СІЧЕНЬ
01.01.	- Новий рік
	- 120 років від дня народження Василя Касіяна (1896-1976), українського художника – графіка.
02.01.	- 90 років від дня народження Віри Вовк (Селянської) (1926), української поетеси, перекладача і літературознавця.
04.01.	- 200 років від дня народження Осипа Шухевича (1816-1970), українського письменника.
07.01.	- Різдво Христове
	- 115 років від дня народження В.Г. Чумака (1901-1919), українського поета, громадського діяча.
12.01.	.
	- День українського політв’язня.
22.01.	- День Соборності України.
27.01.	- 125 років від дня народження П.Г. Тичини (1891-1967), українського поета, державного та громадського діяча.
	- 105 років від дня народження І. М. Гончара (1911-1993), українського скульптора, живописця, графіка, етнографа.
29.01.	- День пам’яті героїв Крут.
	ЛЮТИЙ
02.02.	- 115 років від дня народження В.П. Підмогильного (1901-1937), українського письменника .
12.02.	- 145 років від дня народження Леся Мартовича (1871-1916), українського письменника і громадського діяча.
14.02.	- День святого Валентина.
15.02.	- Стрітення Господнє.
18.02	- 160 років від дня народження Софії Русової (1856-1940), української громадської і культурно-освітньої діячки.
20.02.	- День пам’яті Героїв Небесної Сотні.
21.02.	- Міжнародний день рідної мови.
	- 95 років від дня народження Володимира Малика (1921-1998), українського письменника.
25.02.	- 145 років від дня народження Лесі Українки (1871-1913), української поетеси, перекладачки, громадської діячки.
	БЕРЕЗЕНЬ
03.03.
	- Всесвітній день письменника.
08.03.	- Міжнародний день прав жінок і миру.
09.03.	- День народження Т.Г. Шевченка (1814-1861), великого українського поета, художника, мислителя.
10.03.	- 155 років з дня смерті Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861), українського поета із світовим іменем, художника, мислителя.
13.03.	- 60 років Марії Вайно (1956), івано-франківській поетесі і новелістці родом з с. Букачівці Рогатинського району.
16.03.	- 75 років Ігору Гаврилюку (1941), письменнику – гумористу з Калуша, автору збірок «Вчений нянь», «Пунктуація кохання» (1989), «Малі діти – великий клопіт» (1991).
19.03.	- 85 років Еммі Андієвській (1931), українській письменниці і поетесі.
21.03.	- Всесвітній день поезії.
26.03.	- День Національної гвардії України.
27.03.	- Міжнародний день театру.
29.03.	- 135 років від дня народження Марійки Підгірянки (1881-1963), української поетеси, народної вчительки, уродженки с. Білі Ослави Надвірнянського району.
	КВІТЕНЬ
01.04.	- Всесвітній день сміху.
07.04.	- Благовіщення.
	- Всесвітній день здоров’я.
09.04.
12.04.	- Всесвітній день авіації та космонавтики.
16.04.	- День довкілля.
18.04.	- День пам’яток історії та культури.
22.04.	- Всесвітній день Землі.
23.04.	- Всесвітній день книги і авторського права.
24.04.	- Вербна неділя.
26.04.	- 30 років з часу Чорнобильської катастрофи (1986).
27.04.
28.04.	- 75 років від дня народження Ірини Жиленко (1941-2013), української поетеси, прозаїка.
	ТРАВЕНЬ
01.05.	- Великдень.
	- Міжнародний день солідарності трудящих.
07.05.	- День міста Івано-Франківська.
08.05.	- День Матері.
09.05.	- День пам’яті жертв Другої світової війни.
14.05.	-  145 років від дня народження Василя Стефаника (1871-1936), видатного українського письменника – новеліста, громадсько-політичного діяча, уродженця с. Русова Снятинського району.
	- 45 років створення Івано-Франківської обласної організації Національної Спілки письменників України (1971).
15.05.	- Міжнародний день сім’ї.
	- День Європи в Україні.
18.05.	- Міжнародний день музеїв.
20.05.	- 55 років тому (1961) встановлено Республіканську премію імені Т.Г. Шевченка з 1999 року – Національна премія України імені Тараса Шевченка.
22.05.	- 155 років тому (1861) відбулось перепоховання Т.Г. Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева. - День героїв.
24.05.	- День слов’янської писемності і культури.
26.05.	- 80 років Віталію Коротичу (1936), українському письменнику, публіцисту, перекладачу.
31.05.	- Всесвітній день без тютюну (проти тютюнопаління).
	ЧЕРВЕНЬ
01.06.	- Міжнародний день захисту дітей.
05.06.	- Всесвітній день охорони навколишнього середовища.
06.06.	- День журналіста.
13.06.	- День народження Марка Черемшини (1874), українського письменника та культурно-громадського діяча.
14.06.	- 125 років від дня народження Євгена Коновальця (1891-1938), громадсько-політичного і військового діяча, полковника армії УНР, проводу ОУН.
15.06.	- 75 років від дня народження Івана Миколайчука (1941-1987),  українського кіноактора, сценариста, режисера.
19.06.	- Трійця.
22.06.	- День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні.
25.06.	- 75-а річниця початку Другої світової війни (1941).
	- 130 років від дня народження Івана Крип’якевича (1886-1967), видатного українського історика.
26.06.	- День молоді.
28.06.	- День Конституції України.
	- 365 років тому (1651) розпочалася битва під Берестечком між українськими силянсько-козацькими військами і польською шляхтою.
	ЛИПЕНЬ
01.07.	- День архітектури України.
02.07.	- Проголошення ІІ Універсалу Центральної Ради (1917).
07.07.	- Свято Івана Купала.
	- 95 років від дня народження Петра Яцика (1921-2001), бізнесмена, мецената, засновника Міжнародного конкурсу знавців української мови.
16.07.	- Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
17.07.	- 145 років від дня народження Філарета Колесси  (1871-1947), видатного українського композитора, фундатора українського –етнографічного музикознавства.
26.07.	- 225 років від дня народження Вольфгана Моцарта (1791-1844), австрійського піаніста, композитора, диригента, педагога.
	СЕРПЕНЬ
09.08.	-  130 років від дня народження Богдана Заклинського (1886-1946), українського публіциста, фольклориста, літературознавця, родом з м. Станіслава.
18.08.	- 60 років Василю Герасим’юку (1956), сучасному українському поету, радіожурналісту.
19.08.	- Яблуневий Спас.
23.08.	- День Державного Прапора України.
24.08.	- 25-а річниця проголошення Верховною Радою Акту Незалежності України (1991).
27.08.	- 160 років від дня  народження І.Я. Франка (1856-1916), видатного українського письменника, поета, філософа, вченого і громадського діяча.
	- 75 років від дня народження Богдана Ступки (1941-2012), українського актора.
	ВЕРЕСЕНЬ
01.09.	- День знань.
	- 205 років від дня народження Івана Вагилевича (1811-1866), українського фольклориста, письменника, етнографа.
08.09.	- Міжнародний день писемності.
10.09.	- День українського кіно.
17.09.	- День винахідника і раціоналізатора.
19.09.	- 175 років від дня народження Анатоля Вахнянина (1841-1908), західноукраїнського композитора, письменника, громадського діяча.
21.09.	- Міжнародний день миру.
26.09.	- 115 років від дня народження Семена Скляренка(1901-1962), українського письменника.
27.09.	- День туризму.
29.09.	- 150 років від дня народження Михайла Грушевського (1866-1934), українського історика і громадсько-політичного діяча, першого Президента України.
30.09.	- Всеукраїнський день бібліотек.
	ЖОВТЕНЬ
01.10.	- Міжнародний день музики.
	-105 річниця заснування в Західній Україні організації «Пласт» (1911).
02.10.	- День працівників освіти.
	- 110 років від дня народження Івана Багряного (1906-1963), українського письменника.
03.10.	- 135 років від дня народження Михайла Возняка (1881-1954), українського літературознавця.
04.10.	- 125 років від дня народження Юрія Клена (Освальд Бургардт) (1891-1947), українського письменника.
06.10.	- 135 років від дня народження Івана Кочерги (1881-1952), українського драматурга.
09.10.	- День художника.
	- 130 років від дня народження Іванни Блажкевич (1886-1977), галицько-української письменниці та громадської діячки.
14.10.	- Покрова Пресвятої Богородиці.
	- День українського козацтва.
	- День захисника Вітчизни.
16.10.	- 85 років від дня народження Ярослава Дорошенка (1931-2007), українського поета, журналіста.
24.10.	- День Організації Об’єднаних націй.
28.10.	- 135 років від дня народження Дмитра Макогона (1881-1961), українського письменника і педагога. Вчителював у школах Станіслава (1923-1956).
	Цього місяця виповнюється:
	- 420 років з часу укладання (1956) Берестейської унії.
	ЛИСТОПАД
01.11.	- День державності на західноукраїнських землях.
	- 98 років від дня проголошення ЗУНР (1918).
06.11.	- 205 років від дня народження Маркіяна Шашкевича (1811-1843), українського письменника, культурно-громадського діяча, засновника «Руської трійці» .
07.11.	- 80років від дня народження Миколи Вінграновського (1936-2004), українського поета, кіноактора, режисера.
08.11.	- 125 років від дня народження Олеся Досвітнього (О.Ф. Скрипаль) (1891-1934), українського письменника, літературознавця.
09.11.	- День української писемності та мови.
10.11.	- 65 років Неонілі Стефурак (1951), сучасній українській поетесі і журналістці.
	- 75 років Ганні Вінтоняк (1941), майстрині декоративно-ужиткового мистецтва, родом з с. Космач Косівського району.
16.11.	- День працівників радіо, телебачення та зв’язку.
17.11.	- Міжнародний день студента.
21.11.	- День гідності та свободи.
28.11.	- День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій в Україні.
	ГРУДЕНЬ
01.12.	- Всесвітній день боротьби зі СНІДом.
	- 25 років тому народ України вільним волевиявленням на референдумі підтвердив Акт проголошення незалежності України (1991).
05.12.	- Міжнародний день волонтерів.
	- 85 років від дня народження Григора Тютюнника (1931-1980), українського письменника.
06.12.	- 145 років від дня народження Миколи Вороного (1871-1938), українського поета, театрознавця, перекладача.
07.12.	- 80 років з дня смерті Василя Стефаника (1871-1936), українського письменника, громадського діяча.
10.12.	- День захисту прав людини.
13.12.	- День святого апостола Андрія Первозванного.
14.12.	- День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
18.12.	- 85 років від дня народження Михайлини Коцюбинської (1931-2011), української письменниці, літературознавця, перекладача.
19.12.	- День святого Миколая  Чудотворця.
29.12.	- 110 років від дня народження Святослава Гординського (1906-1993), українського поета, перекладача, художника, мистецтвознавця, літературознавця.

Тема. Звертання. Роль звертань у реченні. Непоширені й поширені звертання. Розділові знаки при звертанні.

Мета: поглибити знання учнів про звертання, навчити виділяти звертання з контексту, правильно розставляти розділові знаки, трансформувати прості речення на речення зі звертаннями; виховувати любов до рідної Батьківщини.

Тип уроку: урок формування знань, умінь і навичок.

Засоби навчання: підручник «Українська мова», О.В. Заболотний, В.В. Заболотний, комп’ютер, телевізор.

Епіграф уроку:

Україно! Доки жити буду,

Доти відкриватиму тебе.

В.Симоненко

Перебіг уроку

1. I.Організаційний момент.
2. II.Перевірка домашнього завдання.
3. III.Актуалізація опорних знань, навичок та вмінь.

Бесіда з запитаннями.

1. Які бувають речення за метою висловлювання?
2. За емоційним забарвленням?
3. Що становить граматичну основу речення?
4. Які ви знаєте другорядні члени речення?

Слово вчителя (казка про кличний відмінок): - про кого йдеться у тій казочці; яке завдання стоїть перед ним?

1. IV.Повідомлення тему та мети уроку. Мотивація учіння.
2. V.Вивчення нового матеріалу.
3. 1.Узагальнення набутих компетентностей з теми звертання. Робота з підручником, вправа 128 (усно).
4. 2.Первинне застосування нових знань (пробні вправи).
   1. Україно! Ти для мене диво. (В. Симоненко)
   2. Чи я до тебе, Україно, приб’юсь, мов крапля у Дніпро?
   3. Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

1. Добридень тобі, Україно моя.

(укажіть звертання, поясніть розділові знаки, запишіть речення)

1. 3.Самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях. Робота з підручником, вправа 130 письмово.
2. 4.Фізкультхвилинка
3. 5.Творче перенесення знань і навичок у нові ситуації.

Перебудуйте речення так, щоб підмети стали звертаннями.

1. Козаки безстрашно боролися за волю України.
2. Вірні сини України мужньо охороняють кордони рідної Землі.
3. Народ український піднявся на боротьбу проти ворогів.
4. 21 листопада народ України відзначає річницю Революції Гідності.
5. 6.Робота з підручником (ст. 63, типи звертань за будовою)
6. 7.Творче конструювання речень за опорним словом.

Складіть речення з поданими звертаннями, вкажіть, які з них поширені, які непоширені: Україна, рідна земля, матуся, рідна мова.

8.Робота з підручником. Вправа 131 (письмово)

VI.Підсумки. Рефлексія. Оцінювання.

Метод «Незакінчене речення»:

1. Звертання – це слово або сполучення слів…
2. Звертання виражається…
3. В усному мовленні звертання…
4. На письмі звертання виділяємо…
5. Звертання ніколи не виступає…
6. Звертання, яке стоїть на початку речення, виділяємо…
7. VII.Домашнє завдання та інструктаж до його виконання.

Опрацювати матеріал підручника, параграф 16, вправа 134 (письмово).

Мета: подати учням відомості про твори Т. Шевченка, в яких зображені скалічені жіночі долі, вдосконалити навички у вивченні поем та поезій, які не передбачені навчальною Програмою; розвивати вміння виразно читати художні твори; виховати повагу до української жінки, матері, сестри.

Обладнання: автопортрет Шевченка, художні полотна (портрети жінок), написані Шевченком, презентація.

ПЕРЕБІГ СВЯТА

Ведучий1. Жіноча доля, хто її розкаже?

Ведучий2. Жіноча доля, хто її збагне?

Їй на землі моїй чомусь найважче…

Ведучий1. Тарас Шевченко все життя низько схиляв голову перед українською жінкою. Біль і гнів за скалічені жіночі долі вилився в пекучі рядки звинувачень, трепетні слова любові, гіркі сльози співчуття. Усьому світові прагнув він розповісти про страждання яких, здається, не здатна витримати жіноча тендітна душа.

Ведучий2. «Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу», –стверджував М.Рильський.

Ведучий1. Для Т.Шевченка жіноча доля була не просто однією з тем творчості, а згустком крові, що запеклася в його серці.

Ведучий2. І дівчина-наймичка, і покритка, і вдова, і мати – це символ долі всіх українок, які злилися в поезії Кобзаря у величний багатостраждальний образ України-матері.

Звучить фонограма «Реве та стогне Дніпр широкий»

Учениця 1. Читає уривок із балади «Причинна».

Гра на бандурі «Нащо мені чорні брови …»

Учениця 2. Читає поему «Лілея».

Ведучий1. І заплакала Лілея,

Росою-сльозою …

Ведучий2. А цвіт королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву

На білеє пониклеє

Личенько Лілеї.

(Звучить музика)

Учениця 3. Читає баладу «Русалка».

Ведучий1. Та й замовкла русалочка

В Дніпро поринула,

Мов пліточка. А лозина

Тихо похитнулась.

(Гра на скрипці)

Учениця 4. Читає поезію «Дівичії ночі».

Учениця 5. Читає уривок із поеми «Мар’яна-черниця».

Ведучий1. Розплетена густа коса,

Аж до пояса.

Розкрилися перси-гори –

Хвилі серед моря,

Засіяли карі очі – о

Зорі серед ночі.

Ведучий 2. Білі руки простяглися,

І в подушку холодную впилися.

Та й заклякли, та й завмерли,

З плачем рознялися.

(Пісня у виконанні тріо «Така її доля…»)

Ведучий1. Великий Кобзар став на захист українського жіноцтва. Образи його творів – вічна і незагоєна рана.

Ведучий2. Він прагнув своїм могутнім словом помститися тим, хто в «сліпих», «наймичок», «відьом» перетворив українських матерів. Він уславив жінку за чистоту і любов, вірність і велич.

Учениця 6. Читає уривок із поеми «Княжна» («Зоре моя вечірняя»).

Сценка з поеми «Княжна»

Гра на бандурі «Думи мої, думи…»

Ведучий1. І ти, моя єдиная,

Встаєш із-за моря,

З-за туману, слухняная

Рожевая зоре!

Ведучий2. І ти, моя єдиная,

Ведеш за собою

Літа мої молодії …

На сцені звучать поезії «Якби мені черевики», «І багата я, і вродлива я», «Полюбилася я, одружилися я», «Породила мене мати».

Ведучий2. Шевченко оплакував недолю своєї матері, яку «ще молодою у могилу нужда та праця положила», своїх сестер «голубок молодих», що не бачили справжнього жіночого щастя, бо «у наймах коси побіліли».

Ведучий1. Оповідаючи про «Катерину», напевно, Кобзар пригадував своє перше кохання, Оксану Коваленко, так само збезчещену примхливим паном.

Учень 1 та учениця читають уривок із поеми «Катерина»

(«Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями»).

Звучить народна українська пісня

Ведучий1. Цей твір називають невмирущим гімном материнської любові.

Ведучий2. «Наймичка» – натура безмірно глибока. Її любов до дитини така могутня, що перемагає все, заставляє забути про саму себе…

Ведучий1. У неділю вранці-рано

Поле крилося туманом.

Ведучий2. У тумані, на могилі,

Як тополя похилилась.

Молодиця молодая.

Щось до лона пригортає.

Та й з туманом розмовляє.

Перегляд фрагменту із вистави «Наймичка» у виконанні драматичної студії

 Учениця 7. Читає на сцені уривок із поеми «Наймичка» на фоні гри на скрипці.

Ведучий1. «Не знаю в літературі всесвітній поета, – писав Іван Франко, – котрий би так витривало, так гаряче промовляв в обороні жінок.

Ведучий2. Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високо і так щиро людський ідеал жінки-матері, як це вчинив Шевченко».

Ведучий1. І вершиною створеного Кобзарем ідеалу жінки-матері стала поема «Марія».

Уривок із поеми «Марія» читає учениця 9-В класу.

Звучить музика

МЕТОДИЧНА РОБОТА В ШКОЛІ

Значення методичної роботи для підвищення рівня професійної підготовки вчителя
Основні форми методичної роботи в школі
Підвищення кваліфікації та атестація педагогічних працівників

Значення методичної роботи для підвищення рівня професійної підготовки вчителя

   Методична робота в школі — спеціально організована діяльність педагогічного колективу, що створює умови для підвищення майстерності педагога.

   Методична робота спонукає вчителя до роботи над підвищенням свого фахового рівня, сприяє збагаченню педагогічного колективу педагогічними знахідками, допомагає молодим учителям переймати майстерність у більш досвідчених колег.
   Її функції полягають у визначені системи заходів, спрямованих на досягнення найкращих результатів (планування); у діяльності з удосконалення структури і змісту методичної роботи (організаційна); у регулярному вивченні співвідношення між рівнем компетентності педагогів, що виявляється в узагальненому результаті їх праці, та вимогами суспільства до якості роботи працівників освіти (діагностична); передбаченні знань та умінь, необхідних педагогам у майбутньому (прогностична); виробленні принципово нових положень навчально-виховної роботи, у формуванні, експериментальній перевірці та впровадженні передового досвіду (моделююча); відновленні частково забутих або втрачених учителями знань після закінчення навчального закладу (відновлююча); виправленні недоліків у діяльності педагогів, пов'язаних з використанням застарілих методик (коригуюча); інформуванні, агітації педагогів щодо впровадження досягнень науки, передового досвіду (пропагандистська); налагодженні й підтриманні зворотного зв'язку, в оцінюванні відповідності наслідків методичної роботи завданням та нормативним вимогам (контрольно-інформаційна).
   Методична робота покликана стимулювати підвищення наукового рівня вчителів, їх підготовку до засвоєння змісту нових програм і технологій реалізації, досягнень психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання, передового педагогічного досвіду.
   Методична робота здійснюється за такими напрямами;
   1. Поглиблення філософсько-педагогічних знань. Спрямоване на вивчення педагогічної теорії та методики навчання й виховання, психології, етики, естетики, поглиблення науково-теоретичної підготовки з предмета й методики його викладання.
   2. Вивчення принципів розвитку української національної школи. Передбачає збагачення педагогічних працівників надбаннями української педагогічної думки, науки, культури, вивчення теорії та досягнень науки з викладання конкретних предметів, оволодіння сучасними науковими методами, освоєння оновлених програм і підручників.
   3. Освоєння методики викладання додаткових предметів. Охоплює вивчення складних розділів навчальних програм з демонструванням відкритих уроків, застосуванням наочних посібників, дидактичних матеріалів.
   4. Систематичне інформування про нові методичні розробки. Полягає у систематичному вивченні інструктивно-методичних матеріалів стосовно змісту і методики навчально-виховної роботи.
   6. Оволодіння науково-дослідними навичками. Сприяє формуванню дослідницьких умінь, організації власного теоретичного пошуку, аналізу та оцінювання результатів педагогічних досліджень.

Основні форми методичної роботи в школі

   Форми організації методичної роботи в школі досить динамічні. Вибір конкретної з них залежить від педагогічної культури вчителів, морально-психологічного клімату в шкільному колективі, матеріально-технічних можливостей школи, інноваційної відкритості та активності вчителів та керівників школи. Загалом проводять її в індивідуальній, груповій та колективній формах.
   Індивідуальна форма методичної роботи. Вона є складовою самоосвіти вчителя, здійснюється за індивідуальними планами з урахуванням його професійних потреб, результатів взаємооцінки, рекомендацій керівництва школи, досвідчених педагогів. Змістом її є систематичне вивчення психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі шкільних, міжшкільних та районних методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань, розробка проблем, пов'язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи, проведення експериментальних досліджень, огляд і реферування педагогічних та методичних журналів, збірників та ін.
   У процесі самоосвіти педагог має подбати про зв'язок змісту індивідуального плану з проблемою, над якою працює педагогічний колектив, удосконалення знань та умінь, необхідних для успішного викладання певного навчального предмета, підвищення власної педагогічної майстерності, ефективність самоосвіти залежатиме від того, наскільки педагог буде послідовним у своїх стараннях. Важливим є постійне ускладнення змісту і форм роботи над собою, забезпеченні конкретних її результатів. Ними можуть бути написання реферату, повідомлення на семінарі, науково-практичній конференції, виступ на засіданні педради, публікація в періодиці тощо.

   Колективні й групові форми методичної роботи.Методична рада. Об'єднує всіх педагогів школи, очолює її найчастіше директор або завуч. Методична рада обговорює і обирає варіанти змісту освіти (навчальні плани, програми, підручники тощо), форми і методи навчально-виховного процесу та способи їх реалізації. В її компетенції — організація роботи з підвищення кваліфікації та майстерності педагогічних кадрів, розвитку їх творчої ініціативи, впровадження досягнень науки і передового педагогічного досвіду, взаємодія школи з науково-дослідними установами, добровільними товариствами, творчими спілками тощо.
   Методичні об'єднання (комісії) вчителів. Вони покликані забезпечити ознайомлення педколективу з новою педагогічною інформацією, передовим досвідом, сприяти впровадженню їх у навчально-виховний процес. Створюють їх при методичній раді школи, на свої засідання вони збираються один-два рази на чверть. Керують ними досвідчені вчителі-методисти. Зміст їх діяльності визначається блоком навчальних предметів, що вивчаються в школі, методикою їх викладання. Методичні об'єднання обговорюють найважливіші розділи і теми нових програм та підручників, експериментальні варіанти освітніх програм; організовують відкриті уроки та виховні заходи, взаємо-відвідування уроків та позаурочних заходів, предметні олімпіади, предметні тижні (“Тиждень хімії”, “Тиждень народних традицій” та ін.). Особливий напрям їх діяльності — вивчення, узагальнення і запровадження вітчизняного та зарубіжного передового педагогічного досвіду. Цій меті підпорядковують різні форми своєї роботи, в тому числі й конкурси кращих методичних розробок, тематичні науково-практичні конференції тощо.
   Системність, послідовність їх роботи забезпечується завдяки спеціальному планові, який охоплює загальну характеристику педагогічної діяльності вчителів певного предмета, якості знань учнів, мету і завдання на навчальний рік, основні організаційно-педагогічні заходи (оформлення кабінетів, експертиза дидактичного матеріалу, затвердження текстів контрольних робіт), тематику науково-практичних доповідей, відкритих уроків, позакласних занять, форми і терміни контролю за якістю знань, умінь і навичок учнів.
   Об'єднання бувають не тільки предметними (цикловими), але й профільними, наприклад, методичне об'єднання класних керівників, вихователів груп подовженого дня, учителів початкових класів, керівників гуртків за інтересами та ін.
   З розвитком шкіл нового типу (ліцеїв, гімназій, коледжів, альтернативних приватних навчальних закладів), в яких, згідно зі Статутом, створюються факультети з відповідними щодо профілю навчання кафедрами, відпала необхідність у предметних (циклових) об'єднаннях, оскільки кафедри є своєрідними предметними (наприклад, кафедра хімії) або цикловими (наприклад, кафедра природничих дисциплін) об'єднаннями, вирішуючи методичні проблеми, беручи участь у колективних формах методичної роботи.
   Взаємовідвідування уроків. Сприяє підвищенню майстерності вчителя. Відвідування молодим вчителем уроків досвідченого колеги збагачує його методичний досвід. Досвідчений педагог, відвідавши урок початківця, зможе виявити сильні та слабкі місця в його манері ведення уроку, дати відповідні поради, а інколи й запозичити у молодшого колеги корисне для себе.
   Єдиний методичний день. Проводять його один раз на чверть для всіх педагогів школи. Напередодні випускають тематичний бюлетень, організовують виставку методичних розробок, творчих робіт учителів і учнів школи, нової психолого-педагогічної літератури. У програмі заходів такого дня — відкриті уроки і позакласні заняття, розгорнутий аналіз та обговорення їх, огляд нової методичної літератури, підбиття підсумків (засідання “круглого столу” або прес-конференція).
   Методичні семінари-практикуми. Орієнтовані вони на забезпечення єдності теоретичної та практичної підготовки вчителя, стимулюють їх самоосвітню діяльність, інтеграцію у сферу педагогічних інновацій. Спрямовані на вивчення сучасних педагогічних теорій, аналіз власного досвіду. Опрацьовані матеріали оформляють у вигляді доповідей, рефератів.
   Школа передового досвіду. Реалізує цілі й завдання індивідуального та колективного наставництва. Основне її призначення полягає в методичній допомозі досвідченого вчителя менш досвідченим колегам. Формується вона на добровільних засадах. Цінність її роботи в двосторонній ефективності. Керівник школи, відвідуючи уроки вчителів, консультуючи їх щодо планування, методики й технології уроку, обговорюючи теоретичні проблеми освіти, удосконалює й власну педагогічну майстерність, переконується в правильності педагогічних позицій. А вчителі мають змогу безпосередньо вивчати творчу лабораторію педагога-майстра.
   Школа молодого вчителя. Завдання її полягає у сприянні професійному становленню учителів-початківців. Як правило, їх роботою опікується досвідчений вчитель або керівник школи. Здебільшого зосереджується на питаннях з техніки та методики проведення уроку, позакласного заняття, планування роботи класного керівника, інших аспектах психологічного та професійного самоутвердження молодого педагога.
   Проблемні (інноваційні) групи. Виникають за ініціативи керівників школи, учених-педагогів, учителів. Спрямовують свої зусилля, на вивчення, узагальнення й поширення передового досвіду як у своїй школі, так і поза нею. Якщо проблемна група розробляє та впроваджує свої концепції або методичної знахідки, то вона орієнтується на основні вимоги науково-дослідної роботи, зосереджуючись на обґрунтуванні проблеми й теми дослідження, формулюванні гіпотези, визначенні основних етапів дослідження та передбаченні проміжних результатів. Важливим при цьому є вибір методів дослідження, визначення контрольних та експериментальних класів. Здебільшого проблемні (інноваційні) групи працюють під науковим керівництвом викладачів вищих навчальних закладів, співробітників науково-дослідних інститутів.
   Науково-педагогічна конференція. Організовують її за підсумками роботи на певному проміжку часу або після завершення певного етапу роботи. Автори повідомлень інформують колег про результати своїх пошуків. Інші учасники мають можливість порівняти їх з результатами своєї роботи, переконатися в ефективності запропонованих прийомів і методів. Конференція може мати урочистий, святковий характер, із заохоченням учителів за результатами дослідницької та методичної роботи, запрошенням педагогів з інших шкіл, представників громадськості, науки.
   Творчі звіти вчителів. Проводять перед атестацією педагогічних працівників. Учитель у звіті про свій методичний доробок знайомить з власним досвідом.
   Творчі звіти, конференції, семінари проводять на базі кращих (опорних) шкіл району, міста.
   Опорні школи. Ними є загальноосвітні школи, які беруть на себе роль методичних центрів кількох найближчих шкіл. їх завданнями є використання, пропаганда і впровадження в практику інших шкіл досягнень психолого-педагогічної науки, вивчення й поширення досвіду кращих вчителів; допомога органам освіти в організації методичної роботи, в підвищенні кваліфікації й педагогічної майстерності вчителів тощо. Вищі педагогічні навчальні заклади, дослідницькі й науково-методичні установи залучають опорні школи до проведення експериментальної роботи. Відзначаються високою результативністю у навчанні та вихованні учнів. їх визначають на підставі відповідних показників районні, міські органи управління освітою і наукою. Як правило, вони мають високорозвинену навчально-матеріальну базу, висококваліфікований колектив педагогів, високі показники у навчально-виховному процесі, суттєві творчі методичні розробки уроків (занять) та виховних заходів, які можуть бути запропоновані до впровадження в навчально-виховну практику інших шкіл тощо.
   Експериментальний педагогічний майданчик. Це затверджений відповідним органом державного управління освітою дошкільний, середній загальноосвітній, професійний, позашкільний або інший заклад освіти, його підрозділ, на базі якого відпрацьовуються нові соціально значущі педагогічні й наукові ідеї, технології та визначається їхня ефективність. Статус експериментального майданчика надається після проходження спеціальної експертизи — визначення відповідності ініціативи меті розвитку освіти, забезпечення оптимальних умов для реалізації ідей, що мають бути покладені в основу запропонованої ініціативи. Створюють для апробації педагогічних інновацій, спрямованих на оновлення змісту навчання, впровадження нових технологій у практику закладів освіти. Ініціатором створення є вчитель, група вчителів або заклад освіти.
   Нетрадиційні форми методичної роботи. До них належать: педагогічні ігри (дидактичні, виховні, ділові, рольові); моделювання педагогічних ситуацій; олімпіади методичних інноваційних розробок уроків, виховних заходів, методичні “мости”, літературні ярмарки педагогічних підручників, методичних рекомендацій, аукціон методичних розробок; конкурсні виставки методичних розробок (уроків, виховних заходів). Вони сприяють залученню педагогів до пошукової методичної роботи; розвитку уміння спілкуватися з колегами, учнями, батьками сприяють попередженню конфліктів у педагогічних колективах.

Підвищення кваліфікації та атестація педагогічних працівників

   Підвищення кваліфікації, методичної майстерності педагогів відбуваються завдяки внутрішкільній системі методичної роботи та навчанню з відривом від основного місця роботи.
   Кожний педагог, незалежно від закладу, в якому працює, повинен один раз на 4—5 років проходити підвищення кваліфікації в закладах післядипломної освіти, на відповідних факультетах педагогічних інститутів, курсах, на факультетах підвищення кваліфікації на базі педагогічних університетів. Школи направляють педагогів відповідно до термінів перепідготовки та офіційного набору певних груп за профілем перепідготовки. Підвищення кваліфікації керівників шкіл здійснюється у спеціальних групах (на факультетах, в інститутах), які зосереджують свою роботу на вивченні сучасної теорії управління (менеджменту).
   Внутрішкільну методичну роботу здійснюють певного дня тижня, у найзручніший для всіх членів педагогічного колективу час.
   Для стимулювання діяльності вчителів щодо підвищення їх професійної кваліфікації, методичної майстерності, спрямованості до якісних результатів у навчанні й вихованні школярів, починаючи з 1972 p., запроваджено їх атестацію.

   Атестація педагогів — комплексна перевірка, що здійснюється спеціальною атестаційною комісією з метою визначення рівня кваліфікації педагога, що дає їм змогу претендувати на присвоєння більш високого кваліфікаційного рівня.

   Передбачає визначення відповідності педагогічних працівників зайнятій посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм встановлюють кваліфікаційну категорію, визначають тарифний розряд оплати праці, присвоюють педагогічне звання.
   Атестація проводиться відповідно до Закону України “Про освіту” з метою стимулювання діяльності педагогічних працівників, щодо підвищення кваліфікації, професіоналізму, розвитку творчої ініціативи. Вона є дієвим стимулом підвищення педагогічної майстерності.
   Традиційно проводили її один раз на 5 років. Основна частина спеціалістів (учителі з вищою освітою) підтверджувала рівень своєї кваліфікації, кращі з них здобували більш високу кваліфікаційну категорію, окремих атестували як фахівців з низьким рівнем кваліфікації, чиї професійні якості не відповідали вимогам працівників освіти. З демократизацією системи освіти з'явилася можливість атестуватись педагогу за власним бажанням, який вправі звернутися із заявою до атестаційної комісії з проханням атестувати його на будь-яку категорію.
   Система атестаційних комісій має таку ієрархічну структуру: головна, створена органом управління освітою на рівні країни, краю, області, автономії; районна (окружна, міська), яка створюється відповідним органом управління освітою; атестаційна комісія освітнього закладу, яка створюється педагогічною радою закладу. Кожна з комісій розглядає коло питань у межах своєї компетенції, тобто присвоює відповідні кваліфікаційні категорії: вищу (головна атестаційна комісія); першу (районна (окружна, міська) комісія); другу (атестаційна комісія освітнього закладу).
   Відповідно встановлено кваліфікаційні категорії: спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст вищої категорії, а також педагогічні звання: старший учитель, старший викладач, учитель (вихователь)-методист, педагог-організатор-методист, майстер виробничого навчання першої (другої категорії) та інші.
   З розвитком ринку праці помітилася реальна диференціація в оплаті праці вчителів різних кваліфікаційних категорій, конкуренція при працевлаштуванні у школи нового типу.
   Атестація педагогічних працівників на сучасному етапі передбачає системність і цілісність експертних оцінок, відкритість, колегіальність, єдність вимог. Суть їх сформульовано в кваліфікаційних характеристиках, затверджених Міністерством освіти і науки, регіональними органами управління освітою.
   Атестацію проводять одноетапно (з теоретичних і практичних питань одночасно) або в два етапи. На першому організовують теоретичні кваліфікаційні випробування (іспити, співбесіди, захист власного творчого звіту) або дослідні (експериментальні розробки). Мета їх — з'ясувати рівень теоретичної підготовки педагога (спеціальних знань, методики викладання предмета, психолого-педагогічних знань, володіння новими педагогічними технологіями, уміння використовувати знання у власній діяльності). Другий етап передбачає перевірку та оцінювання практичних професійних умінь педагога (результативність праці в навчально-виховному процесі). З цією метою члени комісії відвідують заняття, проводять анкетування учнів, батьків, колег атестуючого, адміністрації школи. Використання психолого-педагогічних методик дає змогу об'єктивно визначити реальний кваліфікаційний рівень педагога, його творчий потенціал. Атестація робочого місця є одним із елементів атестації педагогічного працівника.

Концепція літературної освіти

КОНЦЕПЦІЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТИВ 11-РІЧНІЙ ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

Вступ

За роки незалежності Україна зробила значні кроки в реформуванні системи середньої освіти. Упровадження нових стандартів, перехід на нові методи й методики навчання, введення ефективних технологій оцінювання знань учнів, розмаїття вітчизняних методичних шкіл, новаторські пошуки вчителів засвідчують успіхи української школи, наближення вітчизняної освіти до світових стандартів. Одним із важливих напрямків української освіти є гуманітарний, який забезпечує духовний розвиток учнів. Серед навчальних дисциплін гуманітарного циклу особливе значення має література як мистецтво слова і спосіб формування загальної культури людини, її моральних орієнтацій і цінностей. У зв’язку з тим, що літературну освіту в загальноосвітній школі забезпечують декілька різних предметів, є необхідність розробки єдиної Концепції для їх викладання в сучасних умовах. Актуальність нової Концепції літературної освіти викликана багатьма чинниками: • відсутністю узгодженості й наступності між різними програмами й підручниками для дисциплін, що забезпечують літературну освіту; • значним перевантаженням літературних курсів, невідповідністю введених до них творів віковим особливостям учнів, що призводить до згасання інтересу до читання; • необхідністю ґрунтовного засвоєння дітьми та молоддю мовного і культурного багатства народів України та світу; • важливістю підвищення рівня загальної культури та моралі в сучасному українському суспільстві; • стрімким розвитком комп’ютерних технологій, мас-медіа, аудіо- й відеопродукції, що витісняють книгу з кола захоплень дітей;• потребою формування у молодого покоління активної громадянської позиції;• розширенням зв’язків України з іншими країнами (зокрема – орієнтацією на входження до Євросоюзу); • переходом на 11-річне навчання в загальноосвітній школі;• введенням профільного навчання тощо. Нова Концепція літературної освіти спрямована на реалізацію завдань, що стоять перед сучасною загальноосвітньою школою як школою формування нового покоління особистостей з високою гуманітарною культурою і громадянською відповідальністю, необхідністю збереження національної ідентичності, духовних ідеалів слов’янства в умовах глобалізації світового простору.
Пропонована єдина Концепція літературної освіти в 11-річній загальноосвітній школі наразі враховує висловлені протягом останніх років ідеї та думки науковців, методистів, учителів, батьків, учнів.Головними завданнями нової Концепції літературної освіти є:• вироблення спільних методологічних засад для предметів, що забезпечують літературну освіту в школі, – таких, які з найбільшою повнотою та якістю дозволять розкрити духовно-естетичний потенціал художньої словесності та забезпечити виховну функцію літератури; • виокремлення та узгодження складових літературної освіти, а також змістового їх забезпечення; • визначення структури, етапів і стратегічних завдань літературної освіти на кожному етапі; • забезпечення наступності і взаємозв’язку етапів літературної освіти учнів протягом періоду навчання.
Сутність, мета і завдання літературної освітив 11-річній загальноосвітній школі
Літературна освіта – це навчально-виховна система вивчення літератури в загальноосвітніх закладах України. У середніх загальноосвітніх закладах України літературну освіту учнів з 5 по 11 клас забезпечують такі навчальні дисципліни, як: • «українська література»; • «світова література», що включає вагомий окремий блок «російська література»;• інтегрований курс «література (рідна і світова)» для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами, що використовуються в Україні;• курси за вибором та факультативи. У загальноосвітніх навчальних закладах з українською мовою навчання обов’язково вивчаються «українська література» та «світова література». У загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням іншими мовами, що використовуються в Україні, обов’язково вивчаються «українська література» та інтегрований курс «література (рідна і світова)».В усіх типах середніх загальноосвітніх закладів України за вибором учнів та їхніх батьків можливе введення курсів за вибором та факультативів, які дають поглиблені знання про літературні епохи, розвиток напрямів, течій, жанрів, зв’язки літератури з іншими видами мистецтва, а також творчість окремих письменників різних національностей (особливо тих, життя і діяльність яких пов’язані з Україною). Навчальні дисципліни, що забезпечують літературну освіту, презентують сучасному учневі здобутки української літератури, російської літератури, різних літератур народів України і світової літератури, що сприяє всебічному розвитку школярів, визначенню свого місця в широкому полікультурному й полімовному просторі, вихованню любові до книги, інтересу до духовних надбань своєї країни та людства, взаємоповаги до людей різних цивілізацій, рас та національностей. Українська література прищеплює любов до мови ї звичаїв українців, в конкретно-образній формі доносить до читача інформацію про своєрідність українських традицій та культури. Література інших народів, що мешкають в Україні, сприяє усвідомленню учнями культурного багатства нашої країни. Особлива роль належить при цьому російській літературі як художньо-словесному надбанню, у тісній взаємодії з яким протягом декількох століть формувалася українська література, а також з урахуванням того місця, яке займає російська література у загальнолюдській системі духовно-культурних цінностей. Світова література прилучає дітей до загальнолюдських цінностей, виховує толерантне ставлення до різних народів, народностей, рас і культур.Кожна із навчальних дисциплін, що розкриває глибини мистецтва слова, має свій зміст і завдання, специфіку викладання, сформовані методики. Разом з тим поміж складовими літературної освіти в системі загальноосвітньої школи повинна існувати тісна взаємодія, адже всі разом вони забезпечують цілісність літературного розвитку школярів, формують компетенції творчого читача. Хронологічна синхронність у процесі розгляду історико-літературного процесу (або його окремих явищ), акцентуація генетичних, типологічних, контактних, інтертекстуальних та інших видів зв’язків у межах дисциплін, що забезпечують літературну освіту, дозволить учням краще зрозуміти самобутність кожної національної літератури в суцвітті культур і традицій. Сприяє літературній освіті якісне вивчення суміжних предметів: історії, музики, образотворчого мистецтва, української мови, інших мов, що використовуються в Україні, та іноземних мов, які створюють відповідні фонові знання, суспільно-історичний, мовний та культурний контекст для засвоєння здобутків художньої літератури. Розвиток зв’язків між предметами, що безпосередньо забезпечують літературну освіту, й іншими предметами гуманітарного циклу, є важливою умовою якісного викладання літератури в школі. Головна мета літературної освіти – виховання творчого читача із самостійним критичним мисленням, формування гуманістичного світогляду, загальної культури, естетичних смаків особистості. Об’єкт літературної освіти – особистість учня (його духовно-емоційний світ, моральні цінності та орієнтації, творче мислення, уява, читацькі компетенції, мовлення). Предмет літературної освіти – вершинні твори українського, російського, світового письменства та представників інших національностей, що мешкають в Україні. Твори мають відповідають таким критеріям: високий художньо-естетичний рівень; гуманістичний зміст, що сприяє духовному самовизначенню учнів; висока педагогічна цінність і значний виховний ефект; яскраво виражена репрезентативність; психологічна відповідність віковому періоду; визначений обсяг видань. Навчальні дисципліни, що забезпечують літературну освіту в школі, покликані на кращих зразках красного письменства сформувати особистість творчу, вільну, духовно багату, самостійно мислячу, із широким світоглядом, зі стійкими моральними принципами. Особистість, котра любить і пишається здобутками рідної культури, але разом з тим шанує й опановує надбання інших народів. Особистість, яка усвідомлює власну національну ідентичність й водночас приналежність до цивілізованого світу. Особистість, яка має активну громадянську позицію, відчуває потребу жити й працювати задля України.Далеко не всі учні стануть письменниками, критиками чи літературознавцями, тому власне філологічні компетенції не є єдиними для літературної освіти в школі (хоча в старших класах філологічного профілю вони особливо актуальні). Але літературна освіта повинна прищеплювати школярам художній смак, формувати вміння розрізняти високовартісну й низькопробну книжкову продукцію, поціновувати класичну й сучасну літературу, переживати важливі для духовного становлення особистості естетичні емоції. Художня література містить у собі величезний виховний потенціал, котрий треба ефективно використовувати для формування особистісних якостей учнів, які у складний період зростання переймаються моральними (стосунки з батьками, однолітками, ставлення до суспільних обставин, внутрішні суперечності й пошуки) й світоглядними проблемами (місце людини у світі, вибір життєвого шляху, усвідомлення свого покликання, суспільної позиції тощо). Твори художньої літератури мають допомогти школярам у процесі особистісного становлення й духовних шукань. Естетична дійсність мистецтва слова полягає в тому, що через прилучення до прекрасного воно здатне надихнути людину на оновлення й покращення життя, дати моральну основу для вибору життєвої позиції. Художня література як вид мистецтва стверджує високі гуманістичні цінності, напрочуд важливі для юного покоління. Література здатна спонукати особистість до одухотворення реальності, до пошуку високого морального змісту в житті, до осмислення себе (через культуру) в складному й суперечливому світі.Вивчення літератури в середній школі вимагає тонкого й обережного ставлення до мистецтва слова. Специфічні методики вивчення навчальних дисциплін, що забезпечують літературну освіту, мають ґрунтуватися передусім на розумінні законів словесності. Усвідомленню власне художніх особливостей літератури повинні сприяти й здобутки сучасної педагогічної науки. Формування особистості засобами літератури тільки тоді може бути здійснено ефективно, коли не літературу будуть «підтягувати» до потреб особистості, а коли учень крок за кроком буде йти до вершин письменства, коли духовне зростання через прилучення до мистецтва стане для нього важливою життєвою потребою. Літературу слід не вивчати пасивно як суто інформативне джерело, а вдумливо й поступово пізнавати як мистецтво, що може стати добрим супутником на все життя.
Вивчення літератури в 11-річній школі має забезпечити розв’язання таких завдань:
прилучення учнів до найкращих здобутків українського, російського, світового письменства та представників інших національностей, що мешкають в Україні;• підвищення рівня загальної культури школярів;• формування у дітей стійкого інтересу до читання, естетичного смаку учнів, здатності розрізняти й оцінювати художні явища, протистояти низьковартісній масовій культурі;• розкриття учням різноманітних функцій літератури – пізнавальної, естетичної, виховної, гедоністичної;• оволодіння змістом художніх творів, усвідомлення їх місця в літературному процесі й розвитку національних культур; • засвоєння учнями ключових літературних фактів, основних тенденцій розвитку літератури в Україні та в інших країнах;• розуміння школярами літератури як мистецтва слова і як складової духовної культури людства;• формування в учнів творчих здібностей, уяви, самостійного мислення; • розвиток естетичних емоцій та почуттів, зв’язного мовлення, вміння аргументовано, розлого й образно висловлювати свої думки, судження, оцінки;• сприяння моральному самовизначенню молодої людини, виробленню в неї активної життєвої позиції на основі гуманістичних цінностей та ідеалів, прагнення до самостійного пошуку, духовного самовдосконалення. Реалізовуючи ці завдання, дисципліни, що забезпечують літературну освіту, повинні допомогти учням опанувати зміст художніх творів, осягнути їх естетичну значущість, зробити висновки, важливі для морального формування особистості та рівня її загальної культури. Крім того, література, яка є одним з видів мистецтва, задовольняє естетичні потреби особистості, формує й вдосконалює у процесі спілкування з прекрасним її художній смак. Літературна освіта в загальноосвітніх закладах, таким чином, має сприяти вихованню культурного читача, котрий відчуває потребу в читанні, веде з книгою внутрішній діалог, отримує в процесі осягнення художніх творів естетичне задоволення, розширює свою ерудицію. Принципи літературної освітиВивчення літератури в школі має ґрунтуватися на дидактичних, літературознавчих та методичних принципах, серед яких загальноприйнятими є традиційні, а саме: науковість, історизм, зв’язок навчання і виховання, доступність, посильність, спрямованість на розвиток учня, особистісний характер читацької діяльності, шкільний аналіз та інтерпретація твору, взаємодія мистецтва й дійсності в естетичній свідомості учня, комунікативність, репрезентативність, країнознавчий підхід та ін. Разом з тим сучасні досягнення науковців та методистів, досвід практичної роботи вчителів-словесників переконують в ефективності поширення поруч із традиційними й нових принципів літературної освіти: 1) ціннісного підходу (в переліку текстів для вивчення повинні бути такі, які відповідають віковим особливостям сучасних учнів, їхнім моральним запитам та духовно-ціннісним орієнтаціям у певний період розвитку); 2) нерепресивної свiдомостi, толерантності, мультикультуралiзму (забезпечення свободи у висловлюваннях, мисленні й творчості учнів, формування вільної у своїх духовних запитах особистості; виховання толерантного ставлення й поваги до здобутків різних народів, людей різних рас, культур і національностей); 3) канонічності «золотого» фонду класичної літератури як основи літературної освіти (в історії української, російської та світової літератури є твори, перевірені часом і багатьма поколіннями, тому в процесі перебудови системи літературної освіти потрібно зберегти цей «золотий» фонд класики (української, російської та інших народів світу) для вивчення учнями; в курсах української, російської та світової літератури варто особливу увагу приділити тим авторам, творчість яких увійшла до «золотого» фонду національної та світової класики, підкреслити значущість їхніх здобутків);4) наближення викладання літератури в школі до реалій і проблем сьогодення (розширення для текстуального вивчення творів XX – XXI століть (до 30 – 40 %), тісно пов’язаних із сучасними проблемами життя нашого суспільства, вітчизняної історії, світу; крім творів для обов’язкового читання, значну частину літературних курсів (10 – 15 %) присвятити вивченню літератури рідного краю, яка пов’язана з особливостями розвитку, культурними традиціями й проблемами окремих регіонів України); 5) іманентності (в основу літературної освіти мають бути покладені іманентні закони розвитку літератури, тобто не соціологічні, ідеологічні чи якісь інші підходи, а власне художні закономірності розвитку літератури як мистецтва слова; разом з тим не слід перевантажувати програми з літератури теоретичними поняттями, у школі варто застосовувати лише основи теорії літератури та користуватися термінами-поняттями, зміст яких є загальноприйнятним, адже метою літературної освіти є виховання духовно розвиненої особистості, а не спеціаліста-філолога; поміж окремими теоретичними поняттями, що використовуються в межах різних предметів літературної освіти, має існувати тісний зв’язок і наступність); 6) вивчення літератури в контексті розвитку культури й мистецтва (література як мистецтво слова є важливою складовою духовної культури людства, тому цілком доречно розглядати літературні твори в контексті загального культурного руху на певному етапі, у зв’язках із живописом, музикою, кіно та інших видів мистецтва; важливим для формування світогляду й загальної культури учнів є розгляд літературних творів не тільки як самоцінних текстів, але й у контексті вітчизняної і світової культури, історії, мистецтва, філософської думки, у взаємозв’язках з іншими текстами й мистецькими явищами; культурологічний принцип забезпечує розширення кругогляду учнів, визначення місця літератури серед інших видів мистецтва та в духовній культурі народу й людства); 7) використання знання різних мов і перекладів (вивчення художньої літератури в загальноосвітніх закладах України здійснюється на підставі оригінальних (українських чи іншомовних) текстів, а також перекладів (при вивченні світової літератури); робота з художніми текстами мовою оригіналу сприяє кращому розумінню творів, а також розвитку мовленнєвих компетенцій учнів; знання загальних основ теорії й практики перекладу, здобутків української перекладацької школи, російської перекладацької школи та інших перекладацьких шкіл забезпечує адекватне сприйняття учнями художніх творів не рідної для них літератури); 8) компаративності (зіставлення етапів, фактів, явищ, особливостей художніх творів української літератури, російської і світової літератури та літератур інших національностей, що мешкають в Україні, дозволяє розкрити загальні закономірності літературного процесу й водночас неповторну своєрідність творів різних народів); 9) діалогізму (літературна освіта актуалізує розвиток зв’язного мовлення школярів, а також зв’язки читач – автор, читач – герой, читач – текст; принцип діалогізму сприяє формуванню читацьких компетенцій, умінь та навичок культурного читача, котрий не тільки оволодіває змістом художніх творів, а вміє висловити власну думку щодо прочитаного, обгрунтуватии свою позицію, дати оцінку персонажам і подіям твору, передати в слові свої емоції та почуття під впливом читання);
10) цілісного підходу до вивчення художніх творів (літературний твір – твір цілісний, так само, як є цілісними твори інших видів мистецтв (картини, скульптури, музичні твори, кінофільми тощо); робота із фрагментами тексту не дає повного уявлення про твір як цілісність, про єдність змісту й форми, а відповідно не може викликати й відповідні емоції та почуття; у зв’язку із цим потрібно ввести до шкільних програм із предметів, що забезпечують літературну освіту, невеликий обсяг текстів, який учні зможуть прочитати повністю, маючи можливість засвоїти їх саме як твори мистецтва; при укладанні шкільних хрестоматій слід відмовитися від практики подання текстових фрагментів із переказами змісту; тільки цілісний художній твір дає можливість отримати цілісне естетичне та емоційне враження, спонукати роботу думки й уяви, виховати культурного та вдумливого читача). Структура літературної освітиЛітературна освіта, що реалізується в закладах України різних типів, має структуру, що відзначається послідовністю, наступністю й поступовим збагаченням знань, розвитком умінь і навичок дітей: пропедевтичний етап (дитячий садок) – початкова школа (1 – 4 класи) – основна школа (5 – 9 класи) – старша школа (10 – 11 класи). Відповідно до вікових особливостей учнів курс літератури в 10 – 11 загальноосвітньої школи має три етапи:Основна школа (5 – 9 класи): 5 – 7 класи – формування потреби до читання (1-й етап); 8 – 9 клас – системне читання (2-й етап).Старша школа (10 – 11 класи) – творчо-критичне читання (3-й етап). Частини й етапи літературної освіти відрізняються принципами відбору літературних текстів, побудовою програм і відповідних методик, але поміж ними має бути тісний зв’язок і наступність, адже всі разом вони складають єдину систему літературної освіти. 5 – 7 класи – прилучення до читання (1-й етап). Порівняно з початковою школою предмети, що забезпечують літературну освіту, в основній школі розмежовуються. Це розмежування закріплюється в окремих програмах, підручниках, хрестоматіях, посібниках. Курс літератури в 5 – 7 класах має будуватися на підставі проблемно-тематичного принципу. Програми з літератури на цьому етапі не повинні бути надто обтяжливими. Вікові особливості учнів не дозволяють їм сприймати складні філософські твори. Не слід перевантажувати програми з літератури 5 – 7 класів і творами давнини, адже ця вікова категорія дітей більше цікавиться тим, що ближче їхнім інтересам. Основну увагу в 5 – 7 класах слід зосередити на вивченні творів сучасної дитячої літератури, а також золотого фонду дитячої класики різних жанрів. Актуальна проблематика художніх творів має сприяти процесу виховання дітей, формуванню в них моральних якостей. Художня література містить у собі потужний потенціал для прилучення учнів до національних традицій, для формування в них почуття гордості за українську мову й літературу, за мови й літератури національних меншин України в суцвітті культурних надбань людства. Системна робота з вивчення літератури в 5 – 7 класах повинна знайти втілення в урочних і позаурочних формах. В основній школі спілкування школярів із художньою літературою не обмежується тільки уроками літератури. Тут доцільно використовувати й факультативи, літературні гуртки, літературні вечори, конкурси, екскурсії, зустрічі з митцями тощо. Усе це сприяє поглибленню літературних знань учнів і закріпленню інтересу до книги. В основній школі зростає необхідність підручників, хрестоматій та посібників, особливо зі світової літератури, в яких художні твори були б презентовані різними мовами (рідною мовою, мовою оригіналу, різними перекладами). Завдання вивчення літератури в 5 – 7 класах порівняно з початковою школою ускладнюються:• сформувати в учнів стійкий інтерес до літератури, прилучити до читання; • сприяти засобами літератури формуванню моральних якостей школярів, їх національній самоідентифікації, розумінню значення рідної мови та літератури для розвитку культури загалом; • дати уявлення про зміст і форму художнього твору;• сформувати в учнів основні вміння інтерпретації художнього твору;• сформувати вміння оцінювати літературних героїв, авторську позицію;• розвивати навички зв’язного мовлення (як усного, так і писемного) у процесі підготовки різних видів робіт (висловлення власної думки щодо прочитаного, характеристика образу, складання плану твору, написання твору на літературну тему та ін.). 8 – 9 класи – системне читання (2-й етап). Вивчення літератури у 8 – 9 класах загальноосвітньої школи базується на поєднанні історико-літературного й жанрово-родового принципів. Літературні явища презентуються школярам у перебігу літературного процесу, у розвитку національних літератур та їхніх взаємозв’язках, у широкому контексті культури. У 8 – 9 класах учні знайомляться зі специфічними особливостями різних родів і жанрів літератури в хронологічній послідовності, навчаються розрізняти різні жанри, інтерпретують художні твори не тільки в аспекті їх проблематики, а й художньої вартості. У 8 – 9 класах вияскравлюється індивідуальність учнів, відбувається активний процес формування їхнього світогляду, громадянської позиції, національної ідентичності, пошуку місця в сучасному світі. Тому дисципліни, що забезпечують літературну освіту в цей період, повинні сприяти становленню особистісних якостей юнацтва. Слід відзначити важливість урочних і позаурочних форм роботи з вивчення літератури рідного краю, яка допоможе учням осмислити своє духовне коріння, національні традиції. Завдання вивчення літератури у 8 – 9 класах:• дати уявлення про основні літературні епохи, напрями, течії в контексті вітчизняної та світової культури;
• розкрити жанрово-родовий поділ літератури, навчити розрізняти твори різних родів і жанрів в їх специфіці; • поглибити вміння інтерпретації творів літератури із застосуванням основних теоретичних понять; • сформувати в учнів вміння виокремлювати компоненти змісту й форми, встановлювати зв’язки поміж ними;• навчити школярів зіставляти різні літературні явища, визначати їх художню своєрідність;• прищепити інтерес до вивчення літератури в оригіналах і перекладах, вміння зіставляти оригінали й переклади;• сприяти самоствердженню учнів, виробленню у них моральних принципів;• розвивати вміння й навички зв’язного мовлення (із застосуванням аргументації, елементів дискусії, пошуку тези й антитези, оцінки щодо прочитаного та ін.); • виховувати творами літератури естетичні почуття та емоції, формувати здібність отримувати естетичне задоволення від прочитаного. 10 – 11 класи – творчо-критичне читання (3-й етап). Оптимальним у викладанні літератури для цієї вікової категорії учнів буде комплексний принцип, згідно з яким до вивчення в школі старшокласникам будуть запропоновані вершинні твори морально-філософського, соціально-філософського, психологічного, історичного змісту від давнини до сучасності, до яких учні вже стали готові за рівнем свого психологічного й культурного розвитку. Осягнення цих творів має ґрунтуватися на попередніх знаннях (про літературні епохи, напрями, течії, про загальний розвиток культури й філософської думки), що збагачуються й розширюються в старшій школі. Утім, як доводить шкільна практика, суто історико-літературний підхід щодо викладання літератури в старших класах не є ефективним (адже тоді згідно з логікою літературного процесу усі предмети на завершальному етапі літературної освіти мають розглядати твори драми абсурду, постмодернізму та інші доволі неоднозначні сучасні явища, що важко сприймаються учнями). Не заперечуючи доцільність вивчення окремих високоякісних творів постмодернізму в старшій школі, слід підкреслити, що для цієї вікової категорії школярів перед виходом у широкий світ надзвичайно важливо отримати від художньої літератури передовсім міцну моральну і психологічну підтримку, культурно-ціннісні орієнтації, позитивні емоції, приклади для наслідування. Навчання в старшій школі є профільним, що визначає специфіку викладання літератури. У зв’язку з цим доречно виокремити два підходи (відповідно й два типи програм, підручників, посібників, хрестоматій: 1) для нефілологічних профілів (фізико-математичного, природничого, спортивного та інших профілів); 2) для філологічного профілю. Викладання літератури в класах нефілологічних профілів має забезпечити рівень стандарту, тобто базовий гуманітарний рівень, необхідний для кожної культурної людини. Завдання вивчення літератури в 10 – 11 класах нефілологічних профілів: • розкрити основні тенденції та закономірності літературного процесу від давнини до сучасності;• визначити місце рідної літератури, української літератури, російської літератури та інших національних літератур у перебігу літературного процесу;• дати уявлення про вершинні здобутки вітчизняного та зарубіжного письменства у широкому контексті світової культури;• розвивати навички інтерпретації й аналізу художнього твору, зіставлення літературних явищ, оригіналів і перекладів;• сформувати навички розлогого зв’язного мовлення (монологічне і діалогічне мовлення, участь у різних видах дискусій, обґрунтування думки, доказ судження тощо);• навчити розрізняти художню вартість творів, твори класики й масової літератури;• сприяти формуванню загальної культури й світогляду учнів. Викладання літератури в класах філологічного профілю базується на стандарті, але значно поглиблює його як у змістовому плані, так і в методах, формах, прийомах навчання. При цьому зазначимо безперспективність спроб побудувати викладання літератури в старшій школі на університетських програмах і навіть перенести до середньої школи форми занять вищої школи (наприклад, практичне заняття, лабораторне заняття, семінарське заняття та ін.), а також деякі елементи Болонського процесу (наприклад, модульне навчання, система накопичувальних кредитів тощо). Профілізація середньої освіти не означає сліпого копіювання вищої освіти, адже це призведе до протилежного результату, зменшенню інтересу до предмета. Завдання, сформульовані вище, є актуальними й для профільного навчання літератури. Але специфічними завданнями у 10 – 11 класах філологічного профілю є такі: • сформувати в учнів основи філологічного мислення;• навчити школярів здійснювати різні види інтерпретації та філологічного аналізу тексту;• розкрити багатозначність літературознавчих понять, значно розширити їх коло й показати змінність у літературному процесі, своєрідність виявлення у творах різних епох, напрямів, течій;• навчити школярів виявляти жанрові та стильові особливості творів; • дати основні знання з теорії й практики художнього перекладу, навчити застосовувати набуті знання в процесі аналізу оригіналів та перекладів;• розвивати творчі (власне філологічні) здібності учнів, необхідні для здобуття майбутньої професії (наприклад, опанування різними віршованими розмірами, написання критичної рецензії, відгуку на книгу, літературного огляду творів певного періоду тощо);• навчити учнів користуватися словниково-довідковою та спеціальною літературою з філологічного профілю;• навчити учнів самостійно відшукувати матеріал з філологічної проблеми, готувати доповідь на філологічну тему;• навчити учнів висловлювати свої думки розлого, з науковою аргументацією й літературознавчо грамотно;• сформувати вміння вести діалог, дискусію з проблем літератури. У класах філологічного профілю порівняно з нефілологічними профілями значно зростає роль позаурочних форм вивчення літератури, які в поєднанні з урочними можуть дати прекрасні результати. Типологія уроків у класах філологічного профілю має свою специфіку і є складнішою у зіставленні з уроками для нефілологічних профілів. Учитель й учень у процесі профільного навчання літератури в класах філологічного профілю стають не тільки рівноправними партнерами, але й колегами по професії. Обсяг і кількість творів, методи й методики їх аналізу будуть різними для класів нефілологічних профілів і філологічного профілю. Утім, головні завдання предметів, що забезпечують літературну освіту в 10 – 11 класах, будуть спільними для всіх профілів (з різною мірою поглиблення):• сприяти свідомому вибору життєвого шляху учнів, їхніх моральних пріоритетів, світоглядних орієнтирів;• формувати загальну культуру й громадянську позицію школярів, виховувати любов до своїх національних традицій та стійкий інтерес до духовних здобутків людства;• сформувати в учнів почуття прекрасного, позитивні ідеали; • узагальнити знання з історії літератури про перебіг літературного процесу, літературні епохи, напрями, течії;• розкрити гуманістичну цінність та художню вартість вершинних творів рідного й світового письменства, їх вплив на духовну культуру людства;• висвітлити значення вічних образів та особливості їх втілення в різних національних літературах;• розвивати у школярів естетичний смак і вміння цінувати мистецтво слова.Змістове наповнення навчальних дисциплін, що забезпечують літературну освітуКонцепція літературної освіти в 11-річній загальноосвітній школі повинна знайти втілення в нових стандартах, програмах, підручниках, посібниках, хрестоматіях. Для наповнення літературних курсів змістом слід визначити країни, знакові літературні постаті та їх твори. Для кожного класу визначається літературний канон: 80 % творів для обов’язкового вивчення в школах усіх типів і 20 % творів таких, з яких учитель має змогу самостійно обирати художні твори для вивчення з урахуванням типу школи, індивідуальних особливостей учнів та регіонів, де вони мешкають. Навчальні програми для дисциплін, що забезпечують літературну освіту, мають бути зорієнтовані на результат навчальної діяльності учнів. У пояснювальній записці відображаються актуальність і мета навчального предмета, характеристика структури програми, особливості організації навчально-виховного процесу, критерії оцінювання навчальних досягнень, рекомендації щодо роботи з програмою. Структура навчальної програми має такі складові: клас (загальна кількість годин, кількість годин на тиждень, резервний час); виучувана тема та анотація до неї, кількість годин для вивчення; програма кожного класу побудована за тематичними блоками з відповідними рубриками (теорія літератури; міжлітературні зв’язки; міжпредметні зв’язки; наочність та ІКТ; для вивчення напам’ять); перелік художніх творів з якого вчитель самостійно обирає для вивчення у класі, а також рекомендує до самостійного читання. У додатках до програми містяться: перелік навчальної та навчально-методичної літератури; критерії оцінювання навчальних досягнень учнів для кожного класу; права та обов’язки вчителя.Підручники створюються відповідно до вимог програми. Для 5 – 7 класів – це підручник-хрестоматія, для 8 – 11 класів – підручники, до яких створюються окремі хрестоматії. У підручнику-хрестоматії та підручниках розглядаються твори, які визначені в літературному каноні для обов’язкового вивчення в загальноосвітніх закладах усіх типів.У структурі підручника мають бути такі складові: вступ; повторення вивченого у попередньому класі; статті про письменників (вони повинні бути невеликого обсягу і сприяти зацікавленню учнів особистістю й творчістю автора, підготувати їх до сприйняття запропонованого твору); теоретичні поняття (відомості з теорії літератури подаються двічі: окремою рубрикою і в Словничку літературознавчих термінів). Методичний матеріал підручника повинен бути структурований різноманітними рубриками, наприклад: «Прагнемо бути творчими читачами», «Підсумовуємо вивчене», «Цікаво знати», «Літературні куточки світу» тощо (назви рубрик та їх кількість запропоновані умовно і можуть змінюватися). Завершують підручник такі рубрики як: «Корисні поради творчому читачеві», «Словничок літературознавчих термінів», «Література для читання влітку», «Зміст» та ін.У навчальних посібниках подається додаткова інформація про письменників, жанри й роди літератури, розвиток літературного процесу в цілому. Утім, у посібниках, як і в підручниках, цілком необхідним є методичний апарат, який дозволить учням самостійно опрацювати теми, здобути певні вміння й навички, розширити кругогляд. Хрестоматії мають містити цілісні літературні твори, а також систему запитань і завдань до художніх текстів (або фрагментів). Для 8 – 11 класів можна створити окремі хрестоматії (по жанрово-родовому принципу, хронологічному принципу тощо: наприклад, хрестоматії поетичних творів, драматичних творів, хрестоматії творів романтизму, реалізму, модернізму, постмодернізму тощо). Великі прозові твори, які не вміщуються в межі хрестоматії, можна видавати окремою серією «Шкільна бібліотека». Змістове наповнення літературних дисциплін реалізується в подальшій розробці типів уроків, сучасних методів і методик навчання, розвитку технології оцінювання знань. Нова Концепція літературної освіти в 11-річній школі покликана забезпечити піднесення впливу літератури в процесі становлення особистості школярів, формування їх загальної культури, національної свідомості й громадянської позиції

Концепція мовної освіти в Україні

Вступ

Глобалізаційні тенденції розвитку сучасного суспільства ставлять нові вимоги перед освітою, що відіграє вирішальну роль у становленні молодої людини. Чинна гуманістична концепція ґрунтується на визнанні людини найвищою суспільною цінністю, а освіту, її зміст визначає як необхідну умову становлення, всебічного розвитку, самоствердження і творчої самореалізації духовно багатої особистості.

З утвердженням гуманістичної концепції в новій філософії освіти зростає роль особистості учня/студента і вчителя/викладача як індивідуальностей, що постійно співпрацюють і розвиваються, ведуть освітньо-культурний діалог у таких напрямках: знання, культура комунікації, новітні технології спілкування, проникнення в сутність предметів, явищ; ціннісні відношення і нові смисли.

Стратегічною метою сучасної освіти є формування високоосвіченої, інтелігентної, самодостатньої творчої особистості з інноваційним типом мислення і діяльності, здатної гідно відповісти на виклики цивілізації. Україна є полікультурною і багатонаціональною державою, тому особливого значення набуває виховання громадян у природовідповідному середовищі національної культури (духовної і матеріальної), становлення патріота України. Усе це потребує оновлення методології та змісту освіти загалом, і мовної зокрема.

Актуальність нової Концепції мовної освіти зумовлена такими основними чинниками:

– світовими процесами глобалізації та інформатизації суспільства;

– зростаючим попитом суспільства на мислячу, діяльну, творчу, самодостатню особистість і визначальною роллю мови в її формуванні;

– необхідністю перегляду мети, змісту і структури мовної освіти з переходом школи на 11-річний термін навчання і профілізацію її старшої ланки.

Концепція мовної освіти в Україні визначає мету і завдання, принципи вивчення мов, структуру і зміст навчання, умови реалізації. Вона ґрунтується на основних положеннях Конституції України, Законів України «Про освіту», про мови, Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти.

В Україні функціонує система неперервної мовної освіти, підкріплена виваженою мовною політикою держави, спрямованою на досконале володіння рідною мовою кожним її носієм, обов’язкове оволодіння державною українською мовою всіма громадянами (незалежно від національності, віросповідання, сфери суспільно-виробничої діяльності), на знання іноземних мов, виховання мовної толерантності.

За допомогою рідної мови діти починають пізнавати навколишній світ, входити в людську спільноту, прилучатися до національної та світової культури, щоб потім, вийшовши зі стін навчального закладу, продовжувати розвивати її далі як невід’ємну частку загальнолюдської культури. Як форма існування і вияву національної та особистісної самосвідомості рідна мова є засобом самопізнання, саморозвитку і самовираження людини, формування нового типу особистості й суспільних відносин у полікультурному світі.

Для більшості населення України рідною є українська мова. У ній акумульовано ментальність, знання і життєвий досвід предків, невичерпні скарби культури, народної думи й пісні, шляхетні, сповнені глибокої людяності правила співжиття, національні й загальнолюдські ідеали.

Для значної кількості громадян України рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни. Це мова міжнаціонального спілкування, одна із поширених міжнародних мов, близькоспоріднена з українською.

Частину населення України становлять мовні меншини. За законодавством України вони мають право на задоволення своїх освітніх і культурних потреб рідною мовою. Розширення кола мов, що вивчаються в навчальних закладах, значною мірою характеризує мовну освіту в Україні загалом.

Володіння державною мовою сприяє консолідації громадян у розбудові й зміцненні Української держави. Реалізуючи важливу функцію – державотворення, українська мова забезпечує доступ до джерел української духовності, дає змогу випускникам загальноосвітніх навчальних закладів якнайповніше реалізувати свої можливості, життєві потреби, плани й наміри, пов’язані з продовженням освіти, опануванням професії, працею в будь-якій галузі чи сфері життєдіяльності.

Нові завдання розвитку особистості сучасності і майбутнього вимагають змін і до рівнів володіння іноземними мовами з метою формування всіх компонентів іншомовної комунікативної компетенції.

Вільний вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні.

Провідне значення мови посилюється тим, що вона є не лише об’єктом вивчення і пізнання, а й основним засобом, знаряддям навчання, виховання і розвитку.

Пропонуються нові акценти й у філософських засадах навчання мови. У сучасній науці про мову сформувалося кілька мовознавчих наук на суміжжі з іншими галузями знань. Це лінгвофілософія, соціолінгвістика, психолінгвістика, комунікативна лінгвістика, етнолінгвістика, лінгвокультурологія, лінгвістика тексту, мовленнєва комунікація та ін. Окремі положення цих наук і відповідний мовний матеріал мають бути відображені в державних стандартах, програмах і підручниках. Це поглиблюватиме розуміння учнями/студентами природи і сутності мови, її поліфункціональності, ролі в сучасному суспільстві.

Практика і теорія навчання мов повинні цілеспрямовуватися на гармонізацію потреб суспільства й особистості з урахуванням мотивації, індивідуальних характеристик і можливостей учнів/студентів.

Мета вивчення мов полягає у становленні духовно багатої особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися виражальними засобами мови, її типами, стилями, жанрами, формами в усіх видах мовленнєвої діяльності, орієнтується в постійно зростаючому інформаційному потоці, уміє самостійно навчатися і самовдосконалюватися.

Освітні, розвивальні та виховні цілі реалізуються не лише на уроках мови, а й у процесі вивчення всіх інших навчальних предметів, у проведенні позакласних і позашкільних заходів.

Оволодіння мовою – важлива складова соціокультурної діяльності, тому мовна освіта повинна ставити за мету формування вміння спілкуватися на засадах діалогу культур, коли явища мови і культури, які вивчаються, пропонуються в порівнянні з аналогічними фактами рідної мови і культури. При цьому враховується вплив соціальних, психологічних, освітніх та інших чинників формування як окремої особистості, так і національності в цілому.

Реалізація мети передбачає виконання таких завдань:

● вироблення в учнів/студентів стійкої мотивації у вивченні певної мови;

● формування вмінь і навичок комунікативно доцільно користуватися засобами мови в різноманітних ситуаціях спілкування;

● засвоєння учнями/студентами мовних і мовленнєвих знань, умінь і навичок;

● становлення гуманістичного світогляду, формування інтелекту і духовного світу учнів/студентів, прилучення їх до національних і загальнолюдських цінностей.

В останні роки дедалі прозоріше спостерігається тенденція до оволодіння іноземними мовами, які активно набувають статусу соціально-економічного і політичного засобу порозуміння між різними представниками світової спільноти у різноманітних сферах життєдіяльності. Ці реалії об’єктивно зумовлюють розширення функцій іноземних мов і оновлення завдань володіння ними у сучасному суспільстві. Насамперед це:

- формування в учнів/студентів готовності до соціальної взаємодії для спільного розв’язання різноманітних проблем і досягнення взаєморозуміння, знаходження компромісів;

- толерантне ставлення до народів, мова яких вивчається, прилучення до діалогу культур як важливого феномену мирного співіснування і взаємозбагачення;

- ознайомлення учнів з молодіжною субкультурою, яка перебуває за межами їхнього власного мовного простору, сприяння критичному осмисленню соціальних проблем, усвідомлення життєвих цінностей;

- оволодіння прийомами самостійної роботи з мовою, стратегіями учіння, уміння користуватися компенсаторними прийомами у разі дефіциту мовних засобів;

- творче використання іноземної мови для власного самовираження, усвідомлення мовних розбіжностей з рідною мовою, знання і вміння використовувати особливості її вживання у типових соціальних ситуаціях спілкування;

- формування в учнів/студентів індивідуального стилю навчання, основним інструментом якого є використання «мовного портфеля» як засобу самоконтролю власного рівня оволодіння іншомовною комунікативною компетенцією.

Результатом навчання мов повинна стати особистісна багатомовність, яка передбачає усвідомлене розмежування мовних систем і відносно вільний перехід з однієї мови на іншу залежно від зміни ситуації та життєвих потреб.

Структура мовної освіти

Мовна освіта відповідає основним етапам навчально-виховного процесу і має таку структуру: дошкільна, шкільна, вища.

На дошкільному етапі навчання мови характеризується органічним поєднанням мовної й мовленнєвої на основі ігрової діяльності. Особлива увага приділяється загальному розвиткові, формуванню понятійного і лексичного мінімуму, що охоплює основні сфери життєдіяльності дітей дошкільного віку. Велике значення надається розвиткові вмінь розуміти чуже мовлення, правильно вимовляти звуки, будувати та інтонувати речення, заучувати напам’ять вірші, спілкуватися, дотримуватися мовленнєвого етикету.

Шкільній етап мовної освіти є кількаступеневим (початкова, основна, старша). Кожен ступінь характеризується специфікою залежно від статусу виучуваної мови, мети і завдань курсу, комунікативних потреб, вікових особливостей учнів.

Основне призначення мовної освіти в початковій школі – забезпечити загальний розвиток учнів, виробити в них мотивацію до вивчення мов, розвивати вміння слухати і розуміти мовлення, навчити читати і писати, на основі доступної мовної теорії формувати практичні вміння і навички (зокрема й комунікативні), а найголовніше – уміння вчитися.

Навчання учнів іноземної мови здійснюється в межах найбільш типових сфер, тем, і ситуацій спілкування у відповідності до їхніх вікових особливостей та інтересів. Відповідно до умов навчання і згідно з Загальноєвропейськими рекомендаціями з мовної освіти іншомовні навчальні досягнення випускників початкової школи мають відповідати рівню А-1

В основній школі мовна освіта сприяє піднесенню рівня інтелектуального розвитку учнів. На цьому етапі вони засвоюють цілісну систему знань про мову, що стають підґрунтям для формування вмінь і навичок, необхідних для досконалого володіння нею. Цей найтриваліший шкільний ступінь мовної освіти характеризується активним гармонійним розвитком умінь і навичок учнів в усіх чотирьох видах мовленнєвої діяльності – аудіюванні, читанні, говорінні, письмі, посиленою роботою над засвоєнням норм літературної мови, культури мовлення і спілкування.

У сфері навчання іноземної мови розпочинається етап систематичної і послідовної роботи з автентичними навчальними матеріалами, які забезпечують нормативне оволодіння спілкуванням. Чіткіше простежується функція іноземної мови як засобу міжкультурного спілкування і як інструменту в діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Якість іншомовних навчальних досягнень випускників основної школи має відповідати рівню В-1

У старшій школі здійснюється подальший розвиток базових мовних,  мовленнєвих, соціокультурних, діяльнісних умінь і навичок на основі систематизації, узагальнення й поглиблення знань з кожної виучуваної мови, здобутих на попередніх етапах навчання. Своєрідність профільного навчання мови в старшій школі полягає в розмежуванні філологічного і нефілологічного напрямів. Філологічний профіль зорієнтований на поглиблення мовної компетенції учнів, формування в них наукового світогляду, проникнення в сутність лінгвістичної дійсності, яка функціонує в мові й мовленні. Нефілологічний напрям оволодіння мовою спрямований на вдосконалення комунікативної компетенції учнів.

Іншомовна освіта учнів старшої школи характеризується зміною пріоритетів як у змісті навчання, так і у формах його реалізації. Визначальними стають види діяльності, що забезпечують умови різноканальної парної та групової мовленнєвої взаємодії через виконання різноманітних творчих вправ і завдань, які сприяють задоволенню іншомовних комунікативних потреб старшокласників, зумовлених їхніми інтересами, навчальним і життєвим досвідом, перспективами професійної діяльності. Іншомовні навчальні досягнення випускників школи мають відповідати рівню В-1+

Шкільна мовна освіта поглиблюється у вищих навчальних закладах, де, залежно від рівня державної акредитації, спеціалізації, обраного студентами фаху, диференціюється обсяг і зміст мовних і мовленнєвих знань, умінь і навичок. Університетська освіта дає можливість удосконалювати володіння мовами, насамперед  державною, рідною та щонайменше однією з іноземних, адже належне знання мов передбачає вільне оперування мовними ресурсами, реалізацію комунікативних намірів, розвиток умінь працювати з фаховими і художніми текстами, довідковою літературою тощо.

Передбачається удосконалення власного мовлення впродовж життя, на етапі післядипломної освіти.

Принципи мовної освіти

Опанування мов на різних етапах і в різних типах навчальних закладів регулюється загальнодидактичними і лінгводидактичними принципами, які в тісному взаємозв’язку забезпечують ефективне засвоєння мов і зумовлюють оптимальний вибір технологій навчання.

Мовна освіта ґрунтується на таких загальнодидактичних принципах: людиноцентризму, гуманізму, природо відповідності; єдності навчання, розвитку і виховання; науковості; систематичності та послідовності; усвідомленості й доступності; наступності і перспективності; зв’язку теорії з практикою; диференціації та індивідуалізації; культуровідповідності; застосування різних форм навчальної діяльності; реалізації міжпредметних зв’язків та ін.

Зі специфічних лінгводидактичних принципів особлива увага приділяється взаємопов’язаному (інтегрованому) навчанню мови і мовлення, видів мовленнєвої діяльності, діалогу культур; мовленнєво-мисленнєвої активності, функційності, текстоцентризму, ситуативності, опори на рідну мову та ін.

Зміст мовної освіти

Зміст навчання мов має бути різноплановим і відображати три взаємопов’язані складові – мовні і мовленнєві знання, практичні вміння й навички, цінності. Відповідно до цього у змісті належить якнайповніше висвітлити:

 - актуальні проблеми функціонування мови в суспільстві; теоретичний мінімум відомостей про мову та її систему (фонетику, лексику, словотвір, морфологію, синтаксис, стилістику, орфоепію і правопис), необхідний для формування лінгвістичного світогляду – системи знань про мову й мовлення і розвитку на цій основі комунікативних умінь і навичок;

- функціональну систему мовлення, представлену мовленнєвою діяльністю в єдності чотирьох складових; аспект культури мовлення, що охоплює його нормативність (дотримання правил усного й писемного мовлення), адекватність (точність висловлення думок, почуттів, волевиявлень), естетичність (оптимальний темп і гучність мовлення, тембр і інтонація, тональність, лексичне багатство, різноманітність синтаксичних конструкцій, образність), поліфункціональність (застосування мови в усіх її аспектах у будь-якій сфері суспільного життя);

- відомості, що розкривають феномен людини, людства, України й інших країн в їхній самобутності і всепланетарності водночас (основні світоглядні ідеї, ідеали, етичні уявлення, естетичні уподобання, особливості менталітету різних етносів, народів, матеріали, пов’язані з історією, географією, матеріальною і духовною культурою тощо).

Відповідно зміст навчання мов структурується за чотирма наскрізними змістовими лініями – мовленнєвою, мовною,соціокультурною і діяльнісною (стратегічною). Якщо у мовній змістовій лінії провідними елементами є конкретні знання й уміння, то в інших змістових лініях істотно вагомішу роль відіграють аспекти, пов’язані з особистісними характеристиками учнів.

Мовленнєва змістова лінія визначає зміст роботи над формуванням комунікативної компетентності учнів, що передбачає гармонійний розвиток умінь в основних видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі). Це вміння сприймати й розуміти мовлення, самостійно створювати усні і письмові,  діалогічні й монологічні висловлювання різних типів, стилів, жанрів мовлення в різних сферах життя, користуватися різновидами слухання й читання, вести діалог у ситуаціях спілкування з додержанням вимог мовленнєвого етикету, правильно й комунікативно доцільно висловлювати свої думки, аналізувати тексти, оцінювати і вдосконалювати власну мовленнєву діяльність, оволодівати риторичними навичками тощо.

Мовна змістова лінія містить основні мовні одиниці, поняття, факти,  закономірності, що забезпечує обсяг знань, оптимальний для формування мовленнєвих умінь і навичок учнів/студентів. Ці знання є основою для правильного уявлення про мовну картину світу, структуру мови й оволодіння літературним мовленням. Важлива роль відводиться роботі над нормами літературної мови і культурою мовлення.

Соціокультурна змістова лінія є інтегративною, передбачає зв’язок навчання мови й мовлення з формуванням соціокультурної компетенції, що забезпечує єдність змісту і форми спілкування, визначає сферу відношень, орієнтовну тематику текстів, теми висловлювань, вимоги до відповідних умінь і навичок. Реалізація цієї лінії сприяє розвиткові загальної культури учнів, зокрема становленню сучасних світоглядних уявлень про світобудову, природу, суспільство, людину, сенс життя в аспекті їх розвитку, цілісної системи уявлень про звичаї, традиції, реалії країни, мова якої вивчається, про особливості мовленнєвого етикету; ознайомленню з основним культурним національним набутком у контексті діалогу різних окремих культур і культури світової; розумінню загальнолюдського змісту цінностей, спільного й національно-специфічного в різних культурах, витоків культури, менталітету, способу життя, здатності будувати взаємини між людьми на основі взаємоповаги, толерантності, пошуку компромісу та ін.

Діяльнісна (стратегічна) змістова лініямає суто процесуальний характер, спрямована на забезпечення систематичного розвитку мисленнєвих здібностей учнів/студентів у процесі навчання мови, на оволодіння базовими мисленнєвими прийомами і методами – порівнянням, узагальненням, моделюванням, а також на усвідомлення учнями/студентами структури своєї пізнавальної діяльності від постановки мети до одержання результатів, вироблення стратегії індивідуального стилю діяльності, формування в учнів/студентів здатності самостійно здобувати знання, уміння фіксувати й оцінювати сприйняту інформацію, працювати колективно в умовах вибору, пошуку, дослідження тощо.

Усі змістові лінії органічно поєднуються і взаємопроникають, залишаючись водночас відносно автономними складовими змісту мовної освіти.

Умови реалізації Концепції мовної освіти

Основними умовами реалізації положень Концепції мовної освіти є:

• проведення державою ефективної мовної політики, що забезпечить дієву реалізацію стратегії мовної освіти, стійку увагу суспільства до загального рівня мовної культури населення;
• консолідація зусиль науковців, педагогів, батьків, що мають бути

спрямовані на розв’язання актуальних завдань сучасної гуманітарної освіти;

• активізація діяльності громадських педагогічних організацій з метою підвищення уваги суспільства до проблем мовної освіти;
• оновлення державного стандарту сучасної мовної освіти, що дасть змогу піднестимовну освіту на якісно новий рівень, сприятиме формуванню мовної особистості учня/студента, забезпечить кожному учневі і студенту вільне володіння державною, рідною, іноземними мовами, закладе підґрунтя для вдосконалення власного мовлення впродовж життя;
• упровадження перспективних освітніх технологій – особистнісно зорієнтованих, інформаційних, технологій саморозвитку, життєтворчості, партнерської співпраці;
• удосконалення діагностичних засобів відповідно до змісту нової Концепції для визначення рівнів навчальних досягнень учнів/студентів з мов, а також виявлення умов, які позитивно впливають на кінцеві результати і засвоєння мов навчання;
• удосконалення змісту мовної освіти у вищих навчальних закладах, що забезпечить формування особистості вчителя-словесника, здатного впроваджувати новітні ефективні технології опанування мови, мовлення і культури, а також мовної особистості спеціалістів різних профілів;
• створення при педагогічних вищих навчальних закладах та інститутах післядипломної педагогічної освіти лабораторій наукового дослідження проблем навчання мов у школі, що сприятиме поєднанню навчальної та науково-дослідної діяльності, залученню студентів до науково-дослідницької діяльності педагога;
• створення Національного Центру мовної освіти України, до якого ввійшли б провідні кафедри класичних і педагогічних університетів, відповідні відділи Національної академії наук, лабораторії Національної академії педагогічних наук України, методичні кабінети обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти з метою координації дій щодо поліпшення якості мовної освіти, поєднання новітніх наукових досліджень з практичною діяльністю.

Ефективна реалізація Концепції мовної освіти передбачає системний підхід: оновлення Стандарту мовної освіти, навчально-методичної літератури, удосконалення професійної майстерності учителів/викладачів, планомірне і цілеспрямоване управління освітою, залучення до розв’язання проблем мовної культури громадських організацій і суспільства в цілому.

                                                                ЗАТВЕРДЖЕНО

                                                                постановою Кабінету Міністрів України

                                                                від 23 листопада 2011 р. № 1392

ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ

базової і повної загальної середньої освіти

1. Загальна частина

Цей Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти (далі — Державний стандарт) спрямований на виконання завдань загальноосвітніх навчальних закладів II і III ступеня (далі — загальноосвітні заклади) і визначає вимоги до освіченості учнів основної і старшої школи.

У цьому Державному стандарті поняття вживаються у такому значенні:

1) громадянська компетентність — здатність учня активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства;

2) діяльнісний підхід — спрямованість навчально-виховного процесу на розвиток умінь і навичок особистості, застосування на практиці здобутих знань з різних навчальних предметів, успішну адаптацію людини в соціумі, професійну самореалізацію, формування здібностей до колективної діяльності та самоосвіти;

3) загальнокультурна компетентність — здатність учня аналізувати та оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на загальнолюдські цінності;

 4) здоров’язбережувальна компетентність — здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей;

5) інформаційно-комунікаційна компетентність — здатність учня використовувати інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних і суспільно значущих завдань;

6) ключова компетентність — спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів;

7) ключова компетенція — певний рівень знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосувати у сфері діяльності людини;

 8) компетентнісний підхід — спрямованість навчально- виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані ключова, загальнопредметна і предметна (галузева) компетентності;

9) компетентність — набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці;

10) компетенція — суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини;

11) комунікативна компетентність — здатність особистості застосовувати у конкретному виді спілкування знання мови, способи взаємодії з людьми, що оточують її та перебувають на відстані, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями;

12) міжпредметна естетична компетентність — здатність виявляти естетичне ставлення до світу в різних сферах діяльності 4 людини, оцінювати предмети і явища, їх взаємодію, що формується під час опанування різних видів мистецтва;

13) міжпредметна компетентність — здатність учня застосовувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і освітніх галузей;

 14) навчальна програма — нормативний документ, що конкретизує для кожного класу визначені цим Державним стандартом результати навчання відповідно до освітньої галузі або її складової, деталізує навчальний зміст, у результаті засвоєння якого такі результати досягаються, а також містить рекомендації щодо виявлення та оцінювання результатів навчання;

15) особистісно зорієнтований підхід — спрямованість навчально-виховного процесу на взаємодію і плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у навчанні;

 16) предметна (галузева) компетентність — набутий учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної із засвоєнням, розумінням і застосуванням нових знань;

17) предметна компетенція — сукупність знань, умінь та характерних рис у межах змісту конкретного предмета, необхідних для виконання учнями певних дій з метою розв’язання навчальних проблем, задач, ситуацій;

 18) предметна мистецька компетентність — здатність до розуміння і творчого самовираження у сфері музичного, образотворчого та інших видів мистецтва, що формується під час сприймання творів таких видів мистецтва і їх практичного опанування;  

19) проектно-технологічна компетентність — здатність учнів застосовувати знання, уміння та особистий досвід у предметно- перетворювальній діяльності;

20) соціальна компетентність — здатність особистості продуктивно співпрацювати з партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі.

Формування інформаційно-комунікаційної компетентності учнів, зміст якої є інтегративним, відбувається у результаті застосування під час вивчення всіх предметів навчального плану діяльнісного підходу. Навчальними програмами обов’язково передбачається внесок кожного навчального предмета у формування зазначеної компетентності.

 Цей Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів, що реалізовані в освітніх галузях і відображені в результативних складових змісту базової і повної загальної середньої освіти. При цьому особистісно зорієнтований підхід до навчання забезпечує розвиток академічних, соціокультурних, соціально- психологічних та інших здібностей учнів. Компетентнісний підхід сприяє формуванню ключових і предметних компетентностей.

До ключових компетентностей належить уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами, математична і базові компетентності в галузі природознавства і техніки, інформаційно-комунікаційна, соціальна, громадянська, загальнокультурна, підприємницька і здоров’язбережувальна компетентності, а до предметних (галузевих) — комунікативна, літературна, мистецька, міжпредметна естетична, природничо- наукова і математична, проектно-технологічна та інформаційно- комунікаційна, суспільствознавча, історична і здоров’язбережувальна компетентності.

Діяльнісний підхід спрямований на розвиток умінь і навичок учня, застосування здобутих знань у практичних ситуаціях, пошук шляхів інтеграції до соціокультурного та природного середовища.

У цьому Державному стандарті враховано можливості навчального середовища, сприятливого для задоволення фізичних, соціокультурних і пізнавальних потреб учнів.

Цей Державний стандарт складається із: загальної характеристики складових змісту освіти; Базового навчального плану загальноосвітніх навчальних закладів II—III ступеня згідно з додатком 1 (далі — Базовий навчальний план); державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів згідно з додатком

2. Цей Державний стандарт розроблений на основі Державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 р. № 462 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 33, ст. 1378), із спрямуванням освітніх галузей на розвиток сформованих і формування нових предметних (галузевих) компетентностей.

 Предметні (галузеві) компетентності стосуються змісту конкретної освітньої галузі чи предмета, і для їх опису використовуються такі ключові поняття: “знає і розуміє”, “уміє і застосовує”, “виявляє ставлення і оцінює” тощо.

Цей Державний стандарт включає такі освітні галузі, як “Мови і літератури”, “Суспільствознавство”, “Мистецтво”, “Математика”, “Природознавство”, “Технології”, “Здоров’я і фізична культура”, зміст яких послідовно взаємозв’язаний із змістом відповідних освітніх галузей Державного стандарту початкової загальної освіти.

Зміст освітніх галузей, їх складові, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів відповідають завданням основної і старшої школи у їх послідовному взаємозв’язку. Зміст кожної освітньої галузі структурується та реалізується за навчальними предметами і курсами, програми яких затверджує МОНмолодьспорт.

Визначальним для системи вітчизняної загальної середньої освіти є українознавче спрямування всіх освітніх галузей. Протягом навчання в основній школі учні здобувають базову загальну середню освіту, що разом із початковою є основою загальноосвітньої підготовки, формує в них готовність до вибору професії і реалізації шляхів подальшої освіти.

Зміст освіти в основній школі для всіх учнів єдиний. Варіативність методик організації навчання, а також наявність в учнів можливості обирати курси за вибором залежно від власних пізнавальних здібностей дають змогу застосовувати особистісно зорієнтований, компетентнісний і діяльнісний підходи.

У старшій школі, де навчання є профільним, обов’язковий для вивчення зміст освітніх галузей реалізується шляхом вивчення окремих предметів, курсів за вибором загальноосвітніх закладів відповідно до загальної кількості годин, передбачених для кожної галузі, або шляхом застосування модульної технології.

Інваріантна складова Базового навчального плану формується на державному рівні і є обов’язковою для реалізації в усіх навчальних закладах, що дають повну загальну середню освіту.

Освітня потреба старшокласників у профільному навчанні задовольняється шляхом створення мережі загальноосвітніх закладів різного типу, яка складається з однопрофільних і багатопрофільних ліцеїв, гімназій, загальноосвітніх шкіл, що мають змогу повністю реалізувати профільність навчання, а також професійно-технічних навчальних закладів, коледжів.

Крім того,  освітня потреба учнів старшої школи у профільному навчанні може задовольнятися в межах освітніх округів. Зміст освіти і вимоги до його засвоєння у старшій школі диференціюються за базовим і профільним рівнями. Базовий рівень визначається обов’язковими вимогами до загальноосвітньої підготовки учнів згідно з цим Державним стандартом, а профільний — навчальними програмами, затвердженими МОНмолодьспортом.

 У старшій школі співвідношення навчальних годин для вивчення обов’язкових предметів і предметів, самостійно обраних учнями для профільного навчання, становить орієнтовно 50 на 50 відсотків. Варіативна складова Базового навчального плану формується загальноосвітнім закладом з урахуванням особливостей регіону та індивідуальних освітніх запитів учнів. На основі цього Державного стандарту МОНмолодьспорт організовує розроблення і проводить апробацію навчальних програм, які затверджуються в установленому порядку.

Навчальна програма розробляється з урахуванням науково обґрунтованих вимог, що є спільними для всіх навчальних предметів. Варіативні навчальні програми розробляються з урахуванням потреб різних регіонів і науково-методичних пріоритетів учителя. На основі Базового навчального плану, який визначає загальні засади організації навчально-виховного процесу у загальноосвітніх закладах, МОНмолодьспорт розробляє типові навчальні плани, в яких зміст освітніх галузей реалізується шляхом вивчення навчальних предметів і курсів інваріантної складової. Загальноосвітні заклади на основі типових навчальних планів складають щороку робочі навчальні плани, в яких конкретизується варіативна складова загальної середньої освіти з урахуванням особливостей організації навчального процесу.  Бюджетне фінансування загальноосвітнього закладу здійснюється з урахуванням установленої Базовим навчальним пла- ном сумарної кількості годин інваріантної та варіативної складових і можливості у процесі вивчення окремих предметів поділу класу на групи.

1.  Освітня галузь “Мови і літератури”

Метою освітньої галузі “Мови і літератури” є розвиток особистості учня, формування в нього мовленнєвої і читацької культури, комунікативної та літературної компетентності, гуманістичного світогляду, національної свідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, естетичних смаків і ціннісних орієнтацій. Освітня галузь складається з мовного і літературного компонентів.

До мовного компонента належать українська мова, мови національних меншин (мова навчання і мова вивчення), іноземні мови, а до літературного — українська література, світова література і літератури національних меншин. Кожен із компонентів містить кілька наскрізних змістових ліній.

Наскрізними змістовими лініями мовного компонента є мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна.

Мовленнєва лінія забезпечує формування мовленнєвої компетентності шляхом формування та удосконалення вмінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі), а також готовності розв’язувати проблеми особистісного і суспільного характеру.

 Мовна лінія передбачає формування мовної компетентності шляхом засвоєння системних знань про мову як засіб вираження думок і почуттів.

Соціокультурна лінія сприяє формуванню соціокультурної компетентності шляхом засвоєння культурних і духовних цінностей, норм, що регулюють соціально-комунікативні відносини між статями, поколіннями, націями, сприяють естетичному і морально- етичному розвиткові учнів.

Діяльнісна (стратегічна) лінія сприяє формуванню діяльнісної компетентності шляхом формування навчальних умінь і навичок, опанування стратегіями, що визначають мовленнєву діяльність, соціально-комунікативну поведінку учнів, спрямовані на виконання навчальних завдань і розв’язання життєвих проблем.

Стратегічно важлива для мовного компонента комунікативна компетентність, яка є невід’ємною складовою структури змісту освіти, передбачає оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності, основами культури усного і писемного мовлення, базовими вміннями і навичками використання мови в різних сферах і ситуаціях.

Для мовного компонента важливими є також такі предметні компетентності, як мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна (стратегічна).

Вивчення мов сприяє збагаченню активного словникового запасу учнів, пізнанню та усвідомленню особливостей життєвого досвіду народів, мови яких вивчаються, важливості оволодіння мовами та задоволенню потреби в користуванні ними як засобом спілкування в різних сферах життєдіяльності, розвиває мовні, інтелектуальні та пізнавальні здібності, формує гуманістичний світогляд, моральні переконання та естетичні смаки, сприяє засвоєнню національних і загальнолюдських цінностей, використанню інформаційних і комунікаційних технологій, виховує в учнів потребу в удосконаленні власної мовленнєвої культури протягом усього життя.

 Володіння українською мовою сприяє консолідації громадян у розбудові та зміцненні держави, забезпечує доступ до джерел української духовності, дає змогу випускникам загальноосвітніх закладів у повному обсязі реалізувати в різних галузях чи сферах життєдіяльності можливості, життєві потреби, плани, пов’язані з подальшим здобуттям освіти, опануванням спеціальністю.

Сучасна система навчання іноземних мов дає можливість застосовувати комунікативно-діяльнісний підхід оволодіння мовами як важливим засобом міжкультурного спілкування, усвідомлення учнями особливостей культури народів, мови яких вивчаються, власної національної культури.

Складовими літературного компонента є емоційно-ціннісна, літературознавча, загальнокультурна і компаративна лінії.

Емоційно-ціннісна лінія забезпечує розкриття гуманістичного потенціалу та естетичної цінності творів української, світової літератури, а також літератур національних меншин, формування світогляду учнів, їх національної свідомості, моралі та громадянської позиції.

 Літературознавча лінія передбачає вивчення літературних творів у єдності змісту і форми, оволодіння учнями основними літературознавчими поняттями, застосування їх у процесі аналізу та інтерпретації художніх творів, розгляд літературних творів, явищ і фактів у контексті літературного процесу, виявлення специфіки літературних напрямів, течій, шкіл у розвитку української літератури, світової літератури і літератур національних меншин, розкриття жанрово-стильових особливостей художніх творів, ознайомлення учнів з основними принципами художнього перекладу.

 Культурологічна лінія передбачає усвідомлення творів художньої літератури як важливої складової мистецтва, ознайомлення учнів з основними цінностями світової художньої культури, розкриття особливостей творів, літературних явищ і фактів у широкому культурному контексті, висвітлення зв’язків літератури з філософією, міфологією, фольклором, звичаями, віруваннями, культурними традиціями різних народів і національностей, розширення ерудиції учнів, виховання їх загальної культури, поваги до національних і світових традицій, толерантного ставлення до представників різних культур, віросповідань, рас і національностей.

Компаративна лінія забезпечує порівняння літературних творів, їх компонентів (тем, мотивів, образів, поетичних засобів та іншого), явищ і фактів, що належать до різних літератур, встановлення зв’язків між українською, світовою літературою і літературами національних меншин, розгляд традиційних тем, сюжетів, мотивів, образів у різних літературах, зіставлення оригінальних творів і україномовних перекладів літературних творів, увиразнення особливостей української культури та літератури на основі світової, демонстрацію лексичного багатства і невичерпних стилістичних можливостей української мови.

Зміст літературної освіти з урахуванням вікових особливостей учнів визначає художні твори, літературні явища і факти, розкриває їх ідейно-естетичну своєрідність та значущість в історії української і світової культури, встановлює зв’язки між різними національними літературами, літературою і фольклором, літературою і міфологією, літературою і філософією, літературою та іншими видами мистецтва, передбачає обсяг загальних теоретичних понять, необхідних для розуміння літератури як мистецтва слова, формування вмінь аналізувати та інтерпретувати художні твори в різних аспектах.

Засвоєння учнями літературного компонента сприяє їх залученню до надбань вітчизняного і світового письменства, розвитку стійкої мотивації до читання, потреби у зверненні до художньої літератури протягом життя, збагаченню духовно- емоційного досвіду, формуванню загальної культури, підвищенню  рівня володіння українською, іноземними мовами та мовами національних меншин. Вивчення української літератури сприяє вихованню любові до народу, його мови, звичаїв, національних традицій, культури, розумінню світової та національної історії, проблем сьогодення, розвиткові інтелектуальних, духовних та естетичних цінностей. Вивчення літератур національних меншин сприяє усвідомленню учнями розмаїття культурного багатства нашої держави, а світової літератури — залученню учнів до загальнолюдських цінностей, вихованню толерантного ставлення до різних народів, народностей, рас і культур.

Основна школа

Зміст мовного і літературного компонентів в основній школі спрямований на досягнення належного рівня сформованості в учнів вміння користуватися мовними засобами в усіх видах мовленнєвої діяльності, читати та усвідомлювати прочитане, на розвиток інтересу до художньої літератури і системного читання, розкриття за допомогою засобів мови і літератури національних і загальнолюдських цінностей, формування гуманістичного світогляду особистості, розширення її культурно-пізнавальних інтересів, виховання в учнів любові, поваги до традицій українського народу, толерантного ставлення до культурних традицій інших народів.

Завданнями освітньої галузі в основній школі є: формування стійкої мотивації до вивчення української мови і літератури, іноземних мов, мов і літератур національних меншин, світової літератури, любові до української мови і культури, а також поваги до інших мов і культур;  ознайомлення з мовною системою і формування на її основі базових лексичних, граматичних, стилістичних, орфоепічних, правописних умінь і навичок; вироблення вмінь і навичок в усіх видах мовленнєвої (аудіювання, читання, говоріння, письмо) та читацької діяльності, різних сферах спілкування (особистісна, публічна, освітня); формування комунікативної і літературної компетентностей; ознайомлення із здобутками художньої оригінальної та перекладної літератури; формування знань про специфіку художньої літератури як виду мистецтва, розвиток умінь і навичок учнів сприймати, аналізувати та інтерпретувати літературний твір у літературному та культурному контексті, взаємозв’язку з іншими видами мистецтва; формування мовленнєвої і читацької культури, творчих здібностей, культури ведення діалогу, розвиток критичного мислення та естетичних смаків учня; формування гуманістичного світогляду, духовного світу учня, його моралі, загальної культури, особистісних рис громадянина України, який усвідомлює свою належність до світової спільноти. Старша школа

Навчання мови і літератури у старшій школі полягає у розвитку здобутих в основній школі вмінь і навичок в усіх видах мовленнєвої та читацької діяльності, розвитку комунікативної компетентності з іноземних мов, заохоченні учнів до розширення кола читання, осмислення духовної цінності та поетики художніх творів, поглибленні культурно-пізнавальних інтересів учнів, усвідомленні ними ролі мови і літератури в сучасному світі, формуванні рис успішного мовця і творчого читача з високим рівнем загальної культури, активною громадянською позицією, національною  свідомістю, вихованні в учнів поваги до культурних традицій різних народів.

Завданнями освітньої галузі в старшій школі є: подальший розвиток мотивації до вивчення мови і літератури, засвоєння через мову і літературу історії, культури народу, моральних та естетичних цінностей, формування духовного світу учнів, їх світоглядних переконань, громадянських якостей, утвердження за допомогою засобів мови і літератури національних і загальнолюдських цінностей; розвиток умінь вільно спілкуватися в різних ситуаціях, формулювати та відстоювати власну думку, вести дискусію, оцінювати життєві явища, моральні, суспільні, історичні та інші проблеми сучасності, висловлювати щодо них власне ставлення, досягати взаєморозуміння та взаємодії з іншими людьми; удосконалення базових лексичних, граматичних, стилістичних, орфоепічних, правописних умінь і навичок, узагальнення та поглиблення знань учнів про мову як суспільне явище і про літературу — як мистецтво слова; вироблення вмінь орієнтуватися у різноманітній інформації українською та іншими мовами, у світі класичної і масової літератури, користуватися сучасними інформаційними комунікаціями (Інтернетом, системою дистанційного навчання тощо), провадити пошуково-дослідницьку діяльність (знаходити, сприймати, аналізувати, оцінювати, систематизувати, зіставляти різноманітні факти та відомості), застосовувати на практиці здобуті у процесі вивчення мови і літератури знання, набуті вміння та навички;  удосконалення під час провадження дослідницької діяльності навичок самостійної навчальної діяльності, саморозвитку, самоконтролю, розвиток художньо-образного мислення, інтелектуальних і творчих здібностей учнів, їх емоційно-духовної сфери, естетичних смаків і загальної культури.

Мета :

1. змістова складова мети: визначити і проілюструвати на прикладах із творів Шевченка його національно-патріотичні і морально-духовні ідеали (заповіти);
2. рівнева складова мети: зрозуміти на доступному учням рівні значимість, доцільність і універсальність визначених ідеалів (заповітів);
3. результативна складова мети: викликати в дітей бажання слідувати національно-патріотичним і морально-духовним заповітам Т.Г.Шевченка.

Обладнання: портрет Шевченка, бібліотечна міні-виставка, ілюстративний матеріал (репродукції картин Шевченка, фото пам’ятників Шевченка тощо), тематичні аудіо- і відеозаписи, технічні засоби (проектор, ноутбук, мультимедійна дошка тощо).

Форма проведення заходу: проблемне коло.

Орієнтовні етапи заходу

І.Оголошення теми, мети, мотивація навчально-виховної діяльності.

ІІ. Актуалізація знань. Стислий огляд життя і творчості Т.Г.Шевченка.

• учитель питає в учнів, що вони пам’ятають про Шевченка, які твори пригадують, учні відповідають;
• учитель узагальнює і доповнює сказане, підкріплюючи розповідь ілюстративним матеріалом (слайдами, репродукціями тощо).

На цьому етапі роботи з учнями варто наголосити на тому, що постать Т.Г. Шевченка знакова в історії України, окресливши його внесок у розвиток:

• української мови і літератури (заклав підвалини української літературної мови, вивів нову українську літературу, написану живою народною мовою, на світовий рівень),
• образотворчого мистецтва (кращий сепіїст і гравер свого часу),
• національного руху (визнаний лідер вітчизняної демократичної інтелігенції ХІХ століття, член Кирило-Мефодіївського товариства, речник ідеї громадянського об’єднання усіх верств українського суспільства заради майбутнього процвітання України),
• філософії (оспівував свободу як найвищу цінність, зумів серед мертвої тиші, ненависті, підозри, загальної заціпенілості посіяти надію на здобуття омріяної волі),
• етнографії (збирав українську народні пісні і думи, підготував живописний альбом «Мальовнича Україна», описував побут, звичаї і традиції українців),
• історії (першим висловив думку, що історія України не закінчилася підписанням Переяславського договору, оспівував козацьку славу, утверджував ідею державності України).

ІІІ. Робота в групах. Визначення національно-патріотичних та загальнолюдських моральних ідеалів (заповітів) у творчості Шевченка

Національно-патріотичний ідеал:

• незалежна держава Україна із самодостатнім високоцивілізованим демократичним суспільством.

Заповіт:

• любити Україну.

Проблемне питання:

• Що означає «любити Україну» за Шевченком?

1. Виборювати і відстоювати її свободу
2. Ставити інтереси України вище за власні, відчувати відповідальність за її майбутнє:

• вірш «Мені однаково»;
• вірш «Заповіт».

1. Відчувати себе членом єдиної української спільноти, жити в громадянському мирі, не допускати протистояння соціальних верств суспільства:

• уривок із послання «І мертвим, і живим…»:

Обніміте, брати мої

Найменшого брата,

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними вустами.

І забудеться срамотня

Давняя година

І оживе добра слава,

Слава України.

І світ ясний невечірній

Тихо засіяє.

Обнімітесь, брати мої

Молю вас, благаю!

4. Вивчати історію України, вшановувати її героїв – народних месників, лицарів-захисників:

• вірш «Тарас Трясило»
• поема «Гамалія».

5. Плекати рідну мову, пісню, підтримувати звичаї та традиції, не відрікатися від культурних національних коренів:

• вірш «Ну що б, здавалося, слова»;
• уривок із послання «І мертвим, і живим…»:

Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте!

І чужому научайтесь

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває

Того Бог карає

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Загальнолюдський моральний ідеал:

• Щаслива доброчинна людина.

Заповіт:

• Знайти щастя у доброчинності, в гармонії з людьми і братній любові.

Проблемне питання:

• Що означає «бути щасливим у доброчинності» за Шевченком?

1. Жити в гармонії з природоюу родинному колі:

• вірш «Тече вода з-під явора»;
• вірш «Садок вишневий коло хати».

2. Шанувати материнство:

• вірш «У нашім раї на землі».

3. Не лукавити, бути вірними обранцям свого серця впродовж усього життєвого шляху, радіти подружній любові:

• вірш «Росли укупочці, зросли»:

Подай же нам, все щедрий Боже!

Отак цвісти, отак рости,

Так одружитися і йти,

Не сварячись в тяжкій дорозі,

На той світ тихий перейти.

Не плач, не вопль, не скрежет зуба –

Любов безвічную, сугубу

На той світ тихий принести.

4. Не чинити зла, бути чистим серцем:

• поезія «Молитва»:

Злоначинающих спини,

У пута кутії не куй,

В склепи глибокі не муруй.

А доброзиждущим рукам

І покажи, і поможи,

Святую силу ниспошли.

А чистих серцем? Коло їх

Постави ангели свої

І чистоту їх соблюди.

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

ІV. Підбиття підсумків.

• Підсумкова бесіда з учнями (ключове питання: «Що вас вразило на уроці настільки,  що ви пам’ятатимете про це все життя?»);
• Написання на листівках взаємних побажань однокласникам: «Щоб слідувати заповітам Шевченка, стати справжнім патріотом і щасливою доброчинною людиною, я бажаю тобі ____________».

V. Прикінцеві зауваги

Шевченко виростає з любові до України. З любові до України виникає Шевченкове пробудження людської гідності, сили протесту і бунтарства. Духовний подвиг Т.Г. Шевченка, вся вибухова сила його творчості полягає в тому, що він зумів серед мертвої тиші, ненависті, підозри, загальної заціпенілості посіяти надію. Життя цієї надії починається з оспівування свободи. Шевченко показав, що нездоланність людського духу виявляється і в тому, що найбезстрашніших співців свободи народжують найпохмуріші часи, бунтівний голос покривджених соціальних низів. Вінець Шевченкової творчості – уславлення свободи, першої і неодмінної передумови людського поступу, добробуту і щастя. До найволелюбніших книг світу належить «Кобзар».

Улюблений герой його поезій і картин – народний лицар, повстанець, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі. А гнів мислителя спрямований передовсім проти різних утискувачів – прийшлих і доморощених.

У поезії Шевченка синтезувалися в єдине ціле безпосередні враження життя і символіка народної пісні, бурхлива уява народної міфології і надбання світової культури. У ній крізь людський біль, крізь індивідуальне раз у раз проступає вселюдське, досвід минувшини мудро перегукується із сьогоденням. Шевченко невичерпний. Нові покоління знаходитимуть у його творчості синтез народного і вселюдського досвіду, який ми знаходимо в книгах древніх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Тема: Словосполучення. Будова й види словосполучень  за способом вираження головного слова

Мета:

• поглибити знання учнів про словосполучення;
• формувати вміння розрізняти види словосполучень за приналежністю
• головного слова до певної частини мови;
• розвивати творчі вміння побудови словосполучень з різними видами  зв’язку;
• за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу виховувати шанобливе ставлення до звичаїв та традицій українського          народу

Тип уроку:

• урок засвоєння нових знань з елементами повторення

Обладнання:

• таблиці - схеми

Перебіг уроку

На дошці записано епіграф уроку

                                                 Горять свічки, блищать ікони,

                                                 Земля в молитві до небес:

                                                 «Христос воскрес!»- лунає всюди.

                                                 І радість всім: «Воістину воскрес!»

І.Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

1.Творче спостереження з елементами аналізу

   Прочитайте текст, доберіть заголовок у формі словосполучення. З тексту  випишіть словосполучення, визначивши головне та залежне слово

Великдень - це найбільш давнє, урочисте і радісне свято - свято Христового воскресіння. Воно має декілька назв: Свята й Велика Неділя Пасхи, День Святої Пасхи або Свята Пасха. Наш народ на означення цього свята має ще одне слово - Великдень.Слово «пасха» походить від єврейського «песах», що означає «перехід».Для апостолів і перших християн пасха - перехід стала символом подвійного переходу Ісуса Христа від життя до смерті і від смерті до життя.Ми- християни! Один у нас Бог, і однією, неподільною любов’ю славімо Його, бо він благословляє нас на взаємну християнську любов і милосердя.

2. Експрес- опитування

• Які сполучення слів ми називаємо словосполученнями ?
• Яким видом зв’язку можуть поєднуватися слова у словосполученні ?
• Які сполучення слів не виступають словосполученнями, чому ?
• Що таке головне і залежне слово у словосполученні, як його визначити ?
• Якими частинами мови можуть виступати головні слова у словосполученні

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

3.1.Робота з узагальнюючою таблицею - схемою

3.2.Усвідомлення теоретичного матеріалу в процесі виконання практичних завдань

Творче редагування

Варіант І

Прочитайте подані словосполучення, запишіть їх, виправляючи помилки.Утворіть складні словосполучення:

•    Враження до гаївки;
•  вітати писанку;
• збиралися у церкви;
•    святити паскою;
• додержувати посту;
•    святкувати на селі;
•    красити яйця;
•    по закінченню літургії

Творче моделювання

Варіант ІІ

У поданих словосполученнях визначте головне та залежне слово, доберіть синонімічні словосполучення. Дослідіть, чи зміниться при цьому тип словосполучення за способом вираження головного слова:

• Воскресіння Христа;
• звичаї народу;
• мотив орнаменту;
• кошик для паски;
• радість християн;
• світанок на Великдень;
• візерунки на писанці

3.3.Робота з узагальнюючою таблицею-схемою

      - залежне слово стоїть  - головне слово вимагає   - залежне слово

     у тому ж роді, числі        від залежного                     (інфінітив,

     та відмінку,                      відповідної форми            прислівник,                                                                                        

    що й головне                    відмінка з                            дієприслівник)

   ( великодня писанка)       прийменником                    пов’язане з головним

                                             або без нього                      лише за змістом

                                             ( посвятити паски             ( співати велично)

                                                дзвони над селом)

3.4.Експес- опитування ( метод «Мікрофон») закінчіть висловлювання

• У словосполученні існує такий тип зв’язку…
• Узгодження - тип зв’язку, при якому залежне слово завжди вживається у…
• Тип зв’язку, який вимагає від залежного слова правильної форми відмінка, називається…
• Прилягання- тип зв’зку, при якому залежне слово виражене лише…

3.5. Лінгвістична гра «Четверте зайве»

Установіть відповідність між словосполученнями та типами зв’язку

А Прилягання                  1Створювати писанки, дзвонити до заутрені

                                             виводити гаївки

Б Узгодження                   2 Магічне яйце, очищатися водою, освячувати

                                             в церкві

В Керування                     3 Святити ввечері, молитися щиро, співати велично

                                           4 Охоронна молитва, християнська любов,

                                           Божа ласка

ІV. Узагальнення вивченого

Творче конструювання

На основі поданих слів утворіть словосполучення, вказавши спосіб зв’язку

•    Великдень;   писанка;   гаївки;   відродження.

Зробіть синтаксичний аналіз словосполучення, скориставшись алгоритмом

Великдень наповнює наше життя символами надії: різнобарвними писанками, золотими крашанками, духмяними пасками і стоголосими гаївками на першій молодій траві

Алгоритм синтаксичного аналізу словосполучення

1. Виділіть з речення словосполучення і запишіть його
2. У поданому словосполученні вкажіть головне та залежне слово
3. Вкажіть тип словосполучення за головним словом
4. Назвіть вид словосполучення за будовою
5. З’ ясуйте спосіб підрядного зв’язку у словосполученні        

V. Підбиття підсумків

   Учень-мовознавець заздалегідь готує невеличке повідомлення про дотримання норм української літературної вимови при побудові словосполучень

Культура мовлення. Запам’ятайте!

• Брати участь ( а не приймати);
• Цікаві заходи ( а не міроприємства);
• Опанувати науку ( а не наукою);
• Оволодіти знаннями ( а не знання);
• Шкільна подруга ( а не по школі);
• Пробачте мені ( а не мене);
• Брати до уваги ( а не приймати)

VІ. Заключне слово вчителя

• Воскреснемо, брати і сестри, бо земля наша, хоч і розіп’ята на хресті історії, але свята.
• Воскреснемо, бо ми вічно були на цій Богом даній землі як народ, і рідне небо хай пошле нам силу для життя.
• Пречиста блакить ясніє у безмірній високості України, як праведна душа народу. Веселковою барвою розлилася вона в небесах віковічним знаменом, на якому палає золото сонця, мов святий німб.
• Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України.
• Високе, мов наш дух, воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від матінки-землі.
• Ні, як нема кращого неба, ніж небо України, так і немає для нас кращої землі, ніж наша Україна

VІІ. Домашнє завдання

• Скласти вітальну листівку з нагоди Великодня, використовуючи словосполучення з різними типами зв’язку.