10 березня говорили про Тараса Шевченка.
Основні тези тут:
- Значення Шевченка для українців та України не вимірюється словами "творчість" чи "літературна спадщина". Ні, це те незрозуміле, але неминуче диво, яке обов’язково відбувається в житті кожного народу. А якщо дива не відбувається, то й народ не повстає.
- Оспівуючи свободу як найвищу цінність, Шевченко зумів серед мертвої тиші, ненависті, підозри, загальної заціпенілості посіяти надію на здобуття омріяної волі.
- Життя Шевченка – це історія про неймовірного хлопчика, що аж світився великим талантом, який без тата й мами, і без, здавалося, жодних шансів на успіх, створив сам себе.
- І це його світіння бачили всі – і той свавільний п’яний дячок, з яким малий Тарас читає Псалтиря над померлими, – а читає він найкраще за всіх своїх ровесників — і навіть норовистий Павло Енгельгардт, до якого хлопчик приходить по дозвіл навчатися у хлипнівського маляра, бо з дитинства любить малювати вояків і коней, це його найбільша пристрасть, і він вперто шукає вчителя. Енгельгардт швидко збагнув, що йому до рук потрапив справжній скарб, адже Тарас найдотепніший, найспритніший, він усе робить завиграшки, талановито, – кращого за нього не знайти! І він бере хлопця спочатку у Вільно, а потім і в столицю.
- І так, його викупили з кріпацтва не з жалю до важкої долі селянського хлопця, а завдяки захопленню перед масштабом і перспективами його таланту. Але жертва Шевченка була насамперед жертвою не художньою, а політичною – бо заради України він увійшов у конфлікт із самою імперією.
- І тут з’явився Тарас Шевченко. Людина, якій неймовірно пощастило в житті — ідеться про приголомшливий соціальний ліфт, зумовлений неперевершеним хистом майстра живопису. Кріпак, долею якого переймалися найвідоміші люди імперії. Здавалося б — забудь про своє минуле, як робили й робитимуть тисячі твоїх земляків, насолоджуйся можливістю творити і статусом академіка живопису, будуй кар’єру генія, яким пишатиметься Петербург і перед яким будуть шанобливо знімати капелюхи в малоросійських селах, коли ти приїжджатимеш туди на етюди!
- Але Шевченко обрав Голготу.
- Він, звичайно, не був релігійним лідером, навпаки — шаленим противником клерикалізму та показної побожности. Але він бачив божественні іскри у краянах. Йому важко було апелювати до історії, яку вкрали росіяни — він не міг, на відміну від польських чи литовських поетів, закликати до відродження втраченої державности, оскільки у свідомості його сучасників це просто спільна державність із "великоросами". Але він міг перетворити свій народ на народ повстань, на народ опору, на народ лютого заперечення рабства.