Синтаксичні норми  визначають правильну побудову словосполучень і речень.

 1.1.   Дієслівне  керування. Дієслова керують певним відмінком іменника. 

 ПРАВИЛЬНО:

• Вибачати кому (людині, суперникові, тобі, будь-кому);
• вибачати що (провину, гріх, зраду, дещо);
• вибачатися перед ким (батьком, дівчиною, колегою, ним);
• перед чим (суспільством, класом, родиною, колективом);
• вчитися чого (мови, письма, музики, граматики, майстерності, чогось);
• дбати про (за) кого (внучку, пацієнта, когось, тебе, інших);
• про (за) що (народ, здоров’я, безпеку, добробут);
• додержувати чого (тиші, порядку);
• додержуватися чого (ідей, законів, курсу);
• дорівнювати чому (день дорівнює ночі, сума дорівнює нулю);
• дякувати кому/чому (матері, учителеві, кожному, класу, інституту, населенню);
• дякувати за кого/що (за дитину, за тебе, за ласку, за допомогу);
• жартувати (насміхатися)  з кого/чого (з однокласника, з бідолахи, із вчинку, з одягу);
• завдавати, завдати чого (шкоди, збитків, мороки, удару);
• завідувати чим (господарством, музеєм, кафедрою, аптекою);
• заздрити кому/чому (другові, сусідові, їй, розумові, відвазі);
• зазнавати, зазнати чого (горя, лиха, нещастя, приниження);
• запобігати, запобігти чому (лихові, розголосові, війнам);
• захворіти на що (на застуду, на ревматизм, на легені);
• зневажати кого/що (людину, нас, тебе, молодь, історію, культуру, закон, вимоги);
• ігнорувати кого/що (виборця, працівника, пропозицію, погляд);
• навчатися чого (грамоти, звичаю, гри, доброти);
• нарікати на кого/що (на лікаря, на товариша, на вас, на народ, на життя);
• насміхатися з кого/чого (з однокласника, з бідолахи, із вчинку, з одягу);
• одружуватися з ким (з дівчиною, з хлопцем, зі мною, з ним);
• оженитися на кому (на дівчині, на колезі, на сусідці);
• опанувати що (фах, ремесло, науку, мову, історію);
• опікуватися ким/чим (дитиною, вихованцем, твариною, собою);
• оплачувати що (проїзд, квиток);
• позбуватися кого/чого (гостя, злодія, непотребу, майна, одягу);
• пробачати кому (винуватцеві, дружині, вам, собі);
• пробачати що (образу, провину, гріх, брехню);
• сміятися з кого/чого (з нього, із себе, з розмов);
• стерегтися кого/чого (злочинця, шахрая, зла, смерті);
• страждати від чого (від болю, від страшної руїни);
• сумувати за ким/чим (за батьком, за вами, за родиною, за сонцем);
• тішитися ким/чим (тобою, музикою);
• з кого/чого (із цікавості, з перемоги);
• уникати кого/чого (людей, колег, зустрічей, катастрофи);
• хворіти на що (на ангіну, на грип);
• цуратися кого/чого (товариства, людей, навчання, звичаїв);
• чекати кого/що (гостя, літо, Новий рік).
• на кого/що (на людину, кур’єра, на вихідні).

За матеріалами: Словник дієслівного керування / Лариса Колібаба, Валентина Фурса. Київ : Либідь, 2017. 656 с.

 НЕПРАВИЛЬНО - ПРАВИЛЬНО

• анонсувати (про що) - анонсувати (що)
• вибачити (кого) - вибачити (кому)
• відцуратися (від кого) - відцуратися (кого)
• вчити (чому) – вчити (чого)
• глузувати (над ким) – глузувати (з кого)
• дивуватися (чому) – дивуватися (з чого)
• дякувати (кого) – дякувати (кому)
• доповідати (кого) - доповідати (кому)
• захворіти (чим) – захворіти (на що)
• знущатися (над ким)  – знущання (з  кого)
• зраджувати (кому) – зраджувати (кого)
• інформувати (кому) - інформувати (кого)
• кепкувати (над ким) – кепкувати (з кого)
• комунікувати (кого) - комунікувати (з ким)
• легковажити (чим) - легковажити (що)
• нехтувати (кого / чого) - нехтувати (ким / чим)
• не чути (що) – не чути (чого)
• оволодіти (що) - оволодіти (чим)
• опанувати (чим) - опанувати (що)
• одружитися (на кому) - одружитися (з ким)
• перетворитися (в що) – перетворитися (на що)
• прагнути (до чого) - прагнути (чого)
• пробачити (кого) - пробачити (кому)
• радіти (чому) – радіти (з чого)
• сміятися (над ким) – сміятися (з кого)
• стосуватися ( кого) - стосуватися (до кого)
• телефонувати (до кого) - телефонувати (кому)
• уподібнюватися (кому) - уподібнюватися (до кого)
• хворіти (чим) - хворіти (на що)

1.2.Паралельність дієслівного керування:

ОБИДВІ ФОРМИ ПРАВИЛЬНІ:

• адресувати (кому) міністрові — адресувати (до кого) до міністра;
• радіти (чому) перемозі — радіти (з чого) з перемоги;
• казати (про кого) про проблеми — казати (за кого) за проблеми;
• мені (кому) голова болить — у мене (у кого) голова болить;
• обстоювати (за чим) за потерпілим — обстоювати ((за) що) потерпілого;
• плакати (за ким) за померлим — плакати (по кому (кім)) по померлім;
• повідомляти (кому) нам — повідомляти (кого про що) нас про премії;
• потреба (на що) на підручники — потреба (в чому) в підручниках;
• привітатися (до кого) до директора — привітатися (з ким) з директором;
• розумітися (на чому) на політиці — розумітися (в чому) в політиці;
• спокушатися (на що) на нагороди — спокушатися (чим) нагородами;

• дорівнятися (чому) Європі — рівнятися (на що) на сильних;
• доторкатися (до чого) до квітів — торкатися (чого) проблеми;
• оплачувати (що) проїзд — платити (за що) за проїзд;
• припускатися (чого) помилки — допускати (що) помилку;

  1.3. Перехідні дієслова з  не керують іменником здебільшого в родовому відмінку, зокрема у стійких словосполученнях, що мають у своєму складі абстрактні іменники:

• не вживати заходів;
• не брати участі;
• не робити з цього проблеми;
• не викликає довіри.

2. Іменникове керування:

• анотація (чого, на що) видання; анотація на книжку;
• відгук (про що) про дисертацію, про роботу;
• враження (від чого — неістота) від фільму;
• враження (про кого — істота) про депутата;
• командувач (чого) військ;
• ліки (проти чого) проти грипу;
• пам’ятник (кому) Франкові;
• характеристика (кого) керівника.

3. Прикметникове керування:

• аналогічний (чому, з чим, до чого) зображеному, із зображеним, до зображеного;
• багатий (на що, чим) на корисні копалини, копалинами;
• властивий (кому) керівникові;
• дорогий (кому, для кого) родині, для родини;
• характерний (для кого) для влади;
• хворий (на що) на грип;
• подібний (до кого) до матері;
• схожий (на кого) на батька;
• складніший (від, за, ніж, як кого/що) від цього, за цей, ніж цей, як цей;
• сповнений (чого, чим) перемог, перемогами.

 Узгодження підмета і присудка

• Якщо до складу підмета входять збірні числівники (двоє, троє, четверо, п 'ятеро та ін.), можливі обидві форми присудка: Троє орків зашкварилося в танку. / Троє орків зашкварилися в танку.
• Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на один (21, 71, 161 тощо), присудок ставимо у формі однини: 21 студент склав залік.
• Але якщо перед підметом, який має у своєму складі числівник, що закінчується на один, стоїть займенник-означення у формі множини (усі, ці, ті, ваші), дієслово узгоджуємо з займенником у множині: Усі 31 учень вибігли в коридор.
• Якщо числівник у складі підмета закінчується на два, три, чотири, присудок ставимо у формі множини: Три робітники зайшли до цеху.
• При підметах із числівниками від п’яти і більше присудок може стояти і в однині, і в множині: Сімдесят шість студентів взяли участь у конкурсі. / Сімдесят шість студентів взяло участь у конкурсі.
• Підмети зі словами багато, чимало, трохи, кілька, декілька, безліч, більшість, меншість, решта, низка, частина вимагають від присудка форми однини: Багато студентів нашої групи гарно вчиться.
• Множина вживається тоді, коли підмет чи присудок — однорідні члени: Чимало приватних засновників і потенційних інвесторів чекають на сприятливіший інвестиційний клімат.
• Множина вживається й тоді, коли підмет і присудок відділені підрядним реченням: Багато фірм, які володіють достатніми інвестиційними ресурсами, досягли комерційного успіху.
• При складеному підметі, вираженому прийменниковим сполученням іменника у називному відмінку з іменником в орудному відмінку, присудок ставимо у множині, якщо він вказує на рівність двох осіб:Студент із викладачем добре підготувалися до зустрічі відомого науковця.
• Але якщо іменник, який в орудному відмінку супроводить називний, є додатком, присудок узгоджується лише з простим підметом в однині: Він зі своїм товаришем пішов до бібліотеки.
• При підметі, вираженому займенником хто, присудок ставимо в однині:Усі, хто прибув на конференцію, зареєструвалися.
• Коли підметом є словосполучення із займенниками дехто, дещо, ніхто та ін., присудок теж вживаємо в однині: Дехто з присутніх участі в голосуванні не брав.
• Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не прикладкою, бо прикладка — поняття вужче, видове, а підмет — ширше, родове: Виставка-продаж була влаштована в Палаці мистецтв.
• Коли підмет виражений загальною (родовою) та власною назвою, присудок узгоджують із загальною:Банк "Надра" оголосив себе банкрутом.
• У разі відсутності родового поняття, якщо умовна назва відмінювана, присудок узгоджується з нею граматично — за родом, числом:"Надра" заборгували бюджету 366 млн грн.
• Якщо назва невідмінювана, то присудок узгоджується з відсутнім родовим поняттям: "ІНГО" запропонувала нові умови добровільного медичного страхування.
• Якщо підмет виражений абревіатурою, присудок орієнтується на граматичний рід ключового слова або родового поняття: "РБК-Україна" взяло інтервʼю у премʼєр-міністра Шмигаля.
• Якщо абревіатура морфологізувалася в іменник, присудок узгоджується з її граматичними ознаками роду та числа: ВАК (Вища атестаційна комісія) постановив ухвалу.
• При займеннику ви, який вживається для вираження пошани до однієї особи, присудок ставимо у множині: Може, ви, дядечку, чого-небудь попоїли б (І. Карпенко-Карий).

Узгодження означень та прикладок — власних назв

а) іменники особи — назви професій узгоджують за граматичним принципом: Наш прем'єр-міністр прийшла (форма Наша прем’єр-міністр прийшла — розмовна);

б) при одному іменникові може бути декілька означень (на зразок обласна і міська рада)

Однину іменника вживають тоді, коли:

• означення семантично близькі (виконавча і законодавча влада);
• означення поєднані протиставними або розділовими сполучниками (представницький або виконавчий орган);
• означення виражені займенниками або порядковими числівниками (той і цей комп’ютер).

Множину вживають тоді, коли:

• треба підкреслити наявність декількох предметів, істот і порядкових числівників: перший і другий призи;
• при постпозитивних означеннях: проєкти перший і другий.

Прикметники і числівники з іменниками узгоджують так:

• при числівниках два, три, чотири та іменниках жіночого роду прикметники зазвичай узгоджуємо у називному відмінку: чотири перспективні дослідниці;
• натомість іменники чоловічого та середнього роду в такій позиції мають паралельні форми узгодження — у називному та родовому відмінках: три місцеві (місцевих) депутати

 Прикладки узгоджують так:

• у прикладках, на зразок довідка-рахунок, виставка-продаж, школа-інтернат рід визначає іменник ширшого, загальнішого значення: Виставка-продаж виправдала очікування загалу;
• прикладки — назви міст, сіл узгоджують у всіх відмінках із родовою назвою: місто Київ, до міста Києва: село Воля, до села Волі;
• назви зарубіжних республік, країн узгоджують, якщо вони мають форму жіночого роду: до республіки Польщі.

Не узгоджують:

• складені назви населених пунктів: до міста Старий Самбір (але: у Старому Самборі);
• уживані тільки у множині: у місті Чернівці (неправильно: у місті Чернівцях);
• маловідомі населені пункти (до міста Аахен);
• офіційні назви держав чоловічого роду (до Республіки Парагвай);
• назви гір, островів, мисів, озер та ін. (до гори Говерла, на острові Куба);
• астрономічні назви (на планеті Земля);
• назви газет, книг, підприємств, партій тощо (до газети «Свобода», до об’єднання «Просвіта»).

 Присудки, виражені називним, знахідним та орудним відмінками

1. 1.Найдавніша форма присудка — називний відмінок як вияв постійної ознаки: Він був мудрий. Сніг був білий. Це не доказ.
2. 2.Якщо іменна частина складеного іменного присудка в орудному відмінку, то це вказує на непостійну тимчасову ознаку: Він був депутатом.
3. 3.Форма з прийменником за передає ще коротшу і почасти нехарактерну тимчасовість: Будете за старшого.
4. 4.Якщо йдеться про колишню властивість підмета, то такий присудок може мати варіанти у називному та орудному відмінках: Хочеш бути розумним – навчися розумно ставити запитання, уважно слухати, спокійно відповідати і переставати говорити, коли нічого більше сказати. (І. Лафатер); Чесною людина ніколи не була з примусу. Чесність виростає тільки на ґрунті свободи. Морально високою може бути тільки людина вільна, коли в неї залишається бодай часточка індивідуальної волі (В. Стус).

 Необхідно пам’ятати, що не можна поєднувати як однорідні члени речення: