П'ятниця, 16 березня 2018 10:03

Літературно-музичний захід «Шевченко на Тернопільщині». Автор - учитель ТУГ Колодій Алла Романівна

 Мета. Ознайомити учнів із творчим шляхом Т. Шевченка під час його перебування на Тернопільщині (Волині); формувати в учнів захоплення неповторним поетичним, художнім світом; читацькі навички; розвивати образне мислення, мовлення; виховувати шанобливе ставлення до творчості Кобзаря.

Обладнання: портрет Т. Шевченко, стіл, свічка, презентації «Викуп із кріпацтва», «Тарас-художник», «Тарас-письменник», «Вишнівець» , «Шевченко в Почаєві»; відеозапис пісень «Ой горе тій чайці», «Садок вишневий коло хати», «Гиля-гиля, селезень», відеоролик до пісні «Щлях до Тараса»

Перелік літератури:

Доля: Книга про Тараса Шевченка в образах та фактах.- К.: Дніпро, 1993.-780с.

Дорош Є. Тарас Шевченко на Поділлі і Волині.- Тернопіль: Вид-во ТАНГ «Економічна думка», 2002.-101с.

Дуда І., Мельничук Б. Тарас Шевченко на Тернопільщині.-2-е вид., доп. – Тернопіль,1998.- 80с.- (Сер. «Корінь і крона»; Вип.17 )

Крамар Є.С. Про подорож Шевченка по Волині. – Рад. Літературознавство – 1975.- №3—83-87

 В історії кожного народу, серед її великих творців, є люди, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким сомородків українців є Т.Г.Шевченко, чия безсмертна спадщина- одна з найбільших вершин людського генія.

Т.Г.Шевченко для України-не просто народний поет, геніальний митець, доля якого обдарувала багатьма талантами.Національний пророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець-так називають його українці.І в цьому немає перебільшення.

Для нас він є поетом, прозаїком, драматургом, талановитим художником, майстерним гравером,живописцем,основоположником нової української літератури, революціонером-демократом, генієм, неординарною особистістю,співаком,актором,збирачем фольклорних та етнографічних матеріалів, яскравою, великою зіркою на небесному тлі.

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик).

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так,синочку,правда.

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це,коли людина на світ приходить,Бог свічку запалює,і горить та свічка,поки людина не помре.А як помре,свічка гасне,зірочка падає.Бачив?

Хлопчик. Бачив,матусю,бачив.Матусенько,а чому одні зірочки ясні,великі,а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла,заздрісна,скупа,її свічка ледь-ледь тліє.А коли добра,любить людей,робить їм добро,тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик.   Матусю,я буду добрим.Я хочу,щоб моя свічечка світила.

Мати.  Старайся,мій хлопчику.

Пісня «Зоре моя вечірняя»

Оксана.   Чом же плачеш ти!Ох,дурненький Тарасе.Давай,я сльози витру.Не

сумуй,Тарасику,адже кажуть,найкраще від усіх ти читаєш,найкраще за всіх співаєш,ще й,кажуть,малюєш.От виростеш і будеш малярем.

Тарас. Еге ж малярем.

Оксана. І розмалюєш нашу хату.

Трас. Атож.А всі кажуть,що я ледащо і ні на що не здатний.Ні,я не ледащо.Я буду-таки малярем.

Оксана. Авжеш,будеш.

Музична композиція»Човен хитається серед води» Презентація «викуп із кріпацтва»

Хоче малювати,

Прагне він до знань.

Та за це багато
Зазанає знущань.

Нишком він малює
Статуї в саду,

Вночі пише вірші
Про людську біду.

Так в людському морі
Стрілися брати.

Що зуміли в горі
Щиро помогти .

Викупили друзі,

Вільним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

-презентація «Тарас-художник»(художник гравер, живописець) -презентація» Тарас-письменник»(поет, прозаїк, драматург) пісня «Тополя»

А ще Т.Шевченко був збирачем фольклорних та етнографічних матеріалів.

Т.Шевченко-21 вересня 1846р. генерал-губернатор Д.Г.Бібіков підписав розпорядження за №7247, у якому Т.Г.Шевченкові дано доручення зібрати в Київській, Подільській і Волинській губерніях народні перекази, пісні, легенди про урочища, могили, відомості про пам’ятники і давні будівлі, скласти їх опис і зробити їхні малюнки. Крім того, за особистим розпорядженням губернатора,Т.Г.Шевченку неохідно було побувати в Почаївській лаврі.

А розпочав він свій шлях з Вишнівця(презентація)

Хто сказав.що дороги мовчать?

Що не вміють вони розмовляти?

Я не вірю!Не можуть мовчати Ті стежки.де проходив Тарас

Містечко Вишнівець привабило Т.Г.Шевченка своєю багатою історією, щедрою на події та імена відомих людей.У середині 16 століття містечко стало родовим маєтком українських з князів Вишневецьких. Тут народився Дмитро Вишневецьких який за переказами, був легендарним засновником Запорізької Січі, гетьманом України у 1550-1563 роках.

Історики ототожнюють Дмитра Вишневецького з Байдою-героєм української народної» Пісні про Байду». Цю пісню, як йдеться у переказах Т.Г.Шевченка слухав у Вишнівці у виконанні лірника. Потім розпитував про Дмитра Вишневецького, захоплювався його мужністю.

Перед вами пам’ятник Байді-Вишневецькому, який знаходиться у Вишнівці. Також могла бути відомою Т.Шевченку і дума Л.Семенського, присвячена Байді:

Чого плачуть козаченьки?

Чого так голосять?

Бо щоб з ними оставався,

Свого Байду просять.

1640 року князь Ярема Вишневецький почав зводити на місці старої фортеці замок, який згодом перебудували на палац.

Зрозуміло,що Тараса Шевченка зацікавив палацовий комплекса не тільки архітектурою класицистичного стилю,а й тим,що тут побувало багато відомих історичних осіб,була велика бібліотека,що налічувала 15 тисяч книг,у тому числі чимало стародруків.рідкісних видань.Були тут і древні рукописи,листи магнатів.королів та царів.хроніка роду Вишневецьких.У замковій картинній галереї зберігалися полотна Рембрандта та інших великих художників,близько 600 портретів князів і королів.

Картинна галерея була на першому поверсі палацу. А на другому поет мав змогу оглянути великий театральний зал із оздобленими ложами, партером. Поруч у кількох кімнатах були виставлені бюсти і герби польських державних діячів, а також гобелени, роботи кращих майстрів Європи.

Пісня «Думи мої»

Запис пісні «Ой горе тій чайці»

Дослідники вважають, що Тарас Шевченко виконав зарисовки замку зі сторони Старого Вишнівця і призамкової церкви з півдня, малював види містечка.   На жаль, ці його роботи не збереглися. Очевидно, оглянув він на нижній терасі біля палацу Вознесенську церкву( 1530р.),що служила родинною усипальницею князів Вишневецьких. Це пам’ятка архітектури республіканського значення. Під час перебування Т.Г.Шевченка у Вознесенській церкві в іконостасі з царськими вратами великої мистецької вартості зберігалися дві цінних ікони Пресвятої Богоматері-давньоруського і візантійського походження.

Не могли не привернути увагу Т.Г.Шевченка й інші німі свідки історії-дерев’яна Михайлівська церква, зведена у 1726 році, і споруджений у 1640 році монастир кармелітів. Церкву можна оглянути й нині, а від монастиря залишилися тільки келії.

Кобзаря не раз бачили в оточенні гурту місцевих жителів на лавочці в парковій альтанці на стрімкому пагорбі побіля палацу .Можливо, саме тут поет і познайомився з панським лакеєм Федором Кружелкою. Любив він послухати легенди про Хмельницького, Кривоноса і козаків, а вечорами не міг наслухатися пісень. Про Т. Шевченка Ф. Кружелка говорив так: «Він був привітним, щирим, не гордував простими людьми, любив послухати легенди, пісні».

Коли у Вишнівці Т.Г.Шевченку розповідали про сумнозвісну «гру в шахи» людьми, він не приховував обурення й гніву. Ця гра була жорстокою забаганкою князя Вишнівецького. Він звелів викласти з каменю велетенську шахову дошку, а роль фігур виконували кріпаки. Той з панів, який виграв «фігуру», забирав її собі у власність. Не одній матері довелося тоді оплакувати сина, дівчині-нареченого, братові-сестру...

Донині у Вишнівці розповідають, що дізнавшись про такі немилосердні витівки власника палацу, поет зірвався з місця, довго ходив, а потім співав «Ой горе тій чайці»

Жителі Вишнівця увічнили пам’ять про перебування тут Кобзаря. До 150- річчя від його народження при вході у колишній палац була відкрита меморіальна дошка. А у 1989-му,з нагоди 175-х роковин великого поета, художника, мислителя, йому встановили пам’ятник (скульптур В.П.Одрехівський, архітектор (В.І.Скочеляс)

на центральній площі селища.

Учень.

Про перебування Т.Г.Шевченка у Вишнівці наш земляк

В.Лісовий написав вірш» Шевченкові сліди»

Коли пора займається жовтнева,
Густий туман спадає із терас.
Здається, що шепочуться дерева
Про те, як тут ішов колись Тарас.

Не раз з тих пір з них листя облітало
І чувся журавлиний тихий гук.
Зміліла річка і містка не стало,
Дорога вбралась у камінний брук.

Та не міліє Кобзареве слово,
Незмірна в цьому слові глибина.

Для кожної душі це є обнова,
Відкрить великих ніжна дивина.

І ми черпаєм цю цілющу воду.
До неї притуляємо уста.
Шевченка слово нам дарує вроду.
Усіх вражає велич, простота.

Талант його, неначе сонця глиба.

Його творіння-вічності плоди.

У Вишнівці старі шепочуть липи
І ронять листя на Шевченкові сліди.

Відео «Садок вишневий коло хати»

Презентація «Шевченко в Почаєві»

Далі Шевченко попрямував до Почаєва.

Стою в Почаєві на галереї,

В уяві бачу той далекий рік,

Як тут ходив цією ось землею

Великий геній, славний чоловік.

Я знов і знов вдивляюся в картину,

Яку на цім ось місці він створив.

Який талант, небачений в людини,

Який простий і праведний мотив!

Ось тут колись стояла бідна хата,

На вбогу стріху падав жовтий лист,

Сюди, де Лаври здибились в палати,

По стежці йшов поважно бандурист.

Багатство й вбогість тут разом кричали
І клали суть свою на свій вівтар.

Хвалебні чулись псалми і хорали,

Як ту картину малював Кобзар.

Дивись Тарас в Почаєві на мури,

На храм величний, на його вбрання.

Він ще не знав, що ждуть його тортури,

Солдатська муштра й довге заслання.

Йому лиш тридцять два, він повен сили,

Він дужий тілом, наче той козак,

Та давить вже на нього доля - брила
І за Аралом жде його варнак.

У Почаєві Кобзар записав кілька українських пісень, а саме: «Гиля - гиля, селезень», «Ой пила, вихилила», «Ой у саду, саду гуляла кокошка». Ці пісні можна почути й тепер у селах поблизу Почаєва.

Відеопісня» Гиля-гиля, селезень»

Т. Г. Шевченко завжди прагнув родинного затишку. Проте в коханні йому не таланило. Не рідко він, 32-літній чоловік, перебуваючи на Волині, згадував свої минулі симпатії:

Оксану Коваленко - подругу дитинства, яку занапастили москалі; кравчиню Дуню Гусіковську з Вільна; 15-річну натурщицю Машу, через яку він посварився з Іваном Сошенком; вродливу 27-річну, але заміжню Ганну Закревську; нарешті - княжну Варвару Рєпніну з Яготина, яка безнадійно, але щиро його кохала. «Одного разу, - пише Єжи Єнджеєвіч, - на ганку Лаври зустрів він дві жінки старшого віку, сестри, а також дочку однієї з них - 17-річну вродливу дівчину. Він супроводжував панну під час прогулянок і через деякий час відкрився в листі Чужбинському, що є на порозі одруження. Проте незабаром він прикро розчарувався. Панна виявилася зарученою з кимось іншим і виїхала».

Наприкінці жовтня чи на початку листопада 1846р. Т. Шевченко виїхав із Почаєва. Це він підтверджує у своїй повісті «Варнак» такими словами: «Старий вивів мене на кременецьку дорогу і я, попрощавшись з ним, пішов у Кременець».

Учениця.

Про дорогу до Кременця поет-тернополянин О. Бугай написав вірш «Шлях до Кременця».

Шлях до Кременця тягся поволі,

Вітер бабине літо снував.

Подивитись на радощі й болі
В наші землі Кобзар мандрував.

І всухавсь, як земля гірко плаче,

Закріпачена, й з нею журивсь.

Бачив «щастя» в кайданах варначе Там, де шлях понад Іквою вивсь, у Почаєві, в сховищах книжних,

Що ченцями збирались віки,

Він вивчав не покору у ближніх,

А історії шлях нелегкий.

І вслухався у лірників жалі,

А у Кременці - в славу тих днів,

Як Богданові хлопці карали
На палаючій Боні панів.

І змальовував словом гарячим
Ясні думи й жагу людських мрій,

Щиру правду приносив незрячим,

А зневірених кликав на бій...

З тих часів літ промчалось немало,

І багато води утекло.

Зовсім інше над Іквою стало
Кобзареві знайоме село.

Шлях до Кременця - світлий і рідний,

А довкола - сади і сади.

І Шевченко, задуманий, мрійний,

Знову в гості приходить сюди.

Цілком можливо, що ознайомлення з Кременцем Т. Шевченко, як і більшість мандрівників, почав із Замкової гори, яку ви бачите на моніторі комп’ютера. Із вершини крутої і високої гори перед Т. Шевченком відкрився чудовий краєвид: біля підніжжя лежало місто, а в далині розсипалися криті лісом гірські вершини. Тут він оглянув кратер колодязя надзвичайної глибини, напівзруйновані мури замку. Його все цікавило, тому що він уже читав про те, що під стінами замку зазнав поразки татарський воєвода Куремса, знав, що напередодні Національно-визвольної війни 1648-1657рр. замок був однією з найсильніших королівських твердинь Речі Посполитої. Але полковник М. Кривоніс здобув і зруйнував його.

Учасники цієї події поховані на П’ятницькому цвинтарі біля підніжжя сусідньої гори Черча. Кобзар вирішив подивитися на древні кам’яні надгробки, тому він побував на П’ятницькому цвинтарі і записав про нього декілька легенд. Оскільки т. Шевченко цікавився стародавніми переказами, у Кременці він записав легенди про мужню Ікву і про горді Дівочі Скелі.

Біля підніжжя Замкової гори увагу Т. Шевченка міг привернути ансамбль колишнього монастиря Францисканців (1636р.), перетворений у 1831р. на Миколаївський собор, а також поруч розташовану ще одну унікальну споруду 17 ст. - «Кременецькі близнюки». Не міг Т. Шевченко не оглянути Кременецький ліцей, який на той час уже не діяв. Адже поет був знайомий із колишнім професором ліцею, а згодом викладачем Київського університету Святого Володимира С. М. Зиновичем.

Пісня «Учітеся, брати мої»

Знав ще багатьох його професорів. Очевидно, йому розповіли про традиції Кременецького ліцею, викладачами якого були відомі діячі культури і науки того часу. Пізніше у повісті «Варнак» поет згадував засновника ліцею Т. Чацького, а у повісті «Художник» - історика Й. Лелевеля.

У поемі «Варнак» (1847р.), Кобзар згадає Ікву - річку, що тече біля Почаєва та Кременця:

Тиняючи на чужийі Понад Елеком, стрів я діда Вельми старого. Наш земляк І недоучений варнак Старий той був. Та у неділю Якось у полі ми зустрілись Та й забалакались. Старий Згадав свою Волинь святую І волю - долю молодую.

Свою бувальщину. І ми
В траві завалом посідали
І розмовляли - сповідались
Один другому...

Багато дечого не стало, -
Сказав старий. - Води чимало
Із Ікви в море утекло...

Хочу зауважити, що у Великих Береждях стверджують, що йдеться про їхнє село. Верби над річкою тут назвали Тарасовими. Поблизу села є гора Божа, про яку Кобзареві могли розповісти цікаві перекази.

1940р. на базі ліцею було відкрито перший вищий заклад області - Кременецький учительський інститут. Сьогодні - це Кременецький гуманітарно-педагагічний інститут імені Т. Шевченка. На повір’ї встановлено бюст Кобзаря 1988р. (скульптор О. Ковальов). До 175- річчя від дня народження поета відкрита меморіальна дошка, яка нагадує про перебування тут Кобзаря.

Ми впевнені, що кремен чани з гордістю розповіли Т. Шевченку про Ю. Словацького, який на той час був уже відомим польським поетом і драматургом. Йому показували будинок на вул.. Ю. Словацього, де провів дитинство поет.

З Кременця через Білокриницю, Дубно ,Житомир Кобзар повернувся у Київ. Подорож на Поділля і Волинь закінчилась, та духовно Т. Шевченко не розлучався з цими місцями. Набуті тут враження відлунюють у його творах.

Кременчани свято бережуть пам’ять про Великого Кобзаря. 24 серпня 1995., у четверту річницю проголошення незалежності України, в центрі Кременця урочисто відкрито бронзову статую Кобзаря, її висота 3,5 м, автор пам’ятника - Львівський скульптор Я. Чайка.

Кременчанин Іван Гарасевич намалював картини: «Т. Шевченко в Кременці», «Т. Шевченко на Дівочих Скелях», «Т. Шевченко в підземеллі замку».

Так, подорож на Поділля і Волинь закінчилась. Кобзар мріяв ще побувати в нашому краї. Але, на жаль, участі в новій експедиції він не брав, бо 1 березня 1847р. його звільнили як співробітників комісії, а п’ятого квітня заарештували при в’їзді в Київ, куди поет поспішав на весілля М. Костомарова.

Виступ поета Дідуха Валерія Дмитровича.

Учениця читає уривок із поеми «Сон»

Пісня «Шлях до Тараса»

Прочитано 498 разів