Вівторок, 27 грудня 2016 17:02

Творчий шлях Б.-І.Антонича. Лемківська конкретика як джерело асоціацій.Історичний розвиток Лемківщини. Автори - учителі ТТЛ Кунцьо Н.С., Бойко Т.В.

Тема:Творчий шлях Б.-І.Антонича. Лемківська конкретика як джерело асоціацій.Історичний розвиток Лемківщини.

Мета уроку:Ознайомити учнів із постаттю Б.-І. Антонича, його життєвим і творчим шляхом, указати на особливості поетичного стилю поета; розвивати вміння давати загальну характеристику творчості митця, навички визначати головні мотиви в поезії, її ідеї, коментувати, аналізувати символіку образів, художні засоби; розвивати образне мислення учнів, ораторські навички, вміння висловлювати власні думки; виховувати естетичні смаки, прагнення до самовдосконалення та гармонійних відносин з людьми і навколишнім світом.

Повторити та закріпити вивчений матеріал з історії України I пол. ХХ ст. , сприяти вихованню високих моральних почуттів ,прививати учням любов до рідної землі.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет письменника, фотоматеріали до життєвого і творчого шляху, відеоматеріали з історії України,презентації учнів, тексти поетичних творів

Міжпредметні зв’язки: українська література, історія України,музичне мистецтво

Епіграфи уроку :                                    

                                                                           Лемківщино!

                                                                         Я не віддам тебе нікому,

                                                                          Хіба що Господу святому.

                                                                                                                             Богдан Пастух

                                                                   О земле, земле батьківська, клятьбо бездольна,
                                                                                         моя країно благовіщення!

                                                                                                                                Б.-І. Антонич

             Антоничева поезія – це негаснучий   перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи.

                                                                                                                              Дмитро Павличко

             Звучить запис пісні « Ой верше,мій верше» ( Виконує Аничка( Анна Чеберенчик))

                                                   Перебіг уроку

Учитель української літератури

- Доброго дня! Я вітаю тих, хто   має добрий настрій , хто прийшов з бажання працювати,адже нас чекає сьогодні незвичайний матеріал

Учитель історії

- Доброго дня! Мої вітання всім присутнім на уроці ,який  у нас особливий. Ми спробуємо поєднати урок української літератури і урок історії України.

Учитель української літератури

Отже, запишемо тему : Творчий шлях Б.-І.Антонича. Лемківська конкретика як джерело асоціацій.Історичний розвиток Лемківщини.

Учні записують тему уроку.

--- Чого ви очікуєте від нашого уроку? Що хочете дізнатися?

( Учні називають очікувані від уроку результати,формулюють мету уроку )

ІІ.Вивчення матеріалу

       1. Учитель історії

             Лемківщина - українська етнічна територія , розташована в Карпатах . Давніми предками      лемків було слов’янське плем’я білі хорвати .Ця назва означала, що племена жили на    заході в горах (горвати ).

           У середньовічні часи територія Лемківщини входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Уже на початку ІХ ст. вони   називали себе «русами» або « русинами»,адже ні мовою , ні культурою ,ні релігією не відрізнялися від слов’янських племен Наддніпрянщини.

             З кінця   Х ст. починається бурхливий розвиток економіки , освіти та культури карпатського краю . Та через розпад Київської Русі у ХІV ст. Південна Лемківщина   була захоплена Угорщиною , а Західна Лемківщина у 1340 р. приєднана до Польщі Казимиром ІІІ ,де перебувала до 1772 р. У ХІV ст. вперше зустрічається термін «лемко» і походить він від того , що жителі гірського краю замість слів «тільки» , «лиш» говорять «лем».

           До кінця ХVІ ст. сформувалася сучасна лемківська говірка. У церковному відношенні більшість населення були греко-католиками.В кінці ХVІІІ ст. внаслідок поділу Речі Посполитої Лемківщина потрапляє до складу Австро-Угорщини.

Віддалене розташування краю , відсутність українських міст і національно свідомої інтелігенції      зумовили слабкий національно-культурний зв’язок з іншими українськими етнічними землями , що утруднювало поширення українських національно-політичних течій.

На початку ХХ ст. провідною течією у суспільно-політичному житті краю було москвофільство , ідеї якого поширювали православні священики.

Під час Першої світової війни бойові дії велися на території Лемківщини . Були повністю розорені   деякі села , багато селян загинуло на війні .За симпатії   до східнослов’янських народів австрійські власті заарештували та вивезли у Телегофський концтабір понад 3 тисячі інтелігенції та селян.

Після розвалу Австро-Угорщини на Лемківщині проголошено Східнолемківську республіку , яка 1918-1919рр.творила   Сяноцький комісаріат Західноукраїнської Народної Республіки з центром у с. Команчі і в середині лютого 1919 р. була ліквідована польськими військами.Після польсько-радянської війни за Ризьким мирним договором 18 березня 1921 р. між радянськими республіками і Польщею Лемківщина увійшла до складу Польщі , де перебувала до 1939 р.

2.Учитель української літератури

     Трагічна доля випала лемківському краєві та його мешканцям.Так історично склалося, що частина людей,які відчували себе українцями, мислили,говорили українською мовою,опинилися у складі інших держав.Йдеться про західноукраїнські землі,що були австро-угорськими й польськими.Та все –таки людям вдалося зберегти своє українство,не втратити звичаї, творчість, колоритний фольклор. Лемківщина залишилася для них джерелом натхнення.

   Західноукраїнська література в 30-ті рр. ХХ ст. збагатилася багатьма новими іменами. Серед поетів виділялися Роман Купчинський, Олег Бабій, Юрій Шкрумеляк, Микола Матіїв- Мельник, з молодшого покоління — Богдан Кравців, Богдан-Ігор Антонич … Із Західною Україною була тісно пов"язана творчість емігрантів зі Сходу, які оселилися у Празі, Варшаві і Львові,- Юрія Косача, Олександра Олеся, Олега Ольжича, Євгена Маланюка та ін.

     Сьогодні відкриємо для себе нову зірку на небосхилі нашої поезії ---Богдан-Ігор Антонич.Це- молодий поет (він не встиг постаріти у своєму житті,проживши неповних 28 років і ставши легендою Львова) .Ім’я і творчість митця були приречені на забуття, як і творчість багатьох його сучасників.

   На уроці ми нап'ємося сонця і краси з пречудових віршів Б-.І.Антонича, уродженця Лемківщини.Епіграфом уроку будуть слова Д.Павличка:

«Антоничева поезія – це негаснучий   перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

Говорити про поета – це те саме, що й переповідати пісню. Пісню треба слухати чи співати. А поета - читати. Особливо, якщо його ім’я – Богдан-Ігор Антонич ,для якого писати вірші — це вже означало займатися міфотворенням..

     Мої пісні – над рікою часу калиновий міст. Я – закоханий в життя прочанин.

                                                                                                                         Б.-І. Антонич

Спробуймо й ми пройтися цим мостом із сучасного в минуле, а можливо, в майбутнє.  А допоможуть здійснити цю віртуальну екскурсію наші знавці- екскурсоводи.

                                   3. Віртуальна екскурсія

І учень-екскурсовод

Дитинство (с. Новиця,м. Відень)

Богдан Антонич (при хрещенні мав тільки таке ім'я) народився 5 жовтня 1909 р. у с. Новиця (14 км від Горлиць) на Лемківщині в день святих Аполонія і Симона. Батько поета Василь Кіт був священиком. Звертання “Отець Кіт” викликало гумористичні асоціації, тож він поміняв прізвище на Антонич . Згодом сім’я переїхала у село Бортятин Мостиського району.

   Вже в дитинстві виявляв великі здібності. Спокійний, вдумливо слухав розповіді, а як подобалось щось із прочитаного, просив ще раз і ще раз повторювати , доки не вивчав напам'ять. У дитинстві Б.- І. Антонич не відвідував початкової школи. Ним, окрім батьків, опікувалася няня, сільська дівчина. Вона «забавляла» дитину віршами, багато з яких знала напам’ять, а також співала пісні. Її роль у вихованні Антонича не можна недооцінювати, адже саме няня допомогла йому, схильному радше до самотності й «обсервацій», ніж до традиційних дитячих ігор, розвинути вроджений нахил до творчості. В дитячому віці малий Богдан багато читав, умів цікаво оповідати й навіть сам часом говорив «вершами».Ось як він згадував про своє дитинство і про те, що стало поштовхом до творчості: «Малим хлопчиком вибіг я у темну ніч, оточену мороком холодних мовчазних лісів, і з острахом підвів очі до таємничого неба, яке, уявлялося мені, було пришпилене горючими цвяхами зір до безмежного простору вічності. Я відчував, як серце холоне, наповняється містичним передчуттям осягнення якоїсь правічної таїни буття людини і природи».

   Рідне село Антоничів під час Першої світової війни опинилося у колі воєнний дій, тому батько, турбуючись про родину і єдиного сина, на жаль, від народження хворобливого, змушений був виїхати за кордон у 1914 р., до столиці Австро-Угорщини- Відня, де з гіркою бідою родина перебула чотири роки.У сина доволі заможних людей життя могло скластися цілком безжурно і благополучно, якби не війна.Пізніше Б.-І. Антонич «оповідав про те, як мандрував вулицями Відня, орієнтуючись тільки за кіновими фоторекламами, які дуже докладно пам 'ятав. А щоб не потрапити під колеси авт, увесь час ішов хідником попід самими мурами».

У 1919р. Богдан з мамою (батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшівщину до материного брата, Олександра Волошиновича, якого невдовзі режим Пілсудського скарав на смерть за домагання прав для галицької Лемківщини. Повернувшись до Новиці, вони вели життя, подібне до існування багатьох західноукраїнських священицьких родин .

   Труднощі війни відбилися на здоров’ї хлопця. Він часто і тяжко хворів. Тому спершу йому найняли приватну домашню вчительку. Початкову освіту хлопчина здобуває вдома, готуючись складати іспити до гімназії. «Наука не справляла труднощів і надто поважний, як на свій вік, вдумливий хлопчик горів і нетерпляче вичікував того дня, коли буде складати вступний іспит до гімназії».    

ІІ учень-екскурсовод                                          

     Гімназія в Сяноку

Україна в цей час переживала історичний момент. На початку 1919 р. Об’єдналися дві молоді держави: УHР (Українська Народна Республіка) і ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка). І хоча її політична доля одразу ж зависла на волоску, цей короткий спалах незалежності перейшов у вимір культури. «Галичани» у Польщі, «східняки» усклад] УРСР, «закарпатці» в Чехії почували себе (з певною мірою ідеалізму) частинками великої України, якої ще немає на жодній карті світу, але яка неодмінно буде. На період такого національного ентузіазму припали шкільні роки Богдана-Ігоря.     Одинадцятирічним хлопчиком він став учнем гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку,де навчається упродовж 1920–1928 рокув.Батьки вибрали саме її не тільки тому, що тут раніше вчилися його батько і дядько, але, очевидно, й тому, що «на цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української мови». Згідно з освітньою системою, заведеною в Галичині в австрійську добу, наука в гімназії давала право поступати в університет.                                                    Сяноцька гімназія була класичного типу: головна увага на латинську і грецьку мови. Навчання тривало 8 років. Із 400 учнів українців було 80. З першого і до останнього класу Антонич відзначався як найкращий учень,але «не любив вириватися вперед».                                                                                 Учні-українці могли розраховувати лише на дві години української мови в тиждень, однак навіть у важких обставинах можна зробити добре діло, чого прикладом є саме вчитель української мови Володимир Чайківський, відомий як активний громадський діяч, зокрема як заступник Українського народного дому у Сяноку (1928–1935), голова кружка місцевого товариства «Рідної школи» (1925–1929), а також як один із засновників «Народного комітету» у Сяноку.Він запрошував до себе додому більш здібних учнів, позичав їм зі своєї досить багатої бібліотеки українські книжки, а при поверненні вони разом обговорювали прочитане.
Одним з таких учнів В. Чайківського був Богдан Антонич, який, за словами Михайла Кудлика, «розмовляв, як на наші умови, гарно по-українському, з легким лемківським наголосом, і в ці 1923–1925 роки читав дуже багато. Перечитав майже всю бібліотеку нашого вчителя. Улюбленими українськими поетами були для нього Іван Франко, Тарас Шевченко, Леся Українка, з прозаїків Ольга Кобилянська, Іван Нечуй-Левицький, а польськими – Юліуш Словацький, Адам Міцкевич, Генріх Красінський. Якось він розповідав мені, що перечитав усі твори, які одержали нагороду Нобля, у перекладі на польську мову. У ті роки він вже почав писати свої перші вірші, але мені не доводилося їх читати, він неохоче їх показував. Лише вчитель Чайківський казав мені, що Антонич пробує писати вірші та що в нього проявляється непересічний талант. Пророкував, що з нього буде поет». Узагалі Чайківський гордився Антоничем, який був дуже здібним учнем.

Тоді Б.-І.Антонич також зустрівся з митцем Левом Ґецом (1896-1971), який у 1924 р. закінчив Краківську Академію мистецтв та став працювати в гімназії вчителем малюнку, а після хвороби В. Чайківського - вчителем української мови.

Що ж до Лева Ґеца, то української мови Б.- І. Антонича він, як сам згадує, «вчив повних два роки»

Л. Ґец у стосунку до Сяноцької гімназії фігурує як учитель рисунку. Це й не дивно, адже передусім він був митцем-маляром.. Служив у легіоні Українських січових стрільців. У Сяноцькій гімназії працював упродовж 1925–1944 рр. Був одним з ініціаторів заснування й активістом українського громадсько-культурного товариства «Лемківщина» в Сяноку. Справою його життя було створення і наповнення музею «Лемківщина», який він очолював до його ліквідації у 1944 р. Завдяки ініціативності Л. Ґеца музей «Лемківщина» став найавторитетнішим зібранням матеріальної і духовної культури лемків.До останніх років свого життя Л. Ґец цікавився усім, що стосувалося його колишнього учня Б.- І. Антонича

У гімназії Антонич навчався дуже добре, до предметів гуманітарного і творчого характерів проявляв більші здібності, аніж до природничих чи точних наук. І якщо в молодших класах він однаково успішно опановував майже всі предмети, то у старших проявився його інтерес   саме до гуманітарних. Це підверджують підсумкові оцінки Антонича-гімназиста у свідоцтві зрілості: «відмінно» у нього з християнської етики, німецької, польської, української мов, а також з малювання, історії та науки про сучасну Польщу, «добре» – з латинської мови, математики, філософії, фізичної культури, фізики і хімії

   У 1928 році, закінчивши польську гімназію у Сяноку, майбутній поет вступає на філологічне відділення філософського факультету Львівського університету Яна Казимира.

ІІІ учень- екскурсовод

Львів

Восени 1928 року Антонич переїхав до Львова. Протягом 1928-1933 Антонич був студентом Львівського університету Яна Казимира (сьогодні – Львівський національний університет імені Івана Франка), де навчався 5 років на філологічному, чи як тоді говорили , на філософському факультеті на спеціальності “польська філологія”. Цей етап життя мав вирішальне значення для розвитку його  творчої особистості .Бо хоч університет був польським навчальним закладом (польська окупаційна влада, анексувавши Галичину після гіркої поразки ЗУНР, розгромила український підпільний університет, який діяв кілька років на початку 20-х років) , все-таки велика частина його студентів складалася з українських інтелігентів

Студенти слов’янської філології створили поза університетом гурток україністів. Вони заохочували молодого поета  Б.-І.Антонича писати по-українськи і помагали вивчити українську літературну мову. Перші свої українські вірші він читав у колі студентів-українців.Треба сказати, що Антонич так опанував українську літературну мову, що перевершив багатьох, і за віршами багато хто вважав його за наддніпрянця, а потім зі здивуванням питав: «Як, ви — лемко?!»

У міжвоєнний період у цьому навчальному закладі закрили україністичні спеціальності, звільнили всіх викладачів-українців, а також запровадили принцип , згідно з яким українці мали обмеження, вступаючи до університету. Антонич обрав спеціальність «польська філологія», яка була в розпорядженні гуманітарного факультету.

Львівський університет Яна Казимира на час міжвоєнного двадцятиліття став потужним осередком польської науки — гуманітарної, математичної, природничої. Тут працювали славетні вчені. Серед викладачів Б.- І. Антонича були відомі мовознавці, літературознавці, історики, філософи Студент Антонич, у дипломі магістра філософії якого були тільки відмінні оцінки, зарекомендував себе як перспективний науковець-філолог. Власне, окрім основної навчальної програми, юнак відвідував семінарські заняття з мовознавства та літературознавства у професорів університету. Під їхнім керівництвом він писав наукові роботи, окремі з яких збереглися до сьогодні . Антонич був ідеальним студентом-полоністом, улюбленцем викладачів. Проте наукова кар’єра не склалася. Замість Антонича «на державний кошт до Болгарії — студіювати славістику… поїхав хтось інший, менш здібний» . Подібна історія була з обіцянкою асистентури в університеті. Розповідають, що він побоювався вчителювання. Говорив: «Як піду на практику, а потім на посаду, то вже нічого не напишу». Відтак Антонич стає вільним літератором.

   Поетичний талант Богдана-Ігоря   Антонича   кристалізувався у Львівському університеті, який він закінчив у 1933році з дипломом магістра філософії (спеціальність – польська філологія). Тут , у гуртку україністів при Нау­ковій секції Товариства «Прихильників освіти» у Львові, читає перші свої вірші, досліджує літературу та мистецтво. Антонич мріє стати композитором; захоплюється малярством; грає у драматичному гуртку, виготовляє сценічні декорації; вивчає ряд мов — знає майже всі слов’янські , добре володіє грецькою і латинською, німецькою й англійською.

Учитель історії

Історія Лемківщини та Східної Галичини , з якою   доля пов'язала Б.- І. Антонича в 30-х роках , була драматичною.

Рада послів великих держав—переможниць у Першій світовій війні у 1923році визнала українські землі частиною Польської держави. Вони увійшли до господарської зони «Польща Б» , яка стала джерелом сировини та ринком збуту для польських товарів . Українські воєводства становили 25% території і третину населення Польщі , але на них припадало тільки 16% підприємств . Заробітна плата українських робітників була у півтора-два рази нижчою порівняно із середньою по країні. На територію Західної України було переселено 77 тисяч польських осадників і виділено їм 425 тисяч гектарів кращих земель.

Польський уряд , проводячи політику полонізації , ліквідовував українські школи , забороняв українські періодичні видання, закривав читальні «Просвіти», ув’язнював або висилав національно-свідомих   українців .На противагу польській політиці у Львові була створена лемківська комісія , яка займалася веденням культурно-освітньої роботи серед населення Лемківщини. У Львові видавалися газети «Наш Лемко» та «Бібліотека Лемківщини» , що розповсюджувалися як у Галичині так і на Лемківщині.

Проти нестерпного польського гніту активно вела боротьбу Організація Українських Націоналістів, що утворилась в 1929 р. під керівництвом Є. Коновальця. Сотні акцій саботажу , підпали польських землевласників , бойкоти державних шкіл та польської горілчаної і тютюнової монополії . Польська влада відповіла на такі дії політикою пацифікації .

Цю політику учні вивчали на уроках історії в 10 класі , а тому вчитель просить пригадати її риси.

Учень інформує:

   Пацифікація(умиротворення)—офіційна назва масових репресій щодо українського населення , розпочатих урядом Юзефа Пілсудського в 1930 році. Для проведення каральних акцій було використано 17 спецрот поліції, 10 ескадронів кавалерії та місцеві поліційні підрозділи. З населення стягували контрибуції продовольством і фуражем , заарештували 1739 громадських діячів, ліквідували українські суспільні організації «Пласт», «Луг» , «Сокіл» ,філії «Просвіти» ,кооперативи, закрили українські гімназіі в Тернополі , Рогатині та Станіславі. Звичайним явищем стали фізичні розправи і знущання над селянами, вчителями та священиками. Під час екзекуції селян змушували вигукувати «Хай живе маршал Пілсудський» і співати «Єще Польска не зґінела». Українські посли і сенатори звернулися до Ліги Націй з проханням втрутитись в цю ситуацію. У 1932 році Ліга Націй засудила дії польського уряду щодо українського населення. Та це не зупинило поляків . В 1934 році у м. Березі Картузькій було створено концтабір для політичних в’язнів , де утримувались тисячі українців.

На початку Другої світової війни Польща була розділена між Німеччиною та Радянським Союзом . За «Договором про дружбу і кордони» Лемківщину окупувала Німеччина. Вийшовши з-під контролю Польщі , лемки починають налагоджувати культурно-освітнє життя . Було відкрито декілька українських шкіл , вчительська семінарія . Але війна принесла багато жертв і руйнувань. Та найбільша трагедія на Лемківщину чекала вже після війни. Казковий край , оспіваний Антоничем , став пусткою , а його жителі—сиротами , що втратили свою Батьківщину.

Як проходила операція «Вісла», інформує учень:

На підставі радянсько-польських договорів 1945р. Лемківщина остаточно була передана Польщі. Відбувся взаємний обмін населенням . Переселення мало відбуватися на добровільних засадах , однак у більшості випадків воно здійснювалось примусово із застосуванням сили. В акції були задіяні шість польських дивізій чисельністю 17 тис. чоловік та відділи корпусу Безпеченьства Публічного. Якщо у 1939р. на території Лемківщини проживало 160 тис. українців то внаслідок злочинних переселень Лемківщина залишилась без корінних жителів. Намагаючись асимілювати переселенців , дозволяли поселятись в одній місцевості не більше 3-4 українським сім’ям. Лише в 1950 –х рр. частині українців було дозволено повернутися на рідну землю.

Перегляд короткого документального фільму про депортацію лемків «Вісла»

-          Чиї родини були депортовані з Лемківського краю? Поділіться своїми розповідями.

( Учні розповідають про переселення своїх родин)

Учитель історії

Як бачимо, що й серед нас є земляки Б.-І. Антонича , який у 30-х роках перебував у Львові.

ІV учень-екскурсовод

Літературна діяльність

     Ще студентом Б-.І.Антонич серйозно розпочинає літературну діяльність, зокрема в гуртку студентів-україністів Львова, які хотіли більше пізнати те, що не входило до офіційної польської університетської програми. На засіданнях, або, як тоді казали, на «сходинах» гуртка, його учасники виступали з рефератами про українську і світову літературу та науку, читали свої художні твори, обговорювали почуте. Б.-І. Антонич виявив себе у двох іпостасях — і як поет, і як аналітик. Гурток студентів-україністів став для нього першою літературною сценою та серйозною апробацією поетичних творів. Учасники гурткаодноголосно відзначили, що Б.- І. Антонич є не тільки найталановитішим літератором гуртка, а й майбутнім визначним письменником

Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні».

1931 року виходить друком перша поетична збірка Б.- І. Антонича «Привітання життя». Вона стала предметом загального зацікавлення, адже на українській літературній арені в Галичині з’явилося нове ім’я. 1932 роком датовано Антоничеву збірку релігійної поезії «Велика гармонія», яку, щоправда, за життя автора було опубліковано лише вибірково в періодиці.

Львівські літературні часописи рясніють віршами Б.- І. Антонича, Від 1934р. Він активно друкується в західноукраїнських часописах «Вогні», «Дзвони», «Назустріч», «Ми».

Упродовж кількох місяців 1934 року Б.-І. Антонич був головним редактором молодіжного літературного журналу «Дажбог», а також співредактором мистецького збірника «Карби», єдине число якого вийшло у Львові 1933 року.

Пробує свої сили у прозі й драматургії. Пише лібрето до опери «Довбуш»,працює над романом «На другому березі», на сторінках преси, під псевдонімом Зоїл, сперечається про політичні та громадянські справи.                                                                                                       

   Збірка «Три перстені» (1934) стала справжнім фурором у літературному Львові та спричинила низку рецензій, які, хоч і не завжди були позитивними, проте від­значали авторову самобутність і поетичну зрілість. За «Три перстені» Б.- І. Антонич отримав ІІІ нагороду літературної премії Товариства українських письменників і журналістів ім. І. Франка. Завдяки цій книжечці автор став відомим, навіть популярним, причому настіль­ки, що багато хто із сучасників не сприйняв його поезій з наступних збірок. Ця книжка поставила Антонича в перший ряд західноукраїнських письменників.   За неповних чотири роки письменник готує до друку чотири книги поезій.

У 1936 р. побачила світ остання прижиттєва книжка Б.- І. Антонича «Книга Лева». За неї автор отримав ІІ нагороду літературної премії Українського Католицького Союзу.

   У 1937р. захворівши письменник потрапляє до лікарні Видужування після операції на апендицит ускладнилося. І, незважаючи на те що операція пройшла успішно, у лікарні через погані санітарні умови Антонич занедужав на запалення легенів, яке вкупі з плевритом і вродженою серцево-судинною недостатністю призвело хворобливого з дитинства письменника до смерті.6 липня Богдан-Ігор Антонич помер. Поховано поета на Янівському цвинтарі у Львові.                                                    Уже по смерті Антонича вийшли збірки «Зелена євангелія» та «Ротації» (обидві 1938).

Учитель української літератури

     Розглядаючи творчу біографію Б.-І. Антонича, ми повинні всебічно охоплювати політичну і літературно-мистецьку атмосферу 30-х років XX століття у Львові. Слід зазначити, що початок XX століття в українській літературі був позначений процесом зародження і розвитку нових форм художнього вираження..                                                                                                                                       Б.-І.Антонич багато спілкувався з художниками, скульпторами, музикантами, шукав разом із членами АНУМ — Асоціації Незалежних Українських Митців — нових засобів художнього вираження, був уважний до новаторських експериментів у галузі форми кубістів і сюрреалістів. Він переписує у свої блокноти поезії М. Рильського і П. Тичини, приглядається до експериментів у формі Є. Плужника і М. Бажана, М. Драй-Хмари і М. Семенка, інших неокласиків і футуристів,

Аналізуючи творчість Б.-І. Антонича, можна сказати, що митець постає в різних ракурсах.

Отже,нам необхідно пригадати відомості з теорії літератури.

                                           4.   Вправа «Теоретичне лото»

Теорія літератури

Символізм — літературно-мистецький напрям кінця XIX — початку XX ст., заснований на ідеалістичній філософії, що головним художнім засобом творчості обрав символ як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя і таємничих індивідуальних уявлень митців. Поезію та музику символісти вважали вищою формою осягнення таємниць світу, а символи — найдосконалішим втіленням ідеї.

Сюрреалізм —модерністський напрям у мистецтві та літературі 20—30-х років XX ст. , що проголосив джерелом творчості не реальну дійсність, а підсвідомі інстинкти, марення, галюцинації та сновидіння.

Міфологізм – певна пов’язаність із міфами, відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень. . Відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень часто опо­середковане через трансформовані форми поетичного переосмис­лення, зокрема через символ

Пантеїзм (від пан... і греч.(грецький) theós — бог), філософське учення, що ототожнює бога і світ.Асоціативне мислення – це процес, при якому в голові у людини виникають різні образи, пов’язані з конкретною ситуацією або символом

Метаморфоза – перевтілення.(від грец. μεταμόρφωσις — «перетворення») — перетворення будь-чого. Найбільш загальне поняття для процесів, що відбуваються у всесвіті.

5.Учитель української літератури

Б.-І.Антонич- митець ХХ століття, якому властива новизна і свіжість художнього мислення.

«Він виріс із гілки дерева. Ходив по землі, поклавши руку на вітер. У другій руці тримав парасольку неба. На плечі у нього було сонце.Сестрою була ... Лисиця,а братом - учений Лис, друзями — усі звірята і рослини. Він чув шепіт трави, збирав у долоні росяний смуток кленів і шукав ключі від весни». Він був князь...Весни розспіваної князь…                                                                                                  Ще гори куряться від снігу,
сім стріл неначе сім пісень,
і юнака вітає день
окриленим найменням: Ігор.

   Д.Павличко писав:   «У кожної людини буває такий день, коли в перше радієш сонцю, коли вперше     деревами тішишся, збагнувши, що вони гарні, коли тихі радощі, збуджені в душі красою листка чи пелюстки, вперше переходять у здивування –   в таке почуття, в яке можна назвати щастя».

- Чи приходили до вас бажання бути іншими,перевтілитися в рослину, птаха чи тварину? Чому?

( Учні говорять, що найчастіше такі думки виникали в дитинстві,розповідають,з чим це було пов’язано)

Учитель української літератури

   Дорослішаємо – і чомусь не помічаємо барв довкілля за щоденними клопотами. А Б.-І.Анто нич зумів зберегти в собі отой дитячий погляд на світ ,дитяче замилування природою. Здається,він не вірші писав, а малював картину,де можна перевтілитися з однієї істоти в іншу. Митець ніби намагався дати відповідь на питання У.Уїтмена: « Що воно таке – бути в якійсь подобі?»

   І хоч У.Уїтмен належав іншому народу, іншому часу,Антонич увібрав у себе весь оптимізм його поезії. Стрижнем багатьох творів українця, як і в американця, стає епічний сюжет — людина і Всесвіт. Що характерно, майже ніколи Антонич не уподібнював людину якомусь безформному кавалку глини. Людина у нього (та, зрештою, і він сам) продовжує своє життя в образі тварини, а найчастіше — рослини. В Антонича ніколи не знайдете зверхнього погляду людини як царя природи, навпаки, він щоразу підкреслює, наскільки рівними й наскільки схожими виявляються живі істоти, звірята, люди та рослини перед стихією, молить Бога берегти в завію «і людські, і звірячі кубла». Недарма ж основою основ серед образів Антоничевої поезії став образ землі як стихіїю

 А якщо порівняти риси поетики Богдана-Ігоря Антонича і стильову манеру живописця Сальвадора Далі, то бачимо,як митці при написанні своїх шедеврів використовували елементи сновидінь, ірреальні візії, техніку колажу, що дає підстави вважати їх твори сюрреалістичними.Вони до всіх проблем людського буття підходили по-філософськи глибоко, передаючи абстрактні сюрреалістичні ідеї через символи.

-З поезією якого українського поета І пол. ХХ ст.. перегукуються вірші Б.-І.Антонича?

(У ранніх віршах П.Тичини і Б.-І. Антонича дуже багато спільного в баченні й відображенні найрізноманітніших явищ і речей. Причому в Тичини вражають й зоровий та звуковий «ряди», в Антонича — гама кольорів. Поети з неймовірною віртуозністю поєднують зорові враження з музичними, слуховими, вдаючись до різних способів передачі відчуття кольорів і скульптурних форм образами звукового ряду; і, навпаки, відчуття розмаїтих явищ звуку - метафорами зорового походження)

Учитель української літератури

   Збірка "Три перстені" відкривається поезією "Автопортрет», де автор міркує над своїми пракоренями.

-Яким постає Б.-І. Антонич у своїх творах? Щоб створити цілісний образ митця ,дома ви повинні були виконати відповідні завдання .

                                   6.   Виступи творчих груп

І творча група. Наша група виписувала із поезій Б-.І.Антонича автохарактеристики-перевтілення:

«… я випнутий лук,
розвійний вітру дух…» ( «Біг на 1000 метрів»)

«Я не людина, я рослина,
а часом я мале листя…» («З зелених думок одного лиса»)

«До гордої рослини, цебто до себе самого...» (Назва одного з віршів «Зеленої Євангелії»)

«АНТОНИЧ теж звіря сумне і кучеряве». («До істот з зеленої зорі»)

«Сестра АНТОНИЧА — лисиця». («З зелених думок одного лиса»)

   
   
       

«Я — закоханий в життя поганин». («Автобіографія»)

   
     
     

«АНТОНИЧ був хрущем і жив колись на вишнях».( «Вишні»)

«Я, сонцеві життя продавши

За сто червінців божевілля,

Захоплений поганин завжди,

Поет весняного похмілля».

«Я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені».(«Автобіографія»)

«Я є рушниця, радістю набита, якою вистрілю на честь життя». («Щастя»)

Висновок:Богдан-Ігор Антонич — яскрава, оригінальна мистецька постать в українській літературі, поет-новатор.Митець ,постаючи в образах рослин, тварин, сповідує ідею неподільної, гармонійної єдності людини і природи, людини і космосу.

ІІ творча група.Наша група повинна була створити психологічний портрет Б-.І.Антонича . В процесі роботи ми побачили, що високий рівень поезії Антонина засвідчують і численні афористичні вислови, що характеризують письменника .Лаконічні, стислі, гранично точні, ці формулювання викликають у свідомості читача безліч асоціацій.Тому для початку хочемо зачитати деякі з них.    

                                                       Афоризми

----І день і вік однаково минають... («Привітання життя»)
---Від зір залежить наша доля... («Дует»)
---Хто без зорі йде в світ — вже без зорі назавжди... («Чаргород...»)
---Дарма при зорях пальці гріти... («Дзвінкова пані»)
---Тиша — це мова; якою говорить до людини Бог... («Тиша»)
---Бо щастя – це трикутник,
   а в нім три боки:
   віра, надія, любов («TRIANGULUMТрикутник(Віра, надія, любов)» )

-----Найбільше щастя – бути добрим ( «Рубан»)

----За смерть сильніше лиш кохання( «Золотоморе»)

--- Цей світ – хмільної пісні полотно,
     митцеві замалий - для теслі завеликий. ("Мій цех")

----Наші мрії, заміри, бажання перейдуть часто в дійсність аж тоді, коли від себе їх відірвемо.(«Баклажани»)

----Ступенем до перемоги стає нам кожний, хоч невдалий, зрив ( « Прелюдія»)

…..Людина - вічний пілігрим «LIBERPEREGRINORUM, 3 .Книга прочан, 3(Єрусалим)».
----Хто падає, за ним не тужать...( «Сірий гімн»)
----Все моє життя - одне змагання,
     За гармонію людини й Бога… («Смерть Гете»)

   

---- Небо – ціль людська остання.( «TEDEUSLAUDAMUS»Тебе, Бога, хвалимо)

----Душа – це битий шлях на невідомих дійсності полях.( «AVEMARIA!
Радуйся, Маріє!»)

----Велика простота – найвища досконалість. («Свята простота»)

     Висновок:

                             Психологічний портрет :

Цілеспрямований, допитливий заглиблений у себе, нерідко замкнутий, наїжачений, гордовитий,   затятий і самовпевнений ; водночас – зніяковіло усміхнений, сором’язливий, трохи зарозумілий, трохи збентежений славою знаменитого поета.

ІІІ творча група

Перед нашою групою стояло завдання : Створити портфоліо Б.-І.Антонича. З цією метою ми ознайомилися з життєвим і творчим шляхом поета та виписали найвидатніші події . До вашої уваги один із варіантів нашої роботи

   Учитель української літератури

   Ось таким постає перед нами Б.-І.Антонич,   художня манера якого надзвичайно самобутня. Найвиразніше в ній проступають риси символізму, а також міфологічної поетики. В його індивідуальному стилі важливу роль відіграє асоціативність, метафоричність, що свідчить про розкутість його уяви, вільний політ думки.Однією з найважливіших рис поетики Б.І.Антонича є міфотворення. Це спосіб відновлення гармонії між людиною та світом, національне забарвлення астральної символіки. Поет обожнює все живе, весь світ природи.У нього кожен образ щось символізує.

7.   -Вам було запропоновано провести невеличке дослідження: віднайти і виписати в зошити рядки Антоничевої поезії, де зустрічається образи-символи.

     -До яких образів- символів звертається митець? Що вони символізують?

(Відповіді учнів:

     Небо символізує безкінечність, висоту. Пшениця-символ життя на Землі,добробуту. Небо й пшениця ніби відтворюють кольори національного прапора: «Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами ).

«Отак під небомнеосяжним і безмежним ростуть і родяться звірята, люди і рослини», «небо сонцем привалило білі села» «Тут небомиється в воді густій і срібній, наче ртуть» «хтось стовк на друзки синєнебо й обсипає ними мир» , «Дорога жовта під ногами, блакитне небо понад нами».

Сонце – прабог всіх релігій, символ життя на землі: «Ось білий Бог ізходить – сонце», «Іде розсміяний і босий хлопчина з сонцем на плечах.»,«Запрягши сонце до теліги, назустріч виїду весні», «Найстрашніше палить ласк Твоїх пожар. Ти поклав мені на плечі — сонце».   «корови моляться до сонця, що полум’яним сходить маком», «сонце ходить у крисані», «дівчата заплітають у волосся сонця гребінь», «квітчасте сонце спить в криниці на мохом стеленому дні», «в сонці міст рудий хребет ліниво гріє», і весна підносить його угору «мов горючого птаха», і «ранок везе його наче золотий сніг», і селяни запрягають його до своїх возів – сонце проймає все буття людини. А сам поет продав своє життя сонцеві «за сто червонців божевілля», «пливло рікою сонце в світ», «як ватра сонце догоріло»; « воно спить у криниці (тобто, пов’язане з водою), вранці « встає кущем і росте в саді» , сонце – «яблуко натхнення на дереві життя» .

Вода — з найдавніших часів вважалася джерелом всякого життя ,символ вічного плину часу: «Рослинних рік підноситься зелена повінь», вода-«перша життя колиска», «важка вода, та від води ще важче небо»,«сто днів і сто ночей ідуть дощі і вітер віє,водапідноситься і зорі й тюрми залива».   Світ народився з «прадавнього хаосу землі і водивсуміш», «тут небо миється в водігустій і срібній, наче ртуть», « ріка зміяста з дном співучим»,«річка в долині віддихала холодом. Запах води плив».

Вітер – символ перемін, сподівань на краще: «тріснути батогом на вітер буйний», «над кленами весна і вітер, «забрівши у хащі, закутаний у вітер…лежу, мов мудрий лис», «обвіяна далінь безкрая…», «віддих свище в легенів брилах, наче буревій». «я випнутий лук,розвійний вітру дух», «циганський вітер дівчатам поцілунки крав».

Вишні -символ рідного краю,архетип ( прообраз)рідної оселі

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Де вечори з євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем

Те. що бачить Антонич у вірші «Вишні» стосується і минулого, і майбутнього. Поет говорить ,шо він лиш «хрущ» на «Шевченкових вишнях», а разом з тим захоплюється землею, яка дає йому натхнення.)

Учитель української літератури

У цих образах –символах ми бачимо нашу Батьківщину.

БАТЬКІВЩИНА

«Що це є Батьківщина?» - раз питалась Оля,
а батько радо відповів на це дитині:

«Знай, Батьківщина – це ріка, що серед поля,
поза селом, ген, попід лісом, тихо плине,
це в саді нашому дерева, зілля, квіти,
це на ланах пшениця злотокоса,
це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер,
це на левадах скошена трава в покосах,
це наші всі пісні і молитви щоденні,
це рідна мова – скарб, якого ти не згубиш,
це небо, синє вдень, а серед ночі темне,
це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш».

Учитель української літератури

   Ми не можемо оминути колірну палітру Б-.І.Антонича. Символічне значення кольорів є одним із важливих чинників,які творять суть поезій митця.Пряме й метафоричне значення кольору можуть бути в тісному зв’язку й зіставленні смислів.

8.                                       - Що означає кольорова символіка поезії ?

(Відповіді учнів:   Зелений колір – уособлює життєрадісність, початок чогось нового.Це колір життя і достатку – листя, трава, рослини – усе це належить до продовження життя, процвітання і благополуччя.Зелень- символ росту фізичного і духовного, надії.

Червоний – це колір пристрасті, гніву уособлює могутність, прорив, волю до перемоги Че Жовтий – це колір сонця, життєвої сили, влади

Синій – це колір ясності, чарівності

Білий – це світло. Білий колір символізує чистоту і духовність. Також він говорить і про простоту.

Чорний – це поєднання всіх кольорів. Він представляє щось невідоме, таємне. ”

Синій і золотий - це кольори, які найбільше опоетизовані романтиками і символістами. Ці барви формують романтичну модель трактування певних образів: поля, землі, вітру, хмар, неба, сонця. )

Учитель української літератури

     Найчастіше в Б.-І.Антонича трапляються синій або блакитний колір – як символ божественного початку світу, духовного зростання; червоний або вогнистий колір – це енергія, чоловіче активне начало, радість і помста; золотий – як символ чистоти і святості.

Нескінченна райдуга кольорів проходить через усю творчість Б.-І.Антонича, має своє поетичне навантаження, яке ,читаючи вірші, важко не помітити.

9. Перша збірка Б.-І.Антонича побачила світ у 1931 році і мала назву "Привітання життя".Це — шукання поетичних форм, ритмомелодики, наслідування західноєвропейських поетів, наполеглива робота молодого поета над словом( йому лише 22 роки).Митець з якоюсь дивовижною гордістю і радістю заявив: «Я — закоханий в життя поганин».

                   - Зачитайте тлумачення слова «поганин»

ПОГА́НИ́Н, а, ч.1. заст. Той, хто не сповідує християнської віри; нехристиянин.Поганин поклоняється Сонцю, Вітру, Блискавиці, Зеленому Дереву.

Учитель української літератури

     Митець неодноразово підкреслює свою «поганську» сутність, але його ліричний герой також мовить: «Із уст моїх поганських спів тече Христовий», а це означає, що прославлює він природу священну, вічну, і, повторюючи своє «молюсь землі», одночасно возвеличує і славу Христа.

   Після виходу збірки «Привітання життя» Б.-І. Антонич пережив, як свідчать біографи, період філософських сумнівів і душевних болінь. Про це йдеться і в зазначеному уривку:

А сьогодні я спілий, мов літом,

покінчив молодечі штукарства та герці,

погодився із Богом і світом

і знайшов досконалу гармонію в серці.

   Поетові здавалося, що він перебував у незгоді з Богом та з його порядками на землі, більше того, він щиро вірить, що чинив гріх, спокушений магічним світом предковічних міфів і символів, хоча змалечку Б.-І. Антонич ріс у релігійному оточенні, і серед близьких йому людей проблеми сумнівів у вірі не існувало. Син греко- католицького священика не міг бути язичником. Але в язичницьких віруваннях він бачив і цінував любов до життя, що межували з обожненням неба, сонця, вітру, рослин, звірів. Швидше у цих поезіях відбито пантеїстичне світосприйняття.-Чому це відбувалося?

Згадаймо мудрі слова Гете:«Хто хоче пізнати поета, мусить піти в його край».

   Як відомо,Б.-І. Антонич народився на Лемківщині. Це – прадавній край, самобутній і незвичайний, оповитий якоюсь таємничістю,край язичницьких вірувань, де земля, небо, ліси зберігали «казкові» звичаї і традиції, а люди, пам’ятаючи їх, жили за законами добра, краси й справедливості, у гармонії та єдності з природою. В одному із своїх віршів—«Елегії про співучі двері» Б.-І. Антонич писав про лемків, що вони «моління шлють Христу і Духу», а водночас їм ворожить «в таємних кручах давня Лада». Поет не осуджував своїх краян за «двовір'я», яке історично склалося на українських землях, вважаючи ,що язичництво та християнство у народному уявленні віддзеркалюють і доповнюють одне одного. В житті митця найбільше приваблювали взаємини людини і природи, а у творчості органічно поєднались поганство його рідного краю — і пошуки новочасного мистецького авангарду; пісенний фольклор Лемківщини — і літературні традиції кінця XIX — початку XX століття; напівзабуте язичництво — і сюжети християнського походження.

   Збірка «Три перстені» підхопила естафету, розвиваючи і поглиблюючи мотиви, що тільки пунктирно накреслювалися у попередні роки. «Три перстені» – найзагадковіша поезія Антонича. Що ж символізують ці три перстені? Три світи – потойбічний, сучасний, майбутній? Три його імені – Богдан Ігор Антонич? Має слушність І. Вільде, яка сказала, що « в цього поета сто пар вух, сто пар очей які бачать і чують те, на що нам потрібно ткнути, пальцем».

10. Учитель української літератури

Четверта поетична збірка Богдана-Ігоря Антонича має назву «Зелена Євангелія» — поклоніння рослинній природі. Книжка була відредагована поетом, і деякі вірші її публікувалися за його життя в пресі. Митець писав: «Антонич — така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі, лисиці ». «Дерево музики» — так можна назвати кожен вірш збірки, що переповнена зоровими й слуховими образами, які надають їй оригінальності.Наділений від природи музичним слухом і рідкісним музичним відчуттям світу, поет глибоко розумів гармонію всього, що його оточувало.

                           -Читання вірша «Зелена Євангелія» напам’ять

                         - Яким настроємпереповнена поезія? Чому?

                   -Яку поетичну лексику   зустрічаємо у творі « ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ»?

          

Весна — неначе карусель,(порівняння)

на каруселі білі коні.( епітет):

Гірське село в садах морель, (діалект)

(порівняння) : і місяць, мов тюльпан, червоний.

Стіл ясеновий, на столі

слов’янський дзбан(діалект), у дзбані сонце.

Ти поклоняйся лиш землі,

(епітет): землі стобарвній, наче сон цей! (порівняння)

(омофони): наче сон цей

                           -Які барви використав автор для змалювання  краси весняного дня?

                           - Який образ можна назвати основним ?Чому?

(Основою основ серед образів Антоничевої поезії став образ землі. Богдан-Ігор Антонич прийшов до переконання, що джерело всіх слов’янських вірувань треба шукати саме тут. Із землі народжується життя. Земля — фундамент світового дому. Символ землі є символом вічного оновлення життя, родючості. Він нероздільний із символікою рослин).

                                 --Чому автор назвав вірш «Зелена Євангелія»?

(Як ми знаємо, у віруваннях лемків, предком яких вважав себе Антонич, перепліталися язичництво та християнство. Тому поет, вживаючи християнську лексику (євангіліє — грец. добра, радісна звістка ; саме зелений —колір Святого Духа в церковній традиції) ,по-язичницькому славить сонце, землю, і всім на ній поклоняється, захоплюється красою .Отже, це радісна звістка про життя природи.Це -«книга природи»).

11. Учитель української літератури

Син священика, Б.-І. Антонич ві­рить у Бога, звертається у творчості до біблійних мотивів і образів,шанує звичаї, традиції, свята рідного народу, прадавні легенди . Під надзвичайно оригінальним кутом бачить він Різдво, Коляду. Поет так любить свою Лемківщину, що вона здається йому центром Всесвіту, місцем, де відбуваються найважливіші події світу.

Б.-І. Антонич не погоджувався, коли його називали «безрозсудним поганином самого почування», адже він не вдавався до «оязичення християнства» чи — навпаки. Часто в одному творі з’являлися мотиви двох вір, як у вірші «Різдво», де сюжет християнської містери, тонко помережаний язичницькими елементами, розгортався в українському середовищі.

                                   Пісня «Народився Бог на санях» ( виконує учениця)

Учитель української літератури

   Поезія «Різдво»входить до збірки «Три перстені».Підкреслюючи значущість рідного краю, поет переносить подію Різдва Христового в лемківське містечко Дуклю. Те, що Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонич розкрив по-своєму, не треба розуміти, як святотатство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людства й постраждав за нього

                      Завдання пошуково-дослідницького характеру

--Знайдіть у поезії «Різдво» риси двовір’я

Відповіді учнів:

(1.Волхви уподібнювалися до лемків: «Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий», тобто хліб. Справді, на Різдво лемки з хлібом й свяченою водою обходять обійстя й освячують його. Згаданий тут символ місяця пов’язувався здавен із дохристиянським святом Різдва. До речі, язичницький місячний знак — «золотий горіх» опинився в долоні Матері Божої, утаємниченої в долю її небуденного Сина. Вона знає його трагічне майбутнє, але нічого вдіяти не може, покладаючись у всьому на Господнє провидіння.

2.Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонич розкрив по-своєму. Син Божий має людську подобу, то чому б йому не народитися «в лемківськім містечку Дуклі»? А замість пастухів прийдуть лемки й принесуть у дарунок «місяць круглий», котрий буде у Матері Марії, як золотий горіх. І це не треба розуміти, як святотатство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людства й постраждав за ньог

3. За Біблією, Діва Марія народила Ісуса у хліві й поклала його в ясла з сіном для овець. Таким чином, Син Божий з’явився на світ серед земних реалій унаслідок благодаті, посланої Богом-Отцем на земну дівчину. В українців часів Київської Русі їзда на санях символізувала перехід в інший світ. Замість трьох царів зі сходу, які прийшли поклонитися новонародженому, в Антоничевому підкреслено лемківському варіанті «Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий». Лемки тут знаменують собою зорі, після яких з’являється місяць. Крізь давньоязичницький образ місяця-повні, який бере на себе болі й страждання смертних, сповнюється ними дощенту, після чого старіє, вмирає, щоб знов відродитися (місячний цикл), проступає образ Христа, який узяв на себе всі гріхи людства, поніс за них страждання.)

Учитель української літератури

Поезію «Різдво» називають шедевром лірики Антонича. Важко з цим не погодиться. Коли слухаєш її, то виникає атмосфера дива.

   Завтра,13 грудня, — церковне свято апостола Андрія Первозваного.А сьогодні ,коли звечоріє, коли наступить Андріївський вечір,знову оживуть ворожіння, ритуальні дійства. А обрядовий хліб- калита- символізуватиме сонце.Та й інакше бути не може,бо ми,українці, отримали в спадок і мусимо зберегти багатющий скарб звичаїв нашого народу й, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.

ІV. Рефлексія

       Повернімося до слів Дмитра Павличка : « Антоничева поезія – це негаснучий   перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

1. Проблемне питання

                            - Чи згодні ви з такою оцінкою поезії Б.- І. Антонича ?

V.Підсумок уроку. Оцінювання

VІ.Домашнє завдання: Створити 2 флеш-карти : « Творчість Б.-І. Антонича»; «Лемківщина І пол.ХХ ст.»

VІІ.   Учитель історії

     На завершення нашого уроку хочеться побажати , щоб українцям більше ніколи не доводилося покидати свою Батьківщину—той найдорожчий край , де народились , зростали , закохувались. Бо на чужині не таке голубе небо , не так яскраво світить сонце і не такі запашні вишні. Тільки краса рідної землі може надихати поета оспівувати її з такою любов’ю , як це робив Б.-І. Антонич.

Учитель української літератури

         «На світ приходимо, живемо в ньому та відходимо. Ключ до брами життя отримуємо від наших батьків, ключ до брами смерті виковуємо вже самі. Обрані отримують ще й ключ до брами поезії, але і цей дар примхливий, бо не перед усіма брама відчиняється навстіж. Тож декому приходиться все життя лише стояти перед ледь-ледь видимою шпаринкою». Бажаю,щоб своїми ключами ви зуміли відчинити браму навстіж, як зробив це Б-.І.Антонич, відчинивши навстіж браму поезії.

                                 Відео. Буктлейлер книги «Зелена Євангелія»

Прочитано 3298 разів