УПОДІБНЕННЯ ГОЛОСНИХ
Усі голосні звуки української літературної мови є звуками повного творення і (за деякими винятками) зберігають свою якість, характерну вимову і в ненаголошених складах.
Ненаголошені голосні [а], [у], [і] зберігають чіткість.
Голосні [е], [и], [о] у ненаголошених позиціях внаслідок ослаблення напруженості вимовляються менш виразно, ніж наголошені, зазнаючи певних змін:
• ненаголошений [и] наближається у вимові до голосного [е].
• ненаголошений [е] наближається у вимові до голосного [и].
• ненаголошений [о] перед наголошеними складами з [у], [і] наближається до [у].
УПОДІБНЕННЯ ПРИГОЛОСНИХ
- Усі приголосні перед голосними та в кінці слів вимовляють чітко.
- Якщо два приголосних стоять поруч, то може відбутися уподібнення.
- Уподібнення — це наближення у звучанні одного приголосного звука до іншого.
- Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних дзвінких, наприклад: футбол [ф у д б о́ л], боротьба [б о р о д' б а́], бейсбол [б еи й з б о́ л], косьба [к о з' б а́], вокзал [в о ґ з а́ л], лічба [л' і дж б а́].
- Дзвінкі приголосні не уподібнюються до парних глухих у кінці слів і перед глухими, наприклад: хліб [х л' і б], книжка [к н и́ ж к а], гриб [г р и б].
- [г] перд глухими уподібнюється до [х] у словах легко, дьогтю, кігті, нігті, вогко та похідних, наприклад: легкий [л еи х к и́ й], вогкий [в о́ х к и й].
- [з] у префіксах може уподібнюватися до [с] перед глухими при швидкій вимові, наприклад:розписав [р о с п ие с а́ в].
- Тверді приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз] перед м’якими, приголосні [з], [с], [дз], [ц] перед м’якими і пом’якшеними уподібнюються до парних м’яких, наприклад:літня [л' і́ т' н' а]; пісня [п’ і́ с' н' а], рідня [р' і д' н' а́], кузня [к у́ з' н' а], цвях [ц' в’ах],танці [т а́ н' ц' і], дзвякає [дз' в’ а́ к а й еи].
- Уподібнення зазнають приголосні [ж], [ч], [ш] перед [з], [ц], [с] і приголосні [з], [ц], [с] перед [ж], [ч], [ш].
| Пишемо | Читаємо | Приклад |
| -жці | [з' ц' і] | смужці [с м у́ з' ц' і] |
| -чці | [ц': і] | тумбочці [т у́ м б о ц': і] |
| -шся | [с': а] | вітаєшся [в’ і т а́ й еи с': а] |
| -шці | [с' ц' і] | дошці [д о́ с' ц' і] |
| -сш- | [ш:] | привізши [п р ие в’ і́ ш: и] |
| -зш- | [ш:] | принісши [п р ие н' і́ ш: и] |
| Дзвінкий [з] у префіксах роз-, без-, з |
Пишемо | Читаємо |
| перед ч уподібнюється до [ж] або [ш] | розчесати | [р о ш ч еи с а́ т и] (швидко) |
| безчесний | [р о ж ч еи с а́ т и] (повільно) | |
| перед ш уподібнюється до [ш] | зшити | [ш: и́ т и] |
| безшовний | [б еи ш: о́ в н и й] | |
| перед іншими глухими може уподібнюватися до [с] | зсунути | [ с: у́ н у т и] |
| розповідь | [р о́ с п о в’ і д'] (швидко) [р о́ з п о в’ і д'] (повільно) |
- У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження на -ст-, букву т у буквосполученні -стн- зберігаємо, хоч відповідний звук не вимовляємо. Наприклад: баласт — баластний [б а л а́ с н и й], контраст — контрастний [к о н т р а́ с н и й].
- У словах зап’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, шістнадцять букву т у буквосполученнях -стн-, -стл- зберігаємо.
- У словах пестливий, хвастливий, хвастнути, кістлявий ́ звук [т] вимовляємо: [п еи с т л и в и й], [х в а с т л и в и й], [к’ і ́ с т л' а в и й].
- У словах зап’ястний, шістнадцять звук [т] не вимовляємо: [з а п й а́ с н и й], [ш’ і с н а д ц' а т'].
Приголосний [в] ніколи не оглушується, може переходити в нескладовий [ў].
Як нескладовий він трапляється:
- а) на початку слова перед приголосним: вдвічі [ўдв’і'ч’і];
- б) в кінці складу чи слова: любов [л´убо'ў]
НАГОЛОС
- Виділення одного з складів у слові посиленням голосу називаємо словесним наголосом.
- Голосний звук і склад, на який падає наголос, називаємо наголошеним, а всі інші голосні звуки й склади в слові — ненаголошеними.
- Наголос в українській мові не закріплений за якимось постійним місцем у слові. Наприклад, у слові до́ля наголошено перший склад, у слові свобо́да – другий, у слові незале́жний – третій, у слові беззастере́жний – четвертий.
- Український словесний наголос може змінювати своє місце в різних формах слова, наприклад: кни́жка – книжки́, сторі́нка — сторінки́.
- Нормативним (правильним) у слові вважається наголос, зафіксований в орфоепічному словнику.
українська мова російська мова
дОговір договОр
дОшка доскА
ненАвидіти ненавИдеть
Олень олЕнь
просІка прОсека
літОпис лЕтопись
рукОпис рУкопись,
руслО рУсло
топОля тОполь
фартУх фАртух
Запам’ятайте наголошені склади:
- вАги, вИпадок, вІльха, вчЕння, гЕтьман , дАно, дОнька, дОньчин (але дочкА, доччИн), жАлісливий, зрУчний, кАмбала, кИшка, кОлія, кОсий, нІздря, Оцет, спИна,
- абО, аджЕ, алЕ, арАхіс, борОдавка, вибОїна, визвОльний, вітчИм, вперЕміш, всерЕдині, гуртОжиток, данИна, допІзна, експЕрт, жадАний, житлО,
- бюлетЕнь, верблюдИця, гастронОмія, горілИць, горошИна, двоскладОвий, диспансЕр, джентльмЕн, докумЕнт, жалюзІ, запитАння, інженЕрія, інструмЕнт, каталОг, металУргія, некролОг
- безготівкОвий, безперестАнку, буржуазІя, ветеринАрія, дешевизнА, медикамЕнт, нафтопровІд, начистотУ, невитравнИй, неврастенІя, недовіднИй. сирокопчЕний, щодобовИй
- Покрóва, рокú, шлЯху, Герасúм, близькí, общúна
- Р. в. гостЕй, грОшей, чáсу
- усього́-на́-всього, вряди́-годи́, віч-на́-віч, де-не́будь, по-госпо́дарськи, по-господа́рському, наві́к-вікі́в, наві́к-ві́ки, пові́к-ві́ки
- аби́де, аби́коли, аби́як, власнору́ч, впо́перек, впере́міш, всере́дині, голіру́ч, доне́схочу, досхочу́, за́видна, зви́сока, зле́гка, зо́зла, на зло́, на́взнак, надво́рі, на дворі́, наза́вжди, на́спіх, нашвидку́, поблизу́, повіки́, поза́очі, на око́, поза́торік, спра́віку, доне́схочу, доси́та, за́видна
- булá, (булó, булú), везтú, нестú, беремó, йдемó, кúдати, чéрствiти, черпáти, жéврiти, закiнчúти, крáду, перчúти, тóвпитися
Закономірності, які допоможуть запам'ятати складні випадки наголошування
І͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟:
- В іменниках середнього роду з –̳а̳н̳н̳я̳ наголос падає на суфікс (завдАння, навчАння, запитАння, видАння, читАння, пізнАння);
- В͟і͟д͟д͟і͟є͟с͟л͟і͟в͟н͟і͟ ͟і͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟ середнього роду на -̲а̲н̲н̲я̲, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчáння, завдáння, запитáння, читáння, визнáння, видáння, пізнáння, послáння. Але є і винятки: облáднання (набір механізмів тощо), нéхтування, бíгання, кόвзання.
- В іменниках жіночого роду із суфіксом -̳к̳(̳а̳)̳ у множині наголошується закінчення слова: (вказІвка — вказівкИ, вчИтелька — вчителькИ);
- На останній склад падає наголос у словах на позначення мір довжини (мілімЕтр, сантимЕтр, кіломЕтр);
- Абстрактні іменники з суфіксом -̳и̳н̳(̳а̳)̳, мають наголос на останньому складі: (величинА, новинА);
- Слова з префіксами в̳и̳-̳,̳ ̳в̳і̳д̳-̳,̳ ̳н̳а̳-̳,̳ ̳з̳а̳-̳,̳ ̳н̳а̳д̳-̳,̳ ̳о̳б̳-̳,̳ ̳п̳е̳р̳е̳-̳,̳ ̳п̳і̳д̳-̳,̳ ̳п̳о̳-̳,̳ ̳п̳р̳и̳-̳,̳ ̳р̳о̳з̳-̳, мають наголос на префіксах (вИпадок, вИняток, пОзика, пОзначка, крім видавнИцтво, вимОва, вирОщування
- У д͟в͟о͟с͟к͟л͟а͟д͟о͟в͟и͟х͟ ͟і͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟а͟х͟ наголос падає на закінчення (життЯ, буттЯ, знаннЯ, званнЯ, питтЯ, спаннЯ, але: вмíння, вчéння).
- наголос у б͟а͟г͟а͟т͟ь͟о͟х͟ ͟і͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟а͟х͟ ͟ж͟і͟н͟о͟ч͟о͟г͟о͟ ͟р͟о͟д͟у͟ ͟і͟з͟ ͟с͟у͟ф͟і͟к͟с͟о͟м͟ ͟-͟к͟(͟а͟)͟ у множині переходить на закінчення: вказíвка - вказівкú, учúтелька - учителькú, лáстівка - ластівкú, пúсанка - писанкú, кнИжка - книжкИ. Але: рόдичка - рόдички, сусíдка - сусíдки, верхíвка - верхíвки.
- В і͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟а͟х͟ ͟з͟ ͟п͟р͟е͟ф͟і͟к͟с͟о͟м͟ ͟в͟и͟-͟ наголос падає на префікс: вúняток, вúпадок, вúписка, вúклик, вúхоплення, вúробіток, але: вимóва, видавнúцтво, вирóщування.
- Так само наголошений і п͟р͟е͟ф͟і͟к͟с͟ ͟п͟о͟-͟ у словах пóзначка, пóсвідка, пóсмішка.
- Систему наголосу мають і͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟,͟ ͟щ͟о͟ ͟п͟о͟є͟д͟н͟у͟ю͟т͟ь͟с͟я͟ ͟з͟ ͟ч͟и͟с͟л͟і͟в͟н͟и͟к͟а͟м͟и͟ два, три, чотири – наголошений такий склад, як у формі родового однини: два сИни, чотири брАти, три шлЯхи (хоч у формі множини ці іменники мають інший наголос: синИ, братИ, шляхИ).
- І͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟ ͟н͟а͟ ͟п͟о͟з͟н͟а͟ч͟е͟н͟н͟я͟ ͟т͟е͟р͟и͟т͟о͟р͟і͟ї͟͟, утворені за допомогою суфікса щ͟и͟н͟(͟а͟)͟, зберігають наголос власної назви або назви мешканців: Кúїв – Кúївщина, Полтáва – Полтáвщина, Сýмщина, Миколáївщина, Одéщина, Донéччина, Вíнниччина, гуцýли – Гуцýльщина, бóйки – Бóйківщина, але Галичинá.
- У словах іншомовного походження наголос переважно нерухомий: діалОг – діалОгу – діалОзі, адвокАт – адвокАта – адвокАтів.
П͟р͟и͟к͟м͟е͟т͟н͟и͟к͟и͟
- Двоскладовий прикметник має наголос на закінчення: (легкИй, тонкИй, вузькИй, швидкИй).
- Пестливий суфікс -̳Е̳н̳ь̳к̳-̳ є завжди наголошеним: (милЕнький, товстЕнький).
- У б͟а͟г͟а͟т͟ь͟о͟х͟ ͟п͟р͟и͟к͟м͟е͟т͟н͟и͟к͟а͟х͟ ͟ж͟і͟н͟о͟ч͟о͟г͟о͟ ͟р͟о͟д͟у͟ ͟і͟з͟ ͟с͟у͟ф͟і͟к͟с͟о͟м͟ ͟-͟к͟(͟а͟)͟ наголос падає на закінчення: вузькúй, легкúй, липкúй, мілкúй, низькúй, новúй, нуднúй, піснúй, різкúй, сипкúй, скучнúй, стійкúй, стічнúй, страшнúй, твердúй, тіснúй, тонкúй, труднúй, тяжкúй, черствúй, чіткúй, чуткúй, шкільнúй.
Д͟і͟є͟с͟л͟о͟в͟а͟
- Слова в̳е̳з̳т̳И̳ і н̳е̳с̳т̳И̳ мають наголос на останньому складі.
- У д͟і͟є͟с͟л͟о͟в͟а͟х͟ перший склад закінчень -͟е͟м͟о͟,͟ ͟-͟и͟м͟о͟,͟ ͟-͟е͟т͟е͟ ͟-͟и͟т͟е͟ не наголошується: несемό, несетé (а не «несéмо» «несéте»); ідемό, ідетé (а не «ідéмо», «ідéте»); підемό, підетé.
- Д͟і͟є͟с͟л͟і͟в͟н͟и͟й͟͟ ͟п͟р͟е͟ф͟і͟к͟с͟ ͟в͟и͟-͟ – наголошений: гнАти – вИгнати, орАти – вИорати, рівнЯти – вИрівняти.
Ч͟и͟с͟л͟і͟в͟н͟и͟к͟и͟
- на –̳А̳д̳ц̳я̳т̳ь̳; (одинАдцять, чотирнАдцять).
- Наголос на –̳д̳е̳с̳Я̳т̳: (п’ятдесЯт, сімдесЯт).
Прислівники
- У п͟р͟и͟с͟л͟і͟в͟н͟и͟к͟а͟х͟, утворених від деяких прикметників, наголос падає на перший склад: висóкий – вúсоко, низькúй – нúзько, легкúй – легко; отже, вỳзько, лéгко, мíлко.
Займенники
- Чітка системність у наголошуванні спостерігається в з͟а͟й͟͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟а͟х͟: цьогО, тогО, могО, свогО, менЕ, тебЕ, але якщо з’являється прийменник, у багатьох займенників наголос переміщується на основу (до цьОго, до тОго, біля мЕне).