. Зараз вона оглядає світ егоїзму, подає сигнал серцю, викликаючи на допомогу добро. Серце пастушка не втомлюється творити милосердя, знає таємницю могутньої, але не всесильної брами яян.Творить добро, вміє промовляти. Сила слова магічна і цілюща. Ось і зараз цей духовно багатий хлопчик бере на свої тендітні плечі старого немічного яянина,щоб той вдихнув запах справжнього щастя, щоб залишив ці сірі вежі, сіре життя і бодай перед смертю зазирнув у вічі добру, відчув смак дружби, яку йому запропонував пастушок, відкрив серце любові, як це зробила могутня брама, яка уже й надію втратила, що до неї колись звернеться з проханням сама Любов : « Вельмишановна брамо, чи була б ти така ласкава й випустила нас на волю?» Любов,дружба, добро і магічна сила слова, які жили у серці

                                       -4-

пастушка, відкрили і вам світ у прекрасне.

Подякуйте хлопчику за його доброту, чуйність та милосердя. Його душа поповнилася мішком самоцвітів : самоцвітом безкорисливості, турботи, безмежної любові. Порадійте за нього. Так важливо, щоб і наша душа поповнилася світлом, добром та щирістю.

Сірі вежі, сірі тіні яян залишилися за спиною. Вам час повертатися. Вдихніть на повні груди запах радості. Відчуйте ступні ніг, повору- шіть пальцями рук. Розплющіть очі.

ІІІ етап – логічно-лінгвістичний: «виведення» образу інформації на рівень словесного осмислення.

-Чи вдалося вам полинути у своє місце спокою?

-Яким воно постало у вашій уяві?

-Якою ви уявили країну яян?

-Що, на вашу думку, символізує сивий туман?

-Яке поставила питання брама вашій душі?

-Що символізують сірі, напівзруйновані вежі?

-Розкажіть, якими у вашій уяві постали вежі?

-Опишіть свою зустріч з пастушком.

-Які почуття вам вдалося розгледіти у душі пастушка?Розкажіть про них.

-Які почуття допомогли хлопчикові покинути країну яян?

-Що символізує, на вашу думку, мішок із самоцвітами?

                                               Слайд 8(епіграф)

Повернемося до епіграфу уроку: «Як ви думаєте, чи віддячила доля хлопчикові-пастушкові повнотою життя, новими відкриттями?» Поясніть свою думку.

-Які відкриття зробили ви для себе?

-Як ви вважаєте, у чому сила слова пастушка?

-Як ви думаєте, чим можна виміряти силу слова?

-Знайдіть і зачитайте у тексті, що свідчить про безкорисливість пас- тушка? (Я вам охоче допоможу,…Я тобі дуже вдячний за пораду…)

-Які слова розкривають любов пастушка до світу? Зачитайте.

Кожен із вас, мандруючи сторінками казки про яян, створив свій образ добра і любові до світу. Погляньте на створений мною образон і доповніть свій, створений вашою уявою.

                                        Слайд 9(образон)

Розповідаю про свій образон.

Отож, ми з вами знову на полонині. Трішки втомилися після мандрів- ки у країну яян, тому пропоную поновити сили, освіжити думки, зми-

                                             -5-

ти часточки пилу егоїзму, який, можливо, встиг присісти на когось із вас.

                                              Слайд 10( водоспад)

Уявіть себе біля водоспаду, що спадає з високих скель. Помийте руки , обличчя. Уявіть свої ноги у водоспадній воді. Похлюпайте ногами. Побризкайте один на одного. Відчуйте бадьорість, приємний запах чистоти. Знову похлюпайте ногами у водоспадній воді. Відчуйте, як відступає втома, повертаються нові сили. І ми повертає- мося на урок.

Діти, на першому уроці, коли ми говорили про життя і творчість Емми Андієвської, зауважили, що письменниця вдало поєднала у собі три стихії, три види мистецтва : слово, живопис і музику. Сьогодніш- ня наша мандрівка немислима без них.

   ІV етап- закріплення навчальної інформації.

                                      

                            Слайд 11 ( музика)

Тому запрошую кожного з вас на зустріч з першим видом мистецтва- музикою.

-Чи любите слухати музику?

-Яку саме?

Казка-притча про яян надихнула Семенову Софійку створити музику до твору. Які ж емоції переповнювали її? У чому сила створеної музики? Все це ви дізнаєтеся з уст самого композитора. Та для почат- ку пропоную переглянути відео. Відчути серцем, який епізод із твору передала ваша однокласниця?

                                                 (Перегляд відео).

-Отож, діти, як ви думаєте, до якого епізоду казки-притчі ця мелодія?

-Які почуття домінували у вашій душі, коли переглядали це відео?

Музика, діти, це мова душі. Я попрошу Софійку поділитися емоція- ми , які переповнювали її душу. Коли вона творила цей шедевр? Для якого епізоду звучала твоя мелодія?

                                                     ( Розповідь Софійки)

А я запрошую, діти, вас на зустріч з наступним видом мистецтва- живописом.

                                            Слайд 12( фарби)

-Хто із вас любить малювати?

-Як ви вважаєте, чи можна пензлем зобразити стан душі або навіть саме життя героя?

Леонардо да Вінчі- відомий художник сказав так: «Живопис – це поезія, яку бачать, а поезія- це живопис, який чують». Як відчула

                                                     -6-

силу слова художниця Настя Шайнюк і передала барвистістю фарб

життя пастушка?

                                               

До слова запрошую Настю.

-Настю, розкажи, будь ласка, що намагається нам розповісти твій малюнок? Розкажи про значення кольорів на створеній тобою картині.

                                       ( Виступ Насті)

Дякую,Настю.Ти справжній творець краси.

Діти, малюнок це не лише те, що бачить сам художник, а те, що, на його думку, мають побачити всі інші.

-         Що побачили ви у створеній Настею кольорограмі?

-         Які, на вашу думку, переважають кольори   у житті хлопчика?

-         Як це характеризує пастушка?

(Якщо є час Дзецюх Настя)

Молодці!! Діти, я пропоную зустрітися з третім видом мистецтва- словом. « Слово- це музика і малювання»-, сказав В. Куликовський- український мовознавець і літературознавець.

-Як ви розумієте цей вислів?

Сьогодні ми будемо творити слово під музику.Пензель нашої уяви допоможе створити картини, які стануть промовистими.

Твір за метафорою….

                                              Слайд 13( план твору)

Погляньте на екран. Пригадайте структуру такого твору.Запрошую творців слова до праці.Вслухайтеся у мелодію,яка звучатиме, запросіть у свою душу натхнення і увас народиться справжній шедевр.

(Пишуть,зачитують).

Ви справжні митці слова!!!  

V етап – заключний: підведення підсумків уроку, рефлексія, подяка   учням за роботу на уроці.

                                                 Слайд 14(Еверест)

Діти, наша мандрівка наближається до кінця. Ми з вами поєднали у серці три види мистецтва: музику, живопис і слово. Для душі, як і для тіла є своя гімнастика.без якої душу сковують немочі. Таку гімнасти- ку для душі ми здійснили сьогодні. Піднялися сходинками добра, любові, дружби,сили слова на вершину Евересту Духовності. Зараз, на вершині Евересту, надішліть смс- повідомлення своєму другу, поділившись враженнями про свою мандрівку.

                                              (Пишуть, зачитують)

                                        -7-    

                                                   Слайд 15 (Барометр настрою)

Діти, ви були синоптиками своєї душі на початку уроку, а тепер попрошу скористатися барометром настрою і вибрати 2-3 почуття, які

переважають, коли ви досягнули вершини Евересту Духовності.

                                         (Зачитують)

Діти, я дякую усім за чудово проведений час. Щиро рада, що всі ми сьогодні зуміли піднятися на Еверест Духовності, стали досконалі- шими та багатшими серцем.Я бажаю кожному з вас частіше вдосконалюватися, дарувати світові любов, добро, вміти дружити і ніколи не бути спрямованими на своє «Я».Зберігати в собі чистоту помислів дитинства, і доля вам віддячить новими відкриттями, повнотою життя.

                                                      Слайд 16 (Домашнє завд.)
Домашнє завдання : прочитати Е.Андієвської «Говорюща риба».

ОЦІНЮВАННЯ.

                           

                                              

                                     -8-

Четвер, 07 лютого 2019 00:42

Анонс

8 лютого 2019 року в актовій залі ТКМЦНОІМ відбудеться методичний захід

для вчителів української мови (1 від закладу) та вчителів іноземної мови (1 від закладу)

з теми "Особливості навчання мови з використанням хмарних технологій ".

Початок роботи о 14.00.

Мати з собою ГАДЖЕТИ: планшети, телефони тощо.

Опубліковано в Оголошення

Зал святково прибраний вишитими рушниками. Звучить музичний фон (інструментальна версія «Думи мої»), на сцену виходять ведучі.

Ведуча 1:

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Ведуча 2:

Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково: щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко – велика і невмируща слава українського народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну.

Ведуча 1:

Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

Ведуча 2:

Хліб і сіль тобі, Тарасе,

Сьогодні підносимо…

Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

(Підносимо хліб-сіль і кладемо біля портрету)

Сучасний український танець «А калина – не верба»

Ведуча 1: Так, саме навесні прийшов у світ цей геній людства, «щоб всіх од сну нас розбудить». Усім вам відомо, що 9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) в сім'ї кріпаків народився Тарас Григорович Шевченко. Тарас був четвертою дитиною в сім'ї. Він вже змалку вирізнявся з-поміж ровесників, був до всього цікавий, допитливий, хотів усе знати.

Ведуча 2: На восьмому році життя Тарас став учнем дяка. А, коли хлопчику було лише 9 років, померла його мати. Через два роки не стало й батька. Життя Тараса, його братів і сестер стало нестерпним. Шевченко потрапив до сільської школи, де вчителем був дяк. Він наймитував у дяка й одночасно вчився. Гірким було те навчання, гірким було його дитинство.

Ведуча 1:
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького,за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
"Учися ,серденько, колись
з нас будуть люде ",-ти сказала.
А я послухав,і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде?

Ведуча 2: У 1828 р. Тараса взяли служкою до панського двору в село Вільшани. Був козачком у пана Енгельгарда. Та все ж мріяв про малювання. Знайшов – таки одного маляра, який погодився взяти його в науку, проте Тарасові треба було отримати дозвіл від пана Енгельгарда.

Ведуча 1: Пан сварив його, тяжко карав, лютував. Виїжджаючи до Петербурга взяв хлопця з собою. Один з видатних митців порадив панові віддати Тараса в науку до живописця Василя Ширяєва.

У Петербурзі Шевченкові пощастило познайомитись зі славними художниками і письменниками, які зібрали гроші і 22 квітня 1838 року викупили його з кріпацтва.

Ведуча 2: Тоді Шевченко став вільною людиною. Того ж року Шевченко вступив у Петербурзьку академію мистецтв, де став улюбленим учнем Брюллова.

У 1840 році світ побачив "Кобзар"!

Ведуча 1: В ранньому періоді творчості Т. Шевченко виступає переважно як романтик і реаліст одночасно; основними мотивами його поезії є сирітство і соціальна нерівність, трагічна доля жінки-покритки і розбещеність панів, героїчне минуле України.

Ведуча 2: Шевченко славить провідників свого роду за їхню жертовність, мудрість і силу духу, за віру в незалежну Україну і водночас дорікає за розбрат і невиправдані компроміси, за поразки, які призвели до національного безсилля, політичної пасивності.

Звучить пісня «Тополя»

Танець «Не твоя війна»

Ведуча 1: Після закінчення Академії мистецтв, Шевченко повернув на Україну і вступив до таємного політичного товариства.

1843-1847 – Золотий період творчості Шевченка. Він подорожує Україною, розмірковує про долю народу. В своїй поезії засуджує соціальну несправедливість, гноблення простого люду. Викриває тих, хто зневажливо ставиться до визвольних рухів.

Вірш «Розрита могила»

Вірш «Лілея»

Ведуча 2: У 1847 року його заарештували і присудили на заслання за Урал. На засланні, поету заборонено писати і малювати. Та все ж вдавалось йому роздобути клаптик паперу, щоб під ослоною ночі творити...

Ведуча 1: Лічу в неволі дні і ночі,

І лік забуваю.

О Господи, як то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть меж ними,

Пливуть собі стиха,

Забирають за собою

І добро і лихо!

Вірш «Чи ми ще зійдемося знову»

Пісня «Зацвіла в долині»

Пісня «Не тополю високую»

Ведуча 1: Неволя тривала довгих 10 тяжких літ, які відібрали в поета здоров’я, проте не вбили його палкої,глибокої любові до рідного краю.
Не схаменулася Шевченкова муза, яка вже привела його до цих казематів! Звідти, з-за ґрат, лине на батьківщину голос митця, сповнений болем і тугою. Ні, не особисте становище хвилювало поета: невсипущими думками він линув до України.

Вірш «Сонце заходить»

Пісня «Садок вишневий»

Пісня «Зоре моя вечірняя»

Ведуча 1: 9 березня 1861 року Тарасу Шевченку виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати хворого поета прийшли і друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря.

Тіло Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет:

Вірш «Заповіт»

Ведуча 2: Шевченко був живою піснею, журбою і плачем. Усе його життя було важке і жорстоке, але він не падав духом і все зміцнював – то піснею, то словом, то власним життям – безмежну любов до України.

Ведуча 1:

Поет живе. Ми слухаєм його:

Ми чуєм заповіт його священний –

Учитися, кохати край стражденний,

І не цуратись рідного, свого:

І всі ми, скільки є, в душі своїй

Клялись тих дум не зраджувати зроду.

І справдимо ми заповіт святий, -

Поет живе в серцях свого народу.

Музична заставка «Реве та стогне»

Ведуча 2: Безперечно, Шевченко – духовний символ України, наш великий сучасник. До нових і нових поколінь він приходить разом із усвідомленням ними дійсності. Із дитячих літ, неначе святе писання, убираємо ми в душу його полум'яні пророчі рядки. Великий Кобзар і сьогодні незримо присутній у нашому житті, звертається до нас усіх зі своїми безсмертними думами.

В залі оформлено книжкову виставку. На столику - квіти, портрет Л. Українки, вишиті рушники.

Ведучий: Ти себе Українкою звала,

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя.

Ведуча: Твоє слово разюче, як зброя,

Що боронить свій край і свій дім.

І схиляю в шанобі чоло я

Перед світлим безсмертям твоїм

Звучить музичний фон. Ведуча підходить до книжкової виставки, бере «Біблію» і читає:

Ведуча: «І коли це тлінне одягнеться в нетлінне, а це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово: «Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога ?Де твоє, смерте, жало? »

Ведучий: Лариса Косач, яка ввійшла у національну і світову літературу під прекрасним псевдонімом «Леся Українка», одяглася у нетління, а її переможний дух, її християнська душа дійсно-таки поглинули смерть.

Ведуча: Вона прожила лише 42 роки, страждаючи фізично і морально. Пізнала самотність чужини, нерозділене кохання, відчуження, відчай. А наприкінці життя – грошові нестатки, борги та злидні.

Ведучий: Але вона жила всупереч усьому. Сміялася, перемагала біль і писала свої геніальні твори. Всупереч усьому.

Учениця 1:Геть те, думи, ви, хмари осінні!

Тож тепер весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гірк

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора, льодовая, міцна,

Може квіти зійдуть і настане

Ще й для мене весела весна.

Пісня «Давня весна» у виконанні вокального дуету в супроводі гітари

Ведуча:Леся Українка дивувала своїм часто не дитячим сприйняттямнавколишнього, думками про неправду й поневолення, в якому перебував народ. Навіть перший вірш «Надія», написаний 9-літньою дівчинкою, вражає відчуттям туги за рідною країною, за волею.

Учень 2:       Ні долі, ні волі у мене нема,
                     Зосталась тільки надія одна:
                     Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
                     Поглянуть іще раз на рідну країну,
                     Поглянуть іще раз на синій Дніпро, -
                     Там жити чи вмерти, мені все їдно;
                     Поглянуть іще раз на степ, могилки.
                     Востаннє згадати палкії гадки...
                     Ні долі, ні волі у мене нема,

      Зосталася тільки надія одна.

Ведуча: Коли Лесі виповнюється 13 ро­ків, вона вже по-справжньому стає до літе­ратурної праці. Її поезії з'являються в друці. Друкувати українські твори тоді було дуже й дуже важко, майже неможливо. Не було тоді в нас жодного українського журналу або га­зети.

Ведучий: Отож Лесі довелося посилати вірші за кордон – у Галичину, що належала до Австро-Угорщини. Там у львівському журналі «Зоря» за допомогою Івана Франка та інших діячів української культури вірші юної поетеси за підписом Леся Українка вперше побачили світ.

Учениця 3:

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрічався на шляху зо мною,

Того я щирим серденьком вітала:

«Самій не довго збитися з путі, -

Та трудно з неї збитись у гурті».

Я йду шляхом, пісні свої співаю;

Та не шукайте в них пророчої науки,

-Ні, голосу я гучного не маю!

Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки

-Скажу я: «Разом плачмо, брате мій!»

-З його плачем я спів з'єднаю свій,

Коли я погляд свій на небо звожу,

Нових зірок на небі не шукаю,

Я там братерство, рівність, волю гожу

Крізь чорні хмари вгледіти бажаю,

-Тих три величні золоті зорі,

Що людям сяють безліч літ вгорі...

Чи тільки терни на шляху знайду,

Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

Чи до мети я певної дійду,

Чи без пори скінчу свій шлях тернистий,

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала з співом на устах!

Ведучий:В 28 років Леся Українка у Києві готується читати у літературному товаристві свою доповідь «Два напрямки в італійській літературі», потім у Львові виходять її збірки «Думи і мрії», поеми «Давня казка», «Роберт Брюс, Король Шотландський». Цей період подарував її знайомство із Сергієм Менжинським.
Ведуча:Трагічна, безмежно сумна, але і водночас духовно висока історія кохання, далеко від повної взаємності. Доля подарувала їм зустріч улітку 1897 року у передмісті Ялти, де поетеса тоді лікувалася. Через хворобу приїхав на курорт і Сергій.

Ведучий: Лесю Українку вражали краса і чистота цієї людини, постійне внутрішнє горіння. Він був людиною освіченою, інтелігентною, надзвичайно милою і симпатичною.

Ведуча:Проте, розквітлому, нерозділеному коханню Лесі Українки доля відміряла дуже короткий вік. У 1901 році, коли Сергію стало дуже погано, Леся поїхала в зимовий Мінськ доглядати смертельно хворого. Її відмовляли від цієї подорожі рідні. В Мержинського був туберкульоз в стадії загострення, а Леся тільки нещодавно стала почувати себе краще.

Ведучий: Але ніщо не змогло зупинити закохану. Мов на крилах летіла вона до Сергія, бо знала, що потрібна йому, а він з егоїзмом помираючого просив Лесю написати листа іншій жінці про троянди його кохання, які ніколи не зів’януть.

Учениця 4: Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій згублений світе!

Стать над тобою і кликнуть до бою

Злую мару, що тебе забирає,

Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,

З нами хай щастя і горе вмирає.

Театралізований танець Мавки й Лукаша з «Лісової пісні»

Ведуча: Леся Українка написала 20 п’єс, більшість яких увійшла до скарбниці світової драматургії. Жодної із своїх п’єс вона не побачила на сцені. Її вірші забороняла цензура, замовчувала критика.

Ведучий: Тепер вони стали невіддільною частиною народної душі. Твори Лариси Косач не згоріли у вогні велетенських пожеж, які спалювали нашу землю.

Ведуча: Слово Лесі, мов нержавіюча сталь, виблискує пророчо і суворо крізь роки і покоління.

Учень 5:Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб'єш...

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю на стіні

Іншим на втіху на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою...

Зброє моя, послужи воякам Краще,

ніж служиш ти хворим рукам!

Театралізована сцена з п’єси «Бояриня»

 Степан пiд­хо­дить до Ок­са­ни i сти­ха цi­лує її. Во­на про­ки­дається.        

  О к с а н а     Се ти, Сте­па­не? Бач, ме­нi прис­ни­лось, що мi­сяць яс­но-ясно зас­вi­тив у батько­вiм са­доч­ку…     

С т е п а н (уда­ва­но ве­се­лим го­ло­сом)     Мiсяць, лю­ба?     Се див­но, бо як­раз на те­бе сон­це!     

О к с а н а     Що ж, мо­же, там яс­нi­ше свi­тить мi­сяць, нiж ту­та сон­це…     

С т е п а н     Не жу­рись, Ок­са­но, ось хут­ко знов по­ба­чим, як там свi­тить i со­неч­ко, i мi­сяць на Вкраїнi.    

 О к с а н а     Се ж як? Хi­ба ум­ру? То­дi за­пев­не ду­ша по­ли­не…     

С т е п а н     Бог з то­бою, лю­ба!     Чи я ж би про та­ке то­бi ка­зав?     Надумав я поїха­ти з то­бою в гос­ти­ну до твоїх.     

О к с а н а (iро­нiч­но)     Велике дi­ло, що ти на­ду­мав! Цар дум­ки за­вер­не.    

 С т е п а н     Цар пус­тить. Вже ж те­пе­ра на Вкраїнi ути­хо­ми­ри­ло­ся.    

 О к с а н а (гост­ро)  Як ти ка­жеш? Утихомирилось? Зло­ми­лась во­ля, Україна ляг­ла Моск­вi пiд но­ги, се мир по-твоєму - ота руїна? Отак i я ути­хо­ми­рюсь хут­ко в тру­нi.     

С т е п а н     Ти од­жи­веш­ся на Вкраїнi. Москва ж не мо­же зас­ту­пи­ти сон­ця, зв'яли­ти гаю рiд­но­го, зсу­ши­ти рi­чок ве­се­лих.     

О к с а н а (по­ну­ро, упер­то) Годi, не ка­жи. Нiкуди я те­пе­ра не поїду.     

С т е п а н     Чому ж?     

О к с а н а     Не хо­чу!     

С т е п а н     Що се ти, Ок­са­но? Менi аж див­но! Що се ти го­во­риш?     

О к с а н а (роз­па­лив­шись, пiд­во­диться) А я ди­вую, ти з яким ли­цем зби­раєшся з'яви­тись на Вкраїнi! Сидiв-сидiв у за­пiч­ку мос­ковськiм, по­ки ли­ла­ся кров, по­ки зма­ган­ня ве­ло­ся за жит­тя там, на Вкраїнi, - те­пер, як "вти­хо­ми­ри­лось", ти їдеш ту­ди яс­но­го сон­ця за­жи­ва­ти, що не дiс­та­ли ру­ки заг­ре­бу­щi, та гаєм не­до­па­ле­ним втi­ша­тись. На по­жа­ри­нi хо­чеш по­ди­ви­тись, чи там ши­ро­ко роз­ли­ли­ся рi­ки вiд слiз та кро­вi?    

С т е п а н Ти те­пер кар­таєш… А як са­ма ко­лись ме­нi ка­за­ла, що ти прий­ня­ти мо­жеш тiльки ру­ку, вiд кро­вi чис­ту?     

О к с а н а     Правда, я ка­за­ла… Ми вар­тi од­не од­но­го. Бо­ялись роз­ли­ву кро­вi, i та­тар, i ди­би, i кри­воп­ри­ся­ги, й шпи­гiв мос­ковських, а тiльки не по­ду­ма­ли, що бу­де, як все ути­хо­ми­риться… Сте­па­не, дай ру­ку!     

С т е п а н     Се на­вi­що?     

О к с а н а     Ти не хо­чеш?    

 С т е п а н     Нi, чом же?     (Дає ру­ку Ок­са­нi).     

О к с а н а (ди­виться на свою й Сте­па­но­ву ру­ки)   От, здається, ру­ки чис­тi, про­те, все ма­риться, що їх пок­ри­ла не кров, а так… не­мов якась iр­жа… як на ста­рих шаб­лях бу­ває, знаєш?     (Пускає йо­го ру­ку i ля­гає знов го­во­рить по­вiльнi­ше, мля­вi­ше, з пе­рер­ва­ми). У ба­тенька бу­ла та­ка шаб­лю­ка… во­ни її за­ки­ну­ли… ми з бра­том знай­шли… в вiй­ну по­ба­ви­тись хо­тi­ли… не ви­тяг­ли… до пiх­ви при­ки­пi­ла… зар­жа­вi­ла. Отак i ми з то­бою… зрос­лись, мов шаб­ля з пiх­вою… на­вi­ки… обоє ржа­вi…     

С т е п а н     Ти, Ок­са­но, вмiєш за­рi­за­ти сло­ва­ми без но­жа.    

 О к с а н а     Та тiльки ж се я вмiю, бiльш нi­чо­го. Що-небудь же i я по­вин­на вмi­ти… (Мовчання). Як я ум­ру, то не бе­ри вже вдру­ге ук­раїнки, вiзьми мос­ков­ку лiп­ше…     

С т е п а н     Оксано!     

О к с а н а     Всi ми рi­же­мо сло­ва­ми, а тут жiн­ки пло­хi, во­ни бо­яться…     

С т е п а н (з му­кою)     Та по­жа­лiй се­бе й ме­не хоч тро­хи!     

О к с а н а     Занадто я жа­лi­ла… В тiм i го­ре… Якби я ма­ла си­ли не жа­лi­ти, то вир­ва­лись би геть з сiї кор­ми­ги - i ти б ос­ло­бо­нив­ся вiд iр­жi… А так, вже чис­то: нi со­бi, нi лю­дям!    

С т е п а н     Оксаночко! Поїдем на Вкраїну!     Ну, я те­бе про­шу! Там батько-ма­ти, ро­ди­на, при­яте­лi, там ти з ни­ми роз­ва­жиш­ся.     

О к с а н а (одвер­тається)  Я й в вi­чi не нас­мiю їм гля­ну­ти…     

С т е п а н     Ну, в Київ по­да­мо­ся, по­мо­ли­мось, не­хай нас бог прос­тить, не­хай то­бi здо­ров'я вер­не!     

О к с а н а     Нащо? Кому пот­рiб­не те моє здо­ров'я та й я са­ма?     

С т е п а н     Менi, моя єди­на! Я ж так те­бе люб­лю!     

О к с а н а     Тобi здається. Ти жа­луєш ме­не, але лю­би­ти… та­ки й не­ма за вi­що… Я те­пер та­ка не­доб­ра ста­ла, ве­ред­ли­ва…     

С т е п а н     Нi, нi, моя хо­ро­ша!     

О к с а н а     Я - хо­ро­ша?     Хоч би й бу­ла ко­ли яка кра­са, то вже дав­но во­на з об­лич­чя спа­ла…     

С т е п а н (гла­дить її ру­ку, низько по­хи­лив­ши го­ло­ву) Ти шар­паєш се­бе ре­ча­ми ти­ми. Не тре­ба стiльки го­во­ри­ти…    

О к с а н а     Правда…     

С т е п а н     Та й що кар­та­ти­ся сло­ва­ми, лю­ба? Нас до­ля так уже ска­ра­ла тяж­ко, що, пев­не, й бог прос­тить усi грi­хи. Хто кров iз ран те­ряв, а ми iз сер­ця. Хто зас­ла­ний, в тюр­му замк­ну­тий був, а ми нес­ли кай­да­ни не­ви­ди­мi. Хто мав хви­ли­ни щас­тя в бо­ротьбi, а нас важ­ка, страш­на ду­ши­ла змо­ра, i нам не вдi­ле­но бу­ло сна­ги ту змо­ру по­до­ла­ти…     

О к с а н а (спо­кiй­нi­ше й ла­гiд­нi­ша, нiж до­сi) Так, се прав­да. Але нiх­то сього не зро­зу­мiє, по­ки ми жи­вi. От­же, тре­ба вмер­ти. Ти, пев­не, дов­ше про­жи­веш, нiж я, - до рук то­бi свiй за­по­вiт вiд­дам я, а ти йо­го пе­ре­да­си ро­ди­нi i брат­чи­кам, хто ще жи­вий ли­шив­ся.     

С т е п а н (з гост­рою ту­гою) Ой, кра­ще б я то­бi та­ке ка­зав!     

О к с а н а (пiд­во­диться й при­хи­ляє йо­го до се­бе)     Нi, лю­бий, ти на свi­тi пот­рiб­нi­ший, то­бi ще є про що й про ко­го дба­ти. Борцем не вдав­ся ти, та пiс­ля бою по­до­ла­ним по­да­ти пiльгу змо­жеш, як ти не раз да­вав… На бой­овиську не всi ж по­мер­ли, ра­не­них ба­га­то… по­мо­жеш їм оду­жа­ти, то, мо­же, ко­лись там… знов зiб­рав­ши­ся до бою, во­ни те­бе зга­да­ють доб­рим сло­вом… а як i нi – не жа­луй, що помiг.   (Сидять який­сь час мовч­ки, об­няв­шись).         

С т е п а н (пiд­во­диться i по­дає Ок­са­нi ру­ку)   Ходiм, я за­ве­ду те­бе до ха­ти. Бач, сон­це вже нав­за­хо­дi.     

О к с а н а  Ходiм  (Спираючись на ру­ку Сте­па­но­ву, iде до бу­дин­ку. Не до­хо­дя­чи рун­ду­ка, спи­няється i обер­тається, див­ля­чись на за­хiд­не сон­це, що вже зни­кає за об­рiєм). Добранiч, со­неч­ко! Iдеш на за­хiд… Ти ба­чиш Ук­раїну - при­вi­тай!

Ведуча: Пройдуть роки, десятиліття, століття, а Ле­сина поезія буде жити, бо: «Від юних літ і до останнього подиху стояла наша прекрасна Леся Українка з вояцьким щитом у руці на стражі правди і добра, мов легендарна дівчина – витязь, закута в кольчугу свого безстрашшя, гідності і правоти».

Ведучий:     У серці твому – України радість,

                     У твому серці – України муки.

                     Ти – Українка і волинський ранок

                     Устами цілував тебе у руки.

Ведуча:      Ти – в нашім полі, ти – у нашім небі,

                     В дніпровській хвилі, в щебеті діброви.

                     Пливуть віки од тебе і до тебе,

                     Ясні віки вселюдської любові.

Ведучий:     Твій голос в пісні нашій, в нашому житті ,

                     Твоя зоря цвіте над рідним краєм.

                     Так! Ти жива! Ти будеш вічно жити!

                     Ти в серці маєш те, що не вмирає.

Ведуча:         Не забуто образ благородний,

                       Нагорода вища з нагород:

                       Ти навіки в пам’яті народній,

                       Як народна пам’ять ,як народ!

Сторінка 3 із 6