Фільтрувати матеріали за датою: серпня 2021
 
20 серпня 2022 року в ТЗОШ№16 відбулися серпневі студії для українських словесників. 

Учителька ТЗОШ№28 продемонструвала інструменти дистанційного навчання «Зум», «Кластайм», «Кахут», «Ютуб», «Ментіметр», «Ворлдвор» і «Пе́длет» на прикладі уроку української літератури в 10 класі з теми : "Драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Оригінальність жанру. Фольклорно-міфологічна основа твору. Особливості композиції". Урок можна переглянути за покликанням: https://www.facebook.com/fainemisto.tv/videos/3787073274728153   

Про актуальні питання організації освітнього процесу на уроках української мови та літератури в закладах загальної середньої освіти у 2021-2022 навчальнному році розповіла Гапон Л.О., зазначивши, що 2021/2022 навчальний рік є перехідним між дією чинного Державного стандарту і впровадженням нового державного документа.

Упродовж року вивчення української мови здійснюватиметься за чинними програмами:

  • у 5 – 9 класах за навчальною програмою: Українська мова. 5 – 9 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання. К.: Видавничий дім «Освіта», 2013 (зі змінами, затвердженими наказом МОН України від 07.06.2017 №804);
  • у 10 класі – за навчальними програмами (рівень стандарту та профільний рівень), що затверджені наказом МОН України від 23.10.2017 № 1407;
  • в 11 класі – за навчальними програмами, затвердженими наказом МОН України від 28.10.2010 № 1021, крім рівня стандарту; рівень стандарту – зі змінами, затвердженими наказом МОН України від 14.07.2016 № 826.

У 2021/2022 навчальному році вивчення української літератури здійснюватиметься: 

  • в 5–9 класах  за навчальною програмою зі змінами, затвердженими наказом МОН від 07.06.2017 № 804;
  • у 10–11 класах – за навчальними програмами (рівень стандарту та профільний рівень), затвердженими наказом МОН від 23.10.2017 № 1407.

Програми розміщено на офіційному сайті МОН за покликанням:https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-5-9-klashttps://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-dlya-10-11-klasiv

 

Микола Степанюк

 

ПРОГРАМА ФАКУЛЬТАТИВНОГО КУРСУ

“УКРАЇНСЬКА ЛЕКСИКОГРАФІЯ”

ДЛЯ УЧНІВ 9 КЛАСУ

ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

У наш час, в умовах надшвидкого накопичення інформації з усіх галузей знання, особливо зросло значення джерел для оперативного одержання надійних відомостей наукового, прикладного або пізнавального характеру. Незважаючи на стрімкий розвиток мережі Інтернет, життя і професійну діяльність сучасної людини неможливо уявити без використання довідкової літератури. Саме в словниках зафіксовано й систематизовано накопичені людством знання з різних галузей науки, техніки, мистецтва.

Поняття лексикографічні джерела об’єднує енциклопедичні видання понятійно-довідкового характеру (енциклопедії, енциклопедичні словники й довідники) та лінгвістичні словники. Ті й інші розширюють світогляд людей, сприяють інтелектуальному розвитку й формуванню ненастанної потреби в самоосвіті.

Лінгвістичні словники є скарбницями мовних знань, вони зберігають лексичне багатство мови, дають змогу всебічно розглянути кожне слово як особливий мікросвіт мовної системи. Українська мова, маючи статус державної, неухильно зміцнює свої позиції в усіх сферах суспільного життя, тому попит на українські лексикографічні праці безперервно зростає.

Найпоширенішим типом лінгвістичного словника є тлумачний, що містить пояснення значень широковживаної лексики української мови, подає граматичні характеристики слів, приклади використання слова в мовленні, є керівництвом до правильного вживання слів, їхньої вимови й написання. З питаннями мовної культури й мовленнєвої майстерності тісно пов’язане засвоєння фразеології. Мовлення людини, яка володіє фразеологічними скарбами рідної мови, образне й виразне, вживання фразеологізмів надає йому влучності й емоційності, віддзеркалює національні особливості мови. Належне значення у програмі факультативу приділене загальним і шкільним тлумачним і фразеологічним словникам.

Неможливо опанувати мову раз і назавжди: мова становить собою живий організм, що постійно змінюється. Коли з’являється ймовірність вибору мовної одиниці з кількох можливих, виникає проблема норми. Лінгвістичні словники виконують не лише інформативну, а й нормативну функцію, тому вони необхідні для опанування і рідної, і іноземної мови, для підвищення рівня культури усного й писемного мовлення.

     Для того, щоб отримати допомогу від словників, потрібно знати їхню типологію, принципи укладання, особливості будови словникових статей, мати практичні навички щодо користування словниками різних типів.

 Основна мета факультативного курсу – ознайомити учнів з типами й різновидами словників, особливостями їхньої будови, навчити користуватися словниками й довідниками; виховувати уважне ставлення до слова та багатства рідної мови, спонукати до точного і стилістично виправданого використання слів, заохотити до самоосвіти.

 Навчальні завдання факультативного курсу:

  • поглибити та систематизувати знання про словники, їх призначення, будову;
  • формувати потребу звертатися до довідкової літератури, вміння здобувати за її допомогою нові знання;
  • формувати вміння й навички самостійно користуватися словниками в навчальному процесі й самоосвіті;
  • збагачувати, уточнювати й активізувати словниковий запас; активізувати у мовленні природні для української мови слова й форми, які частково втратили життєздатність; стимулювати до постійного вдосконалення мовлення;
  • формувати вміння за допомогою словників і довідників пояснювати складні мовні факти та явища, які найчастіше трапляються в усному й писемному мовленні;
  • розвивати словесно-логічну,моторну пам’ять, кмітливість, цілеспрямованість;
  • виховувати стійкий інтерес до довідкової літератури;
  • виховувати любов до української мови, почуття відповідальності за її долю.

Основним методом навчанняна факультативних заняттях має стати робота зі словниками. Щоб заохотити учнів до їх використання, вчитель повинен пояснити принципи будови словників, розповісти про їхню практичну цінність, продумати систему цікавих вправ відповідно до призначення й будови словників певного типу, застосовувати сучасні інтерактивні технології навчання.

Для того, щоб слово увійшлодо активого словникового запасу учня, необхіднонавчити не тільки тлумачити його лексичне значення, а й з’ясовувати сферу стилістичного використання та лексичної сполучуваності.

Факультативний курсмає стати суттєвим доповненням до базового компоненту освіти, поглиблюватий систематизуватимовні знання учнів, формувати практичні вміння й навички повсякчасного використання словників.

Оцінювання здобутих знань і набутих учнями вмінь має здійснюватися тематично. Поряд із використанням традиційних критеріїв оцінювання рівня навчальних досягнень школярів можуть застовуватися й альтернативні підходи, які забезпечать якісні результати навчання.                  

   Програма факультативного курсу«Лексикографія» призначена для навчання дев’ятикласників загальноосвітніх шкіл і навчальних закладів нового типу.

   Факультативний курс розрахований на 34 години (1 заняття на тиждень).

                                                             

 

 

п\п

Кіль-

кість

годин

Зміст навчального матеріалу

Вимоги до

рівня загальноосвітньої підготовки учнів

1

34

1

ВСТУП.

Лексикографія - розділ мовознавства, що визначає принципи укладання словників та вивчає типи й різновиди словників. Енциклопедичні словники (розкривають поняття, подають інформацію про події, явища, людей). Універсальні та галузеві (з філософії, історії, математики, медицини, педагогіки, літератури, музики тощо) енциклопедії; універсальні й галузеві енциклопедичні словники та довідни ки. Лінгвістичні (філологічні) словни ки (з’ясовують значення слів чи відповідно до типу словника подають граматичну, орфографічну, орфоепічну та ін. характеристики слова, розкривають етимологію, здійснюють переклад на ін. мову тощо). Соціальна, інформативна та нормативна функції словників. Принципи укладання словників (алфавітний, гніздовий, тематичний). Словникова стаття.

 

 

Учень:

називає предмет вивчення лексикографії;

пояснює зв’язок лексикографії з іншими розділами лінгвістики; призначення словників різних типів;

розуміє значення енциклопедич- них і лінгвістичних словників; принципи їхнього укладання, особливості будови словникової статті;

розрізняє енциклопедичні (уні- версальні й галузеві) та лінгвістичні словники;

визначає принцип укладання конкретного словника.

2

2

год

З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО СЛОВНИКАРСТВА

Староукраїнська лексикографія. „Лексисъ” Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596) – перший друкований словник; „Лексиконъ” Памва Беринди (Київ, 1627), „Лексиконъ латинській” Єпіфанія Славинецького (Київ, 30-40рр. ХVІІ ст.).

Українська лексикографія кінця ХVІІІ – поч. ХХ ст. Перекладні словники-додатки до збірок пісень, журналу „Основа”, художніх творів („Енеїда” І.Котляревського). Загально мовні словники (укладачі О.Афа- насьєв-Чужбинський, М.Уманець та А.Спілка), діалектні (укладачі І.Свяченко, Й.Гоцький), іншомовних слів (В.Доманицький). Б.Грінченко „Сло- варъ української мови” (т.1-4, 1907-09).

Значення давніх словників як лексикографічних пам’яток, широкого зібрання матеріалів живої народної мови певного періоду.

Українська лексикографія ХХ ст. Лексикографічна робота Комісії для укладання словника української живої мови при УАН, Інституту української наукової мови (з 1921р), Інституту мовознавства (з з 1930 р.), Інституту української мови (з 1991 р.). Активізація словникарської роботи з 90х рр. ХХ ст. Роль А.Кримського в історії українського словникарства.

Найважливіші словники української мови.Тлумачний „Словник української мови” в 11 томах (1970-80, понад 134 000 слів) та „Українська мова: Енциклопедія” (2000 р.). Перекладні загальномовні та термінологічні словники.

Українська лексикографія початку ХХІ ст.„Великий тлумачний словник сучасної української мови” (2001р.), „Словник синонімів української мови” у 2-х томах (2001р.), „Енциклопедія Сучасної України” в 25 томах. (т.1– 2002р.). Електронні словники

Українська лексикографія за межами України (Лейпциг, Варшава, Прага, Братислава, Нью-Йорк). Роль І.Огієнка в історії українського словникарства. Перекладні загально- мовні й термінологічні словники. Б.Грінченко, П.Горецький, І.Киричен- ко, А.Москаленко та ін. – дослідники історії та теорії української лексико- графії.

 

 

 

Учень:

 

називає основні етапи історії української лексикографії;най- більш відомих українських словникарів, дослідників історії та теорії української лексико- графії, найперші й найважливіші з українських словників;

визначає роль українського словникарства в розвитку української мови й культури, значення наукової діяльності українських словникарів;

пояснює значення   наукової й просвітницької діяльності Б.Грін- ченка, А.Кримського, І.Огієнка та ін.;

виступає з повідомленнями про етапи розвитку українського слов никарства й діяльність відомих українських словникарів.

3 1 год

КЛАСИФІКАЦІЯ ЛІНГВІСТИЧНИХ СЛОВНИКІВ

Перекладні (двомовні, багатомовні) словники: загальномовні та спеціальні (термінологічні). Одномовні словни ки та поділ їх на види залежно від аспекту дослідження слова: тлумачні (загальномовний тлумачний словник і спеціальні тлумачні словники, а саме: фразеологічний словник, словник крилатих висловів, словник іншомовних слів, термінологічний словник); нормативні (орфографічний, орфоепічний, словник наголосів, словник скорочень); вибіркові (синонімів, антонімів, омонімів, власних назв, прислів’їв і приказок; сталих порівнянь тощо); генетичні (етимологічний, морфемний, словотвірний, зворотний (інверсійний); функціональні (епітетів, рим, мови письменників); позалітературної лексики (діалектний, жаргонізмів, арготизмів, дитячої лексики). Словники короткі (до 30 000 сл), середні (до 80 000 сл), повні (понад 80 000 сл). Навчальні (шкільні) словники. Мінімізація як характерна особливість шкільного словника.

 
4 2год

ПЕРЕКЛАДНІ (ДВОМОВНІ, БАГАТОМОВНІ) ЛІНГВІСТИЧНІ СЛОВНИКИ, ЇХНЯ БУДОВА

Загальномовні перекладні словники. Перекладний словник – словник, у якому слово у його різних значеннях перекладається відповідниками з іншої мови. Граматичні й стилістичні позначки у словнику. Переклад фразеологічних одиниць у загально- мовному перекладному словнику. Спеціальні двомовні словники. Двомовні фразеологічні словники – зібрання відповідників (еквівалентів) фразеологізмам певної мови в інших мовах. Термінологічні перекладні словники. Поповнення української літературної мови термінами з настанням тотальної комп’ютеризації.

Міжпредметні зв’язки

Порівняльне вивчення української та іноземних мов. (іноземна мова). Читання творів зарубіжної літератури мовою оригіналу (література). Терміни у текстах наукового стилю (математика, фізика, інформатика, біологія та ін.)

 

Учень:

 

розрізняє одномовні й двомовні лінгвістичні словники; загально мовні та спеціальні (фразеоло- гічні, термінів) двомовні слов- ники;

розуміє призначення переклад- них словників, принцип їхнього укладення;

визначає призначення конкрет- ного двомовного словника:

пояснює будову двомовного словника, структуру словникової статті, зміст граматичних і стилістичних позначок;

називає найбільш відомі двомовні словники та їхніх авторів;

здійснює переклад з російської (інib[ слов’янських мов) на українську мову за допомогою перекладного словника; переклад наукових термінів за допомогою термінологічного двомовного словника;

знаходить і виправляє допущені в перекладених текстах (реченнях) помилки й неточності за допомогою перекладного словника;

виступає з повідомленнями про двомовні словники, їхнє призна чення, будову й особливості використання.

5

24 год

ОДНОМОВНІ ЛІНГВІСТИЧНІ СЛОВНИКИ, ЇХНЯ БУДОВА

  Тлумачний словник – словник, у якому розкриваються значення слова, відзначаються його граматичні й стилістичні особливості, подаються зразки вживання слова в кожному з наведених значень. Відображення в тлумачному словнику словникового складу сучасної української мови і відомостей про нього. Тлумачний словник - основа для складання інших типів словників. Нормативні й поза літературної лексики тлумачні словники (словник жаргонізмів, словник діалектних слів).

Міжпредметні зв’язки

Уживання слова в переносному, образному значенні як основа створення тропів. Метафора, метонімія, синекдоха. (література).

Історичний словник – різновид тлумачного словника, у якому подаються слова певної історичної епохи за даними писемних пам’яток, з’ясовуюється їхні лексичні значення. Окремий різновид історичного словника – словник, у якому з’ясовується історія лексики певного періоду, показує лексику в історичному розвитку – розвиток багатозначності слів, поява стилістичних відтінків у значенні слів.

Міжпредметні зв’язки

Уживання застарілих слів у наукових та художніх текстах. Старослов’я- нізми. (історія, література).

Етимологічний словник як джерело відомостей про походження слів (слово споконвічно належить певній мові чи запозичене), первісне значення слова, його найдавніші форми, звукові зміни, яких слово зазнавало. Повні й короткі етимологічні словники.

    Міжпредметні зв’язки

Походження імен, географічних назв, історичних подій, наукових термінів (історія, географія, математика та ін.).

Словник синонімів української мови - словник, у якому подані ряди синонімів, що групуються навколо розташованих за алфавітом стрижневих слів.

    Міжпредметні зв’язки

Синоніми, характерні для усної народної творчості, переносне значення слів як основа тропів (література).

Словник антонімів - словник, що дає тлумачення антонімічних пар та ілюстрації (приклади) їхнього вживання. Покажчик антонімічних префіксальних і суфіксальних морфем, початкових частин складних слів у словнику.

    Міжпредметні зв’язки

Антонімія в усній народній творчості, зокрема народних прислів’ях і приказках. Антитеза, створена за допомогою антонімів (література).

Словник омонімів – словник, що систематизує лексичні та лексико-граматичні омоніми сучасної української мови.                                                                                        

   Словник паронімів - словник, що витлумачує значення і відмінність у вживанні паронімів (однокореневих слів, подібних за структурою й вимовою, які різняться за лексичним значенням).

    Фразеологічний словник (одномов- ний) – словник, у якому системати- зовано фразеологічні одиниці й розкрито їхнє значення. Варіанти фразеологізмів у словнику. Зразки вживання фразеологізму в різних стилях літературної мови. Одномовний фразеологічний словник як різновид тлумачного. Двомовний фразеологіч- ний словник як   різновид перекладного словника.

    Міжпредметні зв’язки

Фразеологізми як вияв образного мислення народу, віддзеркалення особливостей культури й побуту, народних звичаїв (література, історія).

Словник діалектних слів. Діалектний словник як різновид тлу- мачного словника, в якому з’ясову- ються значення   й особливості вживання слів того чи іншого діалекту або групи діалектів. Регіональні і загальні діалектні словники.

  Міжпредметні зв’язки

Уживання діалектних слів з метою реалістичного та яскравого відображення місцевого побуту або для мовної характеристики персонажів (література).

    Термінологічний словник

(одномовний) -   зібрання термінів, уживаних у певній галузі науки, тлумачення їхнього значення з вказівкою на походження. Терміноло- гічні словники вузькоспеціальні й такі, що включають терміни різних (або суміжних) галузей знань.

Внутрішньопредметні зв’язки

Відмінювання іменників-термінів іншомовного походження (атома, конуса, радіуса, аналізу, епосу, сюжету, стилю).

  Міжпредметні зв’язки

Терміни (математика, фізика, біологія, література).                                                                                                                      

Словник жаргонізмів - зібрання слів, що виникають у розмовному мовленні людей, пов’язаних спільними інтересами, однаковими захопленнями, тривалим перебуванням разом (військовою службою, навчанням), у середовищі людей, об’єднаних спільністю інтересів асоціального характеру.

  Міжпредметні зв’язки

Уживання жаргонізмів для для реалістичного зображення життя певних верств населення та з метою характеристики персонажів через їхнє мовлення (література).

.

    Словник іншомовних слів як джерело інформації про лексичне значення засвоєних рідною мовою з інших мов слів, їхнє походження (з якої мови запозичене і з якого слова та з якої його форми слово утворене). Актуальна інтернаціональна лексика, географічні назви, спеціальні терміни й термінологічні словосполучення у словнику іншомовних слів. Варіанти іншомовних слів. Синоніми, антоніми; фразеологізми в словнику. Іншомовні слова і вирази, вживані в латинському написанні (довідник) у складі словника іншомовних слів.

Внутрішньопредметні зв’язки

Правопис слів іншомовного походження. Незмінні іменники.

Міжпредметні зв’язки

Фонетична транскрипція (іноземна мова). Фразеологізми античного походження (література, історія).

   Словник мови письменника – словник тлумачного типу, який фіксує багатство лексики, .використаної пись- менником у його творчості, та наводить частоту використання словоформ.

Міжпредметні зв’язки

Особливості індивідуального стилю письменників (література).

Словники власних назв. Ономастичний словник – словник власних імен. Топонімічний словник - словник географічних назв. Гідрографічний (назв водойм) та   орографічний (назв об’єктів земного рельєфу) словники у складі Великого тлумачного словника сучасної української мови.

Внутрішньопредметні зв’язки

Велика літера у власних назвах.

Міжпредметні зв’язки

Імена діячів історії та культури, географічні назви (історія, географія, астрономія, образотворче мистецтво, музика та ін.).

                                                                

Словник скорочень - зібрання норматичних скорочень слів і слово- сполучень. Список основних умовних скорчень у складі Тлумачного словника

    Орфографічний словник як джерело відомостей про нормативне написання слів та їхніх граматичних форм. Поширені географічні назви, назви держав, народів, мешканців міст, імена і по батькові людей, найпоши- реніші терміни в орфографічному словнику. Скорочення граматичних форм. Використання орфографічного словни- ка як довідника з нормативного наголошення слів.               

  Орфоепічний словник – словник, що подає правильну літературну вимову й наголошення слів та їхніх форм. Використання у словнику фонетичної транскрипції.

Словник правильності мовлення – орієнтир щодо подолання труднощів, пов’язаних із правильним уживанням слова, його наголошенням, утворенням граматичних форм, лексичною й граматичною сполучуваністю, правопи сом. Синонімічні прийменникові і безприйменникові конструкції в словнику. Стійкі вирази (формули ввічливості, звертання), пароніми. Власні назви.

  Міжпредметні зв’язки

Фонетична транскрипція (іноземна мова). Власні назви (історія, географія, астрономія).

                                                                                                                                                                                                                                                                        

  Словотвірний і морфемний словники. З’ясування способу утворен ня похідних слів і застосування словотвірних засобів при такому творенні за допомогою словника. Розуміння законів словотворення та будови слова як основа міцного засвоєння правил правопису. Розміщення слів словотвірними гніздами (непохідне слово, що є основою для творення інших слів, - наступні слова у послідовності їх утворення одне від іншого). Омоніми (водн+ик (робітник) – вод+ник (діжка).та словотвірні варіанти (асфальт+н-ий, асфальт+ов-ий) у словотвірному словнику.

    Частотний словник - словник, у якому подані статистичні дані про частоту вживання слів у тексті певного обсягу. Теоретичне (для вивчення мови і стильових особливостей творів різних жанрів) і практичне (для оволодіння рідною мовою) значення частотного словника. Словопокажчики до текстів творів окремих авторів або окремих творів.                                                                                                    

       Зворотний (інверсований) слов- ник – словник, у якому слова розташовані за алфавітом кінця слова, посібник для вивчення словотвору й фонетики кінця слова.

Учень:

знає класифікацію лінгвістичних словників, призначення словника кожного типу;

визначає тип і призначення конкретного словника,

розуміє принципи укладання й особливості будови словників різних типів і різновидів;

пояснює структуру конкретного лінгвістичного словника, будову словникових статей, зміст умовних позначок;

уміє вибирати словник певного типу й різновиду відповідно до потреб; самостійно користу-ватися лінгвістичними словника- ми; уточнювати й збагачувати власний словниковий запас за допомогою лінгвістичних словни ків, зокрема широко використо вувати синонімічні багатства української мови з опорою на словники,уникати невиправданих іншомовних запозичень і поза- літературних мовних елементів (діалектизмів, жаргонізмів), удо- сконалювати правильність влас- ного мовлення й мовну май- стерність;

будує усні й письмові висло- вловлювання з використанням лінгвістичних словників різних видів;

знаходить і виправляє допущені в усних і письмових висловлюваннях мовні помилки за допомогою словників різних видів;

виступає з повідомленнями про призначення й будову лінгвіс- тичних слвоників різних видів.

6

2год

ЕНЦИКЛОПЕДИЧНІ СЛОВНИКИ (ЕНЦИКЛОПЕДІЇ), ЇХНЯ БУДОВА,

СТРУКТУРА СЛОВНИКОВИХ СТАТЕЙ

Понятійно-довідковий характер енци- клопедичних видань. Мета універ- сальної енциклопедії – дати стислу характеристику явищ, подій, абстрактних понять, діяльності видатних осіб, інформацію про різні країни й народи. Дитячі енциклопедії. Мета галузевої (спеціальної) енцикло педії – витлумачити поняття та явища певної галузі знань (науки, мистецтва, виробництва тощо). Одномовні термінологічні словники. Ілюстрації, карти, схеми в енциклопедичних виданнях. Біографічні словники.

Міжпредметні зв’язки

Видатні історичні особи, діячі культури та мистецтва, історичні події, наукові відкриття, видатні твори мистецтва (історія, географія, біологія, образотворче мистецтво, музика).

Учень:

відрізняє енциклопедичні словники (енциклопедії) від слвоників іншого типу;

розуміє призначення енциклопедичних словників (енциклопедій);

розрізняє універсальні та галузеві енциклопедії;

пояснює будову універсальної та галузевої енциклопедії (енцикло- педичного словника);

називає найбільш відомі українські енциклопедії (енцикло педичні словники);

вміє підвищувати рівень загаль- ної культури, освіченості, еруди -ції за допомогою енциклопедій, енциклопедичних словників і довідників;

будує усні й письмові вислов- лювання на основі отриманої з енциклопедичного словника (енциклопедії) інформації;

знаходить і виправляє допущені в усних і письмових висловлюваннях фактичні помил ки й неточності за допомогою енциклопедичних словників (енциклопедій);

виступає з повідомленнями на вивчену лінгвістичну тему, самос тійно добираючи й аналізуючи приклади на підтвердження висловлених суджень.

7

4год

ЕЛЕКТРОННІ СЛОВНИКИ, ЇХНЯ БУДОВА

Електронні словники,їхня будова.Особливості використання електрон- них словників

Міжпредметні зв’язки

Інформатика.

Учень:

розуміє призначення електрон них словників;

пояснює особливості їхнього використання

знаходить і виправляє допущені помилки за допомогою електронних словників;

виступає з повідомленнями про особливостіі використання електронних словників.

 ОРІЄНТОВНЕ КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ФАКУЛЬТАТИВНИХ ЗАНЯТЬ

Зміст програмового матеріалу

Кількість

Годин

Дата
  ВСТУП (1 год)    
1 Лексикографія - розділ мовознавства, що визначає   принципи укладання словників та вивчає типи і різновиди словників. Енциклопедичні (універсальні та галузеві) словники. Лінгвістичні словники. Будова словників. Словникова стаття. 1  
З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО СЛОВНИКАРСТВА (2 год)
2

Староукраїнська лексикографія „Лексисъ” Лаврентія Зизанія; „Лексиконъ” Памва Беринди, „Лексиконъ латинській” Єпіфанія Славинецького.

Українська лексикографія кінця ХVІІІ ст. – поч.. ХХ Перекладні словники-додатки до збірок пісень, журналу „Основа”, творів („Енеїда” І.Котляревського). Загальномовні словники (укладачі О.Афанасьєв-Чужбинський, М.Уманець та А.Спілка), діалектні (укл. І.Свяченко, Й.Гоцький), іншомовних слів (В.Доманицький). „Словаръ української мови” Б.Грінченка.

1  
3

Українська лексикографія ХХ ст.. Лексико- графічна робота Комісії для складання словників при УАН, Інституту української наукового мови (з 1921 р), Інституту мовознавства (з 1930 р) Діяльність А.Кримського. Українська лексикографія початку ХХІ ст. „Великий тлумачний словник сучасної української мови” (2001), „Словник синонімів української мови” у 2-х томах (2001), „Енциклопедія Сучасної України” в 25 томах. (т.1– 2002). Електронні словники

Українська лексикографія за межами України (Лейпциг, Варшава, Прага, Братислава, Нью-Йорк). Діяльність І.Огієнка. Перекладні загальномовні та термінологічні словники.

Видатні українські лексикографи.

1  
КЛАСИФІКАЦІЯ ЛІНГВІСТИЧНИХ СЛОВНИКІВ (1 год)
4 Перекладні (двомовні, багатомовні): загальномовні та спеціальні (термінологічні). Одномовні словники: тлумачні загальномовні та спеціальні: фразеологізмів, крилатих слів, іншомовних слів, термінологічний; нормативні (орфографічний, орфоепічний, словник наголосів, словник скорочень); вибіркові (синонімів, антонімів, омонімів, власних назв, прислів»їв і приказок; сталих порівнянь тощо); генетичні (етимологічний,   морфемний, словотвірний, зворотний (інверсійний); функціональні (епітетів, рим, мови письменників); ненормативної лексики (діалектологічний, жаргонізмів, арготизмів, дитячої лексики). 1  
ПЕРЕКЛАДНІ (ДВОМОВНІ, БАГАТОМОВНІ) ЛІНГВІСТИЧНІ СЛОВНИКИ, ЇХНЯ БУДОВА(2 год)
5, 6 Загальномовні й термінологічні перекладні словники. Двомовні фразеологічні словники. 2    
ОДНОМОВНІ ЛІНГВІСТИЧНІ СЛОВНИКИ, ЇХНЯ БУДОВА (23 год)  

7,8

Тлумачні словники.

2

 
9 Історичні словники. Етимологічний словник 1  
10,11 Словник синонімів української мови 2  
12 Словник антонімів 1  
13 Словник омонімів 1  
14 Словник паронімів 1  
15,16 Фразеологічні словники 2  
17 Словник діалектних слів 1  
18 Термінологічний словник 1  
19 Словник жаргонізмів 1  
20,21 Словник іншомовних слів 2  
22 Словник мови письменників 1  
23 Словник власних назв 1  
24 Словник скорочень 1  
25 Орфографічний словник. Орфоепічний словник 1  
26,27 Словники правильності мовлення 2  
28 Словотвірний та морфемний словники 1  
29 Частотний словник. Зворотний словник. 1  
ЕНЦИКЛОПЕДИЧНІ СЛОВНИКИ, ЇХНЯ БУДОВА (2 год)  
30,31 Енциклопедії, їхня будова. Дитячі енциклопедії. 2    
ЕЛЕКТРОННІ СЛОВНИКИ, ЇХНЯ БУДОВА (2 год)  
32,33 Електронні словники, їхня будова. Особливості використання електронних словників 2  
34 Підсумкове заняття 1  
                       

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства.–К., 1991.
  2. Горецький П.Й. Історія української лексикографії.–К., 1963.
  3. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Посібник для студентів вузів.–К., 2001.
  4. Ющук І.П.Українська мова. – К.: Либідь, 2003.
  5. Балло М. І. Англо-український словник: У 2 т.-К.,1996.
  6. Ганич Д.І., Олійник І.С. Російсько-український і українсько-російський словник. – К., 1992.
  7. Кочерган М. Словник російсько-українських міжмовних омонімів. – К., 1997.
  8. Німецько-українсько-російський словник/За ред.Е.І.Лисенко.-К.,1991.
  9. Олійник І.С., М.М.Сидоренко. Українсько-російський і російсько-український фразео логічний тлумачний словник. – К., 1991.
  10. Русско-украинский словарь: У 3т. – К., 1968.
  11. Російсько-український словник наукової термінології: Біологія. Хімія. Медицина. – К., 1996.
  12. Російсько-український словник наукової термінології: Математика. Фізика. Техніка. – К., 1998.
  13. Короткий тлумачний словник. Інформатика та обислювальна техніка /В.П.Гоцюл, А.Г.Дерев’янко, В.В.Матвєєв, Ю.З.Прохур. К.: Либідь, 2000.
  14. Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел К., 2001.
  15. Прищепа К.С., Лук’яненко В.Г. Тлумачний словник школяра. – К.,2001.
  16. Словарь української мови /За ред. Б.Грінченка. – К., 1996-1997.
  17. Словник української мови. – К., 1970-1980. – Т.1-11.
  18. Історичний словник українського язика /За ред. Є.Тимченка. – К., 1930-1932.
  19. Словник староукраїнської мови 14-15 ст. /За ред. Л.Гумецької. – К., 1977-1978.
  20. Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. – Л., 1994.
  21. Етимологічний словник української мови /За ред. О.С.Мельничука. – К., 1982-2004. – Т.1-4.
  22. ОгієнкоІ. Етимологічно-семантичний словник української мови. – Вінніпег, 1979-1995. – Т.1-4.
  23. Деркач П.М. Короткий словник синонімів української мови . – К., 1960.
  24. Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів. – К., 1998.
  25. Словник синонімів української мови: У 2 т. /А.А. Бурячок та ін.. – К., 2001.
  26. Калашник В.С., Колоїз Ж.В. Словник фразеологічних антонімів української мови. – К., 2004.
  27. Полюга Л.М. Словник антонімів української мови. – К., 2004.
  28. Демська О., Кульчицький І. Словник омонімів української мови. – К., 1996.
  29. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К., 1986.
  30. Словник фразеологізмів української мови /Уклад. В.М.Білоноженко та ін.. – К., 2003.
  31. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови: У 2т. – К., 1984.
  32. Фразеологічний словник української мови: У 2т. /Уклад. В.М.Білоноженко та ін.. – К., 1993.                                                      
  33. Ващенко В.С.Словник полтавських говорів.-К.,1960.
  34. Лисенко П.С. Словник поліських говорів. – К., 1974.
  35. Онишкевич М.Й. Словник бойківських говорів. – К., 1984.
  36. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985.
  37. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К., 2001.
  38. Кузьменко В.І. Словник літературознавчих термінів. – К., 1997.
  39. Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики української мови. – К., 2003.
  40. Коломієць М. П., Молодова Л.В.Словник іншомовних слів.-К.,1998.
  41. Словник іншомовних слів /За ред. О.С.Мельничука. – К., 1975.
  42. Словник іншомовних слів/Уклад. С.М. Морозов, Л.М.Шкарапута. – К., 2000.
  43. Словник мови творів Г.Квітки-Основ’яненка: У 3т. – К., 1979.
  44. Словник мови Шевченка: У 2т. /Редкол. В.С. Ващенко та ін. – К., 1964.
  45. Редько Ю. Довідник українських прізвищ. – К., 1969.
  46. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К., 1996.
  47. Словник скорочень в українській мові /За ред. Паламарчука Л.С. – К., 1988.
  48. Головащук С.І Орфографічний словник,5-11 класи.-К., 1994.
  49. Орфографічний словник української мови /Уклад. С.І. Головащук та ін.. – К., 1994.
  50. Український орфографічний словник /За ред. А.О.Свашенко . – К., 1997.
  51. Орфоепічний словник /Уклад. М.І.Погрібний. – К., 1986.
  52. Орфоепічний словник української мови: У 2т./За ред. Н.М.Пещака, В.М.Русанівського. – К., 2003.
  53. Погрібний М.І. Словник наголосів української літературної мови. – К., 1973.
  54. Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. – К., 1995.
  55. Словник труднощів української мови /За ред. С.Я.Єрмоленко. – К., 1989.
  56. Частотний словник сучасної української художньої прози: У 2т. /Редкол. Н.П.Дарчук та ін. – К., 1981.                                                                                                                  
  57. Інверсійний словник української мови /За ред. С.Ф.Бевзенко. – К., 1985.
  58. Обернений частотний словник української художньої прози. – К., 1998.
  59. Полюга Л.М. Морфемний словник. – К., 1983.                                 
  60. Сікорська З.С. Українсько-російський словотворчий словник. – К., 1995.
  61. Яценко І.Т. Морфемний аналіз: Словник-довідник: У 2т. – К., 1998.
  62. Енциклопедія Сучасної України: У 25т. /Голов. редак. колег. І.Дзюба та ін.. – К., 2002. – Т.1.
  63. Енциклопедія Українознавства /За ред. В.Кубійовича. – К., 1993-1996.
  64. Українська Літературна Енциклопедія: У 5т. /Редкол. І.О.Дзеверін та ін.. – К., 1988-1990. – Т.1,2.
  65. Українська мова: Енциклопедія /Редкол. В.М. Русанівський та ін.. – К., 2000.
  66. Українська Радянська Енциклопедія: У 17т./ Гол. редак. колег.М.П.Бажан та ін. – К., 1959-1965.
  67. Велика ілюстрована енциклопедія школяра. – К., 2001.
  68. Світ мистецтва. Популярна дитяча енциклопедія. – Х., 2001.
  69. ГуменюкТ.П.,ШириковВ.А та ін..СловникиУкраїни-інтегрована лексикографічна система.- К.,2001.
Опубліковано в програми факультативів

УКРАЇНСЬКИЙ МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ

ПРОГРАМА
факультативного курсу
для 8 (9) класу
загальноосвітніх навчальних закладів

Схвалено до використання в навчально-виховному процесі
комісією з української мови Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України (Протокол № 2 від 04.05.2007 року)

Укладач: Валентина Синюта, учитель-методист української мови та літератури Сихівської гімназії м. Львова.

Рецензенти: І.Д.Остапик, кандидат філологічних наук, доцент Львівського національного університету імені І.Франка; Л.Я.Мельник, головний методист-організатор Інформаційно-методичного центру освіти м. Львова; Є.В.Ромашок, учитель-методист української мови й літератури
загальноосвітньої школи № 22 імені В.Стефаника м. Львова,
заслужений учитель України.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Людина - істота cоціальна, її життя в суспільстві регламентується
системою різних традицій, звичаїв, правил та законів. Саме вони визначають і формують поведінку людини від моменту усвідомлення нею свого «я» - і як члена своєї родини, і як друга в колективі друзів, і як колеги у виробничому колективі, і як свідомого громадянина своєї держави. Ці закони та правила стосуються різних сторін життя людини. Вони охоплюють побутову, культурну, економічну, політичну, юридичну галузі діяльності особистості. Додержання цих правил або нехтування ними може полегшити чи, навпаки, ускладнити життя людини.

Особливе місце серед цих настанов належить звичаєво-традиційним та етикетним приписам. Правила соціальної поведінки людини,
які вироблялися протягом усієї культурної еволюції людства і враховували його соціально-історичний досвід, становлять зміст поняття етикет.

Відповідно до Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти поняття мовного етикету в нинішній загальноосвітній системі набуває особливої актуальності. Адже основним завданням освіти є «формування молоді, що буде захищеною і мобільною на ринку праці, матиме необхідні знання, навички і компетентності для інтеграції в суспільство на різних рівнях» (Жулинський М. Подих третього тисячоліття. - Луцьк: Терен, 2000).

Водночас у чинній програмі з української мови зазначається, що
«основна мета навчання рідної мови полягає у формуванні національної свідомості, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови - її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності». (Програма для загальноосвітніх навчальних закладів: Українська мова. 5-12 класи / Г.Шелехова, В.Тихоша та ін. / За ред. Л.Скуратівського. - Київ; Ірпінь: Перун, 2005. - С. 3).

Нині навчання рідної мови «потребує комунікативного спрямування. Отже, для методики рідної мови актуальним є мовленнєве спілкування, що розглядається як процес впливу на співрозмовника, здійснюваного у формі мовлення» (Пентилюк М.І., Галетова А.Г. та ін. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах: Підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - К.: Ленвіт, 2000. - 264 с).

Питання мовленнєвого етикету українців досліджували в багатьох мовознавчих та народознавчих працях. Це, зокрема, І.Франко, М.Сумцов, Я.Головацький, В.Шухевич, І.Свєнцицький, В.Сімович та багато інших.

Сучасний мовознавець Я.Радевич-Винницький пропонує розрізняти три близькі, але не однакові за змістом ї обсягом поняття: мовний етикет, мовленнєвий етикет та етикет спілкувальний.

Мовний етикет, на думку вченого, - це сукупність словесних форм увічливості, прийнятих у певному колі людей, суспільстві, країні.

Мовленнєвий етикет - це застосування мовного етикету в конкретних актах спілкування. Якщо мовний етикет - це набір засобів вираження, то мовленнєвий етикет - це вибір цих засобів. Учений наводить слова Ф. де Соссюра: «Одна річ — це ноти музичного твору, інша — його виконання». Загалом поняття мовленнєвого етикету ширше за поняття мовного етикету, тому що мовлення може бути етикетним (або неетикетним) навіть у ситуаціях, коли воно стосується моментів, які не потребують уживання форм мовного етикету.

Спілкувальний етикет - це використання мовних і позамовних засобів спілкування (погляд, вираз обличчя, міміка, жести, рухи, покашлювання тощо). Мовці, які хочуть мати успіх у житті, повинні
досягти насамперед успіху в спілкувальному етикеті.

За ступенем ритуалізації поведінки людини виділяють такі основні різновиди етикету: повсякденно-побутовий, оказіональний, святковий.

Повсякденно-побутовий етикет реалізується в таких звичних для нас ситуаціях, як зустріч, прощання, знайомство, повсякденне застілля
тощо. Сюди входить спілкування на робочому місці, в магазині, у транспорті та ін. Оказіональний етикет характерний, до прикладу, для ситуації приймання гостей. Святковий етикет обслуговує родинні події, обряди, свята. Для кожного з цих різновидів етикету характерна певна тональність спілкування: офіційно-стримана чи дружня, нейтральна чи урочиста, але в жодному разі не панібратська чи вульгарна.

Система етикету має багаторівневу будову:

  • рівень словесний - це формули привітання, прощання, подяки,
    вибачення, побажання тощо;
  • паралінгвістичний — це темп, гучність, інтонація мовлення та ін.;
  • кінетичний — це жести, міміка, пози;
  • проксемічний - це стандартні дистанції спілкування, почесне
    місце для гостя.

Кожен з етикетних знаків має своє функційне навантаження, своє визначене місце, є обов'язковим чи факультативним, головним чи супровідним.

Особливе місце в системі етикету мають словесні знаки. Словесний рівень є своєрідним стрижнем етикету. Кожна мова виробила свою
систему спеціальних висловів увічливості.

Лінгвісти визначають етикет як національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул, виразів, що рекомендуються для використання в різних ситуаціях
увічливого контакту зі співбесідником. Національні риси мовленнєвої поведінки українців відображають як їхню зовнішню культуру, так і глибокий та багатий внутрішній світ. Юрій Липа писав, що ввічливість українців не має зовнішнього, формального характеру, а випливає з їхньої культури.

У наш час питання мовленнєвого етикету особливо актуальні. Наш час - час глибоких та надто різких змін у суспільстві. Нові умови соціального існування українців (хаотичний перехід до ринкової
економіки, нестабільність у політичному житті, процес урбанізації, шалений темп життя тощо) - і як результат, хоч це й дивно, самотність людини, психолого-депресивні стани від перевтоми через намагання утвердитися в цьому житті. Дуже часто просто ввічливе слово - привітання, подяка чи звертання - допоможе людині, розгубленій у життєвій марноті.

Сьогодні ми відкрито говоримо про бездуховність, падіння моралі в нашому суспільстві. І хоча моральні норми не пов'язані безпосередньо з етикетною поведінкою, однак нехтування цими нормами свідчить про девальвацію цінностей, які здавна були основою життя українців.

Саме тому постійне, але м'яке, ненав'язливе навчання дітей мовленнєвих етикетних висловів є нагальною потребою сьогодення. І робити це слід і в родині, і в школі.

Необхідність уведення у школі факультативного курсу «Український мовленнєвий етикет» очевидна, оскільки правописні, граматичні, стилістичні правила залишаються для більшості дітей лише
правилами, якщо подавати їх як відірвані від реального життя закони мови. Але ж одне з основних завдань курсу української мови та літератури в школі - допомогти дітям увійти в доросле життя, у світ великої науки, політики, бізнесу, у світ мистецтва тощо. Тому факультативний курс «Український мовленнєвий етикет» має на меті навчити дітей практично застосовувати вивчене на уроках української мови та літератури.

Український народ надбав багаті скарби в царині мовленнєвого етикету, а ми звикли послуговуватися щодень кількома усталеними формулами і навіть їх уживаємо не завжди правильно та доречно.

Головна виховна мета впровадження факультативного курсу «Український мовленнєвий етикет»:

  • глобальна (кінцева) мета - формування особистості - патріота України, - який усвідомлює свою належність до європейської цивілізації, чітко орієнтується в сучасних реаліях і підготовлений до життя і праці у XXI ст.;
  • локальна (ближня) мета - збереження та продовження культурно-історичних традицій українського народу й виховання шанобливого ставлення до мови, історії, культури інших народів, формування культури міжетнічних відносин;
  • особистісна мета - формування навичок поведінки в родині, колективі та суспільстві; етичне й естетичне виховання й формування високої гуманістичної культури особистості, здатноїпротидіяти проявам бездуховності; формування активної життєвої позиції особистості.

Основні завдання вчителя:

  • цікаво, доступно і ґрунтовно подати знання про основні етикетні норми української мови;
  • навчити учнів доречно використовувати вербальні (і як підзавдання - невербальні) засоби етикету;
  • виховувати в учнів потребу постійного поглиблення знань з української мови та літератури.

Навчальні завдання:

Учні повинні знати:

  •  • основні норми мовленнєвого етикету;
  • •набір стереотипних фраз мовного етикету.

Учні повинні вміти:

  • - вибирати й доречно використовувати потрібні етикетні формули ввічливості в офіційній і неофіційній сферах;
  • - шукати оптимальні способи використання мовних і позамовних засобів вираження відповідно до ситуації спілкування;
  • - контролювати свою поведінку в спілкуванні;
  • - аналізувати реакцію своїх комунікативних партнерів;
  • - стежити за змінами правопису;
  • - здійснювати самостійний пошук потрібної інформації, класифікувати та відбирати необхідні факти.

Розвивальні завдання:

  • заохотити учнів до читання і таким чином зацікавити їх історією, культурою, звичаями і традиціями інших народів, а тому навчити дітей користуватися різними джерелами інформації, а для того вчити дітей самостійно шукати потрібну інформацію, а з неї вміти виділяти головне, важливе, і як результат навчити дітей самостійно робити висновки з прочитаного; не йти сліпо за модними, але неприйнятними для гармонійно розвиненої особистості тенденціями в мовленні.

З метою реалізації цих завдань розроблено програму факультативного курсу «Український мовленнєвий етикет». Він спирається на знання, здобуті учнями в процесі вивчення різних навчальних предметів базового шкільного курсу (з інваріантної та варіативної частин): української мови та літератури, зарубіжної літератури, іноземних мов, риторики, історії, етики, народознавства, художньої культури, основ психології, медицини та фізики.

Зміст факультативного курсу реалізується у двох аспектах: мовно-літературному та історико-культурологічному.

Тому пропонований факультативний курс розрахований орієнтовно на учнів 8-х (9-х) класів, тобто на дітей, які вже здобули базову суму знань і мають певні навички й уміння. Успішність реалізації програмового змісту залежить від рівня підготовленості вчителя та учнів. Є матеріали, які, звичайно, зацікавлять як молодших, так і старших школярів. Але для вчителя - це основа, з якою можна імпровізувати.

Зміст програмового матеріалу та вимоги до рівня навчальних досягнень учнів

Зміст програмового матеріалу Вимоги до рівня
навчальних досягнень учнів

Вступ

Загальне уявлення про роль і
значення етикету в житті людини.

Значення слова етикет у давні часи та в наші дні. Зовнішня культура людини - відображення культури внутрішньої.
Уміння поводитися в товаристві
та в родині - це і привілей, і обов'язок. Чіткість мислення - чіткість мовлення. Стать людини і її вплив на особливості
спілкування. Типи людей за мовленнєвою поведінкою, за активністю в мовленні, за ролями в акті мовлення.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає походження слова етикет та його значення в давні часи й тепер, у різних країнах та культурах;
  • розуміє важливість мовленнєвого етикету в наші дні; аналізує біблійні та фольклорні сюжети, у яких підкреслюється значення мовної культури людини;
  • порівнює сучасні елементи мовленнєвого етикету у різних народів; бере участь у тренінгах, уголос висловлює свої думки;
  • характеризує та визначає типи людей за мовленнєвою поведінкою.

Мовні знання та вміння

  • знає форми звертання в українській мові; доречно вживає займенники в мовленні;
  • вирізняє особливості різних стилів української мови.

Літературний матеріал

  • Біблія, український фольклор, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, поезія Л.Костенко.

«Яке привітання — таке і прощання».

Традиційні українські етикетні словесні та несловесні (жестові, мімічні й інші) форми привітань та прощань. Походження загальновідомих. слів і виразів та їх варіантів: доброго ранку,
добрий день, добрий вечір, доброго здоров'я, здрастуйте, до побачення, вітаю, чолом тобі, Христос рождається, Христос
воскрес тощо. Правила поведінки в конкретних життєвих   ситуаціях: у громадських місцях, у службових приміщеннях, під час знайомства та прощання.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає словесні і несловесні (жестові,мімічні) форми вітань та прощань в українській мові;
  • вибирає доречну форму привітання чи прощання залежно від ситуації спілкування;
  • аналізує конкретні життєві ситуації і за допомогою слова знаходить правильне рішення;
  • знає форми вітання-прощання в інших мовах;
  • уміє працювати у групах.

Мовні знання та вміння

  • добирає синоніми до слів;
  • доречно вживає іншомовні слова, діалектизми у своєму мовленні;
  • користується словником іншомовних слів;
  • правильно й доречно використовує особливу групу слів - вигук.

Літературний матеріал

  • Український фольклор, твори Лесі Українки,     М.Коцюбинського, М.Стельмаха.

Форми звертання в українській мові. Відображення в мовленнєвих
етикетних формулах звертання морально-етичних цінностей нашого народу. Дохристиянське походження окремих
форм звертання в українській мові.

Етимологія слів пан і товариш. Офіційні форми звертань. Родинні звертання. Врахування вікових особливостей при звертанні. Звертання в листах Т.Г.Шевченка

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає основні форми звертань до різних груп людей;
  • уміє редагувати мовленнєві формули, скальковані з близькоспоріднених мов;
  • аналізує правильність добору відповідних етикетних форм у конкретних життєвих ситуаціях;
  • знає багаті традиції української етнопедагогіки в царині етикетних формул звертання;
  • має й реалізує акторські навички;
  • аналізує конкретні життєві ситуації і за допомогою слова знаходить правильне рішення.                

Мовні знання та вміння

  • правильно   добирає     закінчення іменників у кличному відмінку в українській мові;
  • знає розряди займенників за значенням.

Літературний матеріал

  • Український   фольклор,     листи Т.Г.Шевченка, твори І.Франка

«Язик до Києва доведе»
(розпитуємо незнайомих).

Різні форми звертань до незнайомих людей. Несловесні способи привернути до себе увагу незнайомців. Різниця у вживанні числівників для формулювання запитання про час в російській та українській мовах. Етикетнімовленнєві формули відмови в
наданні допомоги.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає правила поведінки при розмові з незнайомою людиною;
  • уміє правильно й чітко формулювати запитання;
  • порівнювати формули називання часу в українській та російській мовах;
  • пояснює роль синонімів та фразеологізмів у мовленні;
  • аналізує конкретні життєві ситуації і за допомогою слова знаходить правильне рішення.

Мовні знання та вміння

  • уміє правильно відмінювати числівники, вживати їх для позначення часу;
  • правильно добирає закінчення кличного відмінка іменників у своєму мовленні;
  • вживає фразеологізми, синоніми

«Дозвольте познайомитись».

Знайомство - важливий і відповідальний момент для розвитку подальших стосунків. Норми етикету при знайомстві ровесників, членів родини, офіційних осіб тощо. Проблемно-ситуативні завдання та тренінги, що допомагають вибрати потрібну модель поведінки. Форми вибачення та відмови в ситуації знайомства.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає основні способи знайомства та мовленнєві етикетні формули, які використовуються при цьому;
  • доводить, що знайомство - важливий момент для розвитку подальших стосунків;
  • уміє гідно виходити зі складних життєвих ситуацій за допомогою етикетних словесних формул;
  • має й реалізує акторські навички.

Мовні знання та вміння

  • уміє складати діалог та окремі репліки за певною темою; складає оголошення з метою знайомства;
  • вживає в мовленні синоніми, прислів'я та приказки.

Літературний матеріал

  • «Енеїда» І .Котляревського.

Елементи теорії літератури

  • Епітети, метафори, порівняння.

«Гість на поріг — радість у дім».

Гості за всіх часів та народів. Ви приймаєте гостей (запрошення знайомих та незнайомих людей, бажаних та небажаних). Деякі елементи оформлення святкового столу (страви, столові прибори, квіти, свічки, настільні картки для гостей та ін.). Зустріч гостей. Одяг на всі випадки життя. Пам'ятка «Загальні правила поведінки за столом для чоловіків». Пам'ятка «Як слід приймати гостей». Стосунки з сусідами під час прийому гостей. Вас запросили в гості. Вибір подарунка. Даруємо і приймаємо подарунки. Поради-жарти "Як вибрати поганий подарунок". Пам'ятка-жарт "Як
не слід дарувати подарунок". Проблемно-ситуативні   завдання.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає звичаї гостинності народів різних країн; аналізує особливості етикету гостинності українців;
  • уміє запросити до себе гостей і прийняти запрошення від інших, вибрати подарунок, подарувати і прийняти його;
  • характеризує людину, проаналізувавши її поведінку в гостях; бере участь у тренінгах;
  • висловлює свої думки.

Мовні знання та вміння

  •  уміє визначати лексичне значенняслова; добирає синоніми до загальновживаних слів;
  • уживає кличний відмінок у мовленні;
  • складає діалоги; визначає особливості   окремих стилів; має й реалізує акторські навички.

Літературний матеріал

  • Поезії С.Руданського, Д.Павличка, «Хазяїн» І.Карпенка-Карого.

«Пишіть листи і надсилайте вчасно».

Види листів: приватні та офіційні. Роль індексу на конверті. Правила оформлення конверта: різні зразки оформлень. Пароніми, їх розрізнення за значенням. Варіанти записів дати в листах. Власні та загальні назви, їх відмінювання. Відміни іменників.

Форми звертань до адресата.

Етикетні особливості способу викладу думок та змісту приватних листів. Історія та етикет у листуванні. Особливості ділового листування. Етикетні формули відмови в листуванні. Листи відомих людей і їх значення для нащадків.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає правила оформлення листів різних видів; пояснює значення листування вдавнину й у наші часи;
  • усвідомлює важливість епістолярної спадщини видатних людей;
  • уважно читає твори художньої літератури для збагачення свого лексичного запасу.

Мовні знання та вміння

  • знає поділ іменників на власні та загальні назви, правила вживання великої букви у власних назвах, поділ іменників на відміни;
  • уміє відмінювати жіночі та чоловічі прізвища (залежно від закінчення у Н. відм. одн.);
  • розрізняє пароніми за значенням; складає листи різних видів.

Літературний матеріал

  • Листи Лесі Українки, Л.Костенко.

Формули ввічливості в дипломатичному листуванні.

Україна - незалежна суверенна
держава. Українська мова - державна мова України. Значення дипломатичної служби для держави. Різниця в значеннях слів посол, посланник, посланець. Особливості офіційно-ділового стилю мовлення: спонукальність, непроникність, розпорядність, регламентованість. Підстилі офіційно-ділового стилю: законодавчий, адміністративно-управлінський, їх особливості. Поняття міжнародної
ввічливості. Основні види документів для дипломатичного листування: ноти, листи, меморандуми, пам'ятні записки, заяви
уряду, ноти уряду, особисті послання, приватні листи напівофіційного характеру. Дипломатичне листування Б.Хмельницького - зразок міжнародної ввічливості. Дипломатія в Запорозькій Січі. Форми звертань, подяки, засвідчення в повазі та
компліменти в дипломатії

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає основні дати становлення незалежної України;
  • доводить значення державної мови;
  • аналізує особливості дипломатичного листування; розрізняє   види   дипломатичних листів;
  • уміє скласти найпростіший лист в офіційно-діловому стилі, вживаючи етикетні мовленнєві формули дипломатичного характеру;
  • аналізує конкретні життєві ситуації і за допомогою слова знаходить правильне рішення;
  • читає твори художньої літератури для збагачення свого лексичного запасу.

Мовні знання та вміння

  • вживає в мовленні іменники в кличному відмінку; розрізняє значення синонімів;
  • добирає доцільні етикетні мовленнєві формули.

Літературний матеріал.

  • «Енеїда» І.Котляревського.

Елементи   теорії     літератури.

  • Епітети,   метафори,     гіперболи,інверсія.

Віч-на-віч з телефоном.

Телефон - важливий елемент нашого життя. Історія винайдення телефону (Тайлор, Шарль Бурсель, Томас Едісон, Александр
Грехем Белл, Елізо І рей). Ставлення до телефону в різні часи. Перша   телефонна   розмова. Перші телефонні станції. Вимоги до .телефоністок у минулому столітті. Значення слова телефон. Телефонний мовленнєвий
етикет. Різновиди реплік: початок та закінчення розмови, уточнювальні запитання та відповіді, формули привітання, подяки,
звертання, повідомлення про себе. Пам'ятка «Розмова по телефону». Раціональна структура часу в телефонній розмові. Особливості приватних та ділових дзвінків. Статусно-рольова гра. Значення автовідповідача. Телефонні розіграші: за і проти. Тест на фоногенічність.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає історію винайдення телефону,основні вимоги до телефонної розмови (приватної чи ділової) колись і тепер;
  • розуміє й пояснює значення слів та висловів королівські вуха, комутатор, телефон; висловлює свої думки;
  • знає й реалізує акторські навички.

Мовні знання та вміння

  • уміє правильно вживати іменники в кличному відмінку, користуватися словником іншомовних слів;
  • добирає відповідні пошанівні форми, форми вибачення.

Присяга в мовному етикеті
українців.

Присяга в житті українців у минулому: у скіфів, у часи Київської Руси-України. Рота та божба як різновиди давніх присяг. Найсвященніша присяга - цілувати землю. Звичай побратимства в давні часи. Одна з найдавніших - присяга на вірність коханій людині. Козацькі присяги. Чому право присягати мав не кожен. Відповідальність присягати іменем Бога. Принцип самозакляття в присязі. «Неофіційна» присяга.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає історію присягання в давні часи;
  • аналізує звичаї та правила поведінки під час складання присяги в різні часи;
  • розкриває виняткову роль присяги в житті людей;
  • уміє пояснити ті чи інші звичаї під час присягання,   відповідальність за сказане;
  • має й реалізує акторські навички;
  • уміє уважно читати твори художньої літератури для збагачення свого лексичного запасу.

Літературний матеріал

  • «Благослови, мати» Д.Гуменної, вірші П.Ребра.

Елементи теорії літератури

  • Епітети, метафори.

На телеграфі.

Поняття телеграфний стиль і
телеграфний етикет. Основні їх ознаки: небагатослівність, лаконізм, докладні лише адреса та дані про адресата, необов'язковість уживання прийменників, сполучників, часток, розділових знаків. Умови написання слів крапка, кома тощо. Види телеграм: ділові, службові, вітальні, приватні. Особливості вітальних телеграм. Епітети в телеграмах. Особливості телеграм, що повідомляють про неприємності, висловлюють співчуття.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає ознаки «телеграфного стилю»;
  • вирізняє основні елементи телеграфного етикету;
  • уміє скласти й відправити телеграму.

Мовні знання та вміння

  • добирає відповідні синоніми, до слів;
  • правильно вживає й відмінює власні імена, прізвища людей та складні географічні назви.

Елементи   теорії     літератури

  •  Епітети.

«Ти славно вік свій одробив»
(етикет поховальних обрядів
українців).

Життя - це чергування сумних та радісних подій. Почуття страху перед обличчям смерті. Сприйняття смерті давніми народами: скіфами, трипільцями, єгиптянами, вавилонянами, слов'янами-язичниками, народами Африки, Азії, Європи.
Літературні описи ритуалів поховання в «Повісті минулих літ». Пекло і потойбічний світ в «Енеїді» І.Котляревського. Опис поховальних традицій у повістях «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського, «Маруся» Г.Квітки-Основ'яненка. Один із
найдавніших жанрів народної творчості - голосіння, його магічне значення. Промова про покійного - перелік його чеснот.
Мовленнєвий етикет у слові про
померлого - некролозі.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає елементи поховальних обрядів різних народів;
  • уміє пояснювати певні їхні елементи, спираючись на традиції цих народів;
  • знає правила поводження на похороні;
  • уміє виголосити промову про покійного, скласти некролог;
  • має й реалізує акторські навички;
  • уважно читає твори художньої літератури для збагачення свого лексичного запасу.

Мовні знання та вміння

  • уміє добирати відповідні до ситуації синоніми, вживати доречні фразеологізми.

Літературний матеріал

  • «Повість минулих літ», український фольклор (плачі   та голосіння), «Енеїда» І.Котляревського, «Маруся» Г.Квітки-Основ'яненка, «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського, поезії Т.Шевченка, Є.Гребінки, П.Грабовського, І.Франка, І.Манжури, П.Тичини, новели Гр.Тютюнника:

Елементи теорії літератури

  • Епітети, порівняння, метафори, уособлення, гіперболи, літоти.

"Краса жінки — в очах її коханого" або "Кому — як ґава, а мені — як пава" (про вміння робити компліменти).

Естетична категорія прекрасного та потворного. Еталон жіночої краси з різні часи у різних народів. Відображення
жіночої краси в українській фразеології. Літературні героїні: типове та індивідуальне в описах їхньої зовнішності («Маруся» Г.Квітки-Основ'яненка, «Дві московки» І.Нечуя-Левицького). Порівняння - поширений портретний засіб («Кайдашева сім'я» І.Нечуя-Левицького). Некрасивих людей не буває: кожен тип краси має своїх прихильників.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • характеризує красу в різних її виявах;
  • аналізує конкретні життєві ситуації, коли доцільно робити компліменти;
  • уміє зробити доречний компліменту слушний момент; описує зовнішність людини, використовуючи художні засоби;
  • уважно читає твори художньої літератури для збагачення свого лексичного запасу;
  • добирає такі засоби в мовленні, які були б щирими та приємними людині.

Мовні знання та вміння

  • уміє творити ступені порівняння прикметників та прислівників; добирає синоніми; доречно вживає в мовленні фразеологізми.

Літературний матеріал

  • «Маруся» Г.Квітки-Основ'яненка, «Дві московки», «Кайдашева сім'я» І.Нечуя-Левицького.

Елементи теорії літератури

  • Епітети, порівняння, метафори, уособлення, гіперболи, літоти.

Жести правдивіші, ніж слова?
(Несловесні засоби спілкування)

Мільйон невербальних сигналів, їх відображення в українській фразеології. Більшість жестів - однакова в усьому світі. Міміка та жести - відбиток психологічного стану людини та її характеру. Лікувальний характер усмішки, її різновиди. Різновиди жестів: ритмічні, емоційні, вказівні, зображальні, жести-символи. Жестикуляція в дипломатії. Фізкультхвилинка жестами. Жестикуляція в різних народів. Не етикетний характер деяких «зображальних» жестів. Уміння контролювати свої жести - свідчення вихованості людини.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • знає символіку жестів різних народів;
  • уміє пояснювати міміку та жести навколишніх людей, щоб не потрапити в неприємну ситуацію;
  • контролює свої жести, доречно використовуючи їх;
  • має й реалізує акторські навички.

Літературний матеріал

  • Міфологія, фольклор, Біблія, молитовники,   «Конотопська   відьма»

«Замовляння й забобони — давньої мудрості закони?»

Розуміння давніми людьми магічної сили вимовленого слова. Різновиди елементів антиетикету: забобони, прокльони, віщування, замовляння. В основі замовлянь - ототожнення природного та людського.
Різновиди замовлянь: родинно-побутові, дівочі (приворотні та
відворотні), господарські, лікувальні, суспільні тощо. Вербальна магія - наука про прокльони. Біблійні та небіблійні прокльони. Елементи антиетикету у творах художньої літератури («Конотопська відьма» Г.Квітки-Основ'яненка, «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського, «Зачарована Десна» О.Довженка). Лайка в українців у давнину – це побажання добра. Причина та «вроки» («лихе око»), різниця
між ними. Ознаки зурочення та способи захисту від нього. Сила молитви.

Учень:

Загальні вміння та навички

  • доводить на конкретних прикладах силу вимовленого слова;
  • розуміє антиетикетний характер прокльонів, замовлянь тощо;
  • уміє пояснити медичну природу деяких зурочень;
  • встановлює різницю між віруваннями та забобонами;
  • аналізує образи міфології як носіїв забобонів та джерела прокльонів;
  • аналізує біблійні та фольклорні сюжети, у яких підкреслюється значення й сила слова;
  • розуміє, що елементи антиетикету присутні в культурах усіх народів;
  • знає основні відомості про міфологію різних народів;
  • порівнює антиетикет різних народів і знаходить причини відмінностей;
  • має й реалізує акторські навички.

Літературний матеріал

  • Міфологія, фольклор, Біблія, «Конотопська відьма» Г.Квітки-Основяненка, «Тіні забутих предків»     М.Коцюбинського, «Зачарована Десна» О.Довженка.

Орієнтовне календарно-тематичне планування занять факультативного курсу «Український мовленнєвий етикет»

Пор. номер Тема факультативного заняття Кількість годин
1. Загальне уявлення про роль і значення етикету в житті людини. Український мовленнєвий етикет як складник культури нації 1
2. Традиційні українські етикетні форми привітань та прощань 1
3 Правила поведінки в конкретних життєвих ситуаціях: у громадських місцях, у службових приміщеннях,під час знайомства та прощання 1
4 Форми звертання в українській мові. Різні форми звертань до незнайомих людей 1
5 Знайомство - важливий момент для розвитку подальших стосунків. Форми етикету при знайомстві 1
6 Зустріч гостей. Загальні правила поведінки за столом. Елементи оформлення святкового столу 1
7 Вибір подарунка 1
8 Види листів. Особливості ділового листування 1
9 Формули ввічливості в дипломатичному листуванні 1
10 Телефонний мовленнєвий етикет 1
11 Присяга в мовному етикеті українців 1
12 Поняття про телеграфний стиль і телеграфний етикет 1
13 Сприйняття смерті давніми народами. Етикет поховальних обрядів українців 1
14 Естетична категорія прекрасного та повторного. Еталон жіночої краси в різні часи в різних народів 1
15

Мова жестів. Відображення невербальних сигналів в українській фразеології

1
16

Різновиди жестів. Усмішка, її різновиди. Жестикуляція в дипломатії

1
17 Різновиди елементів анти етикету: забобони, прокльони, віщування, замовляння 1
18 Повторення матеріалу, вивченого протягом року (семестру) 1
Опубліковано в програми факультативів

ДІЛОВАУКРАЇНСЬКА MOBA
ПРОГРАМА
факультативного курсу

для 10 (11) класу

загальноосвітніх навчальних закладів

Рекомендовано листом Miніcmepcmвaocвіти і науки України
від 09.02.2006 №1/11-608

Укладач: Олена Оперчук, методист лабораторії методики навчання української мови Київського міського педагогічного університету імені Б.Д.Грінченка

Рецензенти: Н.В. Бондаренко, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник інституту педагогіки Академії педагогічних наук України; Н.М.Гладченко, учитель-методист лщею №198 "Еко" м. Києва; Л.Д.Старченко,учитель-методист ЗОШ №17 м. Киева.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
   Важлива проблема сьогодення - впровадження української мовив yciсфери життєдіяльності держави й суспільства: політику, екокоміку, науку, адміністрування, вищу школу, засоби масової інфорії. Писемнеспілкування між організаціями таустановами, в органах управління здійснюється українською мовою. Тому недосконалеволодіння українським діловим мовленням спричинює чималукількість помилок iзнижує рівень культури ділового спілкування.

Соціальна функція ділового мовлення (усного iписемного) полягає в тому, що воно обслуговує суспільні взаємини людей, служить для налагодження взаємозв'язків у галузі політичних, економічних, соціальних iкультурних відносин.

Службова документація охоплюєвciгалузі виробничоїдіяльності. Вона є візитівкою, додатковою рекламою, складником іміджу підприємства, організації, фірми. Тому правильно підготовлений iналежним чином оформлений документ не лише впливає на характер виробництва та його результати, а й також є свідченням рівняділової культури виконавця. Тобто сучасне життя потребує від кожного знань основ ведения ділової документації, видівiзастосування документа тощо. Цим пояснюється необхідність уведень шкільної програми факультативного курсу «Ділова українська мова»

Пропонованоюпрограмоюз цього курсу передбачено послідовнедокладне висвіглення найважливіших питань сучасного ділового мовлення, зокрема ві загальних понять мовної норми, особливостей офіційно-ділового стилю такласифікації документа, основних вимог до складання й оформления ділових папеpiв. Планується вивчення школярами структуринайуживаніших ділових папеpiв, набуттянавичок їxукладання, засвоєння етикету ділової кореспонденції. Оскільки опанування тієї чи iншої теми пов'язане з формуванням умінь iнавичок не лише культури мовлення, а й грамотного письма, пропонується повторения орфографічних iпунктуаційних правил. Отже, у процесі засвоєння особливостей ділового спілкування учні оволодіють нормами української лїтературної мови: графїчними, орфографічними, лексичними, морфологічними, синтаксичними, стилістичними, пунктуаційними.

Основна мета факультативного курсу «Ділова українська мова» - засвоєння державної мови відповідно до норм офіційного спілкування, оволодіння знаннями про особливості ділового стилю, формування вмінь iнавичок спілкування в офіційній сфері громадського життя, навичок комунікативно виправданого використання засобів мови з дотриманням етикетних норм ділового спілкування.

Завдання курсу:

  • дати грунтовні систематичні знання про особливості офіційно-ділового стилю, класифікацію ділових паперів, вимоги щодо їх складання й оформлення;
  • сформувати вміння й навички складати та оформлювати найпоширеніші ділові папери;
  • ознайомити з нормами етикету ділового спілкування;
  • забезпечити дотримання вимог культури ділового мовлення;
  • виховувати потребу вивчати рідну мову, плекати повагу до неї.

Факультативний курс «Ділова українська мова» розрахований на проведения в 10-х (11-х) класах ЗНЗ, його часовий формат - 35 год, одне заняття на тиждень.

Зміст навчального матеріалу та вимоги до навчальних досягнень учнів

35 год, 1 година тиждень

Пор.

К-ть
год
Зміст уроку. Державні вимоги до рівня загаль-
ноосвітньої підготовки учнів

ВСТУП (2год)

1 2

Поняття літературної мови.
Ділова українська мова як різновид літературної мови. Форми реалізації літературної мови.

Поняття мовної норми. Типи норм.

Поняття     стилю та жанру української літературної мови. Основні ознаки стилів та жанрів.

Офіційно-діловий стиль, його
найважливіші риси.

Культура ділового мовлення.
Основні вимоги до мовлення (правильність, змістовність, логічність, точність, доречність, виразність).

Учень:

  • називає і характеризує функціональні стилі сучасної української мови;
  • визначає і називає ознаки офіційно-ділового стилю;
  • наводить приклади висловлювань різних стилів;
  • розпізнає і визначає жанри офіційно-ділового стилю;
  • розпізнає і називає мовні норми;
  • знає і дотримується норм літера-
  • турної мови;

знає основні правила української
орфоепії.

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО СКЛАДАННЯ ТА ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

(2 год)

2 2

Документ - основний вид
офіційно-ділового стилю. Класифікація документів. Державний стандарт на оформлення документів управління та реквізити документів (правила оформлення реквізитів, сторінки). Ви-
моги до тексту документа.

Загальні вимоги до мови документа (об'єктивність, логічна послідовність, повнота інформації, ясність викладу, точність
опису, переконливість, лаконічність, нормативність мовних засобів, етикет ділових паперів).
Вибір слова (книжні слова, урочисті слова, іншомовні слова,терміни, професіоналізми, заста-
рілі слова, універсальні слова,зайві слова, абревіатури).

Учень:

  • називає види ділових паперів;
  • визначає   реквізити     основних ділових паперів;
  • знає і дотримується вимог до кожного виду ділових паперів;
  • складає документи з дотриманням загальних вимог;
  • користується   різними   видами словників.

   

Культура ділового мовлення.

Лексика ділового спілкування. Синонімічне багатство української
мови. Порушення лексичних норм
у документах; пароніми в діловому мовленні. Словники української мови: тлумачний, синонімів, перекладний.

 

ДОКУМЕНТАЦІЯ ЩОДО ОСОБОВОГО СКЛАДУ (9 год)                                    

3

2

Заява. її реквізити та оформ-
лення. Типи заяв.

Орфографія. Велика літера у
власних назвах. Правопис прізвищ
іншомовного походження.

Учень:

  • знає і застосовує правила вживання велико! літери, написання прізвищ, слів іншомовного
  • походження (зокрема, прізвищ, географічних назв);
  • складає заяву, дотримуючись орфографічних і пунктуаційних норм, правил побудови;
  • правильно використовує типові мовні звороти та фрази в процесі складання заяв;
  • виявляє і виправляє помилки,
  • допущені в заявах;
  • обґрунтовує вживання розділових знаків і написання певних слів;
  • виявляє і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки.
4 2

Характеристика. Основні реквізити характеристики.

Відомості з мови. Творення та відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові.

Учень:

  • знає особливості словозміни
  • іменників, правила творення та відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові;
  • складає характеристику, дотримуючись орфографічних і пунктуаційних норм, правил побудови;
  • правильно використовує типові мовні звороти та фрази в процесі складання характеристик.
  • виявляє і виправляє помилки,допущені в характеристиках;
  • обґрунтовує вживання розділових знаків і написання певних слів;
  • виявляє і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки.
 
5 2

Автобіографія - обов'язковий документ особової справи.

Орфографія     і   пунктуація. Вживання м'якого знака. Тире між підметом і присудком. Розділові
знаки   при   однорідних   членах речення, при уточнювальних івставних словах.

Учнь:

  • знає і застосовує правила вжи-
  • вання м'якого знака, розділових знаків при однорідних та відокремлених членах речення;
  • складає автобіографію,   дотримуючись орфографічних і пунктуаційних норм, правил побудови;
  • правильно використовує типові мовні звороти та фрази
  • при складанні автобіографії;
  • виявляє і виправляє помилки,допущені в автобіографіях;
  • обґрунтовує вживання розділових знаків і написання певних слів;
  • виявляє і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки.
6 2

Резюме. Реквізити резюме. Основні вимоги щодо його укладання.

Орфографія. Правопис прізвищ і географічних назв іншомовного походження.

Учень:

  • знає і застосовує правила правопису прізвищ, слів іншомов-
  • ного     походження   (зокрема,прізвищ, географічних назв);
  • складає резюме, дотримгуючись
  • орфографічних і пунктуаційних норм, правил побудови;
  • правильно використовує типові мовні звороти та фрази при складанні резюме;
  • виявляє і виправляє помилки,допущені в резюме;
  • обґрунтовує вживання розділових знаків і написання певних слів;
  • виявляє і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки.

7 1

Накази щодо особового складу. Реквізити наказу. Підготовка та оформлення наказів про прийняття на роботу, про переведення,звільнення, надання відпустки.
Організаційні та правові аспекти.

Орфографія і пунктуація.
Вживання апострофа. Розділові знаки при однорідних членах речення.

Учень:

  • знає і застосовує правила вживання   апострофа, вживання
  • розділових   знаків   при     однорідних членах речення;
  • розрізняє види наказів;
  • виявляє і виправляє помилки,допущені в наказах;
  • виявляє і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки.

ІНФОРМАЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ    (9 год)                        

8 2

Службові листи. Класифікація листів: листи, що потребують відповіді (прохання, запити, претензії); листи, що не потребують відповіді(нагадування, підтвердження, супровідні листи, гарантійні листи,повідомлення, рекомендації, подяки, вітання, запрошення).

Правила етикету ділового листування. Вимоги до тексту листа. Початкові та прикінцеві речення
листів.

Орфографія. Подвоєння букв на письмі.

Пунктуація. Розділові знаки при відокремлених означеннях.Розділові знаки при звертанні.

Адреса. Правила, що забезпечують пересилання, зберігання і доставляння поштових переказів.

Учень:

  • знає і застосовує правила вживання розділових знаків при відокремлених означеннях та звертаннях;
  • складає листи, дотримуючись орфографічних і пунктуацій них норм, правил побудови;
  • правильно використовує типові мовні звороти та фрази при складанні ділових листів;
  • виявляє і виправляє помилки,допущені у листах;
  • обґрунтовує   вживання розділових знаків і написання певних слів у листах.
9 1 Анотація. Рецензія. Відгук.
Реферат. Мета його написання.
Складники реферату (назва, тема,
текст, розділи, висновки).

Учень:

  • розрізняє поняття анотація, рецензія, відгук, реферат;
  • виявляє і виправляє помилки,допущені в документах;
  • правильно використовує типові мовні звороти та фрази при складанні рецензії, анотації, відгуку;
  • виявляє і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки.
10

1

Телеграма. Види   телеграм(звичайні, термінові, урядові, до запитання, міжнародні). Реквізити
та їх послідовність. Телефонограма. Радіограма. Факси; реквізити факсу-підтвердження.

Орфографія.   Спрощення   у групах приголосних

Учень:

  • складає телеграми, телефонограми, дотримуючись орфографічних і пунктуаційних норм,правил побудови;
  • виявляє і виправляє помилки, допущені в документах;
  • обґрунтовує   вживання розділових знаків і написання певних слів.
11 1

Довідки. Особисті і службові
довідки.   Обов'язкові реквізити
довідки.

Орфографія   і   пунктуація. Правопис префіксів. Розділові знаки у складносурядних та складнопідрядних реченнях.

Учень:

знає і застосовує правила пра-

  • вопису префіксів, розділових знаків у складних реченнях;
  • складає довідку, дотримуючись орфографічних і пунктуаційних норм, правил побудови;
  • правильно використовує типові мовні звороти та фрази при складанні довідки;
  • виявляє і виправляє помилки, допущені у довідці;
  • обґрунтовує вживання розділових знаків і написання слів.
12 1

Доповідні (зовнішні і внутрішні) та пояснювальні записки.Спільні й відмінні ознаки.

Відомості з мови. Зміни приголосних при словотворенні.

Учень:

  • розрізняє доповідні й пояснювальні записки, їх види;
  • складає службові записки, дотримуючись орфографічних і пунктуаційних норм, правил побудови;
  • правильно використовує тпові мовні звороти та фрази при складанні документів;
  • виявляє і виправляє помилки,допущені в записках;
  • обґрунтовує вживання розділових знаків і написання слів.
13 2

Протокол. Види протоколів
(стислий, повний, стенографічний).
Розділи   протоколу; структура розділу СЛУХАЛИ, ВИСТУПИЛИ. УХВАЛИЛИ. Витяг з протоколу.

Учень:

  • знає структуру протоколу;
  • розрізняє   види   протоколів(стислий, повніш, стенографіний);
  • складає протоколи, дотримуючись орфографічних і пунктуаційних норм, правил побудови;
  • правильно використовує типові мовні звороти та фрази при складанні протоколу, виявляє і виправляє помилки,допущені в документах;
  • вживання розділових знаків і написання слів.

14 1

Звіт. Схема звіту.

Відомості з мови. Особливості відмінювання іменників II відміни.

План роботи. Його складники. Схема плану. Відмітки про виконання.

Оголошення. Структура й оформлення оголошень. Види оголошень за формою: писані, мальовані, друковані в газетах, журналах,на окремих аркушах, афіші. Повідомлення про захід. Запрошення.

Орфографія. Правопис складних іменників.

Стаття. Етапи написання
статті (попередній збір інформації, формування тексту, визначення структури, написання статті). Категорії читачів (поверховий, пересічний, уважний).

Учень:

  • розрізняє документи;
  • складає найуживаніші документи - оголошення, запрошення;
  • знає і визначає етапи написання   статті  (попередній   збір інформації, формування тексту, визначення структури, написання статті);
  • правильно використовує типові мовні звороти та фрази при складанні документів;
  • виявляє і виправляє помилки,допущені в документах;
  • виявляє і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки.

ОБЛІКОВО-ФІНАНСОВІ ДОКУМЕНТИ(4 ГОД)

5 1

Розписка. Правила оформлення розписки.

Відомості з мови. Відмінювання Числівників, Зв'язок числівників з іменниками.

Учень:

  • знає структуру розписки;
  • складає розписку, дотримуючись орфографічних і пунктуаційних норм, правил побудови;
  • правильно відміняє числівники і сполучає їх із іменниками;

  


18
1

Віза, субсидія, ваучер, приватизаційний сертифікат, довідка про присвоєння ідентифіка-
ційного номера (ознайомлення).

Учень:

  • Розрізняє документи – віза, субсидія, ваучер, приватизаційний сертифікат, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера;
  • виявляє і виправляє помилки,допущені в документах;
  • обґрунтовує вживання розділових знаків і написання слів.

ДОКУМЕНТИ З ГОСПОДАРСЬКО-ДОГОВІРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ(1 ГОД)

19 1

Договір. Його реквізити. Типи договорів (постачання, підряду, про матеріальну відповідальність, спільну діяльність, створення нових форм господарювання, установчий договір, договір оренди).

Контракт. Його реквізити. Порядок укладання контракту. Структура тексту контракту. Відмінність між трудовим договором і контрактом.

Трудова угода.

Орфографія. Правопис складних прикметників

Учень:

  • розрізняє документи - договір,контракт, трудова угода, їхскладові частини;
  • знає і застосовує правила правопису складних прикметників;
  • правильно використовує типові мовні звороти та фрази при складанні документів;
  • виявляє і виправляє орфографічні і пунктуаційні помилки,| допущені в документах.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ І РОЗПОРЯДЧІ ДОКУМЕНТИ ( 1 ГОД)

20 1

Інструкція, її призначення та будова. Види інструкцій (посадова, з техніки безпеки, з експлуатації обладнання)

Положення, їх реквізити. Типові й індивідуальні положення. Статут. Правила. Ознаки і призначення ухвали, розпорядження.Їх реквізити.

Відомості з мови. Види односкладних речень

Учнь:

  • розрізняє інформаційні та розпорядчі документи;
  • правильно використовує типові мовні звороти та фразипри складанні інструкцій, пра-
  • вил, розпоряджень;
  • обґрунтовує вживання розділових знаків і написання слів
  • правильно використовує типові мовні звороти та фрази при складанні документів;
  • виявляє і виправляє помилки,попущені в розписках;
  • обґрунтовує вживання розділових знаків і написання слів.
16 1

Доручення. Реквізити доручення. Види доручень: офіційні (разові, спеціальні, загальні) і особисті. *

Орфографія. Правопис часток, прислівників.

Учень:

  • знає структуру доручення;
  • розрізняє види доручень (офіційні (разові, спеціальні, загальні) і особисті);
  • складає доручення, дотримуючись орфографічних і пункту-
  • аційних норм, правил побудови;
  • знає і застосовує правила написання часток, прислівників;
  • правильно використовує типові мовні звороти та фрази при складанні доручень;
  • виявляє і виправляє допущеніпомилки;
  • обґрунтовує вживання розділових знаків і написання слів.
17 1

Правила укладання відомості,накладної.

Акт. Його реквізити. Типи актів (акт прийому-передачі, обстеження, ревізії, проведення випробувань нової техніки).

Орфографія   і   пунктуація.Правопис сполучників. Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні.

Правила складання списку. Загальноприйняті умовні позначки.

Учень:

  • розрізняє документи;
  • складає акти з дотриманнямвимог   щодо   оформлення, списки;
  • знає і визначає типи актів (акт прийому-передачі, обстеження, ревізії, проведення випробувань нової техніки);
  • правильно використовує типові мовні звороти та фразипри складанні документів;
  • знає і застосовує правила написання сполучників, зживання розділових знаків у безсполучниковому реченні;
  • виявляє і виправляє помилки,допущені у документах.

УСНЕ ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ                  (3 год)                              

21 3

Норми ділового етикету (вітання,
знайомлення і представлення, форми звертання, подяка, прощання, запрошення та прохання, вибачення, побажання, згода, підтвердження).

Важливі елементи ділового ети-
кету: візитна картка; текст візитної
картки; написи для різних випадків на візитних, картках;  види   візитних карток (стандартна картка, картка, що використовується з представницькою метою; картка фірми; об'єднана візитна картка); порядок привітань, рекомендацій, знайомств;одяг ділової людини.

Учень:

  • знає і дотримується норм етикету;
  • правильно будує усне висловлювання, використовуючи стійкі мовні звороти в усному діловому спілкуванні;
  • вміє будувати і вести телефонну розмову, бесіду, ділову нараду;
  • знає і розрізняє види візитних карток:
  • виділяє і розрізняє елементи ділового етикету.
22

3

Види усного спілкування: ділова бесіда (службова бесіда, правила для керівника, найважливіші правила етикету під час взяття на роботу, основні етапи бесіди: п'ять фаз ділової   бесіди   (початок   розмови, обмін   інформацією, аргументація, спростування чи прийняття доказів партнера, ухвалення рішення); правильне формулювання запитань; види запитань: закриті, подвійно закриті, відкриті, переломні, риторичні, запитання для обміркування;телефонна розмова, схема ділового спілкування по телефону, вхідний і вихідний дзвінки;публічні виступи, основні етапи публічного виступу (підготовка до виступу, конспект, план, тези, повний текст, композиція, інтонація, жести, міміка, вимова), жанри публічних виступів: лекція, доповідь, бесіда, наукова дискусія.

Відомості з мови. Сталі мовні звороти.

Культура ділового мовлення.
Орфоепічна правильність мовлення.

Учень:

  • правильно будує усне висловлювання, використовуючи сталі мовні звороти в усному діловому спілкуванні;
  • вміє будувати і вести телефонну розмову, бесіду, ділову нараду, дотримуючись основних етапів;
  • доцільно користується жестами й мімікою як допоміжнимизасобами усного спілкування;
  • правильно й доречно використовує типові мовні звороти та фрази.

 

 

Опубліковано в програми факультативів

 

О.Глазова

Ю.Кузнецов

 

ПРОГРАМА ФАКУЛЬТАТИВНОГО КУРСУ “УКРАЇНСЬКА ФРАЗЕОЛОГІЯ” ДЛЯ 8 КЛАСУ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Рекомендовано МОН України, лист № 1/11-608 від 09.02.2005.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Уміння правильно й доречно вживати фразеологізми в усному й писемному мовленні - ознака високого рівня володіння мовою. Збагачення активного словника учнів, удосконалення граматичної будови їхнього мовлення, оволодіння українським мовленнєвим етикетом значною мірою може й повинно здійснюватись засобами української фразеології.Власне українські лексеми й фразеологізми упродовж багатьох десятиліть навмисне витіснялись зі сфер суспільного життя, виробництва й побутового мовлення. Це спричинювало нерозуміння учнями самобутності рідної мови, внаслідок чого втрачався вплив на духовну й мовну культуру школярів, формування національно свідомого громадянина.Вивчення фразеології має велике пізнавальне значення: розширює знання учнів про мову, формує в них розуміння чіткої диференціації фразеологізмів щодо їх вживання в різних сферах суспільного життя.Практичне значення вивчення фразеології полягає передовсім у підвищенні культури мовлення школярів. Крім того, її вивчення дає можливість для виховної роботи, поскільки значення більшості фразеологізмів увиразнює ментальність нашого народу, висвітлює народне сприймання вітчизняної історії, ставлення народу до різноманітних суспільних і побутових проблем, позитивних і негативних рис людської вдачі.Цими причинами й зумовлено актуальність розробки програми факультативу “Українська фразеологія” для учнів 8 класу загальноосвітньої середньої школи, ліцеїв та гімназій.

У навчальних програмах “Рідна мова” для загальноосвітніх навчальних закладів вивченню фразеології часу й уваги відведено небагато. Це спричинило введення до програми факультативу поняття фразеології, важливі для успішного засвоєння учнями цього розділу.

Основна мета факультативного курсу “Українська фразеологія” – засвоєння учнями знань про основні ознаки фразеологізмів та їхні функції у мовленні; формування в них умінь і навичок доречно й правильно вживати фразеологізми у мовленні з урахуванням їх стилістичних особливостей; збагачення фразеологічного словника школярів.

Завдання факультативного курсу:

  • дати ґрунтовні й систематичні знання про ознаки фразеологізмів і їхні функції в мовленні, види фразеологізмів за семантичною злитістю, причини змін фразеологічного складу української мови;
  • формувати вміння й навички доречно й правильно вживати фразеологізми в різноманітних ситуаціях спілкування, користуватися фразеологічними словниками та довідниками;
  • збагачувати, уточнювати й активізувати фразеологічний запас школярів, сприяти оволодінню учнями українським мовленнєвим етикетом засобами української фразеології;
  • виховувати потребу у вивченні рідної мови, в удосконаленні власного мовлення.

Факультативний курс розраховано на викладання протягом навчального року (34 год, 1 заняття на тиждень).

п\п

Кіль-

кість

годин

Зміст навчального матеріалу Вимоги до рівня підготовки учнів

1

34

1

Вступ.

Фразеологія як розділ науки про мову. Зв’язок фразеології з іншими розділами мовознавчої науки.Фразеологія – плід багатовікової мовної творчості народу, скарбниця його спостережливості й мудрості. Фразеологічне багатство української мови.

Учень:

  • знає предмет вивчення фразеоло гії;
  • розуміє зв’язок фразеології з іншими розділами науки про мову;
  • розпізнає фразеологізми, пояс нює їхнї значення.
2 3

Фразеологізм та його ознаки

Відмінність фразеологізмів від вільних словосполучень і слів. Основні ознаки фразеологізмів. Фразеологічні одиниці й аспекти їх вивчення. Граматична будова фразеологізмів. Синтаксична функція фразеологізмів у реченні.

 

Відомості з орфографії. Написання з великої літери назв релігійних понять і культових книг (піти до Бога вівці пасти; Святе Сімейство; Божа іскра; мудрий по коліна в Біблії).

Відомості з синтаксису. Синтаксична роль фразеологізмів.

Відомості з пунктуації. Розділові знаки в реченнях, що містять фразеологізовані вирази з повторю ваними сполучниками сурядності (ні риба ні м’ясо; або пан або пропав); у реченнях із фразеологізованими порівняннями (білий як сніг; жовтий як віск) і фразеологізованими виразами, вираженими дієприслівни- ковими зворотами (сидіти склавши руки; терпіти зціпивши зуби).

Учень:

  • розпізнає в мовленнєвому потоці фразеологізми;
  • визначає їхні істотні ознаки;
  • розрізняє фразеологізми та слова й вільні словосполучення;
  • знає аспекти вивчення фразеологізмів;
  • пояснює граматичну будову фразеологізмів;
  • визначає синтаксичну роль фразеологізмів у реченнях;
  • вміє записувати речення (тексти), що містять фразеологізми з дотриманням орфографічних і пунктуаційних норм.
3 6

Основні групи фразеологізмів

Класифікація фразеологічних одиниць за семантичною злитістю: фразео- логічні зрощення (бити байдики; піймати облизня), фразеологічні єдності (накивати п’ятами; вивести на чисту воду; море по коліна; міряти воду решетом), фразеологічні сполуки (страх бере; відвести очі, покласти край; берегти як зіницю ока). Прислів’я, приказки (Краще на своїй стороні кістьми лягти, ніж на чужині слави натягти. Вік звікувати – не пальцем перекивати. Добре роби – добре й буде!), крилаті вислови (І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Через терни до зірок), афоризми (Заговори, щоб я тебе побачив; Один за всіх, всі за одного), фразеологічні каламбури (розводити кислиці; далеко куцому до зайця).

Учень:

  • знає класифікацію фразео логічних одиниць;
  • розрізняє фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполуки;
  • пояснює їхні значення;
  • витлумачує значення прислів’їв та приказок, крила тих висловів;
  • знає, які вислови називаються фразеоло гічними каламбурами.
4 2

Фразеологічні словники й довідники

З історії фіксації та вивчення української фразеології. Види фразеологічних словників за призначенням (реєстраційні, переклад ні, тлумачні) та способом подання мовного матеріалу (алфавітні, гніздові, комбіновані). Найбільш відомі   фразеологічні словники та довідники.

Міжпредметні зв’язки. Використання фразеологізмів в худож ніх творах (література), найперші фра зеологічні   дослідження українських письменників та лінгвістів (фольклор).

Учень:

  • знає найбільш відомі фразеологічні словники та досвідники;
  • розуміє структуру фразеоло гічних словників різних видів;
  • вміє з»ясовувати лексичне значення та походження фразеологізмів за фразеоло гічним словником або довідником;
  • вміє добирати фразеологічні відповідники з інших мов за допомогою перекладного фразеологічного словника.
4 2

Фразеологічні словники й довідники

З історії фіксації та вивчення української фразеології. Види фразеологічних словників за призначенням (реєстраційні, переклад ні, тлумачні) та способом подання мовного матеріалу (алфавітні, гніздові, комбіновані). Найбільш відомі   фразеологічні словники та довідники.

Міжпредметні зв’язки. Використання фразеологізмів в худож ніх творах (література), найперші фра зеологічні   дослідження українських письменників та лінгвістів (фольклор).

Учень:

  • знає найбільш відомі фразеологічні словники та досвідники;
  • розуміє структуру фразеоло гічних словників різних видів;
  • вміє з»ясовувати лексичне значення та походження фразеологізмів за фразеоло гічним словником або довідником;
  • вміє добирати фразеологічні відповідники з інших мов за допомогою перекладного фразеологічного словника.
5 10

Джерела української фразеології

Зв’язок фразеології з народним життям. Фразеологізми біблійного походження (адамові діти; вавилонське стовпотворіння; десять заповідей; нести свій хрест; терновий вінець). Фразеологізми з античних джерел (лавровий вінок; дев’ять муз; ахіллесова п’ята; аріаднина нитка; в здоровому тілі здоровий дух; пізнай себе). Крилаті вислови літературного походження (красен Дніпро ясної погоди; садок вишневий коло хати; Монтеккі та Капулетті; змагатися з вітряками; капітан Немо). Зміни у фразеологічному фонді мови: новоутворені (оонівський спостерігач; новий українець) та застарілі фразеологізми (сидіти на санях; приломити списа; нічтоже сумняшеся; притча во язицех; від аза до іжиці; ханьки м’яти). Фразеологічні історизми (зникнути, яко обри; справляти колодія.).

Відомості з пунктуації. Розділові знаки при цитатах.

Відомості з орфографії. Велика літера у власних назвах (віща Кассандра; стовпи Геракла: загибель Помпеї) та власних назвах, що перейшли в загальні (Завжди були тартюфи, молчаліни і просто митрофанушки. (Є.Сверстюк.). Велика і мала літери у присвійних і відносних прикметниках (пенелопина вірність; сізіфів труд; мідасів суд; дамоклів меч; бальзаківський вік; рафаелівська мадонна).

Міжпредметні зв’язки Відображення у фразеологізмах реалій народного побуту, обрядів і традицій, уявлень народу про життя (фольклор, історія). Біблійні образи й мотиви, персонажі античної міфології, персоналії античної історії та культури в українській фразеології (література, історія). Найбільш відомі біблійні й античні мотиви та сюжети (образотворче мистецтво).

Учень:

  • розуміє зв»язок фразеології з народним життям;
  • знає найбільш поширені фразеологізми біблійного походження, фразеологізми з античних джерел, крилаті вислови літературного походження; фразеологізми, що походять з історії;
  • витлумачує їхнє лексичне значення;
  • пояснює їхнє походження;
  • використовує у власному усному й писемному мовленні;
  • оцінює випадки вдалого і невдалого їх використання у чужому і власному мовленні;
  • вміє записати речення (текст), що містить фразеологізми з дотриман ням орфоепічних і пункту аційних норм.
6 5

Системність фразеологізмів

Багатозначність і омонімія фразеологізмів (роззявити рота – здивуватися і роззявити рота – вступити у сварку). Багатство української фразеології. Фразеологічні синоніми. Відмінність між фразеологічними синонімами (мало каші з’їв – мало квасу випив; дерти носа – дути губи; зводити кінці з кінцями – перебиватися з хліба на воду – перебиватися з копійки на копійку) та фразеологічними варіантами (як (мов, немов, наче, ніби) у Бога за пазухою (дверима); плутатися (вертітися) під ногами; поставити на [рівні] ноги). Антонімія фразеологічних зворотів (не заманити калачем – не викурити й ладаном; мозолити руки – справляти сім   неділь на тиждень).

Міжпредметні зв’язки Фразеологія як виразна ознака авторського стилю (література).

Учень:

  • розуміє відмінність між фразеологічними синоні мами і фразеологічними варіантами;
  • розкриває лексичні значення багатозначних фразеологізмів;
  • вирізняє в реченнях (текстах) фразеологічні омоніми й витлумачує їхнії значення;
  • добирає за допомогою відповідних фразеологічних слвоників фразеологічні синоніми та фразеологічні антоніми;
  • вміє використовувати їх в усному й писемному мовленні;
  • оцінює випадки вдалого і невдалого їх використання у чужому і власному мовленні;
  • розуміє роль уживання фразеології у формуванні авторського стилю письмен ника.
7 6

Уживання фразеологізмів у мовленні Образність фразеологізмів. Стилістична диференціація фразеоло гічних одиниць. Типові помилки у вживанні фразеологізмів. Фразеоло гічні відповідники у різних мовах. Переклад текстів з фразеологізмами. Авторська зміна фразеологізмів.

Відомості з пунктуації. Розділові знаки в реченнях із прямою мовою.

Міжпредметні зв’язки Фразеологія як засіб образності мовлення (література).

Учень:

  • розуміє фразеологічну диференціацію фразеологізмів;
  • помічає і виправляє власні й чужі помилки у вживанні фразеологізмів;
  • вміє перекладати тексти (речення), що містять фразеологізми, за допоїмо гою словника добираючи фразеологічні відповідники з іншої мови;
  • вміє розпізнавати відомі фразеологізми, інтерпре товані письменниками, відновлювати їхню форму, витлумачувати значення;
  • знає роль і значення фразеологізмів у мовленні.

ОРІЄНТОВНЕ КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНЕ ПЛАНУВАННЯ  ФАКУЛЬТАТИВНИХ ЗАНЯТЬ

Зміст роботи

Кількість годин

Дата
 

 ВСТУП (1 год) 

   
1 Фразеологія мову як розділ науки про мову. Предмет вивчення фразеології. Фразеологічне багатство української мови. 1  
 

 ФРАЗЕОЛОГІЗМ І ЙОГО ОЗНАКИ (4 год)

   
2 Відмінність фразеологізмів від вільних словосполучень і слів. Основні ознаки фразеологізмів 1  
3-5 Граматична будова фразеологізмів. Синтаксична функція фразеологізмів у   реченні 3  
 

 ОСНОВНІ ГРУПИ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ (6 год) 

   
5-7 Фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполуки 3  
8-10 Прислів’я і приказки; крилаті вислови, афоризми; фразеологічні каламбури. 3  
 

 ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ ТА   ДОВІДНИКИ (2 год) 

   
11 З історії фіксації та вивчення української фразеології 1  
12 Види фразеологічних словників. Найбільш відомі фразеологічні словники та довідники 1  
 

 ДЖЕРЕЛА КРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ (10 год) 

   
13, 14 Зв’язок фразеології   з народним життям 2  
15-17 Фразеологізми біблійного походження 3  
18-20 Фразеологізми з античних джерел. 3  
21, 22 Крилаті вислови літературного походження 2  
23 Новоутворені та застарілі фразеологізми. Фразеологічні історизми 1  
 

 СИСТЕМНІСТЬ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ (5 год) 

   
24, 25 Багатозначність і омонімія фразеологізмів 2  
26, 27 Фразеологічні синоніми та фразеологічні варіанти 2  
28 Антонімія фразеологічних зворотів 1  
 

 УЖИВАННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У МОВЛЕННІ (6 год) 

   
29, 30 Образність фразеологізмів. Стилістична диференціація фразеологічних одиниць. 2  
31 Типові помилки у   вживанні фразеологізмів 1  
32 Фразеологічні відповідники у різних мовах. Переклад текстів з фразеологізмами. 1  
33 Авторська зміна фразеологізмів. Розбір фразеологізму. 1  
34 Підсумкове заняття. 1  

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Українська мова: енциклопедія. – К.: Видавництво “Українська енциклопедія” ім..М.П.Бажана, 2000.
  2. Білоноженко В.М., Винник В.О., Гнатюк І.С., Горобець В.Й. та ін. Фразеологічний словник української мови. – К.: Наукова думка, 1993.
  3. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови. – К.: “Вища школа”, 1984.
  4. Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологічний словник української мови. – К.: Освіта, 1998.
  5. Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів/ За ред. В.О. Винника – К.: Рад.шк.. – 1988.
  6. Калашник В.С., Колоїз Ж.В. Словник фразеологічних антонімів української мови. – К.: Довіра, 2001.
  7. Коваль А.П., Коптілов В.В. Крилаті вислови в українській літературній мові: афоризми, літературні цитати, образні вислови. – К.: Вища школа, 1975.
  8. Коваль А.П. Крилате слово. – К.: Рад.школа, 1983.
  9. Медведєв Ф.П. Українська фразеологія. – Харків: Вища школа, 1977.
  10. Міщенко Н, Міщенко М. Слово батьків - з усіх віків: Прислів’я, приказки, фенологічний календар, загадки. – К.: Богдана, 1998.
  11. Мовчун А. Мовні скарби: вичення фразеологізмів у школі: Навч-метод. Посібник. – К.: Либідь, 2000.
  12. Мокиенко В.М. Вглубь поговорки. – К.: Рад.школа, 1989.
  13. Народні прислів'я та приказки /Упоряд., передома М.Дмитренка. – К.: Ред. Часопису «Народознавство», 1999.
  14. Овруцкий Н.О. Крылатые латинские изречения в литературе. – К.: Наукова думка, 1964.
  15. Олійник І.С.,Сидоренко М.М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник. – К.: Рад.школа, 1978.
  16. Передрій Г.Р., Смолянінова Г.М. Лексика і фразеологія української мови: Факультативний курс для 7-8 класів. Посібник для учнів. К.: Рад.школа, 1983.
  17. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: підручник. – К.: Либідь, 1993.
  18. Пословица не мимо молвится: русские пословицы и поговорки с украинскими соответствиями/Составитель Н.Беленькова. – К.: Молодь, 1963.
  19. Тесленко О. Фразеологія на уроках рідної мови як етнографічний фактор // Українська мова і література в школі. – 2003. - №6.
  20. Тесленко О. Між предметні зв»язки як дидактична умова підвищення рівня знань учнів з фразеології // Диво слово. – 2000. - №1.
  21. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навч. посібник для студентів педагогічних навчальних закладів.- К.: Літера, 2000.
  22. Українські народні прислів’я та приказки. – Харків: МОСТ-Торнадо, 2002.
  23. Ющук І.П. Українська мова: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: Либідь, 2003.
  24. Ужченко В.Д. Народження і життя фразеологізму. – К.: Рад.школа, 1988
Опубліковано в програми факультативів

ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Програма

факультативного курсу

для 7 класу загальноосвітніх навчальних закладів

Рекомендовано листом Міністерства освіти і науки України від 09.022006 №1/11-608

Укладачі:

Олександра Глазова, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри методики викладання української мо­ви та літератури Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, завідувач лабораторії методики на­вчання української мови Київського міського педагогічного університету імені Б.Д.Грінченка;

Юрій Кузнецов, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, доктор філологічних наук, професор, директор видавництва "Педа­гогічна преса", заслужений працівник освіти України.

Рецензенти:

Ю.І.Ковбасенко, кандидат філологіч­них наук, доцент кафедри зарубіжної літератури Київського міського педагогічного університету імені Б.Д.Грінченка; Н.Д.Порало, учитель-методист Українського фізико-математичного ліцею Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка; Н.М.Гладченко, учитель-методист ліцею №198 "Еко" м. Києва.

Пояснювальна записка

     У комунікативне спрямованому навчанні рідної мови одне з провідних місць посідає освоєння відомостей з лексикології. Чим ба­гатший і різноманітніший словник мовця, тим точніше висловлює він свої думки і краще розуміє інших людей. Збагачення активного слов­ника учнів, удосконалення граматичної будови їхнього мовлення, опанування українського мовленнєвого етикету значною мірою може й повинно здійснюватися засобами української лексикології.

     Питому українську лексику впродовж багатьох десятиліть на­вмисне витісняли зі сфер суспільного життя, виробництва й побу­тового мовлення. Наслідком цього стало недостатнє розуміння учнями самобутності рідної мови, що утруднює виховання націо­нальне свідомого громадянина.

     Пропонована програма передбачає послідовне докладне вивчення слова як основної одиниці мови й дослідження словникового складу мови, а саме: основних типів лексичних значень слів, їх структурно-семантичних розрядів; історичних змін у лексичному складі мови; української лексики за її походженням та особливостями вживання в різних стилях мовлення.

     Основним підходом до вивчення лексикології є вивчення слов­никового запасу рідної мови з погляду стилістичного вживання та призначення слів у мовленні. Таке вивчення розділу має виразно практичне спрямування й допомагає учням оволодіти багатством рідної мови, відповідально ставитися до вибору й уживання кожного слова, розуміти його виражальні можливості, свідомо вдоскона­лювати свою мовленнєву культуру.

     Для засвоєння програми важливим є формування вмінь і нави­чок не лише культури мовлення, а й грамотного письма, тому про­грама пропонує повторення деяких правописних і граматичних правил. У процесі засвоєння знань з лексикології передбачається оволодіння нормами сучасної української літературної мови: лек­сичними, стилістичними, морфологічними та правописними.

     Основна мета факультативного курсу - сприяти засвоєнню уч­нями лексики рідної мови відповідно до норм сучасної української літературної мови, формувати вміння й навички доречно й пра­вильно вживати слова в мовленні з урахуванням їхніх стилістичних особливостей; збагачувати словниковий запас школярів.

Завдання факультативного курсу:

  • дати ґрунтовні й систематичні знання про слово як одиницю мови лексичне значення слова, групи слів за значенням;
  • дати уявлення про склад української лексики за її походженням, а також про історичні зміни у складі лексики сучасної української літературної мови;
  • поповнити, уточнити й активізувати словниковий запас учнів, сфор­мувати вміння користуватися лінгвістичними словниками та довідниками;
  • навчити доречно, правильно вживати слова рідної мови з урахуван­ням мети й ситуації спілкування, сприяти оволодінню учнями ук­раїнським мовленнєвим етикетом;
  • забезпечити дотримання вимог культури мовлення;
  • виховувати потребу у вивченні рідної мови, в удосконаленні власно­го мовлення.

Факультативний курс розраховано на викладання в 7-му класі протягом навчального року (34 год, одне заняття на тиждень).

Зміст навчального матеріалу та вимоги до навчальних досягнень учнів

34 год, 1 год на тиждень

Пор.

К-сть год Зміст навчального матеріалу Вимоги до рівня підготовки учнів
1 1

Вступ

Лексикологія   як   розділ лінгвістики. Предмет вивчення лексикології. Словникове багатство української мови.

Учень:

  • знає предмет вивчення лексикології;
  • розуміє специфіку слова як одиниці мови;
  • пояснює зв'язок лексикології з іншими розділами науки про мову.
2 4

Слово як одиниця мови

Слово як одиниця мови. Слово і предмет. Слово й поняття. Лексичне значення слова. Слова однозначні та багатозначні. Багатозначність слова(полісемія). Типи перенесення значень: метафора, метонімія. Зв'язок між значеннями слова. Загальномовні й індивідуально-стилістичні метафори. Використання багатозначних слів у художніх творах.

Міжпредметні зв'язки

Художні засоби: метафора, метонімія, синекдоха (література).

Учень:

  • знає особливості слова як одиниці мови;
  • вміє пояснити лексичне значення слова;
  • розрізняє лексичне та граматичне значення слова; витлумачує різні лексичні значення багатозначних слів; розрізняє пряме та переносне значення слова; витлумачує переносне значення слова в контексті;
  • знає типи перенесення значень слова;
  • розрізняє метафору й метонімію;
  • оцінює вдале і невдале використання слів у переносному значенні у власному й чужому мовленні.
3 8

Типи слів за значенням

Омоніми. Джерела омонімії. Словники омонімів. Прості(або повні) омоніми. Міжмовні омоніми. Омоформи, омографи,     омофони.   Омонімія   та полісемія. Пароніми. Утворення паронімів.   Словник паронімів. Уживання паронімів та омонімів для створення   каламбурів, словесної гри. Синоніми. Синонімічний ряд Джерела синоніми. Словник си нонімів. Абсолютні (повні) та не повні синоніми. Вільні (лексичні загальновживані) та контексту альні синоніми. Стилістичне вико­ристання синонімів. Синонімія й полісемія. Евфемізми.

Антоніми. Основа антоніміч­ного протиставлення слів. Різно-кореневі й однокореневі антоніми Загальномовні та контекстуальні антоніми. Словник антонімів. Сти­лістичне використання антонімів Оксюморон.

Відомості з орфографії. Пра­вопис слів іншомовного похо­дження.

Відомості з пунктуації. Роз­ділові знаки при однорідних чле­нах речення.

Міжпредметні зв'язки. Слова із суфіксами зменшувально-пестли­вого значення та із значенням згру­білості в художніх творах (літерату­ра). Використання слів, близьких або протилежних за значенням, для точного опису предметів, явищ і подій (історія, ботаніка, географія).

Учень:

  • розуміє джерела омонімії;
  • розрізняє омоформи, омографи, омофони;
  • відрізняє омонімію від полісемії;
  • вміє визначати пароніми;
  • розрізняє лексичні значення паронімів;
  • уміє використовувати омоніми та пароніми для створення каламбурів;
  • знає визначення синонімів;
  • уміє утворювати синонімічні ряди;
  • розрізняє повні й неповні вільні й контекстуальні сино­німи;
  • відрізняє синонімію від полі семії;
  • знає визначення антонімів; уміє утворювати антонімічн пари;
  • доцільно використовува­ти антонімію, зокрема оксюмо-рон;
  • розуміє роль і значення си­нонімів і антонімів у мовленні; оцінює вдале і невдале викори­стання синонімів та антонімів у власному й чужому мовленні;
  • уміє користуватися словника­ми омонімів; паронімів, си­нонімів, антонімів;
  • уміє записати речення (текст) що містить синоніми, антоніми омоніми, пароніми відповідно до правописних норм.
4 4

Склад лексики сучасної

української літературної мови

за її походженням

Власне українська лексика. Ле­ксичні засвоєння зі слов'янських і неслов'янських мов. Старослов'я­нізми, їхні стилістичні функції, 'нтернаціональна лексика в складі української літературної мови. Кальки. Особливості вживання за­позичених слів у науковій і ху­дожній літературі. Українська мо­ва як джерело лексичних запози­чень для інших мов.

Відомості з орфографії. Пра­вопис слів іншомовного похо­дження.

Відомості з граматики. Незімінні іменники іншомовного походження.

Учень:

  • знає походження української лексики;
  • розрізняє власне українську лексику, лексичні засвоєння з інших мов;
  • вирізняє в реченнях (текстах) старослов'янізми, пояснює їх­ню стилістичну роль;
  • уникає використання в мов­ленні кальок з інших мов; розуміє особливості вживання в мовленні запозичених слів;
  • вміє користуватися тлумач­ним, етимологічним та іншими словниками;
  • уміє записати речення (текс­ти), що містять іншомовні сло­ва, відповідно до літературних норм.
5 5

 Склад лексики сучасноїукраїнської літературної мови за активністю вживання

Поняття активного й пасивно­го словника. Застарілі слова: арха­їзми та історизми. Неологізми, способи їх творення. Загально-мовні й художньо-індивідуальні неологізми, їх використання в різних стилях. Стилістичне вико­ристання застарілих і нових слів.

Відомості з орфографії. Пра­вопис складних слів (сонцебарвний, струнобровий, червонорутяний, юшкоїд).

Міжпредметні зв'язки. За­старілі слова й неологізми в науко­вих текстах і художніх творах (історія, література).

Учень:

  • знає причини змін у лексиці; визначає в реченнях (текстах) застарілі слова та неологізми;
  • розрізняє історизми та архаїз­ми; загальномовні та авторські неологізми;
  • розуміє роль і значення вико­ристання застарілих слів і нео­логізмів у текстах різних стилів;
  • оцінює вдале і невдале викоритання застарілих слів і неоло­гізмів у власному й чужому мовленні;
  • уміє користуватися тлумач­ним словником, словником за­старілих слів.
6 9

Склад лексики сучасної

української літературної мови

з погляду стилістичного вживання

Лексика міжстильова (стиліс­тично нейтральна, загальновжива­на) і співвідносна з певними стиля­ми. Розмовна і книжна лексика. Суспільно-політична лексика. На­укова лексика. Терміни. Виробни­чо-професійна лексика. Офіційно-ділова лексика. Канцеляризми Штампи. Загальновживана лекси­ка та лексика обмеженого вжитку   Діалектизми. Професійні слова Жаргонізми. Розширення меж ви­користання лексики, співвідносної з певними стилями. Нейтральна й емоційно забарвлена лексика.

Відомості з граматики. Від­мінювання іменників (закінчення родового відмінка однини імен­ників, що означають терміни, на­зви фізичних і хімічних процесів (атома, радіуса, іменника, гідролізу, сюжету, аналізу).

Відомості з орфографії. Ужи­вання великої літери в іменниках, що означають власні імена, прізви­ща, імена літературних персонажів та власні імена, що стали загальни­ми назвами (меценат, донкіхот, кайдаші, дюймовочка).

Міжпредметні зв'язки. Термі­ни (історія, біологія, математика). Діалектизми та професійні слова в художніх творах (література).

Учень:

  • розрізняє стилістично нейт­ральну та стилістично маркова ну, розмовну і книжну лексику;
  • використовує в мовленні су­спільно-політичну, наукову, виробничо-професійну, офі­ційно-ділову лексику; уникає вживання мовних штампів в усному й писемному мовленні;
  • знає визначення діалектизмів професійних слів, жаргонізмів;
  • пояснює їх уживання у ви­словлюваннях різних стилів; розрізняє емоційно-нейтраль­ну та емоційно-забарвлену лек­сику;
  • уміє користуватися словни­ком наукових термінів, діа­лектних слів, жаргонізмів;
  • уміє записати речення (текс ти), що містять терміни, відповідно до орфографічних норм.
7 2 Лексикологічний розбір слова.

Учень:

уміє зробити лексикологічний розбір слова.

Орієнтовне календарно-тематичне планування занять курсу

Пор.

Зміст програмового матеріалу К-сть год Дата
  ВСТУП (1ГОД)    
1 Предмет вивчення лексикології. Словникове багатство української мови. 1  
  СЛОВО ЯК ОДИНИЦЯ МОВИ (4 год)    
2 Слово як одиниця мови. Слово і предмет. Слово і понят­тя. Лексичне значення слова. 1  
3-5 Слова однозначні та багатозначні. Багатозначність слова (полісемія). Типи перенесення значень: метафора, ме­тонімія. Зв'язок між значеннями слова. 3  
  ТИПИ СЛІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ (8 год)    
6-7 Омоніми. Джерела омонімії. Словник омонімів. Міжмов­ні омоніми. Омонімія та полісемія. Омоформи, омографи, омофони. 2  
8 Пароніми. Словник паронімів. 1  
9-11 Синоніми. Синонімічний ряд. Джерела синонімії. Слов­ник синонімів. Абсолютні та неповні синоніми. Лексичні та контекстуальні синоніми. Стилістичне використання синонімів. Синонімія і полісемія. Евфемізми. Перифрази. 3  
12-13 Антоніми. Основа антонімічного протиставлення слів. Словник антонімів. Різнокореневі та однокореневі анто­німи. Загальномовні та контекстуальні антоніми. Сти­лістичне використання антонімів. Оксюморон. Антитеза. 2  
  СКЛАД ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ ЗА ЇЇ ПОХОДЖЕННЯМ (4 год)    
14-15 Власне українська лексика. Лексичні засвоєння зі сло­в'янських і неслов'янських мов. Старослов'янізми, їхні стилістичні функції. 2  
16-17 Інтернаціональна лексика у складі української літератур­ної мови. Кальки. 2  
  СКЛАД ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ ЗА АКТИВНІСТЮ ВЖИВАННЯ (5 год)    
18-20 Застарілі слова: архаїзми та історизми. Стилістичне вико­ристання застарілих слів. 3  
21-22 Неологізми, способи їх творення. Загальномовні й худож­ньо-індивідуальні неологізми, їх використання в різних стилях. 2  
  СКЛАД ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ 3 ПОГЛЯДУ СТИЛІСТИЧНОГО ВЖИВАННЯ (9 год)    
23-25 Лексика міжстильова і співвідносна з певними стилями. Розмовна і книжна лексика. Суспільно-політична лекси­ка. Наукова лексика. Терміни. Виробничо-професійна лексика. 3  
26-27 Офіційно-ділова лексика. Канцеляризми. Штампи. 2  
28-29 Лексика загальновживана і лексика обмеженого вжитку. Діалектизми. Професійні слова. Жаргонізми. 2  
30-31 Розширення меж використання лексики, співвідносної з певними стилями. Нейтральна та емоційно забарвлена лексика. 2  
32-33 Лексикологічний розбір слова. 2  
34 Підсумкове заняття. 1  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Опубліковано в програми факультативів

 Розвиток сучасної шкільної літературної освіти визначається утвердженням особистісно та компетентнісно орієнтованої моделі навчання, що унормовано в Законі України «Про освіту» (2017), Державному стандарті базової середньої освіти (2020), Концепції Нової української школи (2016). Відповідно набуває актуальності проблемаформування ключових і предметної (читацької) компетентностейучнів.

Мета вивчення української літератури в закладах загальної середньої освіти – формування компетентного учня-читача, всебічно, гармонійно розвиненої особистості з активною життєвою позицією. Аналітико-синтетична робота з творами літератури допомагає школярам повніше осягти їх ідейно-художній зміст, осмислити конкретно-історичне та загальнолюдське значення зображеного письменником, сприяє прилученню до надбань вітчизняної та світової культури, розвитку художнього сприймання та естетичних смаків учнів. 

У 2021/2022 навчальному році вивчення української літератури в 5–9 класах здійснюватиметься за навчальною програмою зі змінами, затвердженими наказом МОН від 07.06.2017 № 804; а у 10–11 класах – за навчальними програмами (рівень стандарту та профільний рівень), затвердженими наказом МОН від 23.10.2017 № 1407. Програми розміщено на офіційному сайті МОН за покликанням:https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-5-9-klas; https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-dlya-10-11-klasiv

Навчальні програми з української літератури зорієнтовані на компетентністне навчання, що досягається шляхом розкриття можливостей предмета для формування предметної (читацької) і ключових компетентностей учнів; зменшення обсягу фактологічного матеріалу; використання термінології компетентнісного підходу на визначення очікуваних результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів: учень називає, формулює, записує, наводить приклади, розпізнає, розрізняє, описує, аналізує, порівнює, планує, усвідомлює, критично ставиться, оцінює, обґрунтовує, робить висновки, висловлює судження тощо; виокремлення в очікуваних результатах навчання загальнонавчальних умінь як основи формування суб’єктності учня; уведення наскрізних змістових ліній.

У процесі вивчення творів української літератури найбільші можливості передбачено для реалізації наскрізної лінії «Громадянська відповідальність». Зміст програм орієнтований на опрацювання художніх творів, герої яких проявляють патріотизм, демонструють активну громадянську позицію. Учні мають можливість навчитися висловлювати особисте ставлення до порушених у художньому творі проблем, переконливо й толерантно відстоювати власні погляди в дискусії, брати на себе відповідальність у колективній роботі, ухвалювати спільні рішення. 

Можливість реалізації наскрізної лінії «Екологічна безпека та сталий розвиток» у шкільному курсі української літератури передбачена під час вивчення художніх творів, у яких порушено проблеми взаємозв’язку людини й природи. Учителю важливо формувати в учнів уміння зв’язного висловлювання про красу природи, розуміння можливостей художнього слова для актуалізації проблеми збереження та захисту навколишнього середовища.

Для реалізації наскрізних ліній «Здоров’я і безпека» та «Підприємливість та фінансова грамотність» педагогу необхідно продумано використовувати програмовий навчальний матеріал, оскільки зміст не кожного художнього твору дозволяє в повній мірі реалізувати їх. 

Програмова рубрика «Зміст навчального матеріалу» передбачає текстуальне вивчення художніх творів, щовиділені в програмі напівжирним шрифтом, інші тексти програмового блоку запропоновані як додаткові для опрацювання певної навчальної теми. 

У рубриці «Мистецький контекст» (МК), змістове наповнення якої має рекомендаційний характер, учителеві запропоновано твори різних видів мистецтва, використання яких ефективно сприятиме цілісному осягненню літературних творів, розширенню художньої ерудиції, розвитку естетичних смаків, вихованню поваги до національної та світової культурної спадщини, формуванню культурної компетентності учнів-підлітків.

У процесі вивчення української літератури важливо враховувати міжпредметні зв’язки (МЗ) – методично вмотивованозалучатиздобуті учнями знання на урокахукраїнської мови, історії, зарубіжної літератури,образотворчого мистецтва, музичного мистецтва тощо.

У програмах навчальні години розподілено для вивчення кожного програмового розділу чи підрозділу орієнтовно. Резервний час учитель може використовувати довільно, зокрема для збільшення кількості годин на вивчення окремого художнього твору, для уроків розвитку мовлення, контрольного оцінювання, творчих робіт та інших видів навчальної діяльності (екскурсій, диспутів, семінарів тощо).

Знаком (*) позначено художні твори, що не є обов’язковими для вивчення, тому їх можна розглядати додатково, за вибором учителя, наявністю часу або ж учням прочитати самостійно.

Наприкінці навчальної програми для кожного класу подано орієнтовні спискилітератури для додаткового (самостійного) читання.

У навчальній програмі з української літератури (профільний рівень) запропоновано вивчення творів літератури народів України, передовсім кримських татар. У програмі передбачено рубрику «Читацький практикум», що орієнтує на розвиток у старшокласників умінь усних висловлювань, власних роздумів і здатності до написання письмових творчих робіт різних жанрів щодо прочитаних художніх творів і проблем порушених у них. 

Для рівномірного розподілу навантаження учнів протягом навчального року подаємо рекомендовану кількість видів контролю з української літератури (за класами). Презентований у таблиці розподіл навчальних годин є мінімальним і обов’язковим для проведення в кожному семестрі. Учитель-словесник на власний розсуд може збільшити кількість видів контролю відповідно до рівня підготовленості учнів, особливостей класу тощо.

 Обов’язкова кількість видів контролю з української літератури в 5–9 класах 

Класи   5   6   7   8     9
                             
Семестри І   ІІ І   ІІ І   ІІ І ІІ І   ІІ
                             
Контрольні роботи у формі: 2   3 3   3 3   3 3 3 3   3
                             
контрольного класного -   1 1   1 1   1 1 1 1   1
твору;        
                           
                             
виконання інших завдань 2   2 2   2   2   2 2 2 2 2
(тестів, відповідей на        
                               
запитання тощо)                                
                                   
Уроки розвитку мовлення* 2   2 2   2   2   2 2 2 2 2
(у+п)        
                               
                                   
Уроки позакласного читання 2   2 2   2   2   2 2 2 2 2
                                   
Перевірка зошитів 4   5 4   5   4   5 4 5 4 5
                             

Обов’язкова кількість видів контролю з української літератури в 10-11
   
класах                                
                               
Семестри     І       ІІ       І     ІІ  
                       
Рівні       стандарту       профільний  
                               
Контрольні роботи у формі:     3     3         4     4  
                                   
контрольного класного     1     1         1     1  
твору**;                      
                                 
                                   
виконання інших     2     2         3     3  
завдань (тестів,                      
                                 
відповідей на запитання)                                  
                       
Уроки розвитку мовлення**   2 (у+п)     2 (у+п)     2 (у+п)     2 (у+п)
                               
Уроки позакласного     1     1         2     2  
читання                                  
                               
Перевірка зошитів     4     5         4     5  
                                   

Оцінку за письмовий вид роботи рекомендується виставляти всім учням, за усний – тій кількості учнів, які відповідали протягом уроку.

Оцінку за ведення зошита з української літератури виставляють у кожному класі окремою колонкою в журналі один раз на місяць і враховують як поточну до найближчої тематичної. Під час оцінювання зошита з української літератури необхідно ураховувати наявність різних видів робіт, грамотність (якість виконання робіт), охайність, уміння правильно оформлювати роботи (дотримання вимог орфографічного режиму). У разі відсутності учня на уроці протягом місяця рекомендуємо в колонці за ведення зошита зазначати н/о (немає оцінки).

Оцінка за контрольний твір з української літератури є середнім арифметичним за зміст і грамотність, що виставляють у колонці з датою написання роботи. Надпис у журнальній колонці «Твір» не робиться.

Оцінку за читання напам’ять художніх творів української літератури виставляють у колонку без дати з надписом «Напам’ять».

Шкільний курс української літератури має широкі можливості для формування читацької грамотності учнів, що в 2018 році стала центральним об'єктом міжнародного дослідженні якості освіти PISA. Детальна інформація про PISA розміщена на офіційному сайті Українського центру оцінювання якості освіти https://testportal.gov.ua/pisa

Тести PISA орієнтують на сформованість у школярів таких взаємопов’язаних умінькваліфікованого читача: 1) уміння, що безпосередньо передбачають роботу з текстом – знаходити та виокремлювати інформацію, визначати наявність або ж відсутність необхідної інформації у тексті; 2) уміння, що ґрунтуються на власних роздумах про прочитане – інтерпретувати інформацію з тексту, тобто розуміти факти та змістову сутність тексту (тему, головну думку, загальне призначення тексту, авторську позицію), значення невідомих слів на основі контексту, прослідковувати причинно-наслідкові зв’язки, усвідомлювати мотиви вчинків і поведінки героїв, розкривати їхні характери, формулювати висновки; 3) уміння осмислювати та оцінювати зміст і форму тексту – критично оцінювати зміст прочитаного і розуміти призначення його структурних компонентів; оцінювати повноту та достовірність інформації; виявляти протиріччя в одному чи декількох текстах; висловлювати власну думку про прочитане; оцінювати форму тексту; 4) уміння використовувати інформацію із тексту для практичного розв’язання проблем; виявляти зв’язок прочитаного із сучасністю. Відтак учителеві важливо організувати на уроці української літератури навчальну діяльність, що ефективно сприятиме формування в учнів здатності не лише розуміти прочитаний текст, а й уміння його оцінювати, співвідносити з власним читацьким і життєвим досвідом, уміння використовувати прочитане в різних навчальних і життєвих ситуаціях. Результативність цього процесу також зумовлена творчим використанням як традиційних, так й інноваційних методів, прийомів і засобів шкільного вивчення української літератури.

Навчальна та методична література з української літератури, рекомендована МОН України для вивчення в закладах загальної середньої освіти, зазначена в Переліку навчальних програм, підручників і навчально-методичних посібників, рекомендованих Міністерством освіти і науки України, що розміщений на офіційному сайті ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» (https://imzo.gov.ua/pidruchniki/pereliki). 

Для забезпечення дистанційного навчання здобувачів освіти вчитель може створювати власні веб-ресурси або використовувати інші веб-ресурси із зазначенням покликання на джерело використаної інформації (до академічної доброчесності варто привчати й школярів). Педагогу необхідно обов’язково надати учням рекомендації щодо використання ресурсів, послідовності виконання завдань, особливостей контролю тощо. 

Найголовнішим критерієм вибору інструментів для організації дистанційного навчання має бути відповідність поставленим методичним цілям, тобто, наскільки певний сервіс чи ресурс уможливлює досягнення очікуваних результатів навчання в дистанційному форматі. Водночас необхідно врахувати універсальність цих інструментів, щоб скоротити кількість різних платформ, що використовуються для навчання, а також  зважати на особливі потреби учнів і засади універсальної доступності програмних засобів. 

Для онлайн-комунікацій варто використовувати: відеоконференції, форуми, чати, блоги, електронну пошту, соціальні мережі, служби обміну миттєвими повідомленнями та мобільні застосунки, що дозволяють створювати закриті групи, спільноти, чати, вести обговорення інформації, тем, проблем, навчальних завдань. Для організації дистанційного навчання поширеними є такі веб-ресурси:

Відеоконференції також можна проводити за допомогою Microsoft Teams, Zoom (zoom.us/download), Google Meet, Skype тощо. 

Перевірку вивченого навчального матеріалу варто здійснювати за допомогою ClassDojo (https://www.classdojo.com/uk-ua/signup/), Classtime (https://www.classtime.com/uk/), LearningApps.org (LearningApps.org).

Відеоуроки української літератури для учнів закладів загальної середньої освіти презентовано на каналі Міністерства освіти і науки України https://www.youtube.com/c/MONUKRAINE, сайті «Всеукраїнська школа онлайн» (https://bit.ly/2XT6BlA), платформах Prometheus https://prometheus.org.ua/, EdEra https://www.ed-era.com/.

 

Методичні рекомендації підготували: 

Яценко Таміла Олексіївна, доктор педагогічних наук, головний науковий співробітник відділу навчання української мови та літератури Інституту педагогіки НАПН України;

Дячок Світлана Олександрівна, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу навчання української мови та літератури Інституту педагогіки НАПН України

 
Опубліковано в Методичні рекомендації