українська мова російська мова
дОговір договОр
дОшка доскА
ненАвидіти ненавИдеть
Олень олЕнь
просІка прОсека
літОпис лЕтопись
рукОпис рУкопись,
руслО рУсло
топОля тОполь
фартУх фАртух
Запам’ятайте наголошені склади:
- вАги, вИпадок, вІльха, вчЕння, гЕтьман , дАно, дОнька, дОньчин (але дочкА, доччИн), жАлісливий, зрУчний, кАмбала, кИшка, кОлія, кОсий, нІздря, Оцет, спИна,
- абО, аджЕ, алЕ, арАхіс, борОдавка, вибОїна, визвОльний, вітчИм, вперЕміш, всерЕдині, гуртОжиток, данИна, допІзна, експЕрт, жадАний, житлО,
- бюлетЕнь, верблюдИця, гастронОмія, горілИць, горошИна, двоскладОвий, диспансЕр, джентльмЕн, докумЕнт, жалюзІ, запитАння, інженЕрія, інструмЕнт, каталОг, металУргія, некролОг,
- безготівкОвий, безперестАнку, буржуазІя, ветеринАрія, дешевизнА, медикамЕнт, нафтопровІд, начистотУ, невитравнИй, неврастенІя, недовіднИй. сирокопчЕний, щодобовИй
Закономірності, які допоможуть запам'ятати складні випадки наголошування.
І͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟:͟
- у множині наголошується останній склад (книжкИ, листкИ);
- в іменниках середнього роду з –̳а̳н̳н̳я̳ наголос падає на суфікс (завдАння, навчАння, запитАння, видАння, читАння, пізнАння);
- в іменниках жіночого роду із суфіксом -̳к̳(̳а̳)̳ у множині наголошується закінчення слова: (вказІвка — вказівкИ, вчИтелька — вчителькИ);
- на останній склад падає наголос у словах на позначення мір довжини (мілімЕтр, сантимЕтр, кіломЕтр);
- абстрактні іменники з суфіксом -̳и̳н̳(̳а̳)̳, мають наголос на останньому складі: (величинА, новинА);
- з префіксами в̳и̳-̳,̳ ̳в̳і̳д̳-̳,̳ ̳н̳а̳-̳,̳ ̳з̳а̳-̳,̳ ̳н̳а̳д̳-̳,̳ ̳о̳б̳-̳,̳ ̳п̳е̳р̳е̳-̳,̳ ̳п̳і̳д̳-̳,̳ ̳п̳о̳-̳,̳ ̳п̳р̳и̳-̳,̳ ̳р̳о̳з̳-̳, мають наголос на префіксах (вИпадок, вИняток, пОзика, пОзначка, крім видавнИцтво, вимОва, вирОщування
П͟р͟и͟к͟м͟е͟т͟н͟и͟к͟и͟:͟
- двоскладовий прикметник має наголос на закінчення: (легкИй, тонкИй, вузькИй, швидкИй);
- пестливий суфікс -̳Е̳н̳ь̳к̳-̳ є завжди наголошеним: (милЕнький, товстЕнький).
Д͟і͟є͟с͟л͟о͟в͟а͟:͟
- слова в̳е̳з̳т̳И̳ і н̳е̳с̳т̳И̳ мають наголос на останньому складі.
Ч͟и͟с͟л͟і͟в͟н͟и͟к͟и͟:͟
- на –̳А̳д̳ц̳я̳т̳ь̳; (одинАдцять, чотирнАдцять).
- Наголос на –̳д̳е̳с̳Я̳т̳: (п’ятдесЯт, сімдесЯт).
В͟і͟д͟д͟і͟є͟с͟л͟і͟в͟н͟і͟ ͟і͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟ середнього роду на -̲а̲н̲н̲я̲, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчáння, завдáння, запитáння, читáння, визнáння, видáння, пізнáння, послáння.
Але є і винятки: облáднання (набір механізмів тощо), нéхтування, бíгання, кόвзання.
- У д͟в͟о͟с͟к͟л͟а͟д͟о͟в͟и͟х͟ ͟і͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟а͟х͟ наголос падає на закінчення (життя, буття, знання, звання, пиття, спання, але: вмíння, вчéння).
- Наголос у б͟а͟г͟а͟т͟ь͟о͟х͟ ͟і͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟а͟х͟ ͟ж͟і͟н͟о͟ч͟о͟г͟о͟ ͟р͟о͟д͟у͟ ͟і͟з͟ ͟с͟у͟ф͟і͟к͟с͟о͟м͟ ͟-͟к͟(͟а͟)͟ у множині переходить на закінчення: вказíвка - вказівкú, учúтелька - учителькú, лáстівка - ластівкú, пúсанка - писанкú, але: рόдичка - рόдички, сусíдка - сусíдки, верхíвка - верхíвки.
- У б͟а͟г͟а͟т͟ь͟о͟х͟ ͟п͟р͟и͟к͟м͟е͟т͟н͟и͟к͟а͟х͟ ͟ж͟і͟н͟о͟ч͟о͟г͟о͟ ͟р͟о͟д͟у͟ ͟і͟з͟ ͟с͟у͟ф͟і͟к͟с͟о͟м͟ ͟-͟к͟(͟а͟)͟ наголос падає на закінчення: вузькúй, легкúй, липкúй, мілкúй, низькúй, новúй, нуднúй, піснúй, різкúй, сипкúй, скучнúй, стійкúй, стічнúй, страшнúй, твердúй, тіснúй, тонкúй, труднúй, тяжкúй, черствúй, чіткúй, чуткúй, шкільнúй.
- У п͟р͟и͟с͟л͟і͟в͟н͟и͟к͟а͟х͟, утворених від деяких прикметників, наголос падає на перший склад: висóкий – вúсоко, низькúй – нúзько, легкúй – легко; отже, вỳзько, лéгко, мíлко.
- У д͟і͟є͟с͟л͟о͟в͟а͟х͟ перший склад закінчень -͟е͟м͟о͟,͟ ͟-͟и͟м͟о͟,͟ ͟-͟е͟т͟е͟ ͟-͟и͟т͟е͟ не наголошується: несемό, несетé (а не «несéмо» «несéте»); ідемό, ідетé (а не «ідéмо», «ідéте»); підемό, підетé.
- Ч͟и͟с͟л͟і͟в͟н͟и͟к͟и͟ другого десятка мають наголос на складі на: одинáдцять, дванáдцять, тринáдцять, чотирнадцять.
- В і͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟а͟х͟ ͟з͟ ͟п͟р͟е͟ф͟і͟к͟с͟о͟м͟ ͟в͟и͟-͟ наголос падає на префікс: вúняток, вúпадок, вúписка, вúклик, вúхоплення, вúробіток, але: вимóва, видавнúцтво, вирóщування.
- Так само наголошений і п͟р͟е͟ф͟і͟к͟с͟ ͟п͟о͟-͟ у словах пóзначка, пóсвідка, пóсмішка.
- Чітка системність у наголошуванні спостерігається в з͟а͟й͟͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟а͟х͟: цьогО, тогО, могО, свогО, менЕ, тебЕ, але якщо з’являється прийменник, у багатьох займенників наголос переміщується на основу (до цьОго, до тОго, біля мЕне).
- Систему наголосу мають і͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟,͟ ͟щ͟о͟ ͟п͟о͟є͟д͟н͟у͟ю͟т͟ь͟с͟я͟ ͟з͟ ͟ч͟и͟с͟л͟і͟в͟н͟и͟к͟а͟м͟и͟ два, три, чотири – наголошений такий склад, як у формі родового однини: два сИни, чотири брАти, три шлЯхи (хоч у формі множини ці іменники мають інший наголос: синИ, братИ, шляхИ).
- Д͟і͟є͟с͟л͟і͟в͟н͟и͟й͟͟ ͟п͟р͟е͟ф͟і͟к͟с͟ ͟в͟и͟-͟ – наголошений: гнАти – вИгнати, орАти – вИорати, рівнЯти – вИрівняти.
- І͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟ ͟н͟а͟ ͟п͟о͟з͟н͟а͟ч͟е͟н͟н͟я͟ ͟т͟е͟р͟и͟т͟о͟р͟і͟ї͟͟, утворені за допомогою суфікса щ͟и͟н͟(͟а͟)͟, зберігають наголос власної назви або назви мешканців: Кúїв – Кúївщина, Полтáва – Полтáвщина, Сýмщина, Миколáївщина, Одéщина, Донéччина, Вíнниччина, гуцýли – Гуцýльщина, бóйки – Бóйківщина, але Галичинá.
- У словах іншомовного походження наголос переважно нерухомий: діалОг – діалОгу – діалОзі, адвокАт – адвокАта – адвокАтів.