Літературно- музична композиція а творами Т.Г.Шевченка " Душі жіночої криниця"
Мета: розкрити силу таланту та цінність поетичної спадщини Т.Шевченка, ознайомити учнів із драматичними моментами кохання Кобзаря, виховувати повагу до дівчини, жінки.
Перебіг заходу
Звучить пісня Н. Бучинської « Ми – українці». Танцівники виконують хореографічну композицію (слайд 1).
На сцену виходять три дівчини у вишиванках. Звертаються до образу Божої Матері (слайд 2).
І дівчина. Станемо на коліна перед Матір’ю Божою і помолимося за Україну.
ІІ дівчина. І душею засвітимося праведно, як на сповіді.
ІІІ дівчина. І вознесемося духом аж до небес.
І дівчина. Є одна Україна, бере вона витоки із глибини матінки-землі й пречистого світла батька-неба. І зоріє в тому сяйві українська душа.
ІІ дівчина. Рідна Україна і рідна мати – два крила любові, які несуть українську душу через віки і не мліють у вічному польоті.
ІІІ дівчина. Жінка… Найзагадковіше Боже створіння… Матір, Берегиня роду, кохана, сестра, дружина, донька… Скільки у неї імен! Але кожна з них випромінює життєдайне світло любові, щирості й добра.
І дівчина. Надіятися, вірити, ждати,
Родинний вогонь берегти,
Коханому серце віддати,
О жінко, це ти!
ІІ дівчина. Дитячу колиску гойдати,
Любов’ю над нею цвісти.
Майбутнє народу плекати,
О жінко! Це ти!
ІІІ дівчина. Трудитися, втоми не знати,
Зробити усе, що могти,
І зіркою пам’яті стати.
О жінко, це ти!
Кохана, дружина і мати –
Твої найсвятіші таланти.
Читець. Нехай мені доля вготовила муки.
Не камінь на плечі, а цілий обвал.
Я буду до щастя простягувать руки.
Я буду молитись на свій ідеал.
Нехай моя доля знедолено плаче.
Карає і мучить нестерпним життям.
Я… все-таки сильна.
Я… щось-таки значу.
Я… світ цей дивую красивим дитям.
Накотяться біди – повинна здолати.
Підкотиться туга – повинна мовчать.
Немеркнуче світло: я –жінка, я – мати,
Запалена Богом остання свіча.
І хто мене кине, покинутим буде.
Хто словом осудить, осудиться сам.
Земна і небесна такою прибуду!
Такою дістанусь грядущим вікам!
Ведучий 1. У кожного митця є добірка творів, присвячених її величності Жінці. Священна дума- заповідь шанувати жінкою окрилилася у Шевченковому слові. З перших сторінок «Кобзаря» читач поринає у безмежний дивосвіт Шевченкових образів, найбільше хвилюють долі обездолених дівчат — Причинної, Катерини, Тополі, наймички Ганни, Мар’яни-черниці…
Ведучий 2. Поет милується їхньою красою — як зовнішньою, так і душевною, щирістю, безпосередністю.
Але світ такий жорстокий! Зло, зрада, підступність, людська байдужість і заздрість ламають, нівечать душі цих жінок, забирають або розум, або життя…
Діти виконують пісню на слова Т.Шевченка "Зоре моя вечірняя…"
( слайд 3)
Ведучий 1. Сьогодні ми піднімемо завіси над найбільш загадковою сторінкою творчості Кобзаря. У найпотаємнішій глибині Тарасового серця народжувалися палкі почуття юнацької пристрасті, хвилювали уяву, душу, зігрівали своїм промінням дорогих йому людей.
Ведучий 2.Тарас Шевченко завжди захоплювався красою жінки, уболівав за її долю, мріяв бачити щасливою. Образ нещасної, закріпаченої жінки поет носив, "неначе цвяшок, у серце вбитий". Цей зойк душі, крик раненого серця випливе пекучим гнівом до панів-лиходіїв, які топтали жіночу гідність, плюндрували жіночу красу, розпинали материнську радість.
Ведучий 1. Образ жінки приваблював Т.Шевченка різними своїми гранями: жінка-мати, вдова, сестра, покритка, жінка-кохана.
Ведучий 2. Кобзарем його ми звемо,
Так від роду і до роду:
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Ведучий 1. Чисту матір і дитину
Він прославив серцем чистим,
Всю осяяв Україну
Поглядом він променистим.
Світло тьмяніє (слайд 4). Ледь чутно звучить бандура. Звучання бандури переростає в пісню «Думи мої, думи мої». Вслухаючись у пісню, на сцені з’являється Т.Шевченко. Поет підходить до столу, запалює свічку, на хвилину завмирає , пише. Лине пісня. Поет бере списаний ним аркуш, читає:
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас.
Де ж мені вас діти?
Поет у розпачі шматує написане:
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну…
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, славу…
Поет скорбно схиляє голову, відходить за куліси. Голосніше звучить пісня «Думи мої, думи мої».
Ведучий 1( за лаштунками).І читає та пише до ночі,
Плинуть мрії – живі ручаї.
І минулого сльози невтішні твої.
Катерина, Оксана, Марина,
Божевільна від горя Сова.
І задума, як темна хмарина,
На високе чоло наплива.
Ведучий 2 ( за лаштунками ). Ой поете, великий пророче!
Скільки сил ти віддав у житті,
Захищаючи долю жіночу.
І завжди в самоті, в самоті …
Звучить пісня «Віють вітри, віють буйні».
На сцену по одній сходяться героїні Шевченкових творів.
Перша героїня декламує «Нащо мені чорні брови?» (слайд 5) . Сідає на лаву.
Другою виходить Катерина (слайд 6). Декламує уривок з поеми «Катерина» .
Мій батечку, мій братику!
Ти хоч не цурайся!
Наймичкою тобі стану…
З другою кохайся…
З цілим світом…Я забуду,
Що колись кохалась,
Що од тебе сина мала,
Покриткою стала…
Утік! Нема! Сина, сина
Батько одцурався!
Боже ти мій!
Дитя моє!
Де дінусь з тобою?
Москалики, голубчики!
Візьміть за собою…
Візьміть його… бо покину,
Як батько покинув.
Згодом Катерина кладе немовля край сцени, сідає на лаву поряд першої героїні.
Третьою виходить Наймичка (слайд 7) .
Ой тумане, тумане, −
Мій латаний талане!
Чому мене не сховаєш
Отут серед лану?
Чому мене не задавиш,
У землю не вдавиш?
Чому мені злої долі,
Чом віку не збавиш?
Ні, не дави, туманочку!
Сховай тілько в полі, −
Щоб ніхто не знав, не бачив
Моєї недолі…
А я ледве добила
До вашої хати,
Не хотілось на чужині
Одній умирати!
Коли б Марка діждатися…
Так щось тяжко стало!
Марку!
Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати…
Наймичка сідає поряд Катерини.
Четвертою виходить Лілея (слайд 8) . Декламує поему «Лілея».
Перша героїня, Катерина, Наймичка підходять до Лілеї, запитують одна одну.
1-а дівчина. Єсть на світі доля…
А хто її знає?
Катерина. Єсть на світі воля,
А хто її має?
Наймичка. Єсть люде на світі –
Сріблом-злотом сяють,
Лілея. Здається, панують,
А долі не знають, −
Ні долі, ні волі!
1-а дівчина Возьміть срібло-злото
Та будьте багаті.
Катерина. А я візьму сльози –
Лихо виливати;
Затоплю недолю
Дрібними сльозами.
Наймичка. Затопчу неволю
Босими ногами!
Лілея. Тоді я весела,
Тоді я багата,
Як буде серденько
По волі гуляти!
Дівчата в українських костюмах виконують танець.
Ведучий 1. Здається, все знаємо про Тараса Шевченка, та все ж знову відкриваємо для себе щоразу іншого, нового поета. Та звернемося до найпотаємніших сторінок його особистого життя.
Ведучий 2. Будучи емоційною і чутливою натурою, Т.Шевченко, як і кожен поет, закохувався часто. Однак лиха недоля переслідувала його все життя, не даючи йому щастя жити у шлюбі, у любові з дружиною, про яку мріяв, особливо в останні роки свого життя.
Ведучий 1.То хто ж вони були, ті музи, які надихали поета, які давали йому втіху і навівали смуток, які кохали його.
Ведучий 2. Перше кохання Т. Шевченка було до дівчинки Оксани, з якою пов’язані в нього спогади про дитячі роки. Ті перші чисті пориви дитячих почувань на тлі безрадісного нещасливого буття Тараса перетворилися на щире полум’я, що не покидало його серце до останніх років життя.
Шевченко декламує « Ми вкупочці колись росли».
.Ведучий 1. У 40-их роках поет переживає справжнє велике кохання…21-річна Ганна Закревська – дружина полковника.
.На екрані мультимедійної дошки з’являється портрет Ганни Закревської (слайд 9) . Голос за лаштунками коментує. З портрета на нас дивиться великими темно-голубими очима справді «Ганна вродлива», як називав її поет в одному зі своїх листів. Скільки лагідної покірності, щирого бажання душевного спокою звучать у Тарасових словах :
Усміхнися, моє серце,
Тихесенько- тихо,
Щоб ніхто і не побачив…
Та й більше нічого.
Для нього, колишнього кріпака, Ганна Закревська залишається недосяжногю мрією.
Діалог Шевченка і Закревської «Якби зустрілися ми знову».
Ведучий 2. Музою і моральним наставником поета хотіла стати княжна Варвара Рєпніна,правнучка Кирила Розумовського. Чи соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченказавадили розгорітися справжньому коханню, не відомо. Ця таємниця назавжди залишилася схованою в серцях Варвари й Тараса. Але вже той факт, що Шевченко подарував княжні свій автопортрет, присвятив поему російською мовою «Тризна», є свідченням глибокої симпатії до цієї неординарної жінки.
На екрані мультимедійної дошки з’являється портрет Варвари Рєпніної (слайд 10) . Голос за лаштунками коментує.
Проти шлюбу Варвари і Тараса виступила мати княжни, поглумилася над почуттями Шевченка, заявивши, що «…не буде голуба дворянська кров мішатися з чорною мужицькою».
Усвідомивши неможливість одруження, Варвара подарувала Тарасу Біблію і сказала: «Люди розлучають нас, але Бог повінчає як не на цьому, так на тому світі». Саме ці слова трактують, чому ні Варвара, ні Тарас так і не одружилися з іншими. Княжна була єдиною, хто не побоявся листуватися з опальним поетом, підтримувати його навіть у засланні.
Ведучий 1. Кажуть, генії здебільшого бувають наївні, як діти. Очевидно, Шевченкові в жінці більше важила доброта, ніж інтелект і такт. Він спілкувався з освіченими, добре вихованими жінками, а вибирав із середовища, з якого сам вийшов. Чи міг він у такому випадку бути щасливим? Навряд.
Ведучий 2. Любов … сліпа. І генії теж підвладні цій хворобі. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Для поета це почуття врешті-решт стало моральною трагедією.
Ведучий 1. Вибір знову був невдалий. Ликера й близько не уявляла, з ким звела її доля. Через роки про це напрочуд точно напише Ліна Костенко: «Коли безсмертя впало на Ликеру, вона якраз по бублики ішла».
На екрані мультимедійної дошки з’являється портрет Ликери Полусмакової ( слайд 11) . Голос за лаштунками коментує. 20-літня граціозна Ликера Полусмакова полонила душу поета, пробуджуючи знову, вкотре, надію знайти милу серцю дружину. Колишня кріпачка
для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала порятувати його від самотності, останньою надією на створення свого маленького раю. Всепоглинаюча самотність примушує його написати ці рядки:
Ні! Треба одружитись, хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть в самотині…
Тарас Григорович запропонував Ликері одружитися й виїхати в Україну. Вірив, що саме з нею вдасться «лихо донести і поховать лихо дебеле в хатині тихій і веселій». Поет присвячує своїй коханій вірш, який так і називає « Ликері».
Читець декламує «Ликері».
Голос за лаштунками : Останні роки свого життя Полусмакова доглядала могилу поета.
Шкода, що мрія не збулась,
Що в парі їх Дніпро не видів,
Що пізно вивершила з квітів
Кріпачка Кріпаку палац…
Ведучий 2. На жаль, жодна із претенденток на руку і серце Шевченка повністю не відповідає мріям поета про ідеал дружини.
Не дається, видно, особисте щастя людям, покликаним служити іншим.Можливо, психолог допоможе з’ясувати причину негараздів.
Психолог (слайд 12) . Кажуть, як корабель назвеш, так і на ньому попливеш. Ім'я «ТАРАС» походить з давньогрецької, означає « неспокійний, бунтар, баламут». Серед Тарасів є багато розумних і талановитих людей, однак їм не завжди вистачає активності, щоб реалізувати свої здібності. Лякаючись потенційних труднощів, вони неохоче беруться за нові справи. У Тараса багато ідей, з якими він ділиться з друзями, оскільки сам втілити в життя їх не може.
За знаком зодіаку Шевченко – риби. Це останній із знаків Зодіаку. Риби звичайно розуміють всіх і кожного, крім себе. Усе життя можуть шукати власне "я", часто помиляється. Немає більш складного серця, ніж серце Риби - воно широке, загадкове, незбагненне як море.
З претенденток жодна повністю не відповідає мріям Тараса Григоровича про ідеал дружини, йому заважає його ж сум'яття.
Ведучий 1. Дослідження теми жінки в житті Тараса Григоровича є певною спробою подальшого прочинення дверей до складної і своєрідної душі поета. З одного боку.
Ведучий 2. А з другого, відкриваючи в Шевченкові все більше земного, людяного, ми дедалі більше осягаємо його геніальність, наближаємося до пізнання філософії його впливу на долю України.