Фільтрувати матеріали за датою: Четвер, 07 листопада 2019

 І. Мова – символічна репрезентація світу, засіб організації картини буття

  • «Межі моєї мови окреслюють межі мого Всесвіту» (Людвіґ Віттґенштайн, австрійський філософ і логік).
  • "Мова, якою ми говоримо, будує певну картину світу, яка своєю чергою впливає на спосіб нашого думання. Ми мислимо в категоріях мови, якою ми розмовляємо, і відповідно до цих категорій будуємо навколишній світ. Відтак мова і культура перебувають між собою в детерміністській лінгвістичній залежності, тобто зміна мови веде за собою зміну культури" ( Едвард Сепір, американський мовознавець).
  • «Перехід української літератури між Сковородою і Котляревським на розмовну мову був таким радикальним, «єретичним» і вирішальним для подальшої диференціації українського та російського світів тому, що змінилася філософія мови. Мова Людини [розмовна українська] протиставила себе Мові Влади [церковнослов’янська мова виражала «сакральний» зміст влади російського царя]. Це був розкол між Україною і Росією – розкол не по лінії ізоглос [мовних меж], а по лінії диференціюючих моральних цінностей» (Оксана Пахльовська, українська письменниця).

ІІ. Мова – це символ єдності нації і держави

  • «Мова – першоознака нації, дух нації» (Вільгельм фон Гумбольдт, німецький  мовознавець).
  • «Мова – оселя буття народу». (Мартін Хайдеггер, німецький філософ-екзистенціоналіст).
  • «Мова виражає єдність держави. У національній державі ототожнюють такі поняття як держава, нація, мова. Усі багатоетнічні імперії розпадалися, бо не мали єдиного засобу консолідації – мови». (Михайло Кочерган, український мовознавець).

ІІІ. Мова і самосвідомість – це дві найважливіші ознаки нації

  • «Ні прозвання, ні віросповідання, ні сама кров предків не робить людину належністю тої чи іншої народності. Хто якою мовою думає, той до того народу належить» (Володимир Даль, російський мовознавець).
  • «Єврея, цигана, татарина, німця, зросійщених настільки, що мовою їхньої заповітної думки стала російська, ми не можемо зарахувати ні до якого народу, крім російського». (Олександр Потебня, український мовознавець).

ІV. Двомовність на державному рівні – перехідний етап до одномовності

  • «У випадку двомовності на всій території країни йде мовне суперництво, внаслідок чого одна з мов поступово втрачає свої позиції і з часом зникає. Як доведено мовознавцями, дві мови на одній території не можуть бути функціонально тотожними. Це суперечило б чинному в мові закону мовної економії (його ще називають законом економії мовних засобів, законом економії сил, теорією мінімального зусилля): нащо витрачати зусилля на вивчення другої мови, коли можна легко обійтися без неї. Через те двомовність, як правило, не є тривалою. Вона, по суті, є перехідним етапом (проміжною ланкою) до одномовності, де одна з мов усувається. Зрозуміло, що принижувана, переслідувана віками, знекровлена українська мова, яка тільки стала підніматися з колін, в ситуації активного наступу на неї з боку агресивно налаштованих носіїв російської мови такої конкуренції може не витримати» (Михайло Кочерган, український мовознавнць).
  • «Згідно з Конституцією України кожна нація має право на користування рідною мовою і розвиток своєї національної культури, але жодній з них не дано права зневажати, руйнувати, калічити, принижувати українську державну мову» (Михайло Голубець, академік НАН України).

V. Висока національна свідомість – запорука збереження українськості

  • «Головною причиною сьогоднішнього мовного становища в державі є байдужість, нерішучість, совковий переляк і звичайне недбальство, безініціативність і безвідповідальність» (Михайло Голубець, академік НАН України).
  • «Якщо раніше самобутності української мови найбільше вадили політичні перешкоди, то сьогодні – якась зашкарубла невіра в її творчі можливості» (Пилип Селігей, український мовознавець).
  • «Висока національна самосвідомість і високий ступінь опірності політичній і культурно-мовній експансії сусідніх держав є запорукою збереження українськості» (Михайло Кочерган, український мовознавець).
  • «Мова перемагає своїх суперників не в силу якихось внутрішніх якостей, а тому що її носії є войовничішими, фанатичнішими, культурнішими, заповзятливішими» (Андре Мартіне, французький мовознавець).
  • "На початку шістдесятих років ХХ століття Наукова рада АН СРСР з проблеми «Закономірності розвитку національних мов у зв’язку з розвитком соціалістичних націй» розподілила «рівноправні» мови народів СРСР на «більш рівноправні» (перспективні) і «менш рівноправні» (неперспективні). До перспективних, крім, звичайно, російської, – ті мови, носії яких виявили національну солідарність і чинили сильний колективний опір русифікації: литовську, естонську, латвійську, грузинську та вірменську. Неспроможність витіснити зазначені мови з базових сфер функціонування змушувала імперську владу поважати їх і на цій підставі заносити до перспективних" (Лариса Масенко, український мовознавець).

VІІ. Індивідуальне мовлення – показник культури людини

  • "Яке слово – така людина" (народна мудрість).
  • «Мовлення кожної окремо взятої людини у своєму внутрішньому механізмі обумовлене чинниками формування особистості, їх соціальним змістом, середовищем, у якому людини виховується, здобуває освіту, розвивається, виробляє певні навички, риси суспільної поведінки, характеру» (Іван Білодід, український мовознавець).
  • «Багато чого можна довідатися про людину, аналізуючи її мову» (Чарльз Гокет, американський лінгвіст).
  • "Високість змісту не може бути передана нікчемними словами" (античний вислів).

VІІ. Заповіді свідомого мовця

  • "Притягуючи дитину шляхом нормування її мови до національного центру, шкільний учитель оберігає внутрішню духовну єдність нації, як солдат на фронті оберігає територіальну єдність її. І наскільки ця охорона ще важливіша від військової, зрозуміло з того, що територіальний розпад не виключає можливості подальшого злиття, в той час, як духовний розпад – навіки" (Олександр Пєшковський, російський мовознавець).
  • «Ми не є і не повинні стати народом суржикової мови чи мови мертво-декоративної. Маємо витворену протягом віків мову дивовижно багату, одну з найбагатших у світі, барвисту, запашну, розмаїту, здатну активно жити і розвиватись, придатну до найскладнішої художньої і наукової творчості. Злочином було б занедбати таке неоціненне духовне добро». (Олесь Гончар, український письменник).
  • «Бути постійно на варті чистоти мови,збагачувати її всебічно, повертати її первісну естетичну красу, мудрість, милозвучність - ось наше національне надзавдання». (Олесь Гончар, український письменник).
  • «Найперше діло в отця-матері повинно бути, щоб дитину своєю рідною мовою до розуму доводити, щоб дитина, вивчившись письменства, од своїх людей не одвикла…» (Пантелеймон Куліш, український письменник).
Опубліковано в Методичні рекомендації