Тема. У пошуках «квітки щастя» (за творами Богдана Лепкого)

Мета: розкрити глибину таланту Б.Лепкого; удосконалювати вміння виразно читати і переказувати твір, виділяти головну думку; характеризувати образ головного героя; висловлювати власні роздуми про щастя людини; розвивати творчу уяву учнів.

Обладнання: книга Б.Лепкого «Цвіт споминів», ілюстрації до новели «Цвіт щастя», відео «Три уявлення про щастя»

                                                   Епіграф:

                                                               Щастя дитини — єдине дійсне щастя на землі

                                                                                                                                 Я. Чепіга                                                                                                                                                                               

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань у формі бесіди за питаннями

— Як ви розумієте слово «щастя»?

— Коли людина відчуває себе щасливою? Наведіть приклади власних щасливих подій.

— Чому щастя, як правило, є миттєвим почуттям?

- Що необхідно для того, щоб бути щасливим?

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Розповідь заздалегідь підготовленого учня про дитинство Б.Лепкого

Народився Богдан Лепкий 9 листопада 1872 року в селі Кривенькому, а хрещений був у Крегульці Тернопільської області, куди переїхав його батько о. Сильвестр, який писав під псевдонімом Марко Мурава і був незвичайною людиною, представником українського духовенства. Знав добре англійську та німецьку мови, відзначався тонкою поетичною вдачею.

Був і Богдан справді незвичайною дитиною. У п'ять років сам читав «Кобзаря». Мати, Дарія Глібовицька, передала йому любов до пісні та оповідань, сліпий музикант із Поручина розкрив перед малим красу українського фольклору та пісні, а помічниці матері передали дух поезії рідного села.

Першу освіту майбутній письменник здобув удома. За одну зиму навчився читати, писати і рахувати; від діда по матері Михайла Глібовицького допитливий хлопчина дізнався про давні часи та історичні події на Україні. Домашній учитель Дмитро Бакталовський ознайомив хлопчика не тільки з основами шкільної науки, а й з творами літератури. Пізніше Лепкий напише про своє дитинство такі рядки:

Не від шкільних лавок

Я набрався гадок

Про минувшину рідного люду,

А з думок-співанок

Парубків і дівок

В чистім полі, в жнива, серед труду.

Свої канікули Богдан проводив у рідному Жукові, де вперше зустрів І. Франка. Саме тут 20 липня 1991 року було урочисто відкрито перший пам'ятник Богданові Лепкому (архітектор Р. Білик та скульптор О. Маляр), а також працює музей родини Лепких.

Дитячі роки Богдана були безхмарними, але смерть від дифтерії двох молодших сестер і брата боляче вразила тонку душу п'ятирічного хлопчика. Малий Богдан також захворів. Мати, взявши сина на руки, пішла до Зарваниці, де гарячою молитвою вимолила видужання сина. Б. Лепкий у «Казці мойого життя» другу частину твору присвячує Зарваниці, описуючи цю подорож і своє одужання. У «Молитві» поет виявляє глибину своєї любові до Божої Матері:

Бачу Тебе, о всепітая Мати,

У золотистій короні,

З сонця променів маєш ткані шати,

Мов лелії долоні.

Й до Тебе нині з далекого краю,

Крізь гук гармат, крізь битву

З шумом буйного вітру посилаю

Оцю свою молитву.

2. Розповідь учнів про навчання Б. Лепкого у Бережанах, Відні та Львові

У бережанській тихій стороні стояла на горбі хата. Стара, столітня хата, заслухана в шепіт смерек, сповита гомоном церковних дзвонів, задивлена на село, що довкруги неї розсілося. А в кімнатах — образи святих, а на полицях — книжки. Як тільки сонце зайде, засвічувалась у хаті лампа. Сім'я сідала довколо стола: батько з книжкою, мати з шитвом, а синьоокий юнак — з білими аркушами паперу. «Бережани, — писав Б. Лепкий у книзі «Казка мойого життя», — місто моїх дитячих і хлоп'ячих літ, найкраще для мене місто в світі. Тут я ходив три роки до народної школи і вісім літ до гімназії...»

Між Бережанами і Поручином минало життя Богдана-гімназиста, місто й село формували його характер і світогляд. Ще в другому класі гімназії під впливом бабусиних розповідей написав поему про русалок, але текст твору не зберігся. Писав і на клаптиках паперу, і на полях книжок, серйозно готувався стати художником.

У цей час з'явилися оповідання «Цвіт щастя», «Стрічка», «Для брата», «Дивака», «В лісі», вірш «У світ за очі». Це були перші кроки, зроблені великим талантом на бережанській землі до плідної літературної праці, а відтак — до визнання, слави і нетлінної пам'яті.

Закінчивши у 1895 році Львівський університет, Богдан Лепкий повернувся до рідної йому Бережанської гімназії. Викладав тут українську та німецьку мови й літератури, продовжував писати вірші, оповідання, перекладав. Його лекції захоплювали не тільки учнів, а й інспектора, який висловив похвалу молодому викладачеві. Серед рідної, милої природи, серед рідних, близьких людей поетові працювалося легше.

На будинку колишньої гімназії, де вчився Б. Лепкий, відкрито меморіальну дошку, на якій написано: «Тут вчився і вчив Богдан Лепкий». На рельєфній таблиці — обличчя поета, що дивиться за ключем журавлів. Галицька земля, особливо бережанська, взялася з великим запалом та великими успіхами за справу реабілітації імені Богдана Лепкого. Письменник повернувся до нас. У Бережанах 19 жовтня 1997 року перед музеєм урочисто відкрили пам'ятник поетові. Та найбільша пам'ять про поета — видання його творів, яких за останні роки вийшло досить багато.

Богдан писав гарні твори не тільки для себе, а й для старших учнів, та батько віддав перевагу його малярському хисту і відправив до Відня, до Академії мистецтв. Однак навчання там не давало йому морального задоволення — хлопець відчув, що розминувся зі своїм покликанням.

Обрати інший шлях допомогло знайомство з Кирилом Студинським — уродженцем Тернопільщини, студентом філософського факультету Віденського університету. Під його впливом Богдан Лепкий почав відвідувати лекції професора цього закладу. Тут він став учасником товариства «Січ», брав участь у дискусіях на літературні та суспільно-політичні теми.

Пізніше Б. Лепкий продовжив навчання у Львівському університеті. Тоді він уже активно займався літературною діяльністю: писав поезії, оповідання, робив доповіді. «Перша збірка моїх віршів з'явилася у Львові. Це «Стрічки», видані 1901 р. заходом проф. Студинського, мого старшого товариша. В рік пізніше видав я, теж у Львові, збірку ліричних віршів «Листки падуть»...»

3. Воєнне лихоліття. Матеріал для вчителя

Почалася Перша світова війна. Вона застала сім'ю Лепких у с. Яремча. Австрійці вишукували «шпигунів», а російські війська — «мазепинців». Залишатися тут було небезпечно. Через Карпати Лепкі пробралися до Угорщини, потім — до Відня. Восени 1915 року поета мобілізували. Друзі добилися того, щоб немолодого вже письменника не відправили на фронт. Його залишили для культурно-освітньої роботи в таборі для військовополонених. Далі Б. Лепкий опинився в Німеччині. Праця в таборі була нелегкою. «Полонені з цілої України, школи, виклади, віча і таке друге. Не було часу на писання. А все ж таки я не кидав пера і написав протягом цих 5 літ чимало. Чи воно що варте — не моя річ казати. Я знаю одно: хотів працювати, хотів сказати, що доброго носив у голові й серці, не хотів, ніяк не хотів гнилою колодою валятись по світі».

І в мене був свій рідний край,

Цвіли там квіти у діброві,

Шумів таємну пісню гай,

Збіжжя стелилися чудові

На паску і на коровай...

І в мене був свій рідний край,

А нині там земля порита,

Біля рова стрілецький рів,

Квітки столочили копита,

Ліс поторощений зчорнів,

Пшениця, ніби градом збита,

Щаслив, хто бачив й не здурів!

О краю мій! Свята руїно,

Новітня Троє в попелах!

Перед тобою гну коліно

І кличу: Боже в небесах,

За кров, за муки, за руїну

Верни, верни нам Україну!

4. Розповідь учня про перебування Б.Лепкого у Кракові

На початку 1899 року в Кракові, в Ягеллонському університеті, було відкрито лекторат української мови і літератури. Викладати ці предмети запросили Б. Лепкого. Восени 1899 р. він приїхав сюди з молодою дружиною Олесею. Щороку видавав нові твори.

Після закінчення війни, у 1925 році, Лепкий знову повернувся до Кракова і почав працювати професором Ягеллонського університету. На цей час припадає напружена робота над творами «Крутіж», «Т. Шевченко. Поезія», «Під тихий вечір», «Казка мойого життя» та перекладами. Після окупації Польщі фашистською Німеччиною становище письменника стало важким — його звільнили з посади. Після цього він дуже бідував, хворів. Тернопільський поет Георгій Петрук-Попик у вірші «Заповіт Богдана Лепкого» так передав його настрой того періоду життя:

Чорний Краків ... Чорні круки ...

Ще хвилина — та й умру.

... Одвезіть мене у Жуків ...

Як надію — не журу.

Помер несподівано, в чужій хаті у липні 1941 року. Справдилось його журавлине пророцтво «В чужині умру...»

5. Слово вчителя

«На Раковицькому кладовищі в Кракові — тихий закуток. А в тому закутку стоїть від року мовчазна могила. Коло неї струниться чужа смерека, схиляється над нею чужа береза. Тільки час до часу налітає туди вітер від сходу. Тоді і смерека, і береза грають на своїх струнах мелодії далекої бережанської тихої сторони ...» (Р. Купчинський).

Хай ніколи більше на долю нашого народу не випадають часи забуття чи замовчування власної історії. Богдан Лепкий повернувся у творах на Україну, який присвятив увесь талант митця, вченого і педагога. Він заслужив на глибоку шану і щиру вдячність сучасників і наступних поколінь.

6. Вчитель зачитує легенду про щастя.

— Якими шляхами йшли люди до щастя?

— Чому ніхто не міг його дістати?

— Чому, на вашу думку, бідна жінка також не бачила ніколи квітки щастя?

— Яким чином це вдалося її сину?

— Що корисного для себе ви дізналися з цієї легенди?

7. Напишіть переказ поданого тексту

Легенда про щастя

Ви чули легенду про щастя? Стверджують, що воно перебувало у золотистому, щільно стуленому пуп'янку тюльпана. Ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намагалися: хто — силою, хто — хитрощами, хто — заклинаннями. І йшли до тієї квітки і старі, й молоді, здорові й каліки, йшли царі з шляхетним почтом і жебраки з торбами, йшли багатії-марнотрати і злидарі без шеляга за душею. Натовп біля квітки збирався і згодом розходився ні з чим. Щастя нікому не давалося до рук.

Та ось одного разу луками, де росла ця квітка, йшла, натомлена тяжкою працею, бідна жінка, яка вела за руку свого маленького сина, їй хотілося бодай подивитися на пуп'янок чарівної квітки щастя, якого вона так і не побачила за все своє життя, лише тяжко зітхала, згадуючи про нього.

Жінка тихенько, із завмиранням серця наблизилася до квітки... Раптом її хлопчик, побачивши пуп'янок чарівної квітки, дзвінко і голосно, як може лише дитина, розсміявся.

                                                                                                     (М. Золотницький).                                                          

8. Технологія «Мікрофон»

Діти по черзі відповідають на запитання: у чому ви вбачаєте своє щастя? Один з учнів записує відповіді товаришів на дошці.

(Запис можна зробити на аркушах паперу у вигляді пелюсток).

9. Робота над текстом твору Б. Лепкого «Цвіт щастя»

а) Коментоване читання

Прочитати відповідні рядки з новели, прокоментувати їх.

— Як по-народному мати пояснює дитині, що таке щастя і доля?

— Яким змальовує мати цвіт щастя? Прокоментувати речення «Як дивитися на його, то очі радуються, а на серці робиться весело й мило».

— Які думки і переживання викликала у хлопчика розповідь матері?

— Зачитати речення, в якому йде мова про прийняте хлопчиком рішення.

— Розкажіть про допомогу природи, оживлену уявою головного героя, у пошуках цвіту щастя.

— Чи зникло у хлопця бажання шукати квітку щастя після невдалої спроби? А в дорослому віці?

б) Гіпотетичний прогноз

Чи відшукає, на вашу думку, головний герой колись квітку щастя?

в) Післятекстова робота.

Знайти у тексті новели «Цвіт щастя»:

Картини природи	Настрій, що їм відповідає
«Зорі блідли, блідло й небо. Солов’ї притихли»	Хлопець схвильований, збентежений

Записати у зошити.

10. Визначення жанру твору. Новела (від лат. «новий») — прозовий жанр, близький до оповідання. Новела — це невеликий розповідний твір переважно про одну якусь незвичайну подію, що стала поворотною в долі персонажів, з несподіваним фіналом. Дія в новелі напружена, драматична, з гострими конфліктами. У новелі здебільшого увага зосереджується не на показі зовнішніх подій, а на розкритті настроїв і переживань персонажів. Для новели характерні точність і виразність деталей, економність у використанні художніх засобів, стислість у всьому.

V. Підсумок і узагальнення вивченого

1. Перегляд відео «Три уявлення про щастя» https://www.youtube.com/watch?v=rXWPoSp0H8A.

2. Творчий проєкт «Якими шляхами люди намагаються стати щасливими»

(Учні з допомогою вчителя записують на дошці різні шляхи, за допомогою яких люди прагнуть стати щасливими).

Наприклад: пізнання себе, прощення, високе становище у суспільстві, багатство, гроші, добрі вчинки, допомога ближнім, сила, хитрощі, брехня, зрада, підступність, самопожертва).

— Пропонуємо учням закреслити цінності, які, на їх думку, є фальшивими.

3. Слово вчителя

Кожна людина у своєму житті прагне бути щасливою. Та кожен шукає свою дорогу до щастя. Який би ви не обрали шлях, пам'ятайте: не можна своє щастя будувати на горі іншого. Щаслива та людина, у серці якої горить жертовний вогонь любові. Господь залишив людству дві головні заповіді любові. За прикладом Ісуса Христа ми повинні робити добрі вчинки, допомагати потребуючим, сумлінно виконувати свої обов'язки перед близькими, державою, суспільством і Господом.

Любити тих, хто нас любить і хто нас ображає. Любити так, як полюбив нас Всевишній Отець. Це істинне щастя на землі.

VI. Домашнє завдання

Скласти усний твір на тему «Найщасливіший випадок у моєму житті». Прочитати твір «Мишка (Казка для дітей: для малих і великих)».

Динамічний розвиток інформаційних технологій та цифровізація суспільства зумовлюють необхідність трансформації сучасної освітньої парадигми. Доступність інформаційних ресурсів знижує ефективність репродуктивних навчальних методів, підкреслюючи актуальність інтеграції традиційних та інноваційних педагогічних підходів. Комбіноване застосування цих методів спрямоване на розвиток креативності, критичного мислення та здатності здобувачів освіти до самостійного розв'язання проблем у мінливих умовах. Зазначений підхід є особливо вагомим у контексті мистецької освіти, де формування творчого потенціалу забезпечує не лише засвоєння базових знань, а й гармонійний розвиток і соціальну адаптацію особистості.

Метою своєї роботи вважаю впровадження методичної системи інтеграції традиційних й інноваційних педагогічних технологій у процесі викладання української мови та літератури, інтегрованого курсу літератур для стимулювання творчого потенціалу здобувачів освіти. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

1. культурологічно-мотиваційне: сформувати мовно-літературну компетенцію та ціннісне ставлення до української мови та літератури як духовної спадщини; актуалізувати читацький досвід для розв'язання життєвих і соціокультурних завдань.
2. когнітивно-креативне: розвивати інтелектуально-творчі здібності учнів через аналіз, осмислення та інтерпретацію еталонних художніх текстів, а також збагачувати комунікативні навички за допомогою лексикографічних джерел;
3. аксіологічне сформувати ціннісне ставлення до української мови та літератури як духовно-інтелектуального надбання народу, мотивувати до мовно-культурного саморозвитку та розширити читацький досвід як основу для формування ціннісно-смислових орієнтирів особистості;
4. технологічне: підвищити якість освітнього процесу шляхом систематичного впровадження й адаптації сучасних інноваційних педагогічних технологій;
5. колаборативне: забезпечити фасилітацію освітньої взаємодії на засадах педагогіки партнерства, суб'єкт-суб'єктних стосунків.

Оптимальний реалізаційний інструментарій обирається на основі диференційованого підходу з урахуванням контингенту здобувачів освіти, їхнього навчального потенціалу, специфіки матеріалу та цільових компетентностей. Концептуальною основою інноваційного освітнього процесу є створення сприятливого середовища. Для цього застосовуються технології критичного мислення, проблемно-пошукового та особистісно орієнтованого навчання. Застосування інтерактивних практик забезпечує фасилітацію освітньої взаємодії, суб'єкт-суб'єктні взаємини, високу мотивацію та розвиток творчо-пошукової активності учнів.

Пріоритетними формами організації діяльності здобувачів освіти є кооперативне навчання (робота в парах, групах) та самостійна медіадослідницька діяльність. Інтерактивний інструментарій виконує фасилітаційну функцію, забезпечуючи сприятливий психоемоційний мікроклімат і стимулюючи творчу активність. Оцінювання та розвиток читацької й мовленнєвої компетентностей здійснюються через комбінацію таких технологій, особлива увага приділяється інтегрованому підходу із викладачами мистецьких дисциплін для забезпечення міжпредметного синтезу (література, музичне та образотворче мистецтво, театр та хореографія).

Ключовим аспектним вектором супроводу обдарованих учнів є створення ситуації успіху, стимулювання естетичного сприйняття дійсності, а також підтримання високого рівня навчально-пізнавальної мотивації та впевненості у власній суб'єктній спроможності. В своїй педагогічній діяльності надаю перевагу науковій та проєктній діяльності, залучаю учнів та учениць до написання науково-дослідницьких робіт до МАН (здобуто три призових місця) та тез науково-практичних конференцій, мої учні активні учасники проєкту «Я – журналіст!», марафонів, квестів тощо. Залучаю ліцеїстів до позакласної роботи з української мови та літератури, є авторкою тез конференцій «Геретівські читання» (ТОКІППО), «Діалог епох: історія відносин між людьми, культурами, державами» (ТЛ-21-СМШ імені І.Герети), «Перспектива» (Маріупольський коледж харчових технологій); статті до Освітянського альманаху-2025, до Міжнародної виставки «Сучасні заклади освіти -2025» ( золота медаль), до Міжнародної виставки «Сучасні заклади освіти -2026» ( срібна медаль). Також була членом оргкомітету Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, заключних етапів Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. Працюю над власним професійним зростанням: проходжу курси підвищення кваліфікації, цікавлюся новинками методичної літератури, беру участь у ПрофМайстерках, вебінарах, семінарах, методичних заходах.