Понеділок, 30 жовтня 2017 14:28

Сценарій виховного заходу "Спочатку було слово". Автор - учитель ТУГ А. Колодій

Мета заходу: Формувати ціннісне ставлення особистості до соціального довкілля; поєднати інтереси вихованця, котрий прагне до вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності; держави, зацікавленої у тому, щоб діти зростали громадянами- патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце у цивілізованому світі; пробуджувати високі моральні якості: патріотизм, почуття громадянської та власної гідності; забезпечити дієвість духовних чеснот українського народу; формувати морально-духовну життєво компетентну особистість.

(Звучить українська народна мелодія, на сцену виходять учні)

1-й учень.

Сьогодні, дорогі друзі, ми будемо говорити про мову, якою розмовляємо, пишемо, читаємо. Про мову нашого народу-українську мову.

Першим до нас приходить слово. З колисковою материнською піснею, тихою казкою,

доброю ласкою. І ми белькочемо: мама, тато, бабаЯкі дивні перші двоскладові слова!

І з кожним словом світ ширшає, розкриває свої принадні обрії. Світ-мов казка. І ми пізнаємо його за допомогою слова.

2-й учень.

Збагачені словом ,ми приходимо до школи. І за допомогою його пізнаємо таємничість і складність всіх інших наук. Від того, наскільки ми озброєні словом, залежить і набуття нами знань з інших наук. Отже, словесність-початок усіх наук. Вона-як джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою.

3-й учень.

Слово-Бог і слово людське одвічно, повсякчас і повік віку передує всьому, що творить людина в світі. А це значить, що поки є у нас слово, перед ним є майбутнє, є надія. У нас не було ні правди, ні волі, у нас відбирали віру. Але крізь мури, крізь ґрати і дріт пробивалося слово, і попри все, навіть коли розум вже не бачив перспективи, серце сподівалось. Бо вільне слово поета переконувало: є в світі любов, яка не боїться нічого, є творчість, що в злетах своїх не знає меж, є готовність зробити вибір, є відвага здійснити вчинок, взяти на себе відповідальність, чинити спротив-тобто є можливість свободи. Бо лише в свободі вільна людина може бути образом і подобою Божою.

4- й учень.

Найбільша коштовність, у якій народ звеличує себе, якою являє світові найцінніші набутки свого серця і мудрості, передає з покоління в покоління досвід, культуру і життєдайні традиції-рідна мова. Вона-незборна таїна, яка робить народ народом і увічнює найтонші порухи його душі. Заглиблюючись у таїну мови, ми засвоюємо золоті скарби народного досвіду і виховуємо у собі творчу особистість. Яка радість чекає кожного, хто відчув глибінь слова серцем і розумом, усвідомив необхідність свого постійного вдосконалення, пізнав щастя духовності. Мова-наш найкращий друг, наставник, постійний порадник і найдосконаліше знаряддя.

5-     й учень.

Ніжна душа нашого народу бринить у слові. Слово, оповите любов’ю, вигранене вічністю, заходить у серце і настроює струни ніжності. З ніжної душі-слово ніжне і запашне, як розпростерта у світ неперевершена українська пісня. Дивиться мудрими очима вічність і промовляє до нас зелен-травою, яблуневою весною, червоним осіннім зойком клена і ніжністю слова. Слово ніжне будить у нас людину, слово ніжне сходить зорею і яскравіє, доки людина живе для добра, доки мудрість і праця квітчають землю.

(Звучить українська народна пісня у виконанні тріо)

6-     й учень.

Наша мова сягає корінням у глибоке минуле. Переконатись в цьому допоможе нам Київський державний історичний архів, де збереглося судове й державне листування 15- 17 століття, яке велося українською мовою. Август II -повелитель Литовського князівства розмовляв і писав українською мовою. У Прудентополісі, в Бразилії, майже при всіх українських церквах працюють курси українознавства. Майже у сорока країнах світу можна почути українську мову. її вивчають у 28 коледжах та університетах США. А в Парагваї деякі місцевості мають українські назви :Україна, Нова Волинь, Тарасівна... У столиці Венесуели є вулиця із назвою Україна.

7-     й учень.

Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов’янськокукраїнська мова виникла після розпаду давньоруської мови, у 14 столітті; безпосереднім джерелом української мови виступає праслов’янська мова, розпад якої почався у 7 столітті. Початок слов’янському письму поклав давній народ-фінікійці, які жили за ЗО століть до нас. На нашу землю ця азбука прийшла 1000 років тому, весь час змінюючись і вдосконалюючись. Сучасна українська літературна мова пов’язується з ■ виданням „Енеїди” Котляревського у 1798 році. Це перший друкований твір, написаний живою народною мовою. Ще одна дата -1840 рік, коли вперше було видано твори Т.Г.Шевченка . З цього часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому шляху кров та сльози найкращих синів.

8- й учень.

Ну що б, здавалося, слова?

Слова та голос.

Більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує....

Возвеличу отих рабів німих.

Я на сторожі коло них Поставлю слово.

' (Звучить мелодія „Реквієму”. На проекторі зображення тих, хто причетний до скорботного календаря української мови. Вчитель зачитує дати, а на моніторі висвічується відповідний малюнок)

  1. 1720 рік - російський цар Петро І заборонив друкувати книжки укр.мовою.
    1. 1796 рік - видано розпорядження про вилучення у населення України укр..букварів та укр..текстів із церковних книг.
    2. 1775 рік - зруйновано Запорізьку Січ і закрито укр..школи при полкових козацьких канцеляріях.
    3. 1862 рік - закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі укр..культури.
  2. 1863 рік - указ рос.міністра Валуєва про заборону видання книжок укр..мовою.
    1. 1876 рік - указ рос.царя Олександра II про заборону друкування нот укр.. пісень.
  3. 1884 рік - закрито всі укр.театри.
  4. 1914 рік - рос.цар Микола II ліквідовує укр..пресу і журнали.
    1. 1938 рік - сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення рос.мови, чим підтинає коріння мові українській.

1989 рік - видано постанову, яка закріплювала в Україні рос.мову як офіційну, загальнодержавну мову.

(Звучить мелодія Скорика у виконанні учениці)

9-й учень.

Зневажить мову-зрадити народ,

Котрий до сонця зводився крізь муки,

Це-забруднити плеса чистих вод,

Це-потоптати материнські руки,

Які нас від напастей берегли,

Останню дрібку хліба віддавали,

Щоб ми нівроку дужими були

Й матусиних пісень не забували.

10-                   й учень.

Рідним словом я горджуся,

Ним говорю, пишу,

Рідну мову, рідну пісню Ніколи не лишу.

Рідним словом погорюю,

Рідним пожурюся,

Рідну пісню заспіваю Та й розвеселюся.

(Звучить українська народна пісня „Чи я в батька одиниця?”)

(Інсценування легенди про мову. Заходить дві дівчинки та хлопчик)

1-      а дівчинка.

Такий чудовий край, багатий, сонячний, а вона йде та йде...

(заходить дівчинка- українська мова)

2-       а дівчинка.

Іде та й плаче. Плаче та сльози втирає. Так багато хат, шкіл, церков, а для неї-немає місця.

1-      а дівчинка.

Лишила вона гори і долини, минає широкі степи, а для неї так і не знаходиться маленького куточка.

2-       а дівчинка.

Іде. Лише важко зітхає та сльози втирає.

Хлопчик.

Чого ти тут, бідна дівчинко?

Укр..мова.

Прогнали мене.

Хлопчик.

Хто смів тебе прогнати?Невже це правда?Чи є на світі такі лихі люди. Та ж тепер весь світ визнає людські права.

Укр..мова.

Ти, мабуть, мене шануєш і не дозволиш, щоб мене вбили. Але мене прогнали... Ти, мабуть, нічого вже не порадиш. Так, я йду та йду-ні хати,ні куточка немаю.

Хлопчик.

І чи завжди так було?

Укр..мова.

О ні. Колись я була щасливою і багатою. Тоді моя мати була вільна, славна. Увесь світ її знав. Так давно це було! А тепер? Усе змінилося. Я гірко плакала, сумними піснями свій біль і жаль виливала. А вже і тих пісень не хочуть почути, щоб світ не знав правди. Одні не можуть мені прийняти до своїх родин, до шкіл, до церков, бо вони бояться кари від чужої влади, а інші-байдужі-немають часу ані місця для мене-нащо витрачати силу, час і гроші, коли чужі свою мову їм дають.

(вбігає дівчинка і хлопчик)

Дівчинка.

Яка бідна заплакана дівчинка! Яка сумна сирота! Звідки вона прийшла? Куди ж вона йде? Чому так плаче?

Хлопчик.

Хто ти? Як ти називаєшся?

Укр..мова.

Я-українська мова. Мене виганяють з України. Я блукаю по чужині і не маю спокою. Хлопчик.

Нещаслива ти, наша рідна мово! Бідна мово! Ми тебе не забудемо! Ти будеш із нами жити-нам будеш оповідати вірші, казки, байки! Будеш співати нам пісень. ТИ допоможеш нам пізнати країну наших батьків, дідів.

Укр..мова.

Знаю, любі діточки. Ви мене шануєте , любите і не забуваєте; а що роблять ті, що мене не знають? Хто їм пісню заспіває, хто ж їх молитися рідною мовою навчить? Бідні і нещасні. Не можу йти далі. Проганяють мене зі школи, з церкви, з дому; хочуть мене забити, а ще живу і буду жити! Я буду жити в устах і серцях українських дітей, що мене не забувають і ніколи не забудуть.

Діти.

Залишайся з нами, українська мово! Ми тебе не будемо проганяти і забувати!

(Звучить українська народна пісня „На високій полонині”)

11-      й учень.

З чого мова?-з літер,

З барвистих кольорів,

Та звуків, наче квітів,

Із променю й вітрів.

Із солов’їних щебетів,

Із грушевих медів,

Із лету білих лебедів,

Із м’ятних вечорів.

Із батькової мужності,

З матусиних калин,

З чорнозему дужості,

Українності дивин,

Дніпра в ній сила стверджена,

Що пута ґрати рве.

І пісня не осквернена,

Що в світлий сад зове.

12-      й учень.

А взагалі, навіщо знати, як зроблено слово? Та для того, щоб слова були для нас не сухими, таємничими камінчиками, а прозорими чарівними скельцями, крізь які багато чого видно. Дехто міркує так, що краще було б; якби всі люди говорили однією мовою... Чудні то бажання. Чи добре було б, якби всі їли однакову їжу, носили однаковий одяг... Мова наша-то і є одежа нашого духу, тим і світ наш красний, що він не однаковий. Тим і земля наша хороша, що вона вкрита і горами високими, і долинами глибокими, і різними рослинами. Зробіть так, щоб усе рівно було як на долоні, щоб однакові рослини вкривали всю землю-пропала б її краса. Ви знудитесь від тієї рівнини та однаковості.

13-       й учень.

На світі існує аж 5 тисяч мов. А любов до рідної мови, свого краю розпочинається ще з колиски, з маминої пісні. Нога колисала колиску, руки вправно випрядали ниточку, співанка говорила про те, чим повнилася душа... І туга, і надія, і сподівання....! та

маленька дитина, яка ще не розуміє слів, але , як весняна земля, ловить веснянки дощ, так і вона ловить лагідність із маминого голосу і стає лагідною, як квіточка, що тягнеться своїми пелюстками до сонця... Народні пісні зачаровують усіх, хто їх чує. Зачаровують ніжністю і простотою. У них-світ добра, краси і справедливості, а ще- щира віра в магічну силу слова.

14-                   й учень.

Крізь зболений час і духовні руїни Вертайсь, рідна мово, у серце народу,

У душу Вкраїни.

Якого ж ми будемо племені-роду,

Якщо буде в устах наша мова згасать?

Чи будемо з вами тоді ми народом,

Як стихне вона в голосах?

Звучи, рідна мово!

На землю лийся по вінця,

Мово моя українська, мово моя материнська!

(Звучить українська народна пісня „Ой у полі озеречко”)

(Під музику на сцену виходять персонажі: суддя, секретар, адвокат, прокурор, свідки, підсудний, матір)

Суддя.

Страшні слова, коли вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш, з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

І з них почав і ними ж завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше.

Шановні присутні! Сьогодні ми зібралися, щоб осудити чи виправдати Слово. Секретар.

Слово Іванна Іванівна народилася в с. Літературнім, що в Україні. Точно дата народження невідома. Звинувачується у зраді рідної матері і пропаганді російської культури на території України. Слово надається Прокурору.

Прокурор.

Це було у ту годину,

Коли Бог створив людину.

Зажурилася людина:

Милий Боже, я загину,

Бог сказав їй:-Нарікаєш Ти дарма, бо мову маєш.

Попередить зразу мушу:

Втратиш мову-втратиш душу.

Силу втратиш, і тебе Навіть курка загребе.

Мово!З чорнозему, рясту, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Слово рідне! Мабуть, не було жодного видатного письменника, який би від усього свого людяного серця не висловив любові до рідної мови і своєї тривоги за її долю, який би не покладав на неї найбільших надій, бо долю свого народу бачив невідривною від долі рідної мови. Але перед вами сидить Слово Іванна Іванівна, якій здається, що українська мова-недовговічна, мине, мовляв, небагато часу і вона зникне, її замінить російська мова. Вона говорить суржиком, сяк-так варнякає. Ми не можемо терпіти таких людей у суспільстві. І ось вона тут, на лаві підсудних, а поряд із нею сидить її мати, нещасна мати,яку вона зрадила.

Мати.

Де ти, слово моє,

За яким і минула й майбутня дорога?

Де освячені Богом рядки,

Що ведуть до зоріння святого?

Чи прогнівилось небо,

Чи зла доля шле На Вкраїну покору?

Лан заступає червона хмара...

Було б краще, коли б я не чула,

Було б краще, коли б я не бачила,

Як з неї тягнуть душу-свічу І виривають язик на додачу.

Слово.

Непрестижна рідна мова,

Як селючка мати.

Соромно її любити Ще й про неї дбати От якби нам за ту мову По рублю давали,

Тоді б вона й без закону Державною стала.

От тоді б ми язиками,

Неначе ціпами,

Молотили б по-свойому Й не цурались мами А так, що нам рідна мати,

Стара та горбата,

Як не можуть нам за неї                    ' *

І по рублю дати.

Прокурор.

Говорите, вам не потрібна мова- Була б у магазині ковбаса?

Упевнені :це акція чергова І ліберально-чуйні словеса?

Можливо, так. Сліпому вже не бачить,

Не чуть глухому-тиша в нім на вік...

Біля кургану скіфські баби плачуть:

До чого вже здрібнився чоловік!

1-й свідок.

Чепуху вьі говорите! Вот я отдам сьіна только в русскую школу.

Прошу ослобонить синка,

Бо не совсзм здоровий,

От ізученья язика- Українськой мови.

Хоч я з села, жена сільська- Нужди у нєй не маєм.

Зачем ця мова для синка,

Звиніть, не понімаєм.

Для поступленья в інститут?

Роботи на заводі?

Вона йому ні там, ні тут Не надобна сьогодні.

Язик англіцький вчить синок- Цей, може, пригодитись,

Не сключено, что прийде строк- Пошлють і за границю.

Прошу синка ослобонить От українськой мови:

Від того, что єйо він вчить,

Он не сов сем здоровий.

Застой прошол. Ми стали жить Тепер демократично.

Який язик дитині вчить,

Батькам рішати лічно.

Бо вибор в нас слободний.

К сему Іван Безродний.

2-       й свідок.

Була у мене знайома, яка записала дитину в руську школу. її дочка вчилася на ’’двійки”. Потім знайома питає :”Що робити з дитиною, на „двійки” вчиться?” Я їй відповідаю :”Ви зробили помилку, в російській школі дитині важче вчитися, переведіть її в українську, і вона, опанувавши первісні елементи рідної мови засвоїть далі російську та інші”. І коли врешті-решт дитину перевели, вона стала вчитися на „дванадцятки”. Але який довгий і тяжкий шлях треба було пройти для цього?

3-       й свідок.

Я все одно отдам свого ребьонка в русскую школу.Я уже и заяву в міськвно написала. Вот:

Здраствуй, дорогое наше міськвно!

Я пишу заяву і смотрю в окно.

Це ж моей дитині скоро сьомий год,

Єто ж в школу нинє вже оно пайдьот!

Но вмешалась сила сатанинская,

Бо бижайша школа-українськая!

Шо ето такоє-спрашиваю вас,

Нікуди дитину вести в первий клас!

Пнулись я і чоловік з яс лей-садіков,

Щоб була дитина, як в начальніков.

Бо какой начальник, рило свінськоє,

Скажет вам хоть слово українськоє.

В українську школу я б дітей не вела, їх учебнік школьни, весь би посадила.

Так хотя б Шевченка прочитайте зміст- Єто же отпетий націоналіст!

Як спріймьот дитина все натурою- Піде неодмінно за Петлюрою.

Сама я українську законила давно.

Так казали: „Олька-будущий Махно!”

Хто там ще за мову,що за голоса?

А по мне била би в доме ковбаса.

І щоб хата скраю,і щоб самогон- Ощлуналаб пєсня-ото всех сторон.

Ми пайдьом все хором в саму светлу жизнь Заклеймім пазором націоналізм.

І спайом, как Сталін научіл нас петь:

Гаркнем: „Україну з України геть!”

4-                     й свідок.

Схаменіться, тату і мамо!

Попереду провалля без дна:

Дитинча, що крокує за вами,

Української мови не зна.

Тої мови, з якою в колисці Пісню й казку ви брали в серця,

А тепер, мов красуню в намисті,

Ми на страту ведем з-під вінця.

Адвокат.

Певна річ, що я люблю просто до загину,

Рідну мову та пісні, матір-Україну.

Певна річ, бажав би я рідної просвіти І народові в добрі, не в убозтві жити.

Певна річ, оце усе. Тільки ось де лихо Кажуть нам: не ворушись, а сиди лиш тихо.

Як вкраїнську мову я уживати буду?

Та це ж лиха я повік за це не відбуду.

Про просвіту рідну дбать?

Та як же тут дбати?

Та за цей сепаратизм за залізні ґрати.

А як скажуть-гине все, просто в Сибіряку!

То як здумаю, трушусь зараз з переляку.

Ні, хоч дуже я люблю Україну-неньку,

Та сидітиму собі краще потихеньку.

Таким чином, я стверджую, що підсудна просто злякалася і опинилася під впливом ворожих українській мові осіб. Ось мати засвідчить.

Мати.

Донька поїхала з дому та й прожила у місті Більше як півроку, днів, напевне, з двісті.

Вона в село вертається, зі мною вітається:

-Здрастє, мама родная!

Как здесь паживаєте?

Я її погладжую по світлому волоссячку.

-Як це ти балакаєш, люба моя донечко?

А вона відказує,-ви, маманя, тьомная,

В нашом положенії разніца огромная.

Я живу у городе, ви всьо время в полі.

Как тут-здесь розтуркаєш, што, чего і штолі?

Суддя.

Підсудна, ви розкаюєтесь?

Слово.

Я українка до седьмих кален:

Прадед мой шолкамі шит на Сечі,

І ні чужбіна, ні турецькій плен Его казацкой не лішилі речі.

Мне етат клад передавал атец I мама с малаком передавала.

Шла я нежность їх радних сердец І їх Любов стіхом во мне звучала.

Но закружило. На моей щеке Марщінамі прарасталі годи.

І стіх на українском язике Я не пою. І не в угоду моде.

Я растеряла, как воду із горсті.

Тот клад, што сохраніл в неволе прадед- Не знаю язика, сказать по правде.

Прастіте, синовья, і дочь, прості.

Прос ти мене ,прапрадіде козаче,

Прости мене, мій споконвічний краю,

За те, що на російській мові плачу Про те, що мови рідної не знаю.

Суддя.

Підсудна Слово Іванна Іванівна винна. Але, оскільки вона визнала свою вину, призначую їй умовне покарання. Протягом року вона буде знаходитись під наглядом педагогів, які слідкуватимуть за її спілкуванням. Якщо Іванна Іванівна знову візьметься за старе, то буде покарана і кинута до в’язниці. На цьому оголошую засідання закритим.

15-                    й учень.

І стало слово світлом.

Посеред ночі й тьми.

У слові все розквітло.

Із слова вийшли ми.

І слово було Богом- Рід суєтних людей,

На марно ймення того Не називай ніде.

У слові розділились Добро і темне зло,

Ненависть із любов’ю І все, що з них зросло.

Через усі завали.

Продажність,ницість, лесть За словом простували Обов’язок і честь.

Пророки несли в слові Його первісний сенс І Божі настанови,

І пісню всіх пісень.

А дивний геній,схожий На нас, а більш на них,

Поставив на сторожі

Закутих і німих.

Маленькі ліліпути,

Великі гендлярі Внесли до слова трути У планетарній грі.

Крізь куряву й полову Воно до нас прийшло Засіло в серці злого Як темне ремесло.

А ми, сліпі і сонні,

У блудній прі за мир,

В законнім беззаконні Вдивляємось у вир.

Та в прагненні збагнути Його первісний сенс.

Не слугувать! Не гнутись!

І зносити усе!

Найперше було слово- Наш світ мине, як день,

Мине і світу слава,

Та слово-не пройде!

(Звучить укр.пісня „Наша мова”)

16-   й учень. Читає „Молитву до мови” Катерини Мотрин.

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, з м’яти, рясту, Євшан-зілля, роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово наша! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави, гордого духу!

Мово наша! Дзвонкова кринице на перехресній дорозі нашої долі! Передчасно постаріла, посивіла, змаліла, на хресті мук розіп’ята.

Мово наша! Убога прочанка з простягнутою рукою. Осквернена й знеславлена своїми ж дітьми, твоїм сім’ям немудрим...

Стаю перед тобою на коліна і благаю за всіх-прости ж нас, грішних.

Прости! Воскресни! Повернись! Розродися! Забуяй віщим і вічним словом від лісів-до моря, від гір- до степів! Порятуй народ її навіки...

(Виступ викладача, доцента кафедри історії української літератури)

(Літературний конкурс)

  1. Повне ім’я Лесі Українки.
  2. Автор вірша „Заповіт”.
  3. Автор гімну „Ще не вмерла Україна”.
    1. Хто в 4 роки вже читав, а в 5 років написав листа своєму дядькові Михайлу Драгоманову?
    2. Поет, що прожив життя-спалах 28 років?
    3. Автор казки „Лис Микита”.
      1. Хто, навчаючись у гімназії, у вільний час навчав свої однокласників?
      2. Кого 15 років не визнавали як поета?

(Звучить пісня „Рідне слово”)

Список використаної літератури

  1. Іванишин ,Я.Радевич-Винницький.Мова і нація.-Дрогобич: Видавнича фірма, "Відродження",- 1994.-218с.

Коваль А.П. Спочатку було слово.-К.: Либідь,- 2001.-312с.

О.І. Мирошко. Свято рідної мови [текст]//Виховна робота в школі- 2008-№2,С.42-45.

  1. І.Мойсеєнко. Спочатку було слово [текст]// Позакласний час-2007-№4, С.117-119

Т.Шепелюк. Свято писемності й української мови [текст]//

Шкільна бібліотека-2005-№11, С.58-64

Прочитано 951 разів