• «Межі моєї мови окреслюють межі мого Всесвіту». (Людвіґ Віттґенштайн, австрійський філософ і логік, професор Кембриджського університету.)
• Мова, якою ми говоримо, будує певну картину світу, яка своєю чергою впливає на спосіб нашого думання. Ми мислимо в категоріях мови, якою ми розмовляємо, і відповідно до цих категорій будуємо навколишній світ. Відтак мова і культура перебувають між собою в детерміністській лінгвістичній залежності, тобто зміна мови веде за собою зміну культури. (Лінгвістична теорія Едварда Сепіра – Бенджамена Уорфа, американських мовознавців.)
• «Перехід української літератури між Сковородою і Котляревським на розмовну мову був таким радикальним, «єретичним» і вирішальним для подальшої диференціації українського та російського світів тому, що змінилася філософія мови. Мова Людини [розмовна українська] протиставила себе Мові Влади [церковнослов’янська мова виражала «сакральний» зміст влади російського царя]. Це був розкол між Україною і Росією – розкол не по лінії ізоглос [мовних меж], а по лінії диференціюючих моральних цінностей». (Оксана Пахльовська, доктор філологічних наук, професор Римського університету, науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України.)

ІІ. Мова – це символ єдності нації і держави

• «Мова – першоознака нації, дух нації». (Вільгельм фон Гумбольдт, німецький  мовознавець, філософ.)
• «Мова – оселя буття народу». (Мартін Хайдеггер, німецький філософ-екзистенціоналіст.)
• «Без української мови не може бути української держави». «Побудувати Україну як незалежну державу можна лише спираючись на історичні корені українського народу, а отже – на його мову, яка забезпечує нормальне функціонування національного організму у всіх його виявах». «Мова виражає єдність держави». «У національній державі ототожнюють такі поняття як держава, нація, мова. Усі багатоетнічні імперії розпадалися, бо не мали єдиного засобу консолідації – мови». (Михайло Кочерган, академік АН ВШ України, професор кафедри загального та українського мовознавства Київського національного університету ім. Т.Шевченка.)

ІІІ. Мова і самосвідомість – це дві найважливіші ознаки нації

• «Ні прозвання, ні віросповідання, ні сама кров предків не робить людину належністю тої чи іншої народності. Хто якою мовою думає, той до того народу належить». (Володимир Даль, автор тлумачного словника російської мови.)
• «Єврея, цигана, татарина, німця, зросійщених настільки, що мовою їхньої заповітної думки стала російська, ми не можемо зарахувати ні до якого народу, крім російського». (Олександр Потебня, український мовознавець.)

ІV. Двомовність на державному рівні – перехідний етап до одномовності

• «У випадку двомовності на всій території країни йде мовне суперництво, внаслідок чого одна з мов поступово втрачає свої позиції і з часом зникає. Як доведено мовознавцями, дві мови на одній території не можуть бути функціонально тотожними . Це суперечило б чинному в мові закону мовної економії (його ще називають законом економії мовних засобів, законом економії сил, теорією мінімального зусилля): нащо витрачати зусилля на вивчення другої мови, коли можна легко обійтися без неї. Через те двомовність, як правило, не є тривалою. Вона, по суті, є перехідним етапом (проміжною ланкою) до одномовності, де одна з мов усувається. Зрозуміло, що принижувана, переслідувана віками, знекровлена українська мова, яка тільки стала підніматися з колін, в ситуації активного наступу на неї з боку агресивно налаштованих носіїв російської мови такої конкуренції може не витримати». (Михайло Кочерган, академік АН ВШ України, професор кафедри загального та українського мовознавства мовознавства Київського національного університету ім. Т.Шевченка.)
• «Згідно з Конституцією України кожна нація має право на користування рідною мовою і розвиток своєї національної культури, але жодній з них не дано права зневажати, руйнувати, калічити, принижувати українську державну мову». (Михайло Голубець, академік НАН України, професор, доктор наук.)

V. Висока національна свідомість – запорука збереження українськостї

• «Головною причиною сьогоднішнього мовного становища в державі є байдужість, нерішучість, совковий переляк і звичайне недбальство, безініціативність і безвідповідальність». (Михайло Голубець, академік НАН України, професор, доктор наук.)
• «Якщо раніше самобутності української мови найбільше вадили політичні перешкоди, то сьогодні – якась зашкарубла невіра в її творчі можливості». (Пилип Селігей, старший науковий співробітник Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні.)
• «Висока національна самосвідомість і високий ступінь опірності політичній і культурно-мовній експансії сусідніх держав є запорукою збереження українськості». (Михайло Кочерган, академік АН ВШ України, професор кафедри загального та українського мовознавства КНУ ім. Т.Шевченка.)
• «Мова перемагає своїх суперників не в силу якихось внутрішніх якостей, а тому що її носії є войовничішими, фанатичнішими, культурнішими, заповзятливішими». (Андре Мартіне, французький мовознавець.)
• На початку шістдесятих років ХХ століття Наукова рада АН СРСР з проблеми «Закономірності розвитку національних мов у зв’язку з розвитком соціалістичних націй» розподілила «рівноправні» мови народів СРСР на «більш рівноправні» (перспективні) і «менш рівноправні» (неперспективні). До перспективних, крім, звичайно, російської, – ті мови, носії яких виявили національну солідарність і чинили сильний колективний опір русифікації: литовську, естонську, латвійську, грузинську та вірменську. Неспроможність витіснити зазначені мови з базових сфер функціонування змушувала імперську владу поважати їх і на цій підставі заносити до перспективних. (За матеріалами досліджень з історії лінгвоциду української мови Лариси Масенко, завідувача кафедри української мови Києво-Могилянської академії.)

VІІ. Індивідуальне мовлення – показник культури людини

• Яке слово – така людина. (Народний вислів.)
• «Мовлення кожної окремо взятої людини у своєму внутрішньому механізмі обумовлене чинниками формування особистості, їх соціальним змістом, середовищем, у якому людини виховується, здобуває освіту, розвивається, виробляє певні навички, риси суспільної поведінки, характеру». (Іван Білодід, український мовознавець.)
• «Багато чого можна довідатися про людину, аналізуючи її мову».(Чарльз Гокет, американський лінгвіст.)
• Високість змісту не може бути передана нікчемними словами. (З античних поетик.)

VІІ. Заповіді свідомого мовця

• «Ми не є і не повинні стати народом суржикової мови чи мови мертво-декоративної. Маємо витворену протягом віків мову дивовижно багату, одну з найбагатших у світі, барвисту, запашну, розмаїту, здатну активно жити і розвиватись, придатну до найскладнішої художньої і наукової творчості. Злочином було б занедбати таке неоціненне духовне добро». (Олесь Гончар, український письменник)
• «Бути постійно на варті чистоти мови,збагачувати її всебічно, повертати її первісну естетичну красу, мудрість, милозвучність - ось наше національне надзавдання». (Олесь Гончар, український письменник)
• «Найперше діло в отця-матері повинно бути, щоб дитину своєю рідною мовою до розуму доводити, щоб дитина, вивчившись письменства, од своїх людей не одвикла…» (Пантелеймон Куліш, український письменник)

• Історія виникнення й розвитку літературних мов різних народів і часів переконливо показує, що авторитет мови перш за все здобувається не стільки її внутрішніми лексичними, граматичними чи тим більше фонетичними якостями, скільки тим, щó саме написано й надруковано цією мовою, як воно служить загальнолюдському поступові, яке місце в суспільному, культурному й науковому житті людства займає народ – носій певної мови. (П.Д. Тимошенко).